Олексій Мась: "Для України IT - цілком конкурентоспроможний сектор, здатний вивести країну на новий рівень"
Поштова система Mail.ua програма створення візуальних листів Visual Letter, офлайн-карти Лондона, Барселони і Парижа для iPhone і iPad, знаменитий файлообмінник Infostore – далеко не повний список проектів розробника і підприємця Олексія Мася, у тому числі експериментальних і громадських. Крім того, він веде відеоблог, виступає на конференціях і активно допомагає українським стартаперам.
Співзасновник знаменитого iForum і Української Банерної Мережі зізнається, що до гарних речей прив'язується досить швидко.
"Звик ходити в одне і те ж кафе на Подолі. Звик носити червону сорочку. Мене іноді так і називають – "людина в червоній сорочці". А коли став працювати в Київстарі, мені натякнули, що це колір конкурентів. Ну а в цілому, звикання у бізнесі допомагає концентруватися на одному конкретному аспекті та при цьому не розпорошуватися", - говорить Олексій Мась.
Олексій, в якому стані зараз знаходиться IT-сфера в Україні?
Якщо дивитися з точки зору навчання, то ми рухаємося вперед, і дуже навіть ударними темпами. У нас з'являється все більше різних навчальних програм, вони спонсорують. Але якщо говорити про вплив держави на IT-сферу, то тут - відставання і навіть просідання.
Тиск на айтішників як було, так і залишається. Час від часу до них приходять, наприклад, конфіскувати сервери. Припускаю, що у підприємців всіх інших сфер гроші закінчилися, тому переключилися на айтішників. Від цього галузь страждає: багато з країни їдуть, а кількість розробок на внутрішній ринок стає все менше.
Але в той же час помітно збільшилася кількість розробок, орієнтованих на ЄС, США, Канаду...
Так, це великі перспективні ринки, і українцям давно вже пора працювати "туди". Але втрати на внутрішньому ринку все одно відчуваються: компанії отримують менше грошей. Бачимо, що позитив однозначно є, але він компенсується негативом. Ситуація розвивається нерівно. Ще з хорошого - у нас айтішників стає більше: кожен рік навчаються нові хороші фахівці.
А ті, хто виїжджає, все одно тримають з нами зв'язок, і так чи інакше все одно працюють на Україну. Наявність українців на ключових постах в зарубіжних компаніях – це ж чудово. Ці люди так чи інакше працюють на нашу країну і часто фінансують тут якісь галузі. То ж освіта, скажімо.
Пам'ятаєте приклади таких ініціатив?
Серед тих, хто виїхав є ті, хто не втомлюється допомагати нашому суспільству навіть здалеку. Наприклад, проект під назвою UA50 – вихідці з України. Вони створили якийсь клуб, де вирішують, хто з них візьме одну або дві команди українські команди собі на менторство. Підтримують, "витягують" і знайомлять з іноземними інвесторами представників наших компаній. Ця ініціатива з'явилася буквально пару місяців тому, і вона далеко не одна.
Треба також розуміти, що виїжджають з країни часом ніяк не із-за кризи. Зважаючи особливостей компанії, у багатьох просто не було іншого варіанту, як виїхати. Наприклад, у хлопців є стартап, пов'язаний з виробництвом чогось: роблять в Китаї, а продають, скажімо, в Америці. І зрозуміло, що для успішного виробництва в Китаї і хороших продажів в Америці треба перебувати і тут, і там. Ось і довелося переселитися. Це якраз і означає, що виїхали з України не з причини репресій і тиску.
А які основні відмінності IT-сфери в Україні від аналогічної, скажімо, в Європі?
Тут я скоріше оптимістично налаштований. В нашій країні потрібно завжди вибирати, на чому зосереджуватися. Ми не можемо вирощувати тільки фізиків. Ось я за освітою - радіофізик. В момент розпаду СРСР моя професія різко втратила актуальність просто тому, що квантові фізики завжди створюють дуже затратні проекти. І ось в Україні в один момент все це стало неможливим. Багато виїхали у країни, де такі проекти є. Зокрема, всім відомий колайдер споруджували в тому числі і харків'яни.
А ви тим часом знайшли собі застосування в IT-галузі...
Так. І причому в IT теж працюють багато фізичні речі. Коли у нас був проект – файлообмінник Infostore.org на ньому ми створили валюту – енергію. Вона зростала чи зменшувалась у залежності від популярності публікацій. Популярні матеріали отримували більше енергії і могли розміщуватися на титульній сторінці. До речі, мало хто розумів, як це було влаштовано.
Ми створили щось, суть чого було дуже важко пояснити. Зробили досить просту, але збалансовану систему. Це була теж фізика, але з застосуванням в інформаційному полі. І ось, так як ми все-таки країна, бідна ресурсів, але багата з точки зору інтелектуального потенціалу, то саме IT сфера нам дуже підходить як вектор "удару". Ми можемо готувати нових людей, і найголовніше, що ці люди у нас є.
А в інших сферах ми значно відстаємо?
Кожна галузь відстає за своїм причин. У сфері сервісу ми відстаємо хоча б тому, що наші люди просто не бачили, що означає якісний сервіс. А ось для розвитку IT-технологій є всі можливості. І тут наші шанси з європейцями, як мінімум, рівні. Плюс – ми велика країна, у нас велика кількість населення.
В IT-сфері немає мовних бар'єрів. Адже люди, які освоїли Jawa або Swift, можуть спокійно спілкуватися з колегами нарівні з зарубіжними колегами, навіть не знаючи англійської. Це професійний жаргон, і там все зрозуміло. Але англійська все одно дуже потрібен. В обшем, для України IT - цілком конкурентоспроможний сектор, здатний вивести країну на новий рівень.
І, до речі, інновації в світі зараз цінуються набагато більше, ніж ресурси...
Це тренд, який тільки наростає. Зрозуміло, що країна може знайти і інші сектори, але скажіть, які? Є великі сумніви, що ті ж менеджери можуть спроектувати продукт на Захід, просто тому, що вони від Заходу далеко відірвані. Потрібно розуміти споживача, добре знати іноземну мову. А в IT-секторі у цьому сенсі добре. Наші айтішники стежать за інноваціями, намагаються чесно заробляти. А потім ці гроші у них намагається відняти держава.
Які кроки повинна зробити держава для спрощення IT-бізнесу в Україні?
Ну, тут треба, щоб законодавство просто працювало, щоб у ньому не було корупційної складової. Тому як у всіх обшуках є ця складова є. Ти просто чекаєш, коли до тебе прийдуть "домовлятися". Але всі ми знаємо, що це загальний фон в країні, і не можна змінити ситуацію тільки в одній точці або в окремій галузі.
Мер Львова намагався. Казав, що айтішників в його місті ніхто не чіпатиме, але і там вплинули фактори, що не залежать від Садового. Адже є перевіряючі органи, підконтрольні міському голові.
Що потрібно зробити для зміни ситуації?
Повинні бути прості загальні правила гри по всій країні. Адже той же ПДВ для інтелектуального сектора зараз просто вбивчий. У США, приміром, немає аналога нашому ПДВ. Тому там IT, наука, культура та інші сфери розвиваються куди активніше: якщо твоя фірма в Америці просто займається перепродажем, то додаткова вартість невелика, і ти платиш пристойні суми. А коли весь продукт створюєш і сам збираєш, то весь ПДВ – твій.
Але в той же час не можна сказати, що в США все так однозначно просто. Є свої нюанси. Багато хто, виїхавши туди, повертаються назад. Але тим не менше, там діють чіткі правила гри. У нас же закон такий, що ніхто його виконати не може. Можливо, Україні варто навіть створювати "острівці дії законів": писати під якийсь регіон закони. І ось в якомусь містечку або області діяли б чесна поліція, чесний суд, ліберальні закони.
Ідея про "острівці дії законів" трохи схожа задум сюжету до якої-небудь книзі...
А я раніше писав фантастику. Зараз теж пишу, але більш прикладні речі. У даний момент хочеться змінювати країну, адже є важелі робити це через власний бізнес. В Київстарі я відповідаю за Телеком акселератор ВДНГ TECh. Це як раз і є прикладом такого "острівця".
Головна мета акселератора – створити екосистему, яка сприяла б реалізації самих різних ідей, росту та розвитку нашої економіки. Все відбувається так: люди подають нам заявки, описують свої ідеї, а комісія відбирає найцікавіші. Люди живуть у регіонах і приїжджають до нас на тиждень. Тут активно працюють з іншими командами. Потім роз'їжджаються, а через пару тижнів знову їдуть. Осінь буде перший випуск групи таких команд.
А так реально програмісту в провінції працювати і отримувати замовлення нарівні з тими, хто живе в мегаполісі?
Не тільки реально. Більше того – зараз це тренд. Знаю дуже згуртовану групу айтішників з Кам'янця. На iForum приїжджали хлопці з Конотопа. Вони створили у себе вдома IT-кластер. Бачу, що подібні речі будуть розвиватися і далі. Як-то вже давно я зустрівся з моїм другом-фізиком в Кацивелі. Побачив там обсерваторію. Спочатку здивувався, як фізики там працюють далеко від усіх. Напевно, це складно. А потім зрозумів, що якраз навпаки: усі великі відкриття робляться у віддалених місцях, де є можливість подумати. Там немає факторів, які відволікають.
У Києві знаю багато команд, які п'ять разів за рік змінювали свої ідеї. Адже вони часто ходили на різні конференції, і кожен раз надихалися там чимось новим. А люди в Кам'янці або Конотопі можуть працювати, роблячи цілісний продукт так, як вони його бачать. Це тренд останніх років, з'явився не так давно. Як тільки мобільний інтернет дотягнувся до регіонів, все стало йти по хорошому сценарієм. Все одно всі навчальні програми так чи інакше є в інтернеті.
Але тим не менш, є багато випадків, коли зарубіжні клієнти відмовлялися мати справу з айтішниками, дізнавшись, що вони з України. Як ми можемо покращувати свій імідж?
Ну, раніше багато хто взагалі не знали, що Україна існує. Революція дала старт багатьом процесам. Я дотримуюся думки, що працю і завзятість все перетруть. Був якось в Індії. IT-сфера там розвивається дуже інтенсивно. Індійські айтішники обслуговують багато провідні компанії світу. Причому все дуже контрастно виглядає: дивишся з вершини хмарочоса вниз, а там пасуть кіз прямо під офісом.
Поруч люди сплять на вулицях, а тут поруч розвиваються високі технології. Коли моторикшу бронюєш в "айтишном" районі, тобі називають ціни в кілька разів вище звичайних. А досить пройти метрів двісті, і буде вже в рази дешевше. Хотілося б, щоб з часом в Україні сфера розвивалася так само інтенсивно. Все залежить від держави. І поки в цьому сенсі все дуже повільно.
А з якими сферами наші програмісти найбільш тісно співпрацюють?
До речі, з тим же державою активно взаємодіють. Дмитро Дубілет впроваджує iGov. Деякі побоюються, що це "Приватбанк", але в тому, що вони в цьому сенсі роблять, – рівних немає. Окремо люди працюють і створенню Smart City. Але нам також дуже не вистачає наших українських мобільних сервісів.
Користуються в основному зарубіжними, а ті далекі від наших реалій. В світі інтернет зараз цілком переходить в мобільні пристрої, і зокрема в мобільні додатки. З цим у нас трохи запізнилися. А ще в Україні не вистачає проектів, у які кожен міг би внести свою лепту.
Наприклад?
У мене під будинком на Оболоні волонтери самі реорганізують парк. Дуже просять допомогти ідеями, а от грошей вони вже назбирали достатньо. Ці процеси хочеться зробити масовими. І тут як раз айтішники попереду планети всієї, адже часто виявляється, що вони самі діяльні. І в громадських рухах, і в політичних. Але в той же час більшість людей все одно до цих пір вважає, що держава має про нас дбати.
Але без держави все одно тут не обійтися...
Так, країна має нарешті визначитися з пріоритетами. Добре, якщо айтішники ці пріоритети потраплять. У нас вісім років тому інтернет був одним з кращих в світі по покриттю і швидкості, поки не заважали. А коли держава виявила бажання все контролювати, країна відразу втратила рейтинги. Фактично всі показники спустилися вниз, коли ми вчасно не змогли отримати ліцензію на 3G-інтернет.
Зрозуміло, що в уряді на цьому хотіли заробити. І в підсумку так довго торгувалися, що процес катастрофічно затягнувся. Впровадження 3G - це одне з перших, що було зроблено після Майдану. І далеко не факт, що це взагалі збиралися реалізувати, якби не революція. Але у нас досі не можуть впровадити електронні гроші. Ліцензію на них теж треба роздати. І поки думати-гадати, як тут заробити, то втратять усі: і держава, і люди.
До того ж, наша система регулювання не встигає за розвитком IT-технологій...
Ось в тому числі тому багато створені у нас проекти та працюють за кордоном. У той час як в європейських країнах під IT-технології пишуть закони. А наш, наприклад, Нацбанк, всього боїться. Кажу про Нацбанк, адже я там якось два роки працював. За відгуками, там зараз хочуть добра, але так сильно найбільше побоюються, що націлені на збереження системи.
Щоб не сталося нічого поганого. А систему треба не зберігати, а ламати. До речі, яким би президентом не був Ющенко, але в Нацбанку при ньому всі рішення приймалися швидко. Уявіть: у той час у нас гроші ходили швидше, ніж у Європі. З банку в банк суми йшли від 20 хвилин до години, а за кордоном аналогічний процес іноді займав по кілька діб. До речі, електронні гроші ми могли запустити, на секундочку, ще в 1999 році одними з перших у світі. Але цей шанс втратили.
Ви часто говорите що електронними грошима - майбутнє...
Я в цьому абсолютно переконаний. Наші онуки не будуть знати, образно кажучи, що таке монета. Будуть ставитися до монеті, як ми зараз ставимося до кам'яному колі на острові Пасха, який котять з будинку в будинок, щоб розплатитися за товар. І вже зараз, якщо в інших країнах розплачуєтеся готівкою, нерідко на вас дивляться досить дивно. Мого знайомого, коли той був у США, ледь не заарештували, коли той дістав з кишені пачку доларів. Викликали поліцію, довго розбиралися. Адже з пачкою грошей у них ходять хіба що гангстери.