Як мовчазна байдужість людей призводить до порушень прав пасажирів

Про пасажирів-пільговиків, взаємодопомогу і солідарність військових-добровольців та про те, чому домогтися справедливості можна навіть у найбільш складних на перший погляд випадках – у колонці Styler

Якось один поважний чоловік сказав в інтерв'ю, що армії допомагає вся Україна. І висловив думку, що у нас вся країна – волонтери. Але кожен день у всіх куточках країни відбуваються сотні і тисячі випадків, які дозволяють переконуватися в кардинально протилежному.

"Порошенку своє посвідчення показуй"

Маршрутка №587, що курсує від проспекту Правди до Контрактової площі в Києві – одна з тих, якою я користуюся найчастіше протягом декількох років.

У п'ятницю, 3 березня, в цьому транспорті я стала свідком випадку, який змусив в черговий раз більш детально поглянути на проблеми, з якими стикаються пасажири столичного транспорту. Втім, не тільки столичного.

Ранок п'ятниці, маршрутка №587. На одній із зупинок в автобус зайшов чоловік і відразу ж показав водієві посвідчення учасника АТО. Реакція маршрутчика не змусила себе чекати: він відразу почав кричати і матюкатися.

Діалог був буквально такий:

- Посвідчення учасника бойових дій.
- Воно мені нах**й не треба. Герой України, чи шо?
- Так, герой!, - заступилася жінка поряд. Всі інші стояли з кам'яними обличчями.
- Порошенку своє посвідчення показуй. Ше раз кажу - воно мені нах**й не треба.

Фото: "Та сама" маршрутка і її водій

Фраза "Герой, чи шо" немов ножем вдарила. Я відразу ж згадала про тих хлопців, які захищали нашу країну, але більше не повернуться з фронту. Я згадала Женю Яцину, мого однокурскника з "ІнЯзу", який загинув в Донецькому аеропорту. Згадала Богдана "Варга", який пішов на війну добровольцем у складі Нацгвардії і загинув в Іловайську. І фотографа Віктора Гурняка, який більше не повернеться до своєї дружини і доньки.

Згадалася моя минулорічна поїздка в Ужгород, куди ми в якості журналістів поїхали разом з дружинами та матерями загиблих в АТО добровольців батальйону "Донбас", під час якої зі мною ділилися історіями про своїх чоловіків і синів.

І задумалася також про те, що безкоштовний проїзд в громадському транспорті – це мінімум для тих, хто повернувся і звикає до життя в мирному Києві. Але і цей мінімум не завжди вдається відвоювати.

Вислухавши діалог на підвищених тонах між водієм і військовим, пасажири в маршрутці №587 продовжували мовчки стояти. І тільки одна жінка неголосно і якось сором'язливо сказала "Так, герой". Але ніякої підтримки не отримала. З'явилася стійка впевненість у тому, що щоденні новини про постраждалих у зоні АТО цих людей абсолютно не хвилюють.

"Податки і збори фірми перевізники не платять, і спокійно працюють так роками"

Через деякий час зовсім інша категорія людей проявила себе миттєво після того, як я описала цю історію на своїй Facebook-сторінці. Це були ті, кому не все одно.

Посипався буквально шквал повідомлень з пропозицією розібратися з водієм. Одні хотіли "набити морду", інші цікавилися, як можна знайти власника автопарку, щоб надіслати йому скаргу або поговорити з ним безпосередньо. Треті стверджували, що водій не винен, адже і сам він – роботяга і заручник ситуації, в яку його ставить перевізник-роботодавець.

Один з користувачів соцмережі розповів мені, що вже не раз відправляв скаргу на водіїв інших "приватників". Але подібні скарги, як правило, не призводять ні до якого результату.

Фото: Мій давній знайомий-військовослужбовець, який одним з перших звернув увагу на проблему і вирішив вжити заходів

"Треба робити відеозапис і викликати поліцію, з вимогою скласти протокол у 131-1 "Порушення правил перевезення". І так - три рази. Тільки після цього вони звільнять водія. КМДА, з моєї точки зору, ніяк не реагувала на моє звернення. Як бачите з відповідей, вони не знають, хто в місті працює на маршрутах. Висновок - податки і збори фірми перевізники не платять, і спокійно працюють так роками!" - розповів киянин.

Далі він озвучив те, про що думають останнім часом багато інших людей:

"Більшості все одно. У мене був випадок, коли жінка мені в очі заявила, що я купив посвідчення заради пільг. Шокований, я просто вийшов. Війна триває, і хлопці знову і знову йдуть на "передок". І будуть йти, тому що воюють не за владу, не за Порошенка, а за майбутнє без покидьків. Пафосно? Напевно. Але по-іншому не можна".

Фото: Скарга на іншого перевізника, яку раніше відправляв у КМДА ветеран АТО (надано автором скарги)

Мені оперативно написали помічники двох народних депутатів, які побачили в своїй стрічці пост про недбайливого водія, також пропонуючи розібратися, як мінімум написавши депутатський запит. Як виявилося пізніше, така допомога не знадобилася. Всю ситуацію вирішили колишні військові.

Зверталися і юристи. Вони радили в таких випадках телефонувати безпосередньо до перевізника, який дає роботу водієві. Адже саме перевізник – це той, хто несе відповідальність за дотримання закону і прав пасажирів. Про які, до речі, самі пасажири часто просто не знають.

"Задовбали вже, вас тут таких повно"

Звичайно, відмовляють у пільговому проїзді не тільки військовим. Напевно, всі ми час від часу стаємо свідками випадків, коли бабусю, яка ледве піднялася по сходах в автобус, тут же змушували виходити, або платити.

Одна з літніх жінок, яка часто стикається з такою ситуацією – киянка Валентина Пастушенко. Вона вже десять років на пенсії. Грошей не вистачає навіть не елементарне. Заробляє на життя роботою консьєржа в одному з багатоквартирних будинків на Виноградарі. За словами Валентини Георгіївни, водії маршруту №587 не раз відмовляли їй у безкоштовному проїзді за пільговим посвідченням.

"Є документ, який підтверджує, що я – "дитина війни". Цю категорію в Києві не скасували. Було кілька випадків, після яких взагалі не хочу сідати в цю маршрутку", - згадує жінка.

Як стверджує Валентина Георгіївна, різні водії на цьому маршруті відмовляли їй у безкоштовному проїзді, але при цьому так і не змогли точно відповісти на її питання, чи є в салоні інші пільговики.

Фото: Один з конструктивних коментарів про проблеми

"Якось бачила, що в маршрутку зайшов військовий у формі. Він втратив ногу на війні. Водій відмовив у проїзді, сказавши: "Задовбали вже, вас тут таких повно", - з обуренням розповідає пенсіонерка.

До речі, багато ветеранів АТО часто соромляться користуватися своїми пільгами, мовляв, я здоровий чоловік і якось ніяково показувати посвідчення. Тим більше, що держава, встановивши пільги, не налаштована компенсувати їх перевізникам.

Ця проблема виглядає набагато більшою, якщо стосується перевезень на міжміських маршрутках: там пільговиків взагалі беруть рідко. З іншого боку, відомо про кількох ініціативах, коли в якийсь один з днів тижня пасажирів-пільговиків возять необмежено і без всяких перешкод. Тому багато залежить від власника маршруту і його бажання допомогти людям.

"Головне – не шуміти і не кричати"

До речі, реальна допомога не змусила себе чекати. Військові ВСУ пообіцяли особисто поспілкуватися з водієм, запевнивши, що все буде мирно і чинно-благородно. "Роз'яснювальна робота" з водієм була проведена вже на наступний день, у суботу.

Як розповів мені голова Київської міської спілки ветеранів АТО Дарницького району Павло Якимчук, військові поспілкувалися і з перевізником, і з самим водієм.

Відео надано Союзом ветеранів АТО Подільського району Києва

"Нормально все пройшло. Прийшло 12 осіб на одну кінцеву зупинку, двоє - на іншу. Дочекалися красеня там, де було 12 осіб. Він постояв з закритими дверима, подивився, і спробував втекти. Диспетчер сказала, що він "зламався" і поїхав в парк. Але нам все-таки вдалося з ним поспілкуватися", - цитує Павло повідомлення іншого військового.

"Ми зв'язалися з директором маршруту, домовилися зустрітися на кінцевій зупинці і всі разом поїхали туди. Там відбулася дискусія. Підтяглася поліція. Вникнувши в ситуацію, поліцейські запропонували оштрафувати водія хоча б за перехід вулиці в не дозволоному місці на 540 гривень, ми подякували і відмовилися".

Фото: Відповіді на скарги громадян виглядають як стандартні "відписки" (надано автором запиту)

"У результаті дискусії домовилися, що ще хоч один подібний випадок на маршруті, і заходи будуть радикальні. Мінімум до позбавлення ліцензії. Поліцейські сказали, що підтримають. До кінця бесіди нас вже було чоловік двадцять. Деякі - з дітьми", - продовжив він.

За словами ще одного учасника подій, колишнього бійця 12 батальйону Ярослава Соловйова, перевізник пішов на діалог і сказав, що готовий звільнити водія. Але військові вирішили дати йому шанс і взяли з водія обіцянку, що таких випадків більше не повториться.

Відео надано Союзом ветеранів АТО Подільського району Києва

"Я вже на дембелі. І сам двічі стикався з подібним. Головне в таких ситуаціях – не шуміти і не кричати. У мене – десять років консалтингу за спиною, так що можу переконати будь-кого", - каже боєць.

"Лише тоді можна прийти до конструктивного вирішення. Адже існує абсолютно законний шлях вирішення проблеми, інша справа, що не всі про нього знають. Треба викликати поліцію, фіксувати правопорушення. І обов'язково потрібно самому фіксувати те, що відбувається, на відео, щоб мати докази", - розповідає Ярослав Соловйов.

Але це ще не було кінцем історії. Нова швидка реакція прийшла від інших учасників АТО. Як виявилося, абсолютно незнайомих з хлопцями з ВСУ, які раніше вже поспілкувалися з водієм.

Добровольці з Союзу ветеранів війни з Росією також поспілкувалися з водієм і наполягли на тому, щоб такого більше не повторювалося.

Мабуть, об'єктивніше за все, що відбувається в нашій країні описує коментар фотографа Сергія Ристенко, який написав: "Мені здається, ці типи за кермом не перебудувалися в реальність, або не думають, що хтось за когось буде домагатися справедливості".

Як показує практика, "не перебудувалися" не тільки водії, але й багато інших людей, які нас оточують.

Думаю, це може бути частковим поясненням мовчання пасажирів маршруток, коли за військового ніхто не заступається. Тому що "справедливості хай домагається хтось інший, а не я". Чи вирішив цей випадок проблему пасажирів-пільговиків? Ні. Але таких випадків буде тепер точно на порядок менше.

Фото: До такої репліки Ірини Шевченко мені й додати нічого

Залишається сподіватися, що цей приклад взаємодопомоги і солідарності військових, готових у будь-який час прийти на допомогу один одному, хоч трохи зменшить кількість випадків, коли порушуються права пасажирів, а в адресу добровольця АТО нецензурно висловлюються.

Що ж бажати? Змінюватися. Вчитися цінувати тих, хто поруч і тих, хто нас захищає. І домагатися справедливості самому, навіть якщо ваші дії на перших порах не зустрінуть підтримки.