Репортаж з табору Освенцим, місця найжорстокіших злочинів нацистського режиму

Напередодні пам'ятної дати кореспондент Styler побував у містечку Освенцим і в музеї Аушвіц-Біркенау, щоб нагадати про страхітливі злочини проти людства і єврейського народу

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту проходить щорічно 27 січня. Ця сумна дата була встановлена за ініціативою Ізраїлю, Канади, США, Австралії, Росії та України Генеральною Асамблеєю ООН 1 листопада 2005 року.

27 січня – невипадкова дата. Саме в цей день, рівно 72 роки тому радянські війська звільнили табір і врятували в'язнів, які там залишалися до того моменту.

Напередодні пам'ятної дати кореспондент Styler побував у містечку Освенцим і в музеї Аушвіц-Біркенау, щоб нагадати про страхітливі злочини проти людства і єврейського народу.

Маленьке місто з великою історією

Про містечко Освенцим в окрузі знали як про місце, де процвітала рибна торгівля. Продавці купували у місцевих рибалок їх свіжий улов, а потім продавали в придорожніх лавках: це приносило хороші гроші. Так тривало доти, поки не почалася Друга світова війна.

Осінь 1939 року видалася для Освенцима однією з найтяжчих в історії міста. На початку вересня його окупували війська вермахту, і місто приєднали до Третього рейху. Але навряд чи хтось опише словами повною мірою все те, що сталося тут кілька років після окупації.

Фото: Місто Освенцим в похмуру погоду (РБК-Україна)

Через десятки років одна тільки згадка назви "Освенцим" буде викликати жах у тисяч людей. У цьому місті перебував німецький концентраційний табір, що став місцем наймасовіших вбивств за всю історію людства. З усієї кількості жертв цього табору 90 % становили євреї.

Дорога в Аушвіц

"Дістатися до Освенцима звідси ось так відразу не можна", - каже водій автобуса, який збирає пасажирів в аеропорту.

"Спочатку потрібно їхати до міста Катовіце, тільки так. А там уже транспорт їздить, як годинник", - додав він. І виявився правий.

Дорога від міста Катовіце до Освенциму займає трохи більше години. По дорозі автобус проїжджає повз такі ж невеликі, як Освенцим міста.

"Навіть тут бувають пробки", - посміхається водій невеликої маршрутки. Біля нього на металевій ніжці щільно стоїть дуже старий, але справно працюючий касовий апарат. Чеки водій видає кожному пасажирові. Серед них, скоріше за все, тільки місцеві жителі. Крім мене, серед них не виявляється жодного, хто їхав би побачити музей Аушвіц-Біркенау.

Фото: Стара і не зовсім чиста автостанція у місті Катовіце, від якої їдуть автобуси до Освенциму (РБК-Україна)

Від автостанції і невеликого залізничного вокзалу до музею – зо три кілометри пішки. По мірі наближення до місця призначення мимоволі помічаєш, що житлових будинків тут зовсім немає. На вулиці дуже тихо, і перехожі зустрічаються вкрай рідко. Але ось біля входу в музей все по-іншому. Тут неквапом ходять великі групи туристів, більшість із яких приїжджає на автобусах. Достатньо завернути за ріг до воріт музею, і стає ясно: тут багатолюдно навіть в холодну погоду.

Не дивлячись на велику кількість відвідувачів, помітна дзвінка тиша, яка панує навколо. Коли люди говорять, то намагаються не підвищувати голосу.

Фото: Іноземні туристи фотографуються на тлі знаменитого на весь світ напису. Інші відвідувачі поглядають на них осудливо (РБК-Україна)

Музеєм Ацшвиц-Біркенау став у 1947 році. Він включає три основних концентраційних табори: Аушвіц 1, Аушвіц-Біркенау (польськ. Brzezinka) і Аушвіц 3. Світ не знає більшого зла, ніж те, яке відбувалося в стінах цього табору.

До спроб заперечення Голокосту в музеї відносяться категорично. Близько десяти років тому сюди не пустили групу дослідників з Ірану, мотивуючи відмову тим, що спроби переглянути історію порушують пам'ять про жертви. "Пам'ять і лише пам'ять, а політизувати питання Голокосту не потрібно", - стверджують в музеї. До речі, Іран відомий політикою заперечення цієї трагедії.

Звірства, катування, насильство - за кожною людиною, яка потрапила сюди, стоїть своя історія, своє життя і доля. Вони були загублені тільки тому, що були євреями. Ще один жахливий факт полягає в тому, що із 7 000 працюючих в таборі Аушвіц до сьогоднішнього дня засуджені і покарані тільки 750 осіб.

Тут і далі в статті ми наводимо цитати тих, хто врятувався в Освенцимі й пережив Голокост.

У мене були батьки, два брата, три сестри, два племінники, дві тітки і дядько. Всі вони померли в Освенцимі. Решту моїх родичів відправили у табір Треблінка у 1942 році

Йожеф Мандровіч, народ. у 1926 році

Будівництво табору Аушвіц-Біркенау почалося в жовтні 1941 року поблизу села Бжезінка. З усіх трьох таборів, обладнаних поблизу Освенциму, в цьому таборі було найбільше ув'язнених. Табір був поділений на дюжину секцій огорожами з колючого дроту під електричною напругою, що патрулювалися, як і Освенцим I, охоронцями СС, включаючи патрулі з собаками.

Тут були відведені окремі зони для жінок, чоловіків, для циганських сімей, які були депортовані з Німеччини, Австрії та протекторату Богемії і Моравії, а також зона для єврейських родин, депортованих з гетто міста Терезин.

В Освенцимі створили все можливе для масових вбивств. Аушвіц-Біркенау грав центральну роль в плані німців по знищенню євреїв у Європі. Влітку і восени 1941 року в системі німецьких концентраційних таборів в якості засобу для вбивства почали впроваджувати газ "Циклон Б".

Фото: Розстрілом погрожували в'язням за будь-який зайвий рух (РБК-Україна)

У таборі Освенцим I у вересні есесівці вперше випробували "Циклон Б" в якості засобу для масового вбивства. Після "успішного" проведення цих експериментів газ "Циклон Б" в подальшому застосовувався у всіх газових камерах комплексу Освенцим. Поблизу Бжезінки есесівці спочатку переобладнали два сільські будинки для використання в якості газових камер.

"Тимчасова" газова камера №1 була прийнята в експлуатацію в січні 1942 року, а пізніше була демонтована. Тимчасова газова камера №2 працювала з червня 1942 року до осені 1944 року. Есесівці визнали пропускну здатність цих камер недостатньою для тих масштабів умертвіння людей газом, які вони планували для табору Освенцим-Біркенау.

Фото В цій дерев'яній будці наглядачі ховалися від поганої погоди, але в той же час могли спостерігати за в'язнями (РБК-Україна)

У період з березня по червень 1943 року були побудовані чотири будівлі для великих крематоріїв. У кожному були три відділення: роздягальня, велика газова камера і печі крематорію. Есесівці продовжували операції по знищенню людей газом в Освенцимі-Біркенау до листопада 1944 року.

"Я бачу, що світ поступово перетворюється на пустелю, я чую, як наближається грім, який одного разу знищить і нас, я відчуваю страждання мільйонів"

Анна Франк

Співробітниця музею, яка представилася Анною, спочатку навідріз відмовляється говорити з журналістами.

"Дві хвилини тому закінчився мій робочий час, я тільки що провела екскурсію", - резюмує вона. Але після довгих умовлянь погоджується пройти територією табору і показати ключові місця трагедії.

За всю історію Освенцима було скоєно близько 700 спроб втечі, 300 з яких увінчалися успіхом, однак якщо хто-небудь утікав, то всіх його родичів заарештовували і відправляли до табору, а всіх в'язнів з його блоку показово страчували. Це був дуже дієвий метод, який дозволяв перешкоджати спробам втечі.

Фото Перший комендант табору Аушвіц, оберштурмбанфюрер СС Рудольф Хесс, був засуджений до страти Верховним національним трибуналом Польщі після війни, на цьому місці 16 квітня 1947 року він був повішений (РБК-Україна)

Гід також показує місце, де розташовувався табір Гестапо. За словами істориків та очевидців, саме в цьому місці допитували в'язнів, яких підозрювали у причетності до підпільного руху опору і в спробах втечі. У цьому місці безліч людей загинуло від побоїв і нелюдських тортур.

Крім того, адміністрація табору виділила блоки 19-21 для в'язнів з важкими хворобами. Бранці ці місця прозвали "кімнатами очікування газової камери". Медична допомога для хворих була дуже обмежена, часто її не надавали зовсім. Починаючи з 1941 року, лікарі СС проводили серед хворих бранців "відбори". Тих, кого вирішили не повертати до роботи, вбивали за допомогою ін'єкцій або в газовій камері.

Пацієнтів в лазареті часто використовували для медичних і фармацевтичних експериментів. Багато з них померли від страшних наслідків таких дослідів.

Лист, викинутий з поїзда

З 1960 року в колишньому концентраційному таборі Освенцим I діють так звані "національні виставки" створені окремими країнами Європи, які постраждали від націонал-соціалізму. Зокрема, діє велика виставка свідоцтв про депортацію євреїв з Нідерландів в Аушвіц та інші концентраційні табори.

"Більшість із 140 тисяч євреїв, які жили в Нідерландах у 1930-х, відчували себе захищеними: країна дотримувалась нейтралітету у Першій світовій війні. Сітауція почала змінюватися, коли почали стичної преси Але, тим не менше, більшість євреїв все одно вірили, що вплеск антисемітизму просто не може статися в такій демократичній країні як Нідерланди. Вони вважали себе повноправними членами суспільства", - розповідає гід.

Це сталося в Нідерланадах. У листопаді 1943 року 41-річній жінці на ім'я Сельма вдалося викинути з поїзда, що відправлявся, короткий лист, написаний на поштовій листівці. Лист було адресовано Ніні, дівчині її старшого сина Жака і її подрузі по католицької церкви. Сельму вивозили в Аушвіц з Нідерландів. Її відправили в газову камеру незабаром після прибуття в концтабір.

Фото: Листівка, на якій Сельма написала листа дівчині свого сина (РБК-Україна)

У листі були такі рядки: "Вже практично всім зрозуміло, що ми поїдемо завтра вранці на першому ж поїзді. Але ми точно повернемося. Зробіть все можливе, щоб залишитися разом".

Син Сельми, 21-річний Жак, прожив ще кілька місяців, але загинув у квітні 1944 року. Троє дітей Сельми пережили Голокост.

"Вбивство дітей було їх головною метою, щоб не допустити появи нових поколінь євреїв"

У музеї також можна послухати аудіозаписи історій людей, які пережили Голокост.

Ірен Фогель Вайс народилася в 1930 році в Чехословаччині, нині - село Батрадь, Україна. Зараз жінка живе у Вірджинії, США. У минулому році Ірен знову відвідала Освенцим у складі президентської делегації США, разом з дочкою Леслі.

"Ми жили в Бетраді. Це було невелике, бідне місто в Чехословаччині з населенням близько 1000 чоловік. Це були в основному фермерські сім'ї, в тому числі - близько 10 єврейських сімей. Місто було типовим місцем проживання людей з низьким рівнем доходу. У Бетраді був кравець, швець, працював продуктовий магазин. Там люди працювали з усіх сил, щоб вижити. Але було неважливо, хто ти - єврей чи ні. Всі один одного знали, всі були рівні", - розповідає жінка.

Фото: Єврейські чоловіки перед депортацією в Аушвіц (РБК-Україна)

"Коли мені було вісім років, Чехословаччина розпалася, і ми стали частиною Угорщини. І тут почалися проблеми. Адже угорці були в союзі з нацистами. Це був важкий час для єврейських сімей. За одну ніч ми втратили всі наші громадянські права. Бізнес мого батька був конфіскований і переданий неєвреям, ну а ми не отримали жодної компенсації. Єврейські діти були викинуті з угорських шкіл. У нас не було вибору - ми просто жили, намагаючись не привертати до себе уваги. Ми не могли їздити на потягах, і повинні були носити жовту зірку. Це було обов'язково для всіх євреїв. Побиття або викидання євреїв з поїзда стало типовою справою", - згадує вона.

Сім'я жінки не знала про існування Освенциму. За її словами, депортація в це місце було самим жахливим поворотом в її житті. Досі вона не може зрозуміти, що ж такого зробили маленькі діти, які потрапили туди. В один момент їй та її родині сказали вийти з дому, зібравши всього одну валізу.

Фото: Інваліди для роботи були непридатні, тому після прибуття в табір їх чекала одна доля - газова камера і крематорій

"Ще з поїзда мій батько бачив ув'язнених у формі і бараки, тому ми відразу подумали, що це робочий табір. І це нас обнадіювало: якщо ми будемо там працювати, то це не таке вже й страшне місце. Ми чули багато історій про те, що в Польщі відбувається чимало масових розстрілів людей. Їх вивозили в ліс і розстрілювали. Ми навіть не могли собі уявити, що вони будуть вбивати маленьких дітей, поки ми не зрозуміли, що вбивство дітей було їх головною метою, щоб не допустити появи нових поколінь євреїв. Вже потім в Аушвіці ми спочатку думали, що нас вели прийняти душ, але насправді людей забирали в газові камери. Це був обман", - розповіла Ірен.

Після прибуття в Освенцим сім'ю дівчинки розділили. Її сестру Серену відправили на рабську працю. Матір і молодших дітей повели в одну сторону, батька і 16-річного брата - в іншу.

Фото: Тисячі і тисячі пар взуття, що бачили своїх власників в останній раз

"Моя сестра пішла з матір'ю, а мене повели в протилежну сторону. Це був мій перший шанс вижити, можна було втекти. Але не вийшло. Через якийсь час життя в таборі я якимось чином опинилася біля крематорію номер чотири. Повз нас йшли, нічого не підозрюючи, жінки і діти. Вони стояли біля крематорію і не уявляли, що скоро їх не стане. Через півгодини всі вони були мертві", - це розповідь Ірен, яку може почути кожен відвідувач Освенцима, не може не леденити душу.

"Приблизно 17 січня або 18 січня 1945 року СС тягли з табору тисячі людей, щоб доправити в Равенсбрюк, що у центральній Німеччині. Я не знаю, чому вони це робили. Якщо хтось сідав на землю втомлений, його відразу ж розстрілювали. Моя тітка Пірі захворіла, і її вбили. Коли звільняти Аушвіц підходили "совєти", ми із сестрою ховалися в порожньому будинку поблизу. Прийшли росіяни, але з якоїсь причини нас не забрали. Так що ми були залишені напризволяще", - згадує Ірен.

Фото: Рабська праця в'язнів Освенцима (РБК-Україна)

"Ми витратили місяці на те, щоб потрапити в Прагу. Ми знали, що там залишилися наші родичі, там я пішла в школу, а сетра знайшла роботу на фабриці. Все, що було в Аушвіці, я пам'ятаю до сих пір у найдрібніших деталях".

Масові депортації євреїв з усієї Європи

В Аушвіц-Біркенау часто прибували потяги з євреями, депортованими практично з усіх країн Європи, окупованих Німеччиною або тих, що стали її союзниками. Ці потяги приходили з 1942 до кінця літа 1944 року.

Наводимо приблизну кількість людей, депортованих з цих країн. Угорщина: 426 000; Польща: 300 000; Франція: 69 000; Нідерланди: 60 000; Греція: 55 000; Богемія і Моравія: 46 000; Словаччина: 27 000; Бельгія: 25 000; Югославія: 10 000; Італія: 7 500; Норвегія: 690; інші країни (включаючи концентраційні табори): 34 000.

Фото: При вході в приміщення, що служило крематорієм, відвідувачів просять зберігати мовчання, щоб вшанувати пам'ять жертв нацистського режиму (РБК-Україна)

Після того, як почалися депортації євреїв з Угорщини, табір Аушвіц-Біркенау став найефективнішим засобом для реалізації плану німців по знищенню євреїв усієї Європи. З кінця квітня по початок липня 1944 року було депортовано близько 440 000 угорських євреїв, приблизно 426 000 з них були доставлені в Освенцим.

Фото: Крематорій для табору будувала фірма "Топф і сини" з Ерфурта, яка в 1942-1943 роках встановлювала печі в чотирьох крематоріях в Бжезінці (РБК-Україна)

Приблизно 320 000 з них були відправлені есесівцями прямо в газові камери табору Аушвіц-Біркенау. Решта 110 000 були направлені на примусові роботи в комплексі концентраційних таборів Освенцим. Протягом декількох тижнів після прибуття в Освенцим есесівська влада перевела багатьох угорських євреїв, залишених для примусових робіт, в інші концентраційні табори на території Німеччини та Австрії.

“Аушвіц не виходить у мене з голови всі ці роки. Досить мені закрити очі, і тут же жах повертається до мене"

Генрі Корман, 95 років, Ганновер, північна Німеччина

Загалом в Освенцим було депортовано близько 1,1 мільйона євреїв. Есесівські і поліцейські також депортували в Освенцим приблизно 200 тисяч осіб інших національностей, включаючи 140-150 тисяч поляків (не євреїв), 23 тисячі західних і східних циган, 15 тисяч радянських військовополонених і 25 тисяч інших ув'язнених (серед них були радянські цивільні, люди з Литви, Чехії, Франції, Югославії, Німеччини, Австрії та Італії).

Фото: Місце, де спалювали невинних людей (РБК-Україна)

Новоприбулі в Аушвіц-Біркенау піддавалися селекції. Есесівський персонал визначав, що більшість прибулих не придатні для примусової праці, і відразу ж відправляв їх в газові камери, замасковані під душові. Речі людей, відправлених в газові камери, конфіскували і направляли для сортування на склад "Канада", звідки їх висилали в Німеччину. Канада була для ув'язнених символом багатства.

В Освенцімі було знищено не менше 960 000 євреїв. Крім того, тут було вбито приблизно 74 тисячі поляків, 21 тисяча циган, 15 тисяч радянських військовополонених і 10-15 тисяч людей інших національностей (радянські цивільні особи, чехи, югослави, французи, німці й австрійці).

7 жовтня 1944 року кілька сотень ув'язнених, які працювали в крематорії № 4 в Аушвіці-Біркенау, дізналися про те, що їх збираються вбити, і підняли повстання. В ході повстання укладені вбили трьох охоронців і підірвали крематорій і примикає до нього газову камеру.

Фото: Приміщення, куди поселяли людей, були розділені на блоки. В одних жили мужжчины, в іншої жінки з малолітніми дітьми, ще в інших місцях - хворі в'язні (РБК-Україна)

Укладені використовували вибухівку, яка була таємно пронесена в табір єврейськими жінками, спрямованими на примусові роботи на знаходився поблизу завод боєприпасів. Німці жорстоко придушили повстання і вбили майже всіх ув'язнених, які брали участь в ньому. Єврейських жінок, які таємно проносили вибухівку в табір, публічно повісили на початку січня 1945 року.

Операції з умертвіння людей газом тривали до листопада 1944 року, коли есесівці за наказом Гіммлера вивели з ладу все ще працювали газові камери. В січні 1945 року при наближенні радянських військ есесівці ліквідували залишилися газові камери.

"Наш порятунок з Освенціма - це було диво"

“Мені навіть не було й двох років, коли ми прибули в Освенцим у 1944 році. Тому у мене немає ніяких свідомих спогадів про те часу. Але є багато підсвідомих. Моя мати пізніше говорила мені, що коли робили мені на руці татуювання з порядковим номером з гострою голкою, це було так боляче, що я знепритомніла. Я була, ймовірно, наймолодшою дитиною з татуюваннями, які вижили в таборі", - згадує вижила в Освенцимі Єва Умлауф.

Мама дівчинки була на четвертому місяці вагітності, коли вони приїхали в Аушвіц. Сестра Єви, Нора, там народилася в квітні 1945 року.

Фото: Поржавевшая від часу табличка на німецькій мові (РБК-Україна)

“Якщо б ми приїхали всього на два дні раніше, то були б вже в газових камерах. Наш транспорт виявився першим, з якого нікого не відправили в газові камери. Ймовірно, вони знали до того часу, що росіяни вже були дуже близько. Ми прибули 2 листопада. А 30 жовтня 18 тисяч матерів і дітей, які прибули раніше, були вбиті... Навіть багато років потому я ніяк не могла усвідомити, що наше спасіння з Освенціма - це було диво. Адже тисячі словацьких чоловіків і жінок, які були депортовані в Освенцим, загинули. І лише кілька сотень повернулися", - розповідає Єва.

Фото: Блок, де містилися хворі в'язні. Цих людей вбивали швидше за всіх, адже для праці вони не були придатні (РБК-Україна)

Після звільнення з табору мати Єви докладала всіх зусиль, щоб дати нам нормальне життя. І лише через роки, коли постаріла, впала в депресію.

" Немов під вагою всього цього, вона померла у віці 72 років. Ми з сестрою стали лікарями. Це не випадково. У нас була абсолютна потреба допомагати людям та рятувати життя", - зізнається Єва.

Факти про табір Аушвіц

• 90% знищених в Аушвіці людей – євреї

• Під час Голокосту в Аушвіц потрапив єврейський боксер Саламо Арух. Його примушували виходити на "ринг" і бити інших ув'язнених. Тих, хто програв, відправляли в газові камери або розстрілювали. Саламо протримався в таборі два роки, аж доки Аушвіц звільнили.
• Аушвіц спочатку споруджували, щоб утримувати в ньому польських політичних в'язнів, які почали прибувати сюди у травні 1940 року
• В Аушвіці загинуло більше людей, ніж військових з Британії і США за весь час Другої Світової війни
• Під час повстання в концтаборі Освенцим член СС був поранений ножем, а потім живцем спалений у печі крематорію
• 1 з 6 євреїв, убитих під час Голокосту, помер в Аушвіці
• За 4,5 роки існування табору Аушвіц в ньому було знищено 1,1 мільйона людей
• Відомо, що з Аушвіца втекли і врятували собі життя 144 в'язня
• Польська акушерка Станіслава Ліщинська в таборі Освенцім прийняла пологи в 3000 жінок
• Польський солдат Вітольд Пілецький – добровільний в'язень Освенціма, який втік з табору і розповів світові правду про цьому страшному місці
• Після того, як Освенцім був перетворений у музей у 1947 році, процес ексгумації тривав ще більше десяти років
• 21 липня 1944 року укладеним Єжи Білецького, одягнений у форму СС і використовував фальшивий пропуск, вдалося перетнути ворота Освенціма разом зі своєю єврейської дівчиною Вони обидва пережили війну
• З 7 000 працюючих в таборі Аушвіц, до сьогоднішнього дня засуджені і покарані тільки 750 осіб