Василь Мольфар: "Давайте скажемо - в нас немає якихось фашистів, а за кордоном людей обманули і кажуть, що вони є"

21 березня Україна святкує День поезії. Тому Styler вирішив поговорити з Василем Мольфаром про країну, людей та інформаційні війни

На День поезії Styler вирішив поспілкуватися з одним з найзагадковіших сучасних українських митців. У Василя Мольфара понад 25,5 тисяч підписників у Facebook, багато віршів та лише кілька світлин. Інформації про нього у "Вікіпедії" немає, а його ім’я з’являється у новинах тоді, коли українська співачка Alloise презентує пісні на його вірші.

Зізнаємося, йти на інтерв’ю з людиною, інформацію про яку можна дізнатися лише з його творів, дуже цікаво. Ми зустрічаємося з Мольфаром, нас вітає серйозний чоловік у діловому костюмі, який з першого погляду зовсім не схожий на поета.

Фото: "Конфлікт, конфлікт, конфлікт - у чому його сила? Чому у цій війні - усі ми нещасливі?" - Василь Мольфар (РБК-Україна)

"У Google пишуть різне все", - посміхається Мольфар на запитання про свою загадковість.

Звичайно, Мольфар - не справжнє прізвище поета.

Ще маленьким хлопчиком Василь цікавився історіями про козаків-характерників та чаклунів. В давнину вважалося, що мольфари лікують людей та керують силами природи. Василь Мольфар вирішив "лікувати" людей словом. Довгий час він жив за кордоном, але повернувся до України.

"Мене тягнуло додому. Туди, де я народився. Там все дуже добре було. Я повернувся в Україну в 2004 році під час Помаранчевої революції. Тут веселіше жити, тут рідна мова… Я люблю українську мову, пісні, все українське - козаки-характерники, казки", - зізнається автор.

Але навіть тепер, коли творчість Василя Мольфара стала популярною (адже лише за перші десять днів кліп Alloise feat. Kozar Dance Theatre на пісню "Мольфар" на його вірші переглянув понад мільйон інтернет-користувачів) автор не називає себе поетом.

"Я не вважаю себе поетом, я - психотерапевт, доктор Ph.D.", - посміхається Мольфар. І додає: "Чесно вам сказати, я не знаю, що таке рима".

"Я почав писати віршики тільки тоді, коли побачив, що наше суспільство в якійсь напрузі, розгублене. В нас йшла інформаційна війна і люди жили в страху. Я почав спочатку писати вірші психологічні", - зізнається Василь Мольфар.

"Людина сподівається, що щось станеться - колись помре Путін, колись щось зникне, колись будуть гроші, колись я закохаюсь… Ми живемо майбутнім, яке колись станеться", - розповідає Мольфар.

Фото: "Людина сподівається, що щось станеться - колись помре Путін, колись щось зникне, колись будуть гроші, колись я закохаюсь…", - Василь Мольфар (РБК-Україна)

"А що для нас зміниться, коли помре Путін?" - питаю.

"Нічого не зміниться, бо не було б нації, людей, не було б їхньої свідомості - не було б Путіна. Нічого не зміниться, змінитися потрібно в собі, щоб стати свідомим. Інформаційна агресія лякає людей, вони живуть в неспокійному стані, або в апатії. А хтось просто не розуміє, що йде війна, бо в нього все добре", - каже Мольфар.

Конфлікт, конфлікт,

Конфлікт -

У чому його сила?

Чому у цій війні -

Усі ми нещасливі?

Чому він виникає,

І ранить кожне серце,

А ми, немов, осліпли,

Кидаємось словами?

Чому ми всі безсилі,

Чому така гординя,

І кожен з нас не в стані

Взять першим перестати

Кидатися словами?

Слід визнати, що автор досяг своєї мети - йому вдалося достукатися до своїх читачів. Так, одного разу йому прийшло повідомлення від дівчини з проханням написати вірша про розлуку.

"Напишіть щось про закоханих, які знаходяться в різних світах, яких роз’єднала вічність. Зараз це дуже актуально", - таке повідомлення отримав Василь у соціальній мережі. Пообіцяв спробувати, і в нього вийшло:

Не лякайся, голубко, що ми вже не разом

І не плач, не тужи, витри сльози свої.

Хай пробудиться серце твоє у любові

І у щасті життя проживи.

Не лякайся, голубко, що ми вже не разом,

Подивися на небо і зорі побач.

Сяйвом місячним я засміюсь до тебе,

Як сміявся колись, коли разом жили.

Не лякайся, голубко, що ми вже не разом -

Така доля твоя і моя.

Ми зустрілись з тобою, кохались, любили…

Не усім це дано - на то воля Творця.

"Воно має бути так, має людина далі жити. Просто я не уявляю своє життя без нього. Мене тягне туди, де він. Ми вінчані і є одним цілим. Ви праві, що смерть, так, як і народження, підвладні тільки Богу", - відповіла дівчина, яка, як виявилось потім, два роки тому втратила коханого чоловіка в АТО.

Життя - безцінне, вважає Василь Мольфар.

"Мені ще маленьким хлопчиком говорили, що я маю захищати свою родину та країну. Ми ж не агресори, ми ж захищаємо свою країну. Давайте щиро скажемо - в нас же немає якихось фашистів, а там, за кордоном, людей обманули і кажуть, що вони є. І люди повірили, навіть при таких соціальних мережах. Якщо ми віримо в те, чого нема, то це - неадекватність. Можливо, йде якась війна між РФ та США, між країнами, про які ми не знаємо, але ми чітко знаємо, що це (Майдан, - ред.) не була спровокована кимось подія. Люди вийшли, бо хотіли іншого життя", - пояснює Мольфар.

Важку працю, якою займалися в рідному селі, Василь бачив з дитинства - натруджені руки матері та її подруг, згорблені спини працьовитих людей.

"Ті люди, які хотіли в Європу, бачили, що якість життя там краща. Повірте, ми працюємо не менше, ніж там. Ми працюємо навіть більше. Але різниця життя на Заході і тут - дуже велика", - підсумовує Василь.

"Я б хотів, щоб наш уряд зрозумів, що наша нація стане багатшою тоді, коли інтелігенція буде мати достойну зарплатню і буде вектором для наших діток", - вважає Мольфар.