Ганьба, якщо не більше: чи варто артистам, які підтримують російську агресію, давати концерти в Україні

Фото: Про те, чи потрібні нам мросійські зірки - в авторській колонці нашого кореспондента
Фото: Про те, чи потрібні нам мросійські зірки - в авторській колонці нашого кореспондента

На Styler стартують авторські колонки. Наші кореспонденти діляться з вами своїми думками щодо актуальних питань

Про запланований на грудень концерті Наташі Корольової в Києві написали і висловилися, заочно вручили співачці свою ноту протесту, чи не всі поважаючі себе українські ЗМІ, блогери, політики та інші лідери думок. Майбутній приїзд "улюблениці господаря Кремля", "русалки-тарзанихи" спровокував хвилю громадського обурення чималих розмірів.

Наташі Корольовый згадали все: і підтримку анексії Криму, і вступ до лав "Єдиної Росії", і звання заслуженої артистки РФ, і селфи з Путіним. На тлі настільки одіозних моментів з біографії співачки всі її інші "заслуги", як то українське походження, київські роки і шановні батьки-музиканти, просто гаснуть.

Масла у вогонь дискусії "ми за або проти концертів російських артистів" підлила співачка Крістіна Орбакайте, яка вже в березні наступного року збирається лікувати киян від "Безсоння" (саме так називається її концертна програма). Можливо, ніхто б і не звернув уваги, що перед приїздом в Київ дочка "примадонни російської естради" виступить у Кремлі, а до цього Орбакайте виступала в аннексованому Криму. При цьому особливо лютих висловлювань у бік України за співачкою не помічалося. Однак березневий концерт повис над кручею. Ну хіба знали промоутери Орбакайте, що почнеться така спека навколо приїзду її колеги по цеху Корольової?!

Вишенькою на торті запеклої суперечки стала недавня заява відкинутої, але не забутої Ані Лорак про її можливі концерти в Україні у 2017 році.

Такі собі "три сестри" по нещастю через нерозуміння, наївність або елементарний пофігізм, скоріш за все спровокують акції протесту з усіма можливими наслідками.

Не хотілося б зараз говорити про таємних змовах. Однак у світлі цієї суперечки складно не погодитися з думкою українського продюсера Олександра Ягольника, який попереджає: концерт Корольової за просто так подарує російським ЗМІ відмінну картинку для дискредитації Києва як столиці проведення Євробачення-2017. Та й навіщо довго чекати? Російські медіа вже постаралися, затаврувавши українську публіку надмірним патріотизмом і відмовою від "свого, рідного". Мовляв, українські патріоти зовсім з глузду з'їхали – не бажають виступів уродженки Києва.

Як би там не було, а 6 жовтня депутати відхилили закон, що передбачає заборону або обмеження гастролей російських артистів, які підтримали агресію Росії проти України або офіційно її не засудили. Наприклад, Надія Савченко запропонувала зберігати людські стосунки, незважаючи на те, що йде війна. Багато зійшлися на тому, що культура – фактор об'єднуючий, вона несе мир і добро в наші будинки.

Але поки що "культура" в особі Наташі Корольової загрожує принести нам черговий головний біль. Та й про які взагалі мирні цілі та культурні зв'язки йде мова, якщо ці зв'язки їде налагоджувати член "Єдиної Росії", який підтримав військовий конфлікт?! У світлі сьогоднішніх подій ця новина для українців – сіль на рану. Цинізм ситуації обурює.

Гаразд, нехай про політичну або іміджеву складову українських концертів Корольової, Орбакайте, Лорак і інших міркують люди знаючі і авторитетні.

Дозвольте поглянути на ситуацію, що виникла з боку пересічного слухача.

Новина про грудневий концерт Корольової навіяла якусь неприємну тугу. А побачений на Хрещатику рекламний плакат в чорних тонах про березневий виступ Орбакайте ще більше розхитав душевну рівновагу.

Невже знову, після дворічного затишшя, відкриється кран невпинного потоку низькоякісної російської попси?

Разом згадалися всі ці "Блакитні вогники", "Пісні року", "Новорічні ночі на Першому/Олів'є шоу" та інші музично-розважальні програми з низькосортним гумором і репертуаром, формат яких не змінюється з року в рік, навіть більше – з десятиліття в десятиліття. Безумовно, на цю музику і на ці передачі є свій глядач. І я чудово пам'ятаю сімейні посиденьки під "Старі пісні про головне". До речі, творці цього шоу – одні з небагатьох, хто встиг зупинитися в потрібний момент, а не клепати однотипні фільми з єдиними декораціями. Чого не скажеш, приміром, про "Блакитному вогнику". Для 70-х років задумка була хороша. Але, дозвольте, кожен рік напихати глядача переспівом старих хітів, плоскими жартами ведучих на тлі замшілих срібних ялинок, награними усмішками до болю знайомих облич – це занадто. Глядач росте, і немає нічого дивного в тому, що він хоче новизни.

Те ж стосується концертних програм більшості "попсових" артистів. Відрізнити ювілейний концерт, скажімо, Ігоря Ніколаєва від ювілейного концерту Ігоря Крутого різних років буде складно. Ті ж артисти, статичні декорації, світлові ефекти, мелодії і романсово-сльозливі настрій. Про яке порівняння з грандіозними шоу Мадонни або Бейонсе може йти мова?!

На жаль, Мадонна і Бейонсе їхати до нас не поспішають. Зате від виступів Кіркорова, Пугачової, Повалій відбою не було... до Євромайдана.

Потім настало затишшя. Російські поп-виконавці один за іншим скасовували свої концерти в Україні, навіть знайшлися знавці, які стверджували, що в найближчі кілька років українців накриє "музична ізоляція". Свого ж, ніби як мало. Але хто ж знав, що своє у нас так попре.

Останні два роки, особисто для мене, стали роками нових музичних відкриттів в Україні. Виховані за багато років скепсис і недовіра по відношенню не тільки до російських, але і українських виконавців, стали розсіюватися. Нарешті звільнившись від сусідньої попси на концертних майданчиках стали з'являтися нові і "виходити з тіні" старі оригінальні проекти: Onuka, Антитіла, The Maneken, Pianoboy, HARDKISS, O. Torvald, незрівнянна Джамала.

Ніхто не говорити, що все ідеально. І в наших краях поки що вистачає своєї низькоякісної комерційної мішури. Але і бачити аналогічне "добро" з інших країн також не хочеться.

Пропозиція ізолюватися в культурному плані від Росії – однозначно, не вихід. Тут нардеп Савченко права: це не вирішить наше основне питання – у нас немає миру.

Але і від встановлення певних "фільтрів" також не варто відмовлятися. За відсутності іншого вибору, нехай хоча б на сьогоднішній день цим фільтром буде наша гордість і самоповагою. Дозволяти художник, який підтримає анексію Криму і по суті війну/вбивства, виступати в Україні і заробляти тут гроші – це, шановні, ганьба якщо не більше.

Нагадуємо, не забудьте обрати свій спосіб читати новини.
Messenger Telegram Chrome
On Top