Волонтери опублікували гостросоціальне відео до Дня захисника

Накладена на кадри із зони АТО, пісня 2006 року набула зовсім інший сенс

Всеукраїнський центр волонтерів People's Project поздравил всіх захисників України відеокліпом власного виробництва на пісню "Не кажучи нікому", записану групою "Тартак" спільно з Андрієм Подлужным, відомим як "Нічлава".

Гостросоціальний текст композиції, присвяченої подіям з участю УПА 1943 року, накладений на кадри з українськими військовими, які перебувають у зоні АТО. З новим відеорядом слова пісні здобули зовсім інше наповнення.

Текст пісні "Не кажучи нікому"

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою...

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі...
То що ж робити - сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу - з новими ворогами?

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молитися - "Хай поживе ще трошки"
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого...

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучуся, хай бог боронить, але не каюсь!
Якщо не я - то хто? Зайве питання...
Для нас це не проста війна - це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу...
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія - на повстанців...

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани...
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежати в своїй землі в могилах невідомих...

Поволі наші сили танути, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо...
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я...
Тіла загинуть - житиме ідея...
А наші душі тут - в рідних просторах -
Волинських лісах, Карпатських горах...

До речі, в самому центрі Києва проходить вражаюча виставка військової техніки "Сила нескорених".