Сергій Лойко: "Путін сьогодні – людина-рупор, який існує тільки на мовлення, а приймати сигнали вже не може"

Росіянин, який показав світові страшну картину боїв за Донецький аеропорт і майже міфічний героїзм українських вояків, дав ексклюзивне інтерв'ю Styler

Сергій Лойко: "Я зацікавлений, щоб було кіно по моїй книзі, за моїм сценарієм. Я не хочу, щоб вони використовували моїх персонажів і вигадували свій власний сценарій. Так, я позбувся цих 157 тисяч доларів, яких у мене, може бути, ніколи б і не було, крім початкового платежу, але у мене зараз є свобода"

Росіянин Сергій Лойко - єдиний іноземний кореспондент, якому вдалося побувати в Донецькому аеропорту під час найзапекліших боїв за його оборону. Під регулярними обстрілом терміналу він провів разом з українськими захисниками ДАП чотири дні. Стаття Сергія з фотопортретами українських "кіборгів" восени 2014 вийшла на першій смузі газети Los Angeles Times.

Парадоксально, але саме очима світ побачив не тільки страшну картину боїв за ДАП і весь масштаб руйнувань, але і невичерпне героїзм українських вояків, тримали тоді оборону Донецького аеропорту.

Пізніше, на основі своїх авторських матеріалів для LA Times Сергій Лойко написав книгу. Тільки в Україні його роман "Аеропорт" розійшовся 50-тисячным тиражем. Видання вийшло у багатьох країнах Європи, а його матеріалами зацікавився Голлівуд.

Чому епічний фільм про "киборгах" потрібен в першу чергу Україні, а не Голівуду, чому не кожен росіянин - "москаль", куди йде Росія під керівництвом Путіна і де сьогодні основний фронт боротьби за європейське майбутнє країни - Сергій Лойко розповів в ексклюзивному інтерв'ю для Styler.

Фото: "У Києві я зазвичай буваю раз в місяць... Київ - це все-таки центр Європи" (Сергій Лойко)

На презентації книги "Аеропорт" у Канаді ви вибачилися перед українським народом за війну на Донбасі. Ви відчуваєте персональну відповідальність за те, що відбувається там?

Звичайно, як і німці відчували відповідальність за злочини фашистського режиму (принаймні більшість з них), так і я як російська відчуваю відповідальність за ось цю страшну війну в Донбасі і за те, що "потонув" цілий півострів. Я не знімаю з себе відповідальності. Я громадянин Росії, і, як і всі громадяни Росії, я в цьому винен.

Чи змінилося, на вашу думку, ставлення до росіян в Україні сьогодні?

По собі я цього не відчуваю, не можу такого сказати. Ніхто ж не бачить, що я - росіянин. У кращому випадку, у мене дізнаються автора "Аеропорту", але не більше того.

Тобто вас в Україні дізнаються?

Так, мені українські прикордонники честь віддають іноді (сміється - ред.)

Як часто вам доводиться бувати в Києві?

У Києві я буваю зазвичай раз на місяць. Даю інтерв'ю, веду переговори, зустрічаюся з видавцями. Київ - це все-таки центр Європи, на відміну від Москви. А якщо буду в Москві з кимось зустрічатися, то потім можуть виникнути різні ситуації, наприклад, кинуть у вікно димову шашку або ще щось. А тут все в порядку.

Ви відверто виступаєте на боці України в конфлікті на Донбасі. Чи Не боїтеся переслідувань російських спецслужб із-за вашої позиції, або того, що вам можуть заборонити приїжджати в Росію?

Я не виступаю ні на чиїй стороні, а тільки на стороні правди і здорового глузду. Ну, якщо вони ідіоти і якщо вони хочуть зробити собі ж гірше, то будуть чинити саме так. Зараз мою книжку видає пів-Європи, а якщо вони зі мною зроблять, її буде видавати весь світ. А, не дай Боже, уб'ють, то тоді я взагалі буду лауреатом Нобелівської премії, розумієте?

Фото: "Я не ділю людей за національністю" (Сергій Лойко)

Тому, власне, я не дуже переживаю. Я в житті все втратив, мені не потрібні гроші, слава не потрібна, моя дружина загинула, я втратив роботу. Los Angeles Times закрив свої закордонні бюро, включаючи Москву. У мене залишилася тільки ця книга.

Чи плануєте видавати "Аеропорт" у Росії?

У Росії її хотіли видати чотири видавництва, але в останній момент спонсори їм сказали, що книгу цю видавати не можна. Мовляв, там ж росіяни "погані", а українці "хороші", а треба, щоб було "об'єктивно". Один головний редактор так і сказав: розумієте, Сергій, якщо в Європі та Америці це проходить, то в Росії ми вітаємо об'єктивну журналістику (посміхається - ред.).

Але моя книга заснована на журналістиці, на реальних фактах, які є абсолютно об'єктивними. Я не ділю людей за національністю. От ви задали питання, чи змінилося ставлення до росіян. Я помітив це з Facebook, вся ця лексика: "москалі", "кацапи"...

Фото: "У вас, молодих людей, цього немає, але я, як і багато інші, - виходець із "совка" (Сергій Лойко)

Хтось може сказати, що росіяни заслужили на це. Але ж що це за війна? Це не війна між росіянами та українцями, це війна між Росією і Україною. З російського боку було три компоненти: російські найманці, озброєні до зубів російським зброєю, з промитими російським телебаченням мізками, озброєна до зубів Росією місцева шваль - бомжі, алкоголіки, хулігани-дармоїди, колишні й майбутні зеки, та й взагалі, люди, які з в'язниці нікуди не повинні виходити, і російські регулярні війська. І на тій стороні серед них теж були і українці, і козаки, і якісь буряти.

У той же час з боку українців воювали і росіяни теж. І цю думку я хочу донести, що не треба ось цього, що всі росіяни - москалі, кацапи, козли. Це нижче плінтуса, це "вышивата". Це те ж саме, що і в Росії більшість населення, ті самі 86%, які сьогодні називаються "ватою".

Якщо "Аеропорт" все ж таки заборонять в Росії, як російські читачі зможуть дізнатися про факти, викладені в книзі?

Книга не заборонена поки в Росії, але до цього йде. Вже були випадки, коли її вилучали на російському кордоні на перевірку, чи не є вона екстремістською літературою.

Фото: "На дно йде цей корабель, і я навіть не бачу, як можна видертися" (Сергій Лойко)

Ви знаєте, що сталося з книгою в Арабських Еміратах? Там же величезна українська діаспора, українська громада, яка, до речі, повністю фінансувала вихід аудіокниги "Аеропорт" російською мовою в шикарній начитці Олексія Горбунова. І коли я їздив туди з презентацією, вони замовили 100 примірників книги українською і російською мовами для своєї громади. Так от, коли місцеві прикордонники відкрили коробку з книгами і побачили цю страшну війну, всі ілюстрації, то сказали ні, ми зараз з цими картинками будемо розбиратися.

І, по-моєму, вони досі її вивчають. Добре, що книга вже з'явилася на Amazon, російською і українською мовами, і в принципі її можна замовити навіть в Дубаї.

Чим ви поясните феномен надзвичайно високих рейтингів влади в Росії? Ви вірите цій соціології?

Ну, яка може бути соціологія в авторитарних країнах! Немає там ніякої соціології. Вони просто пишуть собі все підряд, пишуть відсотки на виборах, влада це все контролює. Навіщо їм потрібно вивчати громадську думку, якщо вони його формують? Ось сидить президент Володимир Путін у телевізора, у нього ж комп'ютера немає...

Вважаєте?

Ну, я впевнений в цьому. Приходить помічник до нього, який відповідає за пресу і телебачення, і Володимир Путін йому каже: "От мені здається, що треба так-то і так-то". Той йде до начальника "зомбоящика", каже, має бути, це і так. Вони роблять картинку, яку хотів Володимир Володимирович, потім ці ж помічники приходять знову до Володимира Володимировича. Той дивиться телевізор і каже їм: ось бачите, я ж казав... Так і з цими цифрами. Чому він дозволяє собі робити такі дивовижні речі? З процвітаючою, що йде семимильними кроками, накачаної нафтою країни він зробив країну-ізгоя.

Фото: "Сьогоднішня політика Росії - це чистий каприз Володимира Володимировича Путіна" (Сергій Лойко)

Наведу кілька простих прикладів. У моєї сусідки шикарна 4-кімнатна квартира в центрі Москви. Рік-півтора тому вона могла її продати за 500 тис. доларів мінімум. А зараз вона зібралася їхати з країни, так як не може там більше жити (це відома російська поетеса, не буду називати прізвище), і не може продати її навіть за 200 тис. доларів. Або заходиш в кращий елітарний магазин у Москві, а там рибний відділ смердить, як сортир. І це тільки два обивательських прикладу.

Але, схоже, люди готові жертвувати благополуччям і якістю життя заради імперських комплексів...

Ні, не готові, і вони вже починають чесати ріпи.

Хочете сказати, що холодильник перемагає телевізор?

Так, холодильник почав перемагати. Згадайте відео, як валютні позичальники в Москві побили міліціонера. Вони перегороджують вулиці вже. Далекобійники протестували. Ось ця переможна імперська риторика змінилася і на Facebook, і навіть на російському телебаченні на захисну, щоб відбілити імідж президента РФ після всіх звинувачень, які прозвучали на Заході. А це дуже серйозні звинувачення.

Моя книга зараз виходить в Голландії на голландською мовою, напередодні референдуму про те, включати Україну в ЄС, чи ні (ред. - повідомлення на сайті Виборчої ради Нідерландів про референдум, який відбудеться 6 квітня). Це найважливіше для вас зараз, адже якщо одна Голландія проголосує проти, то все - гудбай, Америка, гудбай, Європа, і back to USSR.

Якого давно не існує...

Не існує, але він залишився в мізках. У вас, молодих людей, цього немає, але я, як і багато інші, - виходець із "совка". Чому я відчуваю відповідальність за все те лайно, що відбувається? Тому що я родом звідти, з Радянського Союзу, і я дозволив усім цим ублюдками зробити з моєю країною те, що відбувається. Я маю на увазі ціле покоління лідерів, починаючи з Брежнєва і закінчуючи Путіним.

Я кажу про звинувачення в корупції, звинувачення у справі Литвиненка, звинувачення з Лондонського Високого суду, Міністерства фінансів США, які Білий дім підтверджує. Це ж не баба якась на розі сказала, це серйозна річ. Жодного радянського, російського лідера в історії СРСР, ні в історії Росії ніхто на Заході ніколи не звинувачував ні корупції, ні в причетності до вбивств. Вже Сталіна могли всі звинуватити, але його офіційно звинуватили тільки після смерті. І те, що відбувається сьогодні - безпрецедентний випадок. Це чорна мітка керівнику держави, чорна мітка капітанові корабля не хочу сказати дурнів, але так вже виходить.

Куди, на вашу думку, йде сьогодні корабель під назвою Росія?

На дно йде цей корабель, і я навіть не бачу, як можна видертися. Він йде на дно, а з усіх боків пробоїни. І я тону разом з цим кораблем, і хочу подивитися, як там буде - на дні. Мені цікаво, постукають знизу чи ні.

Чи може змінити щось догляд Путіна?

Звичайно, адже сьогоднішня політика Росії - це чистий каприз Володимира Володимировича Путіна. По-моєму, він зараз неадекватний, і не розуміє, що відбувається. Він у полоні цієї фальшивої соціології, яку сам створює. Я взагалі не впевнений, що він знає про всі ці звинувачення і про все, що відбувається. Він як би ізольований від зовнішнього світу. Мені хотілося б помилятися, але зараз мені здається, що він-рупор і існує тільки на мовлення, а приймати сигнали вже не може. І це страшно.

І все ж у більшості росіян роками формувалося ставлення до України як до failed state, такий молодшої нерозумною сестрі. І цей стереотип завдяки ЗМІ глибоко укорінився в Росії. На це можна якось вплинути?

Це "совок" в головах. Більшість росіян, правда, ставляться до України як до свого якомусь придатка. І не тільки до України. Адже все починається на побутовому рівні. Росіянам здається смішно, коли хтось шокает або вимовляє фрикативное "р". Чомусь більшості росіян здається це некультурним, відсталим.

Зжити це совкове уявлення про Україну можна лише історично. Одна з віх в цій історії - це війна в Україні, і я вважаю, що Україна перемогла в цій війні. Адже Кремль більше не говорить ні про яку новоросії - вона потонула. Вони обламали зуби, в тому числі і в аеропорту Донецька. І моя книга саме про це.

Битва в аеропорту тривала більше, ніж сталінградська битва, це українське Косово поле, поле перемоги українського духу, української сміливості, хоробрості. Я кажу не про національну приналежність зараз, а про приналежності до країни. Це був справжній патріотизм. І Кремль зрозумів, що якщо вони підуть далі, до Чорного моря, Одеси і т. д., то на кожному кілометрі їх буде чекати такої аеропорт. Зрозуміли, що у них фізично немає такої армії, щоб окупувати Україну. У цьому сенсі Росія, як я кажу, здобула якісь тактичні перемоги, але це були "піррові перемоги", тому що в кінці кінців у війні перемогла Україна.

Вашими статтями про боях за донецький аеропорт зацікавилися гіганти світової кіноіндустрії - компанії Columbia Pictures і Sony Pictures. Але після року переговорів ви раптом відмовилися продати Голлівуду права на екранізацію історії про українських "киборгах". Не шкодуєте про це? Адже вам пропонували чималі гроші....

Гроші тут не є вирішальним елементом. Хоча, звичайно, я б не відмовився зараз від 157 тисяч доларів, які мені як би пропонували. Але це як би. Контракт складався з трьох частин. Продаж прав, написання сценарію і мене участь у ньому як консультанта, і безпосередньо, зйомки фільму і мене участь у ньому як консультанта.

Перша частина контракту коштувала 5 тис. доларів, потім 7 тис. дол. Вище вони не полізли, але не це було предметом спору. Вони, по суті, хотіли купити довічні права на долю моїх літературних персонажів та обставини, що оточують їх у чотирьох моїх статтях. Поки ми вели всі ці переговори, мої персонажі "перекочували" з статей в книгу. Тоді вони зробили окрему позицію, що на книгу це не поширюється. Але тільки на цю книгу.

Зрештою, ми зайшли в такий глухий кут, що вони не хотіли поступатися, а у мене не було гарантій того, що вони не застовплять галявину. Адже розумієте, як вони думають? Вони читають газети, дивляться, що відбувається, купують це, п'яте, десяте і роблять з цього фільм в рік, може, два, а інше буде лежати. Але найголовніше - щоб інші не знімали.

За яких обставин ви б могли продати право на екранізацію?

Я зацікавлений, щоб було кіно по моїй книзі, за моїм сценарієм. Я не хочу, щоб вони використовували моїх персонажів і вигадували свій власний сценарій. Так, я позбувся цих 157 тисяч доларів, яких у мене, може бути, ніколи б і не було, крім початкового платежу, але у мене зараз є свобода.

Зараз мою книгу купують, публікують в Європі. Це Чехія, Польща, Голландія, Естонія, Грузія. Книгу читають німці, американці. І зараз ми проводимо кампанію зі збору коштів, щоб зробити виключно хороший справжній літературний переклад, який я міг би контролювати. Я ж не Набоков, і якщо я буду перекладати свою книгу, то це вийде погано. Мені доведеться написати нову книгу, але вже англійською. Вийде добре, але це буде вже інша книга.

Фото: "Я не хочу лізти в політику України. Це внутрішні справи" (Сергій Лойко)

Тому ми уклали контракт з Олександром Сигалем, прекрасним літературним перекладачем, американцем російського походження, який вже почав перекладати книгу, і до 1 червня переклад буде завершено. Поки це відбувається на мої кошти і на кошти, які на ці цілі подарувала українська громада в Арабських Еміратах.

Я отримую щодня сотні листів від українців, які дякують мені за цю книгу. Книга розійшлася 50-тисячним тиражем в Україні. І думаю, що видання книги на Заході і в Америці все-таки потрібніше Україні, ніж навіть мені. Я вважаю, що Україні необхідна зараз справжня контпропаганда. Вона може бути актом мистецтва, як польський фільм "Вогнем і Мечем". Адже в Україні повно багатих людей, незважаючи на кризу (Пінчук, Ложкін, Коломойський, та кого тільки немає), які могли б створити пул інвесторів і зняти проривний художнє кіно, епічне кіно про свою війну, запросили на головну роль Тома Хенкса. І ось це було б справжньою контрпропагандою.

Розумієте, мене не буде, вас не буде, але книга залишиться. Вона належить не мені, вона належить Україні. Пощастило мені чи ні, але я був єдиним іноземним кореспондентом, який був в аеропорту. Я написав про те, що бачив. Погано чи добре, але це єдиний художній документ, який зараз існує і буде існувати.

Кому з режисерів довірили б зйомки і на яких умовах?

Це фантазії, звичайно, але я можу сказати хто мої улюблені режисери. Це Рідлі Скотт і Стівен Спілберг. А з акторів - Рассел Кроу і Том Хенкс. І якби це все вони в моєму фільмі присутні, то я був би щасливий.

Що ви думаєте про які сьогодні відбуваються реформи в Україні?

Я не хочу лізти в політику України. Це внутрішні справи. Але не треба звинувачувати сьогоднішнє керівництво в тому, що воно якесь більш корумповану або щось ще. Адже корупція - це хронічне радянських захворювання, властиве в тій чи іншій мірі всім пострадянським режимам. Вона скрізь є. В Україні, принаймні, влада належить народу, і це найголовніше завоювання Майдану. І якщо народ прийде до висновку, що їх не влаштовує сьогоднішня влада, вони не будуть чекати до нових виборів. Вони змінять цю владу.

Україна провела вибори під час війни, самі демократичні вибори, які я бачив у своєму житті на пострадянському просторі. Адже чому війну назвали АТО? Тому що треба було провести вибори, якими б результатами вони не закінчилися. Зараз Україні потрібно перемогти корупцію і одночасно з цим проводити проривні економічні реформи, створити вигідні умови для іноземних вкладень.

Так, у короткостроковій перспективі бюджет втратить, але в довгостроковій перспективі бізнес відчує себе в порядок, і почне приходити. А ще з людьми треба говорити, пояснювати їм, що відбувається. І нічого, що ваші обранці кидаються склянками з водою. Нехай краще так, ніж приймати потрібні закони, ніж, як у Росії - відвернутися від людей, і приймають контрсанкции, які б'ють по російських громадян.

Ви це мали на увазі, коли говорили в інтерв'ю, що російська опозиція заздрить Україні?

Я говорив не про всієї російської опозиції, а лише про деяких лідерів ліберального мислення, яке зараз у Росії залишилася тільки в інтернеті. Як правило, вони пишуть принизливо про Україну, підкреслюючи всі недоліки. І це два різних полюси - російська опозиція і кремлівська пропаганда - сходяться. Є якась правда в тому, що російський ліберал кінчається на "українському питанні".

Чому це відбувається? На мій погляд, це комплекс неповноцінності, адже у них нічого не вийшло. Більшість опозиціонерів змушені були виїхати. Вони проходили, як барани, з білими стрічками за вказаним маршрутом, і на цьому все закінчилося. Ніякого Майдану, нічого у них не вийшло і більше ніколи не вийде, впевнений. Вони розуміють, що в українців вийшло те, що не вийшло в них, і їм прикро. Це просто банальна чорна заздрість. І тепер багато хто з них усіма силами намагаються довести, що, мовляв, подивіться, у них теж нічого не вийшло, а стало ще гірше, і корупція там, і революція в лапках.

Фото: "У Ющенка був такий карт-бланш, але він все просрав" (Сергій Лойко)

Вони будуть раді, якщо в України нічого не вийде, адже тоді можна сказати - бачите, ні в кого не виходить. Цим вони виправдовують свою бездіяльність, слабкість і боягузтво. Але я завжди кажу, що найголовніше, чого досяг український народ - це те, що влада належить йому. Процес демократизації, дорога в Європу - дуже складна, дуже довга, і по сьогоднішньому дню судити не можна.

У Ющенка був такий карт-бланш, але він все просрав. І сьогодні найбільший побічний ефект Майдану в тому, що народ практично повністю втратив повагу до будь-якого українського лідера, яким би він не був. Тому українському керівництву сьогодні шалено важко. Що б вони не робили, вони будуть знаходитися в полі критики, їх не критикує тільки ледачий. З одного боку це погано, з іншого - добре. Адже в процесі природного політичного відбору, ось цього народного кастингу, Україна чогось доб'ється, я в цьому впевнений.

Як будуть розвиватися відносини РФ і Україною, можлива нормалізація і при яких умовах?

Погано вони будуть розвиватися. Те, що сталося, жахливо, і підняло самі темні емоції і почуття в людях. Люди починають ненавидіти один одного за національною ознакою. Ось це самий страшний підсумок цієї війни. Це те, чого, мабуть, хотів домогтися Кремль, і він цього домігся.

Ваша оцінка мінських переговорів?

Мінські переговори - це імітація політичної діяльності, якою обидві сторони прикривають заморожений конфлікт. Ні та, ні інша сторона з різних причин не хоче відновлювати війну. Статус-кво не влаштовує жодну із сторін, але час працює на Україну. Тому чим довше це буде затягуватися, чим більше шансів, що півострів Крим "спливе", а Донбас повернеться.

Тобто окуповані території Донбасу на багато років ризикують залишитися "сірою зоною" на карті світу?

Існує думка, що Донбас має випити цю чашу до дна. Ось усі ці люди, які там виходили, кричали: "Путін, прийди!". Хоча був там, звичайно, і російський цирк-шапіто, який вони возили з міста в місто, створюючи атмосферу істерії: діди воювали, хлопчика розіп'яли, жінок, дітей, стариків карателі вбили...

Фото: "Але ж є люди, які цього не піддаються, як я, наприклад, я просто не дивлюся телевізор" (Сергій Лойко)

От як тільки починаєш розмову з якимось російським обивателем, навіть дуже, здавалося б, розумною людиною, про Україну, таке враження, що у нього витягли один чіп і вставили інший, і він стає повним ідіотом. Знову це "діди воювали", "наша територія", "каральна операція". Це якесь масове зомбування. І оскільки дуже часто це виглядає медично, я не буду виключати того, що використовується якась сучасна телетехнология з 25 кадром, яка просто зомбує людей. Але ж є люди, які цього не піддаються, як я, наприклад, - я просто не дивлюся телевізор.

Як ви ставитеся до громадян Росії, які беруть участь у війні на боці українських батальйонів? Чи чули ви про росіянці Анастасії Леонової, яку затримала СБУ за підозрою в підготовці теракту...

Звичайно, чув. У мене була ціла сутичка з російськими лібералами, які після її затримання стали кричати, що порушуються права та інше. Це той випадок. Коли всі російські ліберали закінчуються там, де починається українське питання. Вони бачать скалку в чужому оці, а в своєму і колоди не помічають.

Фото: "Це той випадок, коли всі російські ліберали закінчуються там, де починається українське питання" (Сергій Лойко)

Є така правозахисниця в Росії Зоя Свєтова, я її дуже люблю як справжнього борця за права людини. Але вона публічно сказала, що сьогодні Настя Леонова перебуває в гіршій ситуації, ніж Надія Савченко. Вона дозволила собі порівняти епічну героїню боротьби за незалежність з невідомо ким. Це помилка. А якщо в загальному, то я вам так скажу. Коли я був в аеропорту Донецька, там всі його захисники, за рідкісним винятком, говорили по-російськи.

Активні бойові дії на Донбасі вщухли, але інформаційна війна ведеться. Ось і у Франції зовсім недавно вийшов скандальний фільм "Маски революції", далекий від стандартів журналістики і відверто підігруючи російській пропаганді...

Саме головне поле битви зараз між Кремлем і цивілізованим світом і Україною - це Голландія. Там вирішується доля майбутнього України, на референдумі, який відбудеться у квітні. А зараз там співвідношення 50 на 50. Адже до чого дійшло: голландці не пам'ятають, хто збив літак, вони пам'ятають, що він був збитий над Україною.

Так вже це розслідування "замылилось", всі емоції вщухли, і що там було, раз так довго йде розслідування, може, щось не так, або ні докази, розумієте, як люди думають. Це ж розслідування могло було провести швидше. Всім усе зрозуміло.

Поле битви перемістилося в Голландії, і головною зброєю проти пропаганди сьогодні, виходить, стала моя книга. Моя книга виходить за три тижні до референдуму 5-тисячним тиражем. А це величезний тираж для Голландії, і якщо Україна цей референдум виграє, то з України - пляшка.

Фото Інни Соколовської, Styler