Про місто Перемишль, новий поїзд до Києва і про те, як працюється українцям у Польщі

Про життя українців у Польщі та польсько-українські відносини - у колонці Styler

Ближче до 14:00 на залізничній станції у польському місті Перемишль збирається все більше людей. Більшість з них – українці, що чекають швидкісного поїзда, який запустили зовсім недавно. Варто хоча б раз проїхатися в Інтерсіті "Перемишль-Київ", щоб зрозуміти, наскільки потрібним є це транспортне сполучення.

За півгодини до відправлення поїзда біля каси вишиковується довга черга: більшість купують квиток саме на той потяг, який прямує в Україну. Забронювати або купити квиток онлайн поки не можна.

"Якщо підійти за три години до відправлення, то квитків у наявності дуже багато", - пояснюють мені в касі.

Як тільки поїзд від'їхав від перону, зі мною заговорив чоловік років п'ятдесяти, який сидить у сусідньому кріслі. Зазвичай ігноруючи подібні ситуації, на цей раз стає цікаво. Олександр виявляється щирим і приємним співрозмовником, повідав мені за час шляху чимало про життя українців у Польщі та про свою родину, яка залишилася в Києві і в Сумській області.

Фото: Новий Інтерсіті "Перемишль-Київ" (РБК-Україна)

Чоловік працює в невеликій польській фірмі на околиці Кракова, збирає пластикові вікна. Він не перестає радіти тому, що новий потяг доїжджає до Києва дуже швидко.

"Раніше я про таке і не мріяв! Ціна на поїзд - конкурентна. Квиток у вагон другого класу - 400 гривень. Це на двадцять гривень дешевше, ніж на автобус. Зате автобус йде більше 12 годин. А тут – всього сім годин. Наступного разу поїду з дружиною. Нехай подивиться Європу", - посміхається Сашко.

Я повертаюся до Києва з відрядження. До річниці вшанування пам'яті жертв Голокосту ми готували репортаж з містечка Освенцим і страшного концентраційного табору Аушвіц.

"Так, я бачив багато плакатів у Польщі, де зображені люди, які стоять за колючим дротом, всі змучені. Подробиць особливо не знаю. Але бачу, що для поляків пам'ять про цю трагедію дуже важлива. У Польщі взагалі все як у людей. Пам'ятають історію, дороги нові роблять", - каже Сашко, розгортаючи подвійний бутерброд і пропонуючи частину мені.

Хвилин через п'ятнадцять після виїзду з Перемишля ми вже наближаємося до кордону з Україною.

Польське місто українців

Перемишль (польськ. Przemyśl) – польське місто всього в кількох десятках кілометрів від кордону з Україною. У 1939-1941 рр. місто з околицями входило до складу УРСР. Достатньо хоча б трохи прогулятися по місту, щоб переконатися: з Україною тут пов'язано багато. Зараз в Перемишлі живе понад шістдесят тисяч людей, багато з яких – українці.

В одному з кафе в центрі міста каву мені варить бариста з Хмельницького. Помітивши, що мій телефон не бажає швидко підключатися до wi-fi, хлопець дає свою сім-карту з потужним сигналом 3G. "Взаємовиручка", - посміхається він.

Фото: Перемишль знаходиться зовсім недалеко від кордону з Україною

"Я вже збився з рахунку, скільки моїх знайомих приїхало сюди на роботу", - розповідає бариста. - В сусідньому кіоску преси працює продавщиця з міста Жовкви на Львівщині. Територію посеред вокзалу залізничної станції Przemyśl Główny прибирають дві жінки, які говорять між собою по-українськи".

Родичі, близькість до кордону, нескладна для розуміння польська мова – далеко не всі причини, за якими саме ця країна приваблює так багато українців. Зізнатися, і мені за четверту поїздку в Польщу навіть нові для відвідування міста виглядають ностальгічно приємними і затишними.

"Польща зараз – це як Україна через років двадцять. Але це за умови, якщо б в Україні почалися позитивні зміни вже зараз", - як сказав мій знайомий.

Чергове похолодання у відносинах країн

Не все буває гладко в польсько-українських відносинах. Останнім часом з'являється все більше новин про антиукраїнські настрої в Польщі. Минулого літа тут, у Перемишлі, напали на українську процесію, яка йшла вшанувати українських солдатів. Як виявилося, це далеко не єдиний подібний випадок.

У грудні 2016 року відбулася ще одна подія, яка набула вже політичних масштабів – в тому ж Перемишлі провели "Марш перемишльських і львівських орлят", під час якого, крім інших гасел, учасники скандували: "Смерть українцям" і "Перемишль, Львів – завжди польські".

Об'єднання українців у Польщі (ОУП) відразу заявило про те, що польська влада повинна відреагувати на подію, так як це може зашкодити польсько-українським відносинам.

Мало не до стану холодної війни загострилися відносини України та Польщі в січні 2017 року. Українська сторона заборонила в'їзд в країну меру Перемишля, який відкрито демонстрував антиукраїнські настрої. Пізніше заборону скасували, але помітне напруження нікуди не поділося.

Фото: Праворуч - вокзал залізничної станції в Перемишлі (РБК-Україна)

Мій сусід по поїзду щиро дивується, почувши про подібні випадки. Каже, що жодного разу за ці кілька років роботи в Польщі не помічав, щоб поляки ставилися до українців якось упереджено.

"Може, звичайно, вони щось і думають, але вголос не говорять. Адже ми можемо розвернутися і виїхати. Поляки ні разу не ображали нас тільки тому, що ми українці. Чув, правда, як якомусь робітнику сказали щось типу такого: "У вас там війна, люди гинуть, а ви в Польщі ховаєтеся". Але це єдиний випадок. І в основному всі дуже доброзичливі. Я б сказав, зараз навіть краще, ніж раніше. Знаючи, що у нас війна і криза, ставляться набагато лояльніше", - розповідає Олександр.

"Неофіційний" працівник не має жодних прав

Кілька тижнів тому стало відомо, що уряд Польщі планує видавати українцям візи на більш тривалі періоди часу, а також заохочувати молодих українців до отримання документів на постійне проживання і польське громадянство.

За словами представників Організації роботодавців Польщі, міграційна політика буде більше зосереджена на громадянах України. Найлегше знайти роботу в Польщі молодим людям до 35 років з необхідною професійною кваліфікацією.

"Головне – влаштуватися офіційно. Якщо ж ні, то знайте: в потрібний момент не зможете себе захистити. "Неофіційний" працівник не має жодних прав. У таких випадках повно "кидалова". Мої знайомі три місяці працювали на м'ясній фабриці неофіційно. Їм за це не заплатили зовсім, але ті не могли нічого довести. Так і поїхали ні з чим. На фабриці їх тільки годували, і все. Але ми ж їдемо в Польщу не для того, щоб просто їсти. Три місяці – коту під хвіст, уявляєте?", - згадує Сашко.

Фото: Затишні вулиці польського міста Перемишль (РБК-Україна)

Практично на будь-якій роботі у Польщі, якщо це не інтелектуальна праця, працювати дуже і дуже важко фізично, зізнається він. Багато кидають все і повертаються назад. Інші, навпаки, залишаються як можна довше, використовуючи будь-яку можливість заробити.

Оформлення необхідних для легальної роботи в Польщі документів, візові збори та всі інші необхідні витрати для Олександра становлять близько 4 тисяч гривень. Після цих "вкладень" на роботі в Польщі він отримує приблизно 15 тисяч гривень на місяць, маючи польську "робочу" візу терміном на півроку. Наступні шість місяців він в Україні. Потім - знову в Польщі.

"Це утричі більше, ніж я отримував би в Україні, - пояснює він. – Я якось підрахував: за одну українську зарплату я можу купити шість пар кросівок, якщо одна пара коштує п'ятсот гривень. А на польську зарплату – не менше тридцяти. Для мене це показник. Але для поляків така зарплата – низька, далеко не кожен погодиться за такі гроші день і ніч працювати. Самі поляки їдуть на заробітки в Британію. Тому українцям у Польщі раді: ми все заміщаємо", - каже Сашко.

Фото: Вулиця біля автостанції в місті Катовіце, Польща (РБК-Україна)

"Знайти таку роботу, щоб стригти газон і садити квіти біля будинку господаря, який ще й надає безкоштовне житло, вкрай складно, - додає він. - Такі місця практично всі зайняті. Залишається робота на різних фабриках, на будівництві, на фермах зі збору полуниці, капусти, ну і так далі. Це для тих, хто не знає польської мови. Хто польську знає – може працювати і в ресторані, і в квітковому магазині. Там вже, звичайно, не пекельна праця, можна навіть вийти на перекур. А в готелі – ще й чайові".

На питання, чи дозволяють виходити на невеликі перерви робітникам на фермах, відразу відповідає негативно.

"Ні, ви що! Тільки раз на день, в обід. Поїв, раз покурив, і знову до роботи, до вечора. У кожному виді некваліфікованої праці – своя "шкода". Мій знайомий працював на фермі, де розводять нутрій. А нутрії - страшно кусючі. У чоловіка руки були покусані, опухлі. Інша знайома поїхала в Польщу збирати полуницю. Думала, це так, звичайна робота. Але насправді – о п'ятій або шостій ранку прокидаєшся, о сьомій-восьмій – вже на грядці. З ранку до вечора стоїш в одній позі. Потім спина болить так, що не розігнутися".

"Поїдуть ті деякі, що лишилися в Україні"

З початку 2017 року іноземці, які будуть надалі приїжджати до Польщі на сезонні роботи (95% із загальної кількості складають саме українці), отримують право на рівноцінну з поляками оплату своєї праці. Це законодавчо визначено так званою сезонною директивою польського уряду: з моменту, коли вона вступає в силу, українці з поляками зрівнюються в правах щодо рівня заробітної плати.

Уряд таким чином турбується про поліпшення умов перебування і роботи іноземців у Польщі, що, в свою чергу, повинно заохочувати найманих працівників з-за кордону приїжджати на сезонні роботи, коли в додатковій робочій силі є особлива потреба.

Фото: Трамвайна зупинка в місті Катовіце (РБК-Україна)

За даними 2015 року, 800 000 іноземців отримали дозвіл на роботу в Польщі, а вже станом на травень 2016 заявок на працевлаштування у Польщі налічувалося 500 000.

Це говорить про надзвичайну зацікавленість українців у роботі в Польщі та можливості сезонного заробітку, особливо в галузі сільського господарства, будівництва і сфери послуг. А рівняння українців у правах з поляками і, як наслідок, підвищення рівня зарплати, яку можна отримувати в Польщі, буде ще більше сприяти збільшенню числа бажаючих поїхати на роботу в Польщу.

Українці, що працюють у Польщі, давно вже не чекають безвізового режиму з ЄС. Втім, багатьом він і не особливо потрібен, зізнається мій співрозмовник в поїзді.

"Мені іноді здається, що половина країни – вже давно там. А якщо буде безвізовий, то тим більше в Європу повалять всі кому не лінь. Поїдуть ті деякі, що лишилися в Україні. Звичайно, було б добре купити невеликий будиночок під Краковом. Та мені подобається Україна. Заробляю там, але хочу жити тільки тут. Це моя країна, це мої люди", - посміхнувся Олександр. Здається, що час за розмовою з ним минув удвічі швидше.