Понуро жити не заборониш: Чому Київ перетворюється в "смітник безвідповідальності" і як з цим бути
Традиційно на початку березня руки доходять до прибирання балкону. "Розкупоривши" нарешті вікна і визирнувши у двір однотипної 16-поверхівки, замість шалено-радісних веселощів накриває хвиля обурення: навколо, скільки вистачає погляду, все нагадує декорації до страшного фільму про розруху і безвихідь.
Сірі "панельки", немов оспою, абияк вкриті різнокольоровими утеплювачами і поіржавілими кондиціонерами. Сніг зійшов, оголивши недоглянуті газони, добротно усіяні пляшками, пакетами, обгортками і, звичайно ж, собачими фекаліями. Під вікнами – полігон недопалків. На потрісканому асфальті пішохідних доріжок – острівці з піску, яким взимку рясно посипали нерозчищені дороги... А цими стежками понуро бредуть "авітамінозного виду" люди. Хтось йде додому з покупками, хто веде дитину на крихітний майданчик ("щедрість" місцевої депутатки-мажоритарщиці), а хтось вигулює собаку.
Здається, що весело тільки чотирьохлапому другу, який паскудить там, де йому заманеться, і дітям. Боже, які вони щасливі, що ще не можуть повною мірою усвідомити весь трагікомізм лиха, що відбувається навколо!
Весняна радість остаточно майорить – смуток накриває
Про зону комфорту, яка у багатьох, як відомо, "обмежується порогом власної квартири", сказано-переказано вже багато всього.
"Наша людина" чомусь всіма силами відмовляється жити красиво і творити цю красу навколо себе.
Відповідь у всіх одна: "А чому я перший повинен щось робити?! Нехай інші намагаються, а я потім як-небудь підтягнуся".
І ось це "а чому я" простежується у всьому: в небажанні прибирати за своєю собакою, донести недопалок до найближчої урни, не плювати собі ж під ноги, почати сортувати сміття, не відламувати від лавок дошки і не трощити дитячі майданчики, не "прилаштовувати ноги" турнікам і альтанкам...
Страшно подумати, але за багато років життя в типовому "спальнику" Києва сміття і собаче лайно під ногами стали такими ж звичними атрибутами навколишнього пейзажу, як роздовбані дороги – вірніше, їх відсутність – в українських селах.
Але в світлі всього цього "сміттєвого бардаку" чомусь найбільше дратують огидні утеплювачі на столичних панельках. Напевно, тому що сміття під ногами можна розчистити, а ось "утепляшки" - це вже надовго.
Зневіра відступає – накриває злість
Київ хворий. Давно. Втім, як і багато інших великих міст України. І хвороба ця пінопластовими раковими клітинами розповзається по "спальникам", проникаючи навіть у святая святих – історичний центр.
Правда, на утеплення фасадів у центрі міста відправляють фахівців, які сяк-так можуть відрізнити червоний від коричневого, а зелений від блакитного. Переважна ж більшість "професіоналів своєї справи" вперто продовжують розмальовувати Київ на райдужне "чортзнащо"...
Сьогодні спостерігати результат цього "арт-проекту" можна з будь-якого вікна, в будь-якій точці Києва. І не важливо, чи живете ви в застарілій хрущовці або в елітному новобуді на Осокорках – вигляд у всіх однаково жлобський. Ось вона – рівноправність. Отримаєте, розпишіться.
Дивно, але ненависть викликають чомусь не фірми по утепленню фасадів і навіть не їх співробітники, а клієнти цих контор.
Тепер виявити "нехорошу людину" - простіше простого. Досить поглянути на фасад будинку – територію своєї обителі такий городянин мітить яскравою фарбою.
Всі хочуть жити в теплі. Але утеплювати свою квартиру зсередини – дорожче, та й мороки більше. Тому людина дзвонить "фахівцям", а щоб ще більше збити ціну, погоджується на фарбу "яка у вас є". Йому все одно, що на сірому фасаді будівлі пінопластова смуга жовтого кольору виглядає не дуже. Але клієнта такі питання не хвилюють - він же цю смужку зі своєї квартири не побачить. Нехай інші дивляться.
Але що це? Що відбувається? Виглянувши з свого утепленого вікна, людина спостерігає жахливу картину: виявляється, він не один такий.
Таких, як він, на жаль, досить багато, щоб пінопластові "шрами" з'явилися буквально на кожному приміщенні великого міста.
На цілком заслужену критику любителі утепляшек люто захищаються, мовляв, спочатку потрібно було якісно будинки будувати.
Припустимо. А як бути з новобудовами, які спочатку зводяться добре? Чому всім в цьому домі тепло і комфортно, а от одній сім'ї обов'язково потрібно додатково утеплитися?
При цьому вивчивши питання більш детально, виявляємо, що утеплення фасадів – не дуже-то і правомірна справа. Несучі конструкції будинку, зокрема, та зовнішня стіна будинку як їх частина, є спільною власністю власників квартир та нежитлових приміщень багатоповерхівки (ч. 2 ст. 382 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 р.).
Злість іде – приходить почуття гострої безвиході
На жаль, забороняти, або хоча б контролювати питання утеплення фасадів (як і вигул собак в недозволених місцях, організацію звалищ біля житлових будинків і т. д.) у найближчому майбутньому ніхто не буде – не популярне це справа серед місцевих чиновників, так і електорату позбутися можна.
Де ж вихід? У наших головах!
Поки ми не перестанемо мислити категоріями "а чому зразу я", до тих пір оточувати нас будуть декорації до фільму жахів.