Огляд книжкових новинок для тих, хто вважає читання не просто розвагою, а в прямому сенсі їжею для розуму
Економісти Аджемоглу і Робінсон дають кращий на сьогоднішній день пояснення, чому одні країни багаті, а інші бідні. На прикладі США, Франції, Британії та ще кількох десятків країн вони доводять, що успіх всіх є запорукою успіху кожного.
Бізнес може йти зовсім добре, вважає ще один знавець бізнесу Адам Грант, якщо в компанії працюють оригінали - люди нехай і не завжди адекватні, зате нестандартно мислячі.
Для когось успіх – заробити мільйони, а для когось залишитися живим. Таку історію часів середини минулого століття розповідає Альвидас Шляпикас, написав роман про "вовчих дітей".
Дітям, але вже нинішнім, присвячена четверта книга нашого огляду. У цьому посібнику з непростим питанням вчені, письменники, художники відповідають на дитячі запитання, пояснюючи чому небо синє, а вода мокра.
Дарон Аджемоглу, Джеймс Робінсон. "Чому нації занепадають. Походження влади, багатства та бідності". Видавництво "Наш формат", 2016 рік
Автори: Дарон Аджемоглу входить в десятку найбільш цитованих економістів світу. Народився в Туреччині, він зараз завідує кафедрою прикладної економіки в Массачусетському технологічному інституті. Співавтор – Джеймс Робінсон – теж має професорське звання. Цей британець закінчив Лондонську школу економіки і тепер викладає в Чиказькому університеті. Спеціалізується на вивченні економіки Африки і Латинської Америки.
Про що книга: Аджемоглу і Робінсон розробили нову економічну теорію, яка, як вони вважають, більш ніж яка-небудь інша пояснює походження багатства і бідності. Щоб зрозуміти її суть, необхідно відразу запам'ятати два ключові терміни: екстрактивність (під нею розуміється "вижимання" вузьким прошарком еліти всіх ресурсів і можливостей держави для задоволення власних інтересів) і "інклюзивності" (участь більшості людей в економічних процесах, можливість заробити прибуток всім, хто на це здатний, а не тільки тим, хто має важелі влади).
Нічого складного в їх теорії немає, а рецепт успішної держави простий до такої міри, що іноді ловиш себе на думці: додуматися до цього може кожен. Запорука успіху полягає в технологіях і демократії, в самому широкому сенсі цього слова, включаючи можливість вільно вести бізнес і справедливе, однаково застосовне до всіх, правосуддя.
"Екстрактивні" інститути – це фактично синонім диктатури. "Інклюзивні" – суть ліберальні. Взяти, приміром, Конго. Автори пояснюють, що погано й бідно там живеться не тому, що клімат в країні не підходящий або народ дурний, а тому що влада зосереджена в руках еліти. Логіка таких правителів ґрунтується на залякуванні, високих податках, максимальному тиску, серйозний репресивний апарат. Їх мета – видавити з населення максимум особисто для себе, а не для всіх.
Досвід Конго – лише один невеликий епізод з книги. Аджемоглу і Робінсон проаналізували всю економічну історію людства. І, в тому числі за це, удостоїлися занесення в список бестселерів The New York Times і Wall Street Journal.
Цитата: "Наша теорія повністю присвячена тому, як нації можуть зробити крок до процвітання, – трансформуючи свої інститути з екстрактивних в інклюзивні. Однак вона також повністю розкриває, від самого початку, що не існує легких рецептів для досягнення такого переходу. Тієї факт, що екстрактивний режим президента Мубарака в лютому 2011 року скинули народні протести, не гарантує, що Єгипет стане на шлях до більш інклюзивних інститутів. Замість цього екстрактивні інститути можуть відтворитися попри енергійні і сповнені надій на краще демократичні рухи".
Адам Грант, "Оригінали. Як нонконформісти рухають світ". Видавництво ТАО, Yakaboo.ua, 2016 рік
Автор: Адам Грант займає посаду професора Уортонской школи бізнесу. Він більше десяти років присвятив вивченню психології взаємин у різних структурах, зокрема, в IMB, Microsoft, Apple, Google, і навіть консультував ВПС США. У 2011 журнал Fortune включив Гранту у світовий Топ-40 професорів молодше 40 років. Перша книга Адама Гранту, Give and Take ("Брати чи віддавати"), перекладено на 27 мов. Вона стала однією з кращих книг 2013 року за версією Amazon, The Financial Times і The Wall Street Journal.
Про що книга: Грант виходить з того, що кожна компанія, незалежно від своїх розмірів і спрямованості, повинна мати у своїх лавах неординарно мислячих співробітників. Їх можна назвати "диваками", "оригіналами" або "ексцентриками". Якщо ви наймаєте тільки тих людей, які вписуються в ваші цінності і бізнес-модель, ви заохочуєте стадне мислення, вважає автор, вбачаючи в цьому свідомо програшну позицію. Оскільки, коли світ зміниться і на ринок вийдуть конкуренти, коли з'являться нові технології, вам нічого буде запропонувати. У вас не буде ідей "на виріст".
Адам Грант навіть вивів типологію оригіналів, занісши в неї "неоспіваних героїв" (людей які рухають прогрес, але залишаються в тіні); "неслухняних" (по суті своїй бунтарі, чия поведінка може бути навіть неадекватною, але вони готові запропонувати новий поворот і нові ідеї) та "інноваторів" (ці не придумують нічого глобального, зате готові розвинути вже наявну ідею). У "Оригіналах" не тільки фіксується ідея про те, що диваки рухають світів. Ця книга ще й цілком конкретна допомога, з якого можна дізнатися, як шукати "оригіналів", як організувати їх роботу і отримати від їх присутності максимальну вигоду.
Цитата: "Оригінали обирають важчий шлях, прагнучи зробити світ таким, яким він міг бі буті. Намагаючись поліпшити життя і поширити свободу, вони можуть тимчасово відмовитись від деяких задоволень, відклавши своє щастя на задній план. Проте у тривалій перспективи смороду мають шанс створити кращий світ. А це – запозичуючи влучний вислів психолога Браяна Літтла – приносити інший вид задоволення. Дива оригіналом – не найлегший шлях у пошуках щастя, але він дарує нам щастя пошуку".
"Моє ім'я Маріте" Альвідас Шляпікас. Видавництво Брайт Букс, 2016 рік
Автор: Альвидас Шляпикас - поет, прозаїк, актор, режисер, сценарист. Навчався в литовської Академії музики, працював у Малому театрі в Вільнюсі. Актор Литовського національного драматичного театру. Працює в тижневику Literatūra ir menas ("Література і мистецтво"). Дебютував як поет у 1994 році. Роман "Моє ім'я - Маріте" (2011) був визнаний найкращою книгою 2012 р. в Литві.
Про що книга: У романі розповідається про одну з "білих плям" Другої світової війни. Це історія так званих "вовчих дітей". Після війни багато німецькі жінки зі Східної Пруссії, щоб врятувати своїх малят, відправляли їх на інший бік Німану. Таким чином тисячі маленьких німців потрапили в Литву, де шанс вижити у них був вищим, ніж у країні програв нацизму. Нехай у Литві, але все ж в СРСР. Долі дітей складалися по-різному: одним вдалося знайти опікунів, а іншим випала нелегка доля просити милостиню і торгувати собою. Ось цих дітей і назвали "вовчими". Історію німецької дівчини Ренате, яка отримала литовське ім'я Маріте, і розповідає Альвидас Шляпикас. Роман заснований на реальних фактах.
Цитата: "...Коли прийшли перші російські солдати, люди молилися, боялися, утім, вірили, що нащадки Толстого та Достоєвського не будуть лютими дикими загарбниками. До їхнього подвір'я приходив покурити файку сусід і все переконував їхнього дідуся, що росіяни освічені, нема чого боятися, вони такі ж люди, як і ми. Однак згодом прийшли москалі, деякі з них чомусь були маленького зросту, навіть зовсім дрібні, тому довгі гвинтівки вдарялись про їхні п'яти, і важко було зрозуміти, як вони не плутаються у своїх довжелезних шинелях. Незабаром сусід переконався, що хлопці зі зморщеними війною обличчями не читали Толстого, вони начиталися чогось зовсім іншого й малі інакший досвід. Для них, випалених роками війни – найжорстокішими роками війни, не було важливо – на одну смерть більше чи менше, окрім цього, ними рухала помста. Сусід, який трішки міг лепетати російською, намагався з ними балакати, але згодом висів на яблуневій гіллячці не торкаючись ногами землі у своєму рідному дворі".
"Чи може бджола вжалити бджолу". Видавництво "Клуб сімейного дозвілля", 2016 рік
Автор: В цієї книги немає автора. Але є упорядник. Це Джемма Елвін Харріс. Коли вона задумала "Чи може бджола вжалити бджолу", її синові було два роки. Він почав задавати питання, знайомі кожному дорослому. Не по роках розвинений дитина, коли його забирали з дитячого саду, як показав пальцем на Місяць і запитав "Що це таке?". Так і народилася книга.
Про що книга: Свої відповіді на, здавалося б, прості, але насправді складні питання дають вчені, письменники, психологи. Наприклад, відомий філософ і лінгвіст Ноам Хомськи пояснює, чому тварини не можуть розмовляти, як люди. Історик Джастін Поллард, який крім написання книжок виступає ще й консультантом в Голлівуді (він, до речі працював над "Піратами Карибського моря") пояснює, звідки людству відомо, що всі сніжинки різні. Є у книжці й розділ з "неофіційними" відповідями . Ось, наприклад, як відомий письменник, сатирик Стівен Фрай пояснює, навіщо слона хобот: "Слоні дуже сором'язливі та скромні й засоромилися б купатися голяка, бо крокодили та гіпопотами показали б на них пальцем, тому вони прикриваються хоботом".
Гарріс не обходить своєю увагою яких може бути неприємних, навіть з точки зору гігієни. Дітям доступно пояснюють, чому вони ходять в туалет. Зробила вона спробу пояснити і серйозні речі, наприклад, ""Хто такий Бог?" і "Якщо Всесвіт сталася з нічого, то як вона стала чимось?".
Цитата: "Якщо корова не пукатиме цілий рік, а потім один раз дуже сильно пукне, вона зможе полетіти в космос?". Відповідає письменниця Мері Роуч. "Назбираємо річний запас метану в корові. Одна корова виробляє близько 187 фунтів метанового газу на рік. Щоб з'єднання з'ясувати, насілько вона злетить, я проконсультувалась із видатним вченим Реєм Аронзом. Рей тестував двігуні для місячного модуля "Аполон"... Рей підрахував, що 187 фунтів метану забезпечили б біля двох тисяч польоту протягом 33 секунд. Він підрахував, що це запустило б аеродинамічно облаштовану корову вагою 1,500 фунтів у висоту близько трьох миль. Космос починається на відстані двадцяти миль, тож технічно відповідь на твоє запитання "Ні".