Одна з кращих педагогів світу Анна Дудич: "І в Україні можна оснастити школу всім необхідним без грошей батьків і навіть без місцевого бюджету"

У грудні 2016 року вся Україна дізналася ім'я Ганни Дудич, вчительки англійської мови з Кропивницького. Вона увійшла в топ-50 кращих вчителів світу, пройшовши у півфінал престижного міжнародного конкурсу Global Teacher Prize.

Володар премії буде названий 19 березня 2017 на Global Education & Skills Forum в Дубаї, а переможець отримає 1 мільйон доларів. У разі перемоги українка має намір витратити призовий фонд на придбання портативних STEAM-лабораторій, обладнаних базовими інструментами для наукових експериментів і інтерактивного навчання.

Global Teacher Prize — щорічна премія в розмірі $1 млн, заснована в 2014 році Varkey Foundation під патронажем еміра Дубая, віце-президента і прем'єр-міністра ОАЕ — шейха Мохаммеда ібн Рашида Аль Мактума. Вона присуджується педагогам, які за час своєї діяльності зробили найбільший внесок у розвиток професії.

У 2017 році українка Ганна Дудич претендує на премію в якості вчителя, який використовує інноваційні технології в класичному викладанні.

Крім смартфонів і планшетів учні Ганни працюють з LMS (системою управління навчанням) Google Class. Вчителька з Кропивницького запропонувала у своєму проекті ідею пересувної лабораторії для учнів віддалених сіл. Це повинен бути мікроавтобус, оснащений ноутбуками, планшетами, інтернетом, окулярами віртуальної реальності, цифровим мікроскопом і телескопом.

Ганна Дудич протягом вісімнадцяти років викладає англійську в гімназії імені Тараса Шевченка. Є переможцем Всеукраїнського конкурсу "Вчитель-новатор-2016", який проводить американська компанія по розробці комп'ютерних програм "Майкрософт Україна".

В березні 2014 року на Міжнародному освітньому форумі компанії "Майкрософт" в Барселоні Ганна Дудич посіла ІІІ місце в номінації "Спільна робота". У своїй гімназії Анна також є заступником директора по впровадженню ЅТЕАМ-технологій та координатором програм Connecting Classrooms і PenPal Schools. Діяльність Дудич відзначалася нагородами і British American Council, також вона є Microsoft Expert Educator.

Анна, як ви дізналися про престижний конкурс Global Teacher Prize? Хто подав вашу кандидатуру до участі в ньому?

Побачила інформацію про конкурс в інтернеті: я підписана на різні вчительські сайти і Facebook-спільноти. У 2014 році на Global Teacher Prize мене номінувала заступник директора моєї гімназії. У конкурсі було дві опції: можна було самому висунути себе, а можна було і подати чиюсь кандидатуру. Того разу я не пройшла. А в 2016 році я вже сама подала документи і пройшла до півфіналу.

Всі півфіналісти дізналися про результаті в електронному листуванні раніше появи офіційної інформації на сайті конкурсу. Організатори спочатку повідомили нам цю новину, попросили надіслати їм наші фотографії, щоб потім опублікувати на сайті. Попросили, звичайно, пару днів не поширювати інформацію до того, поки результати не оголосять офіційно.

Які емоції відчували, коли дізналися про результати?

Спочатку не стрибала і не раділа, так як просто не могла навіть повірити, що це все правда. А коли вже потім прийшло усвідомлення, наскільки це глобальна перемога, то відразу ж прийшла радість. Звичайно, і гордість була.

Кажуть, що конкурсу Global Teacher Prize немає аналогів, він такий єдиний у своєму роді. У чому його унікальність?

Аналогів цього конкурсу, як ви правильно сказали, немає. Він дуже значущий у світі педагогів. Цей конкурс підтримують всесвітньо шановні люди: і Білл Клінтон, і Стівен Хокінг. У минулому році оголошував переможця Папа Римський. У конкурсі - потужна суддівська команда - журі з більш сотні професорів, ректорів університетів, успішних бізнесменів, громадських діячів.

Для цього конкурсу важливі професійні досягнення. Причому ні вік, ні стаж значення не мають. Там було багато молодих вчителів, які мали великі досягнення. Це переможці конкурсів педагогічної майстерності на рівні своїх країн, на міжнародному рівні.

Безперечним "плюсом" буде викладання учням системи цінностей, виховання у них толерантного ставлення до іншої думки, до інших культур через участь у міжнародних проектах.

Також потрібно було розповісти, чому я стала вчителем. Не загальними фразами, а підкріпити все це фактами. Дати, наприклад, посилання, де розміщені мої проекти, YouTube-сторінки. Загалом, будь-які докази того, що вчитель дійсно є прикладом для своїх учнів.

Чому ви вирішили стати вчителем?

До речі, це було одне із запитань в анкеті конкурсу. Добре пам'ятаю момент, який відразу ж назавжди врізався в мою пам'ять. Це коли я побачила різницю в різних системах навчання України і Америки. Моє бажання стати вчителем, напевно, йде з того часу, коли я сама закінчила школу. Після 11 класу я поїхала вчитися за програмою обміну FLEX на рік в США. Рік я навчалася в американській школі, бачила систему навчання, що називається, зсередини.

У США я побачила величезну різницю з пострадянською системою освіти. На жаль, в Україні вона багато в чому до цих пір залишається пострадянською. Методи викладання у нас мало змінилися з того часу. А в Америці система освіти зосереджує увагу на дитині, заснована на індивідуальному підході.

У дітей, які знаходяться в цій системі, прямо крила виростають, підвищується самооцінка і впевненість у собі. І ось мені дуже захотілося хоча б деякі елементи привнести в нашу систему.

Ще на мене дуже сильно вплинула моя вчителька англійської в школі. На жаль, її з нами вже немає. Але вона завжди залишається для мене великим прикладом.

В чому більше всього ви відчули різницю між системою освіти в США і в Україні?

Американська школа націлена на те, щоб створити ситуацію успіху для кожного учня, незалежно від рівня успішності.

В одній школі разом з іншими дітьми вчилися діти з особливостями. У них був окремий клас, але вони ходили на мистецтво, музику і фізкультуру разом з усіма. Всі інші діти дуже толерантно ставилися до них. Ніхто не дивився на них з подивом або нерозумінням. Я вважаю, нам необхідно переглянути наше ставлення до дітей з особливими потребами. Тільки треба добре подумати, як це зробити в наших реаліях.

Це дуже потрібно, адже Україна - одна з небагатьох країн, де люди з аутизмом або синдромом дауна не можуть знайти собі роботу. У той час як у всьому світі вони отримують освіту, мають роботу, відчувають себе комфортно і беруть участь у житті суспільства.

У нас часто навіть не знають, що таке дислексія. Це труднощі у навчанні, коли дитині складно зрозуміти надрукований текст, і через це страждає правопис. Доведено, що дислектиків у школі - 1 з 10 учнів. Таких дітей у нас прийнято називати тими, хто не встигає чи не хоче вчитися. А у світі є велика різноманітність методик, як успішно навчати тих, хто зіткнувся з подібними труднощами.

Ваші методи викладання виходять за рамки української системи освіти. У вас були які-небудь складності, коли впроваджували нові методики?

Було так, що не все одразу виходило. Але в школі, де я працюю, не було ніяких труднощів. Мені дуже пощастило, що всі 18 років педагогічного стажу я працюю в гімназії імені Тараса Шевченка. Там - прекрасний колектив: і адміністрація, і заслужені педагоги, і молоді вчителі. Всі вони розуміють, що нові технології - це потреба нашого часу. Атмосфера пошуку чогось нового була в гімназії з самого початку. Ми, наприклад, працюємо за автентичними підручниками. Використовуємо оксфордські, кембриджські. Намагаємося зробити все, щоб діти знали іноземну мову.

Я впевнена: не треба чекати, поки "спустять" рекомендації Міністерства освіти. Так, ми маємо програму. Але її можна втілювати по-різному: можна стандартно і шаблонно, а можна – з креативним підходом, щоб було цікаво і дітям, і вчителям.

Кажуть, що у вашій школі є велика кількість найрізноманітнішої сучасної техніки, яка допомагає дітям вчитися. Як вам вдалося так оснастити класи?

Я вам розкрию секрет: майже все, що у нас в школі є, куплено не за кошти батьків або держави. Відсотків 80% з цього оснащення ми отримали завдяки участі у різних конкурсах професійної майстерності.

Було б бажання! І в Україні можна оснастити школи всім необхідним без грошей батьків і навіть без місцевого бюджету.

Наприклад, окуляри віртуальної реальності в нашій школі одні на усе місто. Їх я отримала як приз від великої корпорації, яка розробляє такі окуляри саме для їх використання в освіті. У конкурсі потрібно було відповісти на питання, як би я використовувала ці окуляри під час уроку. Я написала і виграла. Мені прислали посилку із США.

Наш шкільний ноутбук – це від компанії Microsoft за участь у їх глобальному форумі. А планшети від компанії, яка пропагує залучення учнів до соціально значущих проектів. Ми розробили з учнями проект, як утеплити свою школу. Весь цей проект я описала англійською, відправила на конкурс і отримала шість планшетів.

Проектор я отримала за те, що провела вебінар для колег з використанням нових технологій. Але ж не тільки я так мислю. Наші вчителі фізики і хімії виграли в конкурсі на місцевому рівні, отримали за це мультимедійну дошку.

Напевно, найбільше досягнення – це те, що діти нашої школи взяли участь у міжнародному конкурсі молодих шкільних підприємців. Діти розробили бізнес-план і модель підприємства. Проект отримав друге місце у всесвітньому конкурсі і грант у розмірі двох тисяч доларів.

Коли закінчиться навчальний рік, хлопці хочуть побудувати рекреацію – інтернет кафе. Адже не усі в Кропивницькому мають доступ до швидкісного інтернету. А там діти можуть взяти участь у скайп-конференції, пошукати інформацію для реферату. Але це буде не просто інтернет-зал, а вільний простір з красивими затишними меблями. Це буде проект на гроші, зароблені учнями своїм розумом, своїм інтелектом. Дизайн простору виявила бажання розробити наша колишня учениця, у якої зараз своє дизайнерське агентство в Лондоні. Коли вона дізналася про це, то сказала, що допоможе із задоволенням.

З чого починати подібні зміни тому вчителю, який живе в невеликому містечку і не має доступу до нових технологій, а також до інформації про те, які є конкурси?

Перш за все необхідно підписатися на різні вчительські спільноти. Там завжди відбувається жвава дискусія, можна запитати пораду, дізнатися, як хтось вже раніше використовував якусь ідею. Варто прослуховувати вебінари. Адже це можна робити, не виходячи з дому. Відстежувати конкурси та програми від Microsoft, British Council. Там безліч інформації для вчителів (і не обов'язково англійською) про гранти, проекти, до яких можна приєднатися.

Чимало говорять, що в нашій системі освіти не відбувається системних змін. Ви як педагог відчули якісь зміни в останні роки?

Зміни є, я їх бачу. Наприклад, нещодавно вперше за багато років у Міністерстві запитали самих вчителів, чого вони хочуть і як бачать систему освіти. Коли міняли державні програми, то були прохання і нам приєднатися до процесу. Раніше вчителів ніхто не запрошував. А в цей раз свої поради міг дати кожен вчитель. І до нас прислухалися, враховували побажання.

Але в цілому у нас поки що система освіти спрямована на механічне запам'ятовування цифр і дат, а не на розуміння, як це все використовувати в житті. В інших країнах, навпаки, менше вчать на пам'ять. В епоху цифрових технологій в цьому немає гострої необхідності, адже можна за секунду перевірити все в інтернеті. Треба знати, як використовувати свої знання. Іноді батьки цього не розуміють. Кажуть, мовляв, ми ж заучували дати, коли самі в школах вчилися.

Треба вміти вести з ними діалог, вміти пояснити. І головне - показувати результат. У всьому світі проектне навчання, мейкерство – це вже не рідкість і не новинка. Це стає нормою, а у нас – поки ні. Якщо хтось у нас таке і використовує, то це вважається чимось неординарним.

Чого дуже не вистачає освітянам на всіх рівнях, як у великому місті, так і в селі - так це поїздок в іноземні школи. Адже щоб знати, чого ми хочемо, треба мати якісь приклади. А цих прикладів ми не бачимо. Неймовірний досвід дає приїзд в іноземну школу і те, коли вчитель бачить всю систему сам. Ми не можемо сказати, як зробити, тому що не бачили, як може бути. Я була в приватних і державних школах на Мальті, в Британії, сама навчалася в США. Скрізь свої плюси і мінуси. Але якщо все порівняти і взяти краще, то буде відмінно.