"Питання національної безпеки": український вчений про те, як відрізнити справжню науку від "винаходів" шарлатанів
Доки досвідчені вчені без зайвого піару займаються розробками або просто не мають достатньо часу, щоб розповісти про свої здобутки, медіаефіри заповнюють ті, хто займається псевдонаукою.
З буклетів, реклами на телебаченні і в метро українцям обіцяють "миттєве зцілення від ста хвороб" і "фільтри, які структурують воду". А обігрівачі, які беруть з мережі один кіловат енергії, а видають нібито три кіловати, взагалі подають як крок до енергетичної незалежності України. Шарлатани, які хочуть заробити на незнанні або просто ті, хто поняття не має, що таке наука – в Україні такого дуже багато.
З іншого боку, фінансування "справжньої" науки в Україні настільки низьке, що близько 70% молодих українських вчених весь вільний час зайняті підробітками, і популяризують науку зовсім небагато людей. Один з ентузіастів, який кілька років тому вирішив розповідати про науку простою мовою – кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України Антон Сененко.
"Мені здається, у випадку України просто впливає недолік інформації. І якщо говорити про науку просто і цікаво, на це реагують дуже позитивно", - говорить він.
З Антоном Сененко ми поговорили про те, як не "купитися" на "геніальний" псевдонауковий винахід, про нелюбов українців до природознавчих наук та про те, чому популяризація науки в Україні – поки що далеко не масове явище.
Антоне, ви давно займаєтеся популяризацією науки. Наука і псевдонаука завжди існують поряд?
Для початку потрібно прояснити: базова річ, яка лежить в науці – це науковий метод. Вчених часто критикують, мовляв, "ви не слухаєте і не допускаєте альтернативної думки", "гнобите супротивників". Нічого подібного! Навпаки: вся наука розвинулася від сумніву. Наука розвинулася від самокритики. Від того, що вчені почали сумніватися в теоріях. Від того, що будь-яка теорія, яка висувається, піддається сумніву.
Наука ніколи не може довести щось на 100%. Може на 99%, але завжди залишає один шанс на те, що може бути інакше. І вся цивілізація, яку ми бачимо навколо, вивчається саме таким чином.
Піддавати сумніву висунуті думки – це основна "фішка" наукового методу. Але це все актуально, якщо ми говоримо про реальні дослідження, а не про спроби псевдовчених зв'язати несумісні речі, коли починають доводити щось далеке від реальної науки.
У такій ситуації, як я розумію, псевдонаука була і буде?
Так, це буде завжди і скрізь. Насправді проблема псевдонауки – це проблема для всього світу. Україна тут зовсім не виняток. Не ми перші, не ми останні. Я для себе виділяю два пояснення, чому. По-перше, є відверті шарлатани, які хочуть нажитися на людському незнанні, пообіцяти чудодійні ефекти, зцілення від усіх хвороб, енергію з нізвідки.
По-друге, це банальне невігластво в якому-небудь питанні. Ще гірше, якщо це невігластво підкріплене знаннями в якійсь іншій області. Людина в якийсь сфері науки досягла успіху і їй здається, що їй тепер все по зубах. Як було з педагогом, що пише про елементарні частинки "лептонного бога" ("лептонный бог" - псевдонауковий термін, що став прозивним після того, як Катерина Кириленко, дружина Віце-прем'єр-міністра України В'ячеслава Кириленка, використовувала його у своїй докторській дисертації. Крім того, 30% її дисертації, на думку вчених, скопійовані з чужих джерел без відповідної вказівки – ред.). Якщо лізти в абсолютно інші сфери, може вийти подібна ахінея.
Справа в тому, що наука зараз дуже складна. Це раніше вчений міг взяти, умовно, шматок дроту, намотати на нього електроди і отримати якийсь ефект. Потім змішати два якихось простих реактиви, і він начебто вже і хімік і фізик. Але зараз наука настільки спеціалізована, що навіть висококласному вченому в своїй області важко зрозуміти, що відбувається в сусідньому напрямку, не маючи в цій області хорошого бекграунду. А псевдонауковці просто починають вигадувати теорії всього, щось доводити, намагатися поєднати фізику і педагогіку, фізику і філософію, фізику і богослов'я.
Цим, до речі, часто спекулюють деякі сумнівні релігійні організації. Наприклад, мені нещодавно біля метро дали буклет, де написано приблизно так: "Подивіться, у світі така розмаїтість організмів, рослин. Людина – це унікальне створіння. Невже це не доказ існування бога?"
Мені в цьому плані дуже подобається виступ Ніла Деграса Тайсона. Він нагадує, що представники різних релігій часто кажуть: ось дивіться, диво - з'явилося життя на землі. Але давайте подивимося на основні елементи, які складають життя: вуглець, водень, азот і так далі.
Давайте подивимося на розподіл цих елементів у всесвіті. Їх, виявляється, дуже багато. Тобто, за теорією ймовірності, вони якось між собою взаємодіяли, і з'явилося життя. Наука поки цього не довела. Але ж вона також не відразу довела, що небо – не тверде, що не сонце обертається навколо землі, а навпаки. З часом знайшлися відповіді. Наука все це доведе. Дайте тільки фінансування і час.
Як розпізнати псевдонауку? Можливо, є головні ознаки для тих, хто не дуже в цьому розбирається?
Дуже часто представники псевдонауки люблять себе ефектно подавати. Все блимає лампочками, хочуть люди у білих халатах, кажуть якісь незрозумілі слова і таке враження, що відбувається щось важливе і цікаве. Але насправді це повна туфта. Такі шарлатани успішно працюють і в Україні. Розміщують рекламу в газетах і в інтернеті про чудесні зцілення, унікальних засобах від ста хвороб і так далі.
Нещодавно ми писали про компанію, яка продає фільтри, які нібито структурують воду. Вона ж робить системи, які проводять "повну діагностику організму" і "знаходять всі хвороби". Була також контора, яка розміщувала рекламу свого псевдонаукового "винаходу" навіть в одній з урядових газет! Рекламували обігрівачі, які з мережі брали один кіловат енергії, а видавали три кіловати. Але як це можливо? Закони збереження енергії не дотримані, а люди вірять. Та ще й цілком серйозно розповідали, що це – крок до енергетичної незалежності України. Був просто в шоці, коли прочитав про це.
Тим більше, що люди самі частіше охоче вірять псевдовченим, і значно рідше хочуть розібратися, хто насправді правий.
Тут роль грають кілька факторів. По-перше, люди не хочуть розбиратися в чомусь, і псевдонаука на цьому небажанні розбиратися зростає буйним цвітом. Люди звикли до яскравих картинок, до відеопрезентацій. Це дійсно простіше, ніж почитати книгу, розібратися.
Позначається і ще одна погана тенденція в Україні - нелюбов до природознавчих наук, і через це у багатьох немає розуміння базових понять природи. У нас мало хто любить фізику і хімію. Інша справа, що її часто не вміють правильно викладати. До речі, це окреме питання до освіти в Україні. До тих, хто дає знання тим, хто потім приходить у школу давати ці знання дітям, які потім ці предмети ненавидять.
Також, можливо, у сприйнятті псевдонауки ще спрацьовує і штамп, який йде з радянської системи. Мовляв, "все, що написано в газеті – правда", і "те, що в радянських підручниках – теж правда". Адже під час репресій всіх критично мислячих, які могли прищепити подібне мислення в сім'ї, знищували. Відсутність критичного мислення і бажання подумати: "А може я не правий?" створює плідне середовище для псевдонауки.
Також позначається ефект Даннінга-Крюгера, коли людина з низькою компетенцією нездатна зрозуміти, що її компетенція насправді низька. Вона просто не може цього усвідомити. А коли людина стає розумнішою, то починає в собі сумніватися. І тільки потім, коли стає вже експертом, то чітко розуміє, де вона експерт, а де – ні. У нас експертів в своїх областях мало, або ж вони просто мовчать.
І поки справжні експерти в науці не висловлюються, на телебаченні, в метро і де завгодно рекламуються "чудодійні засоби".
Так, тим часом на кожному розі висловлюються ті, хто або не розбирається в питанні, або хоче на цьому заробити. Фейсбук це демонструє на 100%. Фактчекінг, критичне мислення – це базові речі, яких нам не вистачає. Люди репостять "сенсаційні" новини, не розібравшись. А раптом це взагалі фейк? У західних ВНЗ критичне мислення викладають на першому курсі, і навіть у школі вивчають.
Людям важко отримувати інформацію доступною мовою, важко розібратися, де правда, а де - брехня. У вчених часто просто немає часу, щоб займатися поясненнями, і у підсумку бачимо шарлатанів, якими забитий весь ефір.
Це одна з причин, чому ви зайнялися популяризацією науки?
Так. Я якось зійшовся в Фейсбуці з одним з депутатів, який написав, що вчені в Україні нічого не роблять. Звичайно ж, це було неправдою. Я спеціально пішов в президию НАН, запитав: “А що ж ми конкретно робимо? Генетики, молекулярні біологи, хіміки?". І коли я в цьому питанні трохи розібрався, то зрозумів, що люди просто не знають ні про досягнення, ні просто про діяльність української науки. Але якщо людям розповідати про науку доступною мовою, то в більшості дуже позитивно на це реагують. Мені здається, що в нашому випадку просто впливає брак інформації.
Також ви сказали, що у вчених просто немає часу займатися донесенням інформації людям, так й на це потрібні чималі кошти.
Що стосується грошей – абсолютно згоден, вірне зауваження. Особливо в рамках реформи вищої освіти, коли у ВНЗ нарешті з'явилася фінансова автономія, і засобами можна розпоряджатися більш ефективно. Це теоретично має давати їм повну свободу. Але поки я не спостерігаю сплеску активності популяризації науки з боку ВНЗ.
Але зараз було б добре, якби сама наука більше фінансувалася, розвивалася. І, звичайно, популяризація науки.
Звичайно, в науку йдуть не для того, щоб про неї розповідати. В науку йдуть, щоб її створювати, просувати. Це цікаво, це круто, це захоплює. Кожен повинен займатися своєю справою. Водій тролейбуса повинен вести тролейбус, а не розповідати, як це круто і важливо.
З одного боку - дійсно, у багатьох просто немає на це часу. По-друге, за опитуваннями, 70% молодих українських вчених – на підробітках. Фінансування науки в Україні настільки низьке, що базової зарплатні не вистачає, і весь свій вільний час вчені витрачають на те, щоб заробити додатково.
Хто найчастіше займається популяризацією науки в Європі, в США?
На заході з цим трохи простіше. У Британії BBC робить класні науково-популярні передачі, які відомі на весь світ. Цим займаються й інші телеканали, і університети. Їм надають всіляке сприяння – як держава, так і фонди, меценати. Навіть в лабораторіях є піар-відділи, а у великому університеті піар-відділ – це обов'язково.
Якщо Гарвард, Єльський університет, Массачусетський технологічний інститут хочуть заявити про якесь наукове досягнення, то за справу беруться компетентні наукові журналісти, які подадуть цю інформацію доступною мовою і дуже захоплююче. Вони розкажуть, намалюють схеми, приберуть всі незрозумілі терміни або зроблять виноску на них. Нам, на жаль, до такого поки дуже далеко.
У нас популяризація науки – далеко не систематичне явище. Цим займаються лише окремі активісти?
Це намагаються робити окремі ресурси, але дійсно про систему мови не йде. Є невелика група компетентних наукових журналістів, але цього замало. Зараз в Україні це хіба що приватні ініціативи ентузіастів. Той же журнал "Куншт", наприклад. Волонтери з "Цікава наука" перекладають науково-популярні ролики. Це зовсім не масове явище.
Чи має цим займатися держава? Зобов'язана! Це питання національної безпеки. Тут точно так само, як і з освітою. У нас саме розуміння питання важливості науки дуже низьке. Чиновники не розуміють, що наука – це єдиний важіль, який допоможе зробити економіку дійсно інноваційною і різко вивести її на лідируючі позиції світових рейтингів. Без науки цього просто не може відбутися.
Мова про розробки, які приносять додану вартість?
Так. Додаткова вартість від наукових розробок набагато вища, ніж в інших сферах. Наука, яка залишилася в країні, не відповідає в хорошому сенсі слова тому, що країна в якості промислових потужностей може цій науці запропонувати. Український вчений, який займався інноваціями в рідкокристалічних комірках, їздив реалізовувати свій потенціал у Південну Корею. У нас в країні не виробляють рідкокристалічні дисплеї. І таке – повсюдно. Якщо щось вигадують, то у нас це ніде впроваджувати. Має бути потужна зв'язка від ідеї до виробництва. У нас із цим виходить величезний дисконект.
З малих років, зі школи, зі студентської лави, людям потрібно закладати розуміння, що наука – це класно. Поки я не бачу, щоб чиновники це розуміли. За вікнами тонованих мерседесів їм не видно проблем науки, так і інших сфер. Я за рідкісним винятком не бачив жодного чиновника або політика на наукових заходах, Наукових пікніках або Днях науки.
Але чи завжди справа у фінансуванні популяризації науки?
Звичайно, повинен бути бюджет. Але треба пам'ятати: це не буде окуповуватися. У нас телебачення мислить саме окупністю програм, повинен бути трафік, повинні бути рекламодавці. Але тут має бути як з культурою. Ми можемо перевести всі театри на самозабезпечення, але завтра вони закриються. Але чи правильно це? Напевно, ні. З популяризацією науки – те ж саме. Повинні бути потужні посили і якісний контент.
До мене не раз зверталися, щоб я став консультантом наукових програм на телебаченні. Я готовий був допомагати. Але де всі ці люди? Я розумію, що, швидше за все, вони прийшли до своїх редакторів, а ті запитали: "а де тут скандал, секс, кримінал?". Тобто те, що люди будуть дивитися. На жаль, програм на телебаченні про науку ми практично не бачимо.
Яскравим прикладом популяризації науки, як не дивно, є Росія. Свого часу туди прийшов фонд Дмитра Зіміна "Династія". Коли в Росії почалося чергове мракобісся і "вставання з колін", фонд визнали "іноземним агентом". Він припинив діяльність у країні. Але до цього виділив дуже багато грошей на популяризацію науки, шукав яскравих вчених, які вміли говорити. Почав вкладати в розвиток наукової журналістики.
Так в Росії з'явилися Елементи.ру, Ася Казанцева, яка почала писати науково-популярні книги, що стали бестселерами, в тому числі і в Україні. Це виникло, тому що було вливання грошей. Звичайно, це неприбуткова справа. Просто був фонд, який розумів, що треба популяризувати науку. Це набрало обертів, і коли фонд пішов з Росії, ці проекти живуть вже на самоутриманні.
Інтерес до науки в Україні за останні кілька років зріс?
Безумовно. Зараз ситуація з цим набагато краща, ніж було чотири роки тому. Ситуація в рази краща, це факт. У Києві та інших великих містах часто проводять науково-популярні лекції. Якщо раніше люди якось соромилися туди ходити, то зараз ми бачимо, що люди охоче йдуть на такі заходи. Є розуміння, що для підготовки до лекції потрібно виконати багато роботи, тому за лекції охоче платять гроші. Людям цікаво, і це дуже круто.
Конференція Brain&Ukraine, яку робила Міріам Драгіна з Оленою Скиртою, показала, що інтерес до науки зростає. Там були повні зали!
В той же час - хто буде популяризувати науку? Зараз ми вже займаємо одне з останніх місць в Європі - у нас залишилося всього близько 1300 вчених на мільйон громадян. Нижче - тільки в Румунії та Молдові, однак, враховуючи поліпшення ситуації в Румунії, вони нас обженуть.
Вчених у нас і так небагато. А вчених, які вміють гарно і переконливо говорити – ще менше. Вчених, які вміють говорити, займаються наукою і якимись активностями – ще менше. Я їх знаю практично всіх! І я не перебільшую. У мене навіть є чек-лист, який я веду, щоб нікого не забути. Це кілька сотень людей. Найактивніших з них, може, п'ятдесят. І це - на всю країну! Ці люди і займаються реформами, і плагіат відстежують, вони ж займаються популяризацією. Вони роблять колосальну роботу! Державі потрібно кардинально переглянути підходи до фінансування науки, і тоді ситуація покращиться.
Раніше повідомлялося, чого чекати від космічної галузі України і коли "наші" вирушать на МКС.