Вчений Антон Сененко: "Через два-три роки ми можемо зіткнутися з повною втратою науки, цінних кадрів і експертів"

Фото: Наука в Україні (pixabay.com)
Фото: Наука в Україні (pixabay.com)

Україна займає одне з останніх місць у Європі за кількістю вчених, а наука гостро потребує зібльшення фінансування

Про те, що українські вчені систематично їдуть за кордон, чув практично кожен. Але досить подивитися на динаміку виїздів, щоб задуматися: все насправді дуже серйозно. Низькі зарплати – перше, що змушує вченого прийняти рішення про виїзд з країни. Так, за роки незалежності кількість українських учених, що працюють у прикладних сферах, зменшилася у 23 рази.

За аналогічний період кількість науковців в Україні скоротилася у 5 разів, а за останні 3 роки тільки Національну академію наук України покинуло близько 700 молодих вчених віком до 35 років, нагадує кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України і популяризатор науки Антон Сененко.

Згідно з даними НАН України, за станом на 1 січня 2017 року молодих вчених в Україні було 2338, а зараз лишилося 2170.

Антон Сененко підкреслює:

"Зараз Україна займає одне з останніх місць у Європі за кількістю вчених. У нас всього близько 1300 вчених на мільйон населення. Нижче – тільки в Румунії та Молдові. Однак, враховуючи поліпшення ситуації в Румунії, вони нас обженуть. Сьогодні в Україні можуть покращити і покращують законодавство, але може виявитися, що завтра працювати по ньому буде нікому. Ми до такої ситуації йдемо посиленими темпами".

При цьому, незважаючи на скептицизм, науку в Україні реформують. На думку вченого, сьогодні багато прогресивних українських вчених активно залучені в процес реформ, а з прийняттям "Закону про науку і науково-технічну діяльність" українську науку потроху, але все ж "ставлять на європейські рейки".

Про перспективи української науки, фінансування, еміграцію вчених, плагіат у дисертаціях та про багато іншого – в інтерв'ю з відомим вченим-фізиком і популяризатором науки Антоном Сененко.

Антоне, як би ви описали стан української науки сьогодні?

Часто кажуть, що наука у нас "совкова". Нічого подібного! У нас все набагато гірше. Наша наука – це гібрид моторошного капіталізму і радянських реалій. Раніше було централізоване постачання, централізоване планування. Тоді були гроші і плани, зараз лишилися бюрократичні процедури, які контролювали плани в минулому, але немає грошей і гнучкості. А якщо гроші і з'являються, то не вписуються в існуючі процедури. У цьому весь негатив, у якому опинилася українська наука.

Часто також кажуть, що в Україні має бути багато прикладної науки. Згадують, що в тому ж СРСР було багато саме прикладних наукових розробок. Щось робилося під конкретну задачу. Зараз використовувати це все просто ніде.

Фото: “Кількість вчених у період з 1991 року до сьогодні зменшилася у п'ять разів. Це катастрофічна цифра" - Антон Сененко (РБК-Україна, Віталій Носач)

Нещодавно на першому засіданні Національної ради з питань розвитку науки та технологій згадували показові цифри: кількість вчених у період з 1991 року до сьогодні зменшилася у п'ять разів. Це катастрофічна цифра. Було 300 тисяч вчених, залишилося 60 тисяч. Так от: у прикладних сферах кількість вчених зменшилася в 23 рази! У нас практично немає високотехнологічних підприємств. Залишилися або сировинні, або фірми, які, образно кажучи, заробляють продажем привізних джинсів і айфонів.

У той же час держава любить дотувати ті сфери, які дотацій абсолютно не потребують. Ми дивимося на прибуток дотованого холдингу, дивимося на розкішні маєтки директора цього холдингу і бачимо цей явний дисонанс. І в той же час спостерігаємо, як високотехнологічні виробництва залишаються далеко позаду. Звичайно, не зовсім компетентні люди кажуть, що можна повністю перейти на самозабезпечення і жити тільки з грантів, але це не так.

Але хіба не можна отримувати гранти і зараз? Чи є обмеження?

Крім того, що сам по собі грант непросто отримати, є і обмеження з боку України. Маю на увазі всю ту величезна кількість бюрократичних складнощів саме з боку нашої держави, а не з боку грантодавця.

У чому основні складнощі?

В українському законодавстві, бюрократії, а також – у нерозумінні чиновниками усіх проблем науки. Ми воюємо за європейські гранти, а обладнання та матеріально-технічна база у нас застаріла. У Європі гранти надаються на дослідження, реактиви і прилади, але своя база у вигляді приміщень, води, електрики, тепла і основного набору обладнання - має бути. Інакше грант просто не дадуть. Тобто вже на стартовій лінії необхідно бути дуже конкурентоспроможним. Це нормально. Але українські чиновники собі уявляють, що нашому вченому досить начитатися книжок, прийти на європейський ринок і сказати приблизно так: "я розумний, дайте мені грошей". І, звичайно, йому всі ці гроші нібито дають. Це так не працює!

Наприклад, у 2015 році Україна стала асоційованим членом Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій "Горизонт 2020" (найбільша Рамкова програма ЄС з фінансування науки та інновацій з загальним бюджетом близько 80 млрд євро, розрахована на 2014-2020 роки – ред.).

Наші чиновники думають, що цього нам цілком достатньо, і ми відразу розбагатіємо. Але щоб на рівних конкурувати в "Горизонті 2020", потрібно бути не тільки крутим і прогресивним ученим. Потрібно мати сучасні установки. Важко конкурувати з вченими на "Феррарі", коли у тебе в руках самокат.

Фото: Скануючий тунельний мікроскоп, з яким працює Антон Сененко. Пристрій дозволяє побачити окремі атоми і молекули. Заклав основи розвитку цілого напрямку - скануючої мікроскопії. За його винахід двом ученим в 1986 році була присуджена Нобелівська премія (РБК-Україна, Віталій Носач)

Необхідна модернізація і якісна підтримка вітчизняної наукової інфраструктури, яка не фінансувалася належним чином практично ніколи з часів здобуття Незалежності.

Звичайно, я радий, що хоч якісь думки вчених доходять уряду. І те, що Національна рада з питань розвитку науки та технологій з'явилася, і Науковий комітет на щось впливає, це вже добре. По суті це єдина структура в країні, яка нині збирає за одним столом вчених і чиновників. Але до вчених мають прислухатися набагато ретельніше.

Як саме вчені залучені в реформу науки, яка зараз відбувається?

Можна вважати, що "Закон про науку і науково-технічної діяльності", який був прийнятий у 2015-му році, заклав основи реформування наукової сфери в Україні. Не дивлячись на те, що зміни йдуть довго і зі скрипом, його можна назвати євроінтеграційним законом для науки. Це щось на кшталт того, як намагаються впровадити стандарти НАТО в українській армії.

При всьому скепсисі і зволіканнях, експерти намагаються реформувати науку, переводячи її на стандарти досліджень Європи. Характерно, що цей закон створювався за дуже потужної підтримки та консультацій з науковцями. Активних вчених у нас не так багато, але всі, які є, займаються реформами. Та ще й плагіат відстежують, і популяризувати науку встигають.

А як вдалося домогтися того, щоб у процес реформування задіяли вчених?

Активна позиція. Так, наприклад, в робочу групу з написання Закону увійшла Юлія Безвершенко (заступник голови Ради молодих учених НАН України, кандидат фізико-математичних наук, віце-президент ГО "Unia Scientifica" – ред.). Взагалі була задіяна ціла група вчених. Крім того, запускається Національна рада з питань розвитку і технологій. Тобто є всі ті структури, які необхідні, щоб увійти в європейську наукову сім'ю і працювати на рівних з європейськими стандартами і отримувати гранти.

З допомогою закону вдалося запустити Ідентифікаційний комітет, потім – Науковий комітет. Який, до речі, по багатьом питанням зараз активно "притирається" на атестаційних колегіях з Міністерством освіти і науки України. За недавніми даними членів Наукового комітету на одній з колегій у 40% випадків зафіксовані спроби отримання вчених звань на підставі "липових" публікацій. Люди буквально вигадують публікації, щоб захищати дисертації і отримувати заповітні "скоринки", і у багатьох роботах - відвертий плагіат.

На першому засіданні Нацради щодо розвитку науки і технологій Олександр Данилюк (міністр фінансів України в уряді Гройсмана – ред.), якого я, до речі, у багатьох питаннях дуже поважаю, сказав: "Так, мій син, теж вчений, навчається за кордоном. Коли приїжджає в Україну, то у нього складнощі з закупівлею реактивів і матеріалів". І це так! Але хто це буде вирішувати? Дозвільна система, де-факто, не дозволяє вченим купувати купу реактивів! Мотивують це тим, що зайва свобода у закупівлі буде сприяти поширенню наркотиків. Але розбиратися з наркозалежними – це справа МВС. Чому це має перешкоджати нам у дослідженнях?

Фото: "В Україні за свої знання вчений отримує 5 тисяч гривень, а на Заході за ті ж знання – умовні 2 тисячі євро" - Антон Сененко (РБК-Україна Віталій Носач)

Крім того, величезні гроші витрачаються на розмитнення обладнання. Доходить до того, що деякі складові вчені буквально розкладають по кишенях, щоб без проблем ввезти в країну. Але поки не видно, що цю проблему збираються вирішувати. Навіть ті обмеження на витрату бюджетних грошей, яку запровадив уряд Яценюка як тимчасові у 2014 році, вдалося в якійсь мірі скасувати тільки через кілька років.

І українські вчені продовжують виїздити працювати в інші країни.

Звичайно, вчені їдуть, адже в Україні за свої знання вчений отримує 5 тисяч гривень, а на Заході за ті ж знання – умовні 2 тисячі євро. Очевидно, що наші вчені цінуються в європейських країнах. Наших вчених звуть не тільки у Європу. ОАЕ вивозять наші уми десятками. У Туреччину наші вчені виїжджають цілими колективами: спочатку їде глава лабораторії, який потім забирає всіх своїх. Уявіть, які у мене були відчуття, коли я дізнавався, що люди, з якими я пропрацював десяток років пліч-о-пліч, поїхали у Польщу!

Чому від нас їдуть стартапери? Представники уряду, у тому числі прем'єр-міністр, люблять робити з ними селфі, а у підсумку ці стартапери їдуть працювати у Кремнієву Долину. Проблеми, передусім, у законодавстві. Митниця, податкова, маски-шоу, відсутність податкових пільг для підприємств, які вкладаються в інновації. Всі подібні процеси мають проходити під чітким контролем вчених, експертів і зацікавлених в хорошому сенсі слова осіб.

Є позитив у тому, що сьогоднішні реформи в науці – це "базові лінії", які залишаться на майбутнє, і це добре. Чиновники люблять щось коригувати, але, так чи інакше, основу закладено: це Нацфонд, Нацрада, Науковий комітет.

На щастя, через два роки запуску процесу реформування прийняли проект дорожньої карти інтеграції України в європейський дослідницький простір. Там по пунктах прописано, що ми маємо зробити, щоб Україна ставала більш інноваційної країною. З одного боку, точку неповернення у запуску реформування української науки, мені здається, ми пройшли. Але, з іншого, сьогодні невідомо, чи залишиться у нас в країні наука взагалі. Перспектива найближчих двох-трьох років така, що вчених в країні може просто не залишитися.

Проблема втрати кадрів настільки серйозна?

Так, все дуже серйозно. Я абсолютно без жартів зараз кажу. Сьогодні можуть поліпшити законодавство, але може виявитися, що завтра працювати по ньому буде нікому. Ми до такої ситуації йдемо посиленими темпами.

Фото: "На підготовку вченого державою витрачені колосальні кошти, а вони виїжджають за кордон" - Антон Сененко (pixabay.com)

В закон про науку і науково-технічної діяльності вписали, що фінансування науки у розмірі 1,7% ВВП буде, але з 2020 року. Не всі доживуть до 2020 року. Коли я прийшов працювати в Інститут фізики НАН України, в ньому було 86 молодих вчених-фізиків. Зараз їх залишилося 50. Це дуже погані цифри. На підготовку вченого державою витрачені колосальні кошти, а вони виїжджають за кордон. Тому що будь-яке скорочення фінансування в першу чергу б'є по компетентним, добрим вченим, які затребувані за кордоном.

Скорочення фінансування призвело до того, що науку перевели на чотири- і триденний робочий тиждень. Через це ті, хто займався наукою, але не мав можливості прогодувати себе і просто змушений був або йти з науки, або виїжджати з країни.

В тій же Академії наук станом на січень 2018 року працювало всього 2170 молодих вчених. Це дуже мало. Чому така ситуація настільки критична? Тому, що представники середнього покоління, які виховували молодь в 90-х, практично всі виїхали з країни. У той період залишилися тільки люди 50-60 років. Зараз їм вже близько 80. Молодь, а також ті, кому 40-45 років, або давно виїхали, або виїжджають. Мені щорічно на початку року надсилають динаміку по звільненнях молодих вчених. До речі, найбільш прикро, що звільняються і їдуть найчастіше стипендіати президента України, стипендіати НАН України, тобто найталановитіші.

Дуже скоро ми опинимося в ситуації, коли старше покоління пішло, а молоде - виїхало. Якщо завтра в науку зайде молодь, то у кого вона буде вчитися, і на якому обладнанні?

І, звичайно, підвищення зарплат на 1-2 тисячі гривень виїзд вчених за кордон не зупинить.

Так. Я вважаю, що молоді вчені повинні отримувати як мінімум 500 євро на місяць, і в перспективі зарплата повинна ще більше підвищуватися. Раніше в Польщі з фінансуванням науки теж був повний провал. Але зараз у них і рівень зарплат, і законодавство, дозволяють вченим поступово повертатися з країн західної Європи і відчувати себе більш-менш комфортно у себе в країні. У Парижі я працював з поляком, який теж повернувся працювати до себе додому.

Фото: "Найбільш прикро, що звільняються і їдуть найчастіше стипендіати президента України, стипендіати НАН України, тобто найталановитіші" - Антон Сененко (РБК-Україна, Віталій Носач)

А що у нас? Якщо раніше платили 3 тисячі гривень, то зараз платять 5-6 тисяч. Хіба можемо ми порівнювати це з зарплатами, які наші вчені отримують у Польщі? Це при тому, що вчений сам закуповує іноді обладнання за кордоном.

Чиновники люблять говорити про програми підтримки. Грант Президента України для молодого науковця – від 60 тисяч гривень у рік. Це одна місячна стипендія французького аспіранта! Якщо ми хочемо бути дійсно інноваційною державою, треба, нарешті, почати грати за дорослим правилами. Але розуміння цього питання у наших чиновників немає.

Як така катастрофічна втрата кадрів у науці позначається на роботі стратегічних підприємств?

Звичайно, погано позначається і на них. Посудіть самі: одному з важливих заводів для виконання важливого контракту знадобилися фахівці. Їх шукали по всій країні. І не знайшли. Виявилося, що в 90-е розгубили всіх! Зараз намагаються переймати західні зразки, когось підучувати.

Начальники іншого заводу ходили по домівках ветеранів виробництва, які давно з цього заводу звільнилися. Буквально благали їх приходити хоча б на половину дня, щоб навчити молодь. Це вже відбувається сьогодні і зараз. Чиновники цього не бачать.

Чим загрожує подібна ситуація, якщо не робити ніяких кроків у найближчі кілька років?

Це загрожує безліччю жахливих факторів. Якщо нічого не робити, через два-три роки ми можемо зіткнутися з повною втратою науки, цінних кадрів, експертів. Це деградація в тому числі освіти, природознавчих наук, вищої освіти. Це деградація технологій, спеціальних сфер. Наприклад, атомної енергетики. Неможливість виробництва засобів оборони. Біда ще й у тому, що чим менше в країні реальних вчених, тим більше – псевдовчених. Через брак у країні вчених, надбавки та посади будуть все більше давати тим, хто займається псевдонаукою.

Але позитив є. Незважаючи на те, що у нас четвертий рік іде війна, а наука переживає складний час, у нас все ще залишаються фахівці, а реформа науки, хоч і повільно, але рухається. Це радує і вселяє надію.

Переможемо.

Раніше український вчений розповів, як відрізнити справжню науку від "винаходів" шарлатанів.

Теги: наука, вчені
On Top