Десять головних книг цієї зими: українські автори

У новинки сучасної української літератури навіть недосвідчений читач зможе виявити початок, продовження і навіть кінець деяких видавничих тенденцій

Так, наприклад, вперше видана "нетрадиційна" книжка, не вщухають пристрасті навколо історичних дат і подій, і, нарешті, завершена канонізація самого "живого" з колись живих авторів нашого часу.

Дійсно, нова книга Кузьми Скрябіна "Я, Шонік і Шпіцберген" (Х.: Фоліо) включає в себе останню повість відомого шоумена і несподівано розібрані на вірші його пісні. Враження двояке - здивування від того, з якої шинелі суржику вийшли відомі хіти Скрябіна, і як тонко вони вписані в музичний і літературний ринок.

Наступного ж класика сучасності можна по праву назвати Сковородою наших днів. Адже в черговий раз світ ловив його роман, та так і зловив. І нова книжка Юрія Андруховича "Тут похований Фантомас" (Брустурів: Дискурсус) - це строкате боги там присутні голів, тобто щотижневі колонки на сайті ТСН каналу "1 + 1". Але дивна річ: будучи зібрані воєдино, ці короткі спалахи пам'яті в черговий раз створюють картину авторського прощання з минулим - імперським, радянським, і, навіть страшно сказати, суто особистим.

До речі, про пам'ять. Саме її відсутність у колі близьких людей надихнуло на створення історичного бойовика "Звенигора. Шабля на комісара" Євгена Стеблівського (К.: Ярославів Вал). Романтична легенда про Вільному Козацтві, яке з'явилося в 1917 році на підтримку молодої Української республіки, перемежовується главами про пошуках сучасним героєм правди про своє героїчне прадіда-отамана і його коханій дружині.

Майже тієї ж самої, але "дивною любов'ю" живуть герої роману Юрія Яреми "Тепло його долонь" (Л.: Видавництво Анетты Антоненко) - першого гей-романа в сучасній українській літературі. Автор керувався ідеєю "розрити ще одну невідому "жилу" - квір-літературу, донести до читача і суспільства правду про жорстоких реаліях сучасного пострадянського мислення і висвітлити відсутність різниці між двома світами - straight і gay. Доки ж його герої біжать з міщанського пекла куди очі дивляться. Тобто, до коханого.

Черговий пострадянської антиутопією можна назвати також роман "Акваріум" Олексія Чупы (Х.: Віват). Насправді, це Кафка упереміш з Оруеллом, соціально-психологічний трилер і розчленування реальності, зменшення дружин і перехожих, а також сеанс одночасної гри на почуттях патріотів всіх мастей. Читача, відповідно, чекають два відра адреналіну, три куба жаху плюс суцільна містика. Це коли сидиш і не можеш вимкнути комп'ютер, тому що з монітора кажуть тобі, щоб ти не смів його вимикати, оскільки все одно нічого не вийде.

"Диявольська" тема продовжується в "Ефекті Ярковського" Володимира Єшкілєва (Х.: Фоліо). Як завжди у цього оповідача нас чекає роздвоєна на "сучасну" і "древню" захоплююча історія. В ній об'єднані "українська" та "російська" лінії оборони національного продукту - прикарпатської метафізики - від іноземного криміналу в мові і життя. Що ж до згаданого криміналу, то саме завдяки своєму дару чути в натовпі сторонні голоси, які не завжди говорять про те, "навіщо я дура обрізала волосся", головний герой може розслідувати ідеальні злочину, немов крадіжку в дитячому саду.

"Сімбалайн" Євгенії Кононенко (Л.: Кальварія) - це повість і збірку оповідань, в назві якого, немов в одному з треків на ранньому альбом Pink Floyd, зашифрована формула кохання героїв. Звичною жорсткості автора, відомої своїми реалістичними текстами, протистоїть несподівана ностальгія по справжньому - ніжності, кохання, поезії. До речі, оповідання у збірці чергуються з віршами, і це теж вперше для одвічної чорнухи даного стилю.

Те ж саме - в збірнику "Політ на повітряній кулі" Галини Петросаняк (Івано-Франківськ: Лілея-НВ). Тут вірші перегукуються з есе і статей, немов екзотичні квіти на убогою ниві прикарпатської культури. А ще тут багато Івано-Франківська - метафізичне краєзнавство завжди живило творчість учасників Станіславського феномену, до якого за вислугу років відносять також Галину Петросаняк. І не тому, що серед німецьких і австрійських класиків, які народилися і жили в цьому місті, вона згадує Юрія Андруховича і Тараса Прохаська. Вислуга мається на увазі зовсім інша - перед культурою краю, літературою регіону і мистецтвом області.

Чесно кажучи, навіть у збірнику еротичних новел "У затінку Венери" Любомира Т. Винника (Тернопіль: Крок) все тільки про кохання. Коли ж доходить, нарешті, до еротики, то високий національно-патріотичний регістр не дає увірватися обивательської ноті. Словом, щось начебто черговий фальсифікації Юрія Винничука, але цілком серйозно. Тобто в такий непідробною стилістиці, яку сприймаєш за чергову злий жарт автора "Житія гаремного".

Особисту модель збірки любовної, а політичної утопії пропонує у своєму кримінальному романі "Вакансія для диктатора" Сергій Батурин (Л.: Кальварія). Сюжет у майстри соціальної інтриги цілком кінематографічний. Стріляємо в Президента - потрапляємо у власну пам'ять, і далі вже понеслося. Якщо серйозно, то чтиво цілком адекватне, в міру динамічний, без фактографічних ляпів, бо історія все ж досить свіжа, усі імена-прізвища, а також події на слуху. Словом, диктатура авторського успіху не залишає нам вакансій для нудьги.

А про новинки зарубіжної літератури, виданої українською та російською мовами, розповімо в нашому наступному огляді.

До речі, ми підготували огляд серіалів, які ніяк не можна пропустити в 2016 році.