"Всі ми вільні люди": режисер Юрій Двіжон про камінг-аут, ЛГБТ-спільноту та співпрацю з українськими зірками

Відвертий та категоричний DVIZHON у інтерв'ю РБК-Україна

На рахунку українського режисера Юрія Двіжона (DVIZHON) — кліпи для Анастасії Приходько, Ірини Білик, Павла Зіброва, гурту Rumbero's та багатьох інших виконавців. Його відеороботи мають свої впізнавані "фішки" та сміливі ідеї, завдяки яким хлопець вже сьогодні може претендувати на звання одного з найбільш затребуваних кліпмейкерів України.

Його кліп для Ірини Білик на пісню "Не ховай очей" зачепив дуже вразливу тему для українського суспільства — відкритість ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери). У кліпі знялися 10 героїв — простих українців різних професій: поетеса, модель, правозахисниця, блогер та інші. Проте об'єднує їх одне — бажання "не ховати очей" і без остраху говорити про свою сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Одним з героїв кліпу виступив і сам Юрій Двіжон, зробивши тим самим публічний камінг-аут. Тепер Юра ні від кого не приховує, що він — відкритий гей.

Хлопець розуміє, що в українському суспільстві ще й досі "тема ЛГБТ" залишається темою-табу. Проте Двіжон вірить: з часом нові покоління українців позбудуться нав'язаних кліше.

"Нормально — це коли ти можеш не залежати від думки більшості людей", — говорить DVIZHON.

У інтерв'ю для РБК-Україна кліпмейкер дуже відверто розповів про свій перший камінг-аут та коли саме зрозумів, що він "не такий, як усі". Згадав, якою була реакція рідних та чого найбільше боявся перед своїми зізнаннями.

Не ховай очей: фільм про видимість ЛГБТ-спільноти (режисер — DVIZHON)

Юро, по-перше, дозволь привітати з виходом соціально значимого фільму "Не ховай очей", приуроченого до Міжнародного дня камінг-ауту (11 жовтня). Тут хотілося б звернутися особисто до тебе — не просто як до режисера фільму, а відкритого гея. Чи міг би згадати моменти, коли ти зізнався собі та оточуючим про свою "нетрадиційну" сексуальну орієнтацію?

Мені було років п'ять, коли я вперше відчув, що зі мною "щось не так". На відміну від більшості хлопців-однолітків, мені було більш комфортніше товаришувати з дівчатами. Та й мама помічала, що біля мене завжди було багато дівчаток-подружок. Мені подобалося гратися ляльками, малювати; абсолютно було байдуже до якихось м'ячиків-машинок. Тобто це був перший, скажімо так, "знак". Хоча, звичайно, що більш конкретні висновки можна було робити набагато пізніше.

У школі я зрозумів, що мені подобаються хлопці. Але тоді я ще навіть не знав, що є такі поняття як "гей" чи "лесбійка" — ця тема взагалі ніде не піднімалася. Хіба що у шоу "Фабрика зірок-2" я міг побачити Бориса Апреля (ред. — з 2014 року Зіанджа) — не такого, як усі, космічного хлопця. Звичайно, ніхто тоді не говорив про це так відкрито, але можна було побачити, що є от такі "незвичні люди".

Пам'ятаю, як сильно я переживав, щоб мої батьки не взнали, що мені подобаються хлопці. Я розумів, що у школі можуть якось насміхатися наді мною… Дуже погано, що в Україні немає "сексуальної освіти". У США дітям ще з дитсадку пояснюють, що таке ЛГБТ, що це нормально. Тому в таких країнах менший відсоток самогубств серед підлітків, які переймаються своєю "нетрадиційністю"… Останнім часом українське телебачення поступово розкриває тему ЛГБТ, пускають на свої шоу таких героїв, як Зіанджа. Тому сьогодні підлітку 15-16 років трохи простіше знайти хоч якусь підтримку, аніж це було років 10 тому назад.

Проте ще й досі все залежить від міста, в якому ти народився чи живеш. До речі, а де ти народився, закінчив школу?

Я сам з Тернополя. І мені було важко, тому що коли я навчався у школі, то взагалі не було у ЗМІ ніякої інформації про сексуальні меншини.

Взагалі свій, скажімо так, перший офіційний камінг-аут я зробив вже у Києві, куди приїхав навчатися в університет зі своїм братом-близнюком. До речі, мій брат — гетеросексуал, йому подобаються дівчата!

Ми жили з ним разом, тому серед родичів саме братові я першому розповів про свою орієнтацію. Мені тоді було років 18. А от друзі вже в принципі знали — я від них не приховував.

І якою була реакція брата?

Взагалі нормально! Справа в тому, що він здогадувався. Знаєте, брат-близнюк, з яким живеш від першого дня народження, тісно спілкуєшся, усе знає, бачить та відчуває.

А коли відкрився батькам?

Останні три роки я люблю відпочивати в Каліфорнії, там у мене є хлопець. Перш ніж вперше прилетіти у Штати, я був відкритий до своїх друзі, але абсолютно закритий до батьків. Саме в цій країні я побачив, як люди ставляться одне до одного, до представників ЛГБТ-спільноти, як батьки ставляться до своїх дітей з "нетрадиційною" орієнтацією. Тобто там батько чи мати в першу чергу поважає та любить свою дитину як особистість, пишається її успіхами і т.д., а не думає виключно про те, що "мій син гей".

Я в черговий раз приїхав у Сан-Франциско, і якось ми спілкувалися з мамою по телефону, зайшла розмова про моїх друзів-геїв… і я зізнався своїй матері, що я також гей.

Однак після цієї розмови ми цю тему "закрили". І більш серйозно повернулися до неї вже у період активної підготовки до кліпу "Не ховай очей". Я попередив маму, що також зніматимусь у кліпі, тобто зроблю публічний камінг-аут.

Що цього разу сказала мати?

Вона почала задавати питання, мовляв, "А навіщо ти про це публічно будеш говорити, що мої сусіди скажуть"… Тобто вона почала турбуватися про думку інших людей. Хоча мені було важливо, як вона особисто ставиться до мого зізнання. Я тоді пояснював, що їй має бути начхати на думку сусідів — вона живе своїм життям. Тобто мама, як і більшість людей в Україні, просто не розуміла, що таке ЛГБТ.

Але в цілому все було добре! Вона від мене не відвернулася.

А що батько сказав?

Ми з ним довго не спілкуємося, тому не знаю, якою була його реакція. Напевно він слідкує за моїми роботами, новинами. Однак батько живе у невеличкому селі під Тернополем, і я розумію, що там подібні теми сприймають геть по-іншому. Кожен з нас — частина того соціуму, в якому ми живемо. Тому розумію: батько явно не у захваті.

На жаль, більшість українців жахаються подібних тем. Можливо, через певну недосвідченість. Крім того, ще за радянських часів людям були нав'язані негативні кліше, страхи про гомосексуальність…

"Не знаю точно, в якій країні, але з часом мені б хотілося мати родину, дітей", — Юрій Двіжон (фото: РБК-Україна/ Віталій Носач)

А як інші родичі, знайомі у Тернополі ставляться до твого камінг-ауту? Будемо відверті: все ж таки на заході України більш, скажімо так, традиційне ставлення до поняття сім'ї.

Та по-різному буває. Якось на місцевому радіо мене одразу попередили, що про ЛГБТ вони не говорять у публічному просторі. Тому торкалися інших тем… Хоча пізніше одна з найбільших у Тернополі газет зробила зі мною велике інтерв'ю саме на ЛГБТ-тему — надрукували і в газеті, і на сайті опублікували. Для мене це була приємна несподіванка!

Думаю, все від людей залежить, від співробітників газет, радіо, телеканалів, їх поглядів і переконань. Одні готові сприяти просвітленню людей в цій темі, а інші — ні.

Ти говорив, що у шкільні роки навіть не чув такого поняття як "гей". Як ти відкривав для себе цю тематику, коли почав більш активно цікавитися собою?

Коли вже приїхав у Київ на навчання. До цього, у Тернополі, у мене взагалі не було навіть сексуального досвіду і не знаю, коли б він був.

Приїхавши у Київ, я почав спілкуватися з ТБ-, шоу-біз тусовкою. Більше знайомився з іншими людьми з "нетрадиційною" сексуальною орієнтацією, деякі підказували певні речі, розповідали…

А взагалі дуже б хотілося, щоб люди читали більше книжок/ публікацій по цій темі, якось розвивалися. Розуміли, що сексуальна орієнтація не передається, що нею не можна "заразитися" і т.д. Знаєте, в дитинстві я бачив багато кліпів з напівроздягненими дівчатами — на музичних каналах цього було повно. Але ж я не став гетеросексуалом! Чому, якщо цього було так багато, якщо я бачив пари хлопців і дівчат, які цілувалися на вулиці?!

Забігаючи наперед, а ти задумуєшся про свою родину: з коханим чоловіком, дітьми? Де б хотів жити, в Україні?

Думаю, що напевне так! Але наразі я точно не впевнений, де саме я хочу жити. Я відчуваю себе космополітом: сьогодні тут, завтра — в іншій країні. Тому не знаю точно, в якій країні, але з часом мені б хотілося мати родину, дітей. Можливо, це навіть буде "традиційна" родина. Знаєте, у шоу-біз тусовці часто зустрічаються такі відносини, коли відкритий гей живе зі своєю гетеросексуальною подругою, або навпаки. У них є повага один до одного, їм цікаво разом як друзям, але сексуального потягу немає. Проте вони виховують спільну дитину.

Які найбільш безглузді міфи чув про людей з "нетрадиційною" сексуальною орієнтацією?

Ще й досі існує така думка, мовляв, ВІЛ/СНІД — це "хвороба геїв", яка передається виключно серед них. Але це не так! До речі, особисто я регулярно проходжу відповідні тести, слідкую за своїм здоров'ям. І от співробітники центрів, де можна пройти тест на ВІЛ/СНІД, мені говорили, що наразі це захворювання найбільш розповсюджене серед гетеросексуалів! А все тому, що чимало підлітків ще й досі впевнені, що "СНІД — хвороба геїв", а, по-друге, вони не знають, що потрібно тестуватися. Плюс до того, ще й не користуються презервативами! Серед моїх знайомих є дівчата, які не користуються презервативами. І для мене це шок — як можна так довіритися людині, яку ти як слід не знаєш?!

"Мені б дійсно хотілося, щоб люди без остраху могли виражати себе так, як їм того хочеться", — Юрій Двіжон (фото: РБК-Україна/ Віталій Носач)

Більшість так і не наважуються зробити публічний камінг-аут, так як бояться переслідувань, погроз у свою адресу з боку більш радикально налаштованих людей. У тебе бували подібні ситуації?

Ні, сподіваюсь, що й не буде (посміхається).

Я був впевнений, що після виходу кліпу "Не ховай очей" мені будуть писати неприємні речі. На щастя, взагалі нічого такого не було. Можливо, тому що у інтернет-просторі менше контингенту таких людей, які можуть потім "переслідувати". Найчастіше ж чіпляються на вулиці, коли ти вдягаєшся якось "не так" — яскраво. І можуть до тебе причепитися.

Мені це в принципі не загрожує, оскільки я вдягаюся звичайно. Хоча серед геїв є чоловіки, які навпаки хочуть виглядати більш жіночно, витончено.

Тобто є люди, які намагаються себе більше виразити у одязі. І мені б дійсно хотілося, щоб вони без остраху могли виражати себе так, як їм того хочеться. Нормально — це коли ти можеш не залежати від думки більшості людей.

Звичайно, я не закликаю зараз ходити голими по вулиці. Але як приклад, у мене є дуже яскраві штани із зображеннями обличь зірок 90-х. І я розумію, що навіть у Києві я не можу носити їх щодня де захочу, бо в якийсь момент у мене будуть проблеми з тими самими "гопніками". А от коли ми з друзями збиралися на вечірку у Сан-Франциско і вдягалися у стилі Девіда Боуї, то нас ніхто не зачіпав, навіть ввечері у метро могли спокійно їхати. В цьому плані мені дуже подобається Америка та Європа.

Я ж не підхожу до людей у сірих речах, з немитим волоссям, і не нав'язую, як їм варто вдягатися. То чому вони думають, що мають таке право?! Всі ми вільні люди!

Кліп на пісню Ірини Білик "Не ховай очей" (режисер — DVIZHON )

Ти якось підкреслив, що Ірина Білик більш органічно поєднується з ЛГБТ-тематикою, навіть назвав її гей-іконою. Чому так вважаєш?

Багато хто її так називає, Іра колись навіть виступала у гей-клубах.

Ірина Білик більше 30 років на сцені, у неї є певна репутація, величезна кількість фанів. Після виходу кліпу "Не ховай очей" нам пишуть абсолютно різні люди, це можуть бути підлітки 17 років, або дорослі чоловіки і жінки за 50 років. Тобто у Білик дуже широка аудиторія фанатів — вона має своє слово і до нього прислухаються. Тому підтримка ЛГБТ-спільноти з боку зірки такої величини — безцінна.

Як Ірина прийняла настільки унікальну і водночас поки що ризиковану в Україні тему для свого кліпу? Прийняла її з першого разу чи довелося вмовляти?

Для початку розповім, як виникла сама ідея кліпу. На той момент я був у США, відвідував там чимало виставок, присвячених ЛГБТ-тематиці, які мене дуже надихнули. Потім в українському інформпросторі з'явилася Зіанджа. Люди почали активно її обговорювати, піднялася інформативна хвиля.

А потім Ірина надіслала мені демо-версію своєї пісні "Не ховай очей" — і усі пазли зійшлися! У цій фразі я побачив певний заклик для себе, для ЛГБТ-спільноти — не ховати очей, бути відкритими! Мені відразу захотілося зробити такий сміливий проект з камінг-аутом.

Я повернувся в Україну з величезним внутрішнім запалом — от коли ти дійсно хочеш щось зробити. Думаю, я в той момент знайшов дуже правильні слова.

Коли ми зустрілися з Іриною, у мене було два варіанти ідей для її кліпу, однак вона відразу обрала одну — про камінг-аут. Сказала, мовляв, так, давай це робити, я дуже хочу. Саме те, що вона відразу погодилася і не боялася, найбільше подобається мені в цій історії.

"Реальність в Україні така, що наші артисти дійсно бояться втратити аудиторію після свого камінг-ауту", — Юрій Двіжон (фото: РБК-Україна/ Віталій Носач)

Хто ще серед українських зірок, окрім Ірини Білик та Монро, настільки відкрито підтримує ЛГБТ-спільноту?

Наприклад, в цьому році Марші рівності у Києві прийшла підтримати солістка KAZKA Олександра Заріцька. У неї вже велика аудиторія слухачів, тому з її боку це був сміливий крок.

Думаю, все прийде з часом і все більше українських знаменитостей будуть підтримувати ЛГБТ-спільноту, як це сьогодні відбувається у тих же Штатах.

Навіть Білик казала, що у шоу-біз тусовці є чимало геїв та лесбійок, проте навіть вони — люди публічні, яким, здавалося б, нічого боятися — не поспішають ані ЛГБТ підтримувати, ані тим більше робити камінг-аути. Як думаєш, в чому причина? Чи проблема виключно у тому, що вони бояться втратити певну аудиторію своїх фанів?

Є багато звичайних людей, які теж бояться це робити — вони просто не можуть знайти в собі внутрішні сили, щоб повідомити таку важливу деталь своїм близьким. Зірки також не виключення — вони ж такі самі люди.

По-друге, так дійсно, чимало впевнені, що після їх зізнання від них може відвернутися значна частина аудиторії. Але я вважаю, що тут вся справа у якості їх творчості. Є багато американських і європейських артистів відкритих геїв, яких продовжують слухати, незважаючи ні на що. Коли музикант робить круту музику, то йому нічого боятися. Якби Фредді Мерк'юрі не був геєм, чи змінилося б до нього ставлення? Сем Сміт збирає сьогодні стадіони по всьому світові. Мені подобається, що є такі артисти, які показують приклад іншим.

Хоча на жаль, реальність в Україні така, що наші артисти дійсно бояться втратити аудиторію після свого камінг-ауту. Оскільки у більшості людей в цілому негативне відношення до ЛГБТ.

Як же доносити людям іншу точку зору? При цьому, не через інтернет! Добре, що ти створюєш подібні кліпи, як "Не ховай очей", виходять онлайн-інтерв'ю і фоторепортажі, але здебільшого все це "кружляє" у інтернет-просторі. Хоча залишається досить велика частина українців, які все ще довіряються виключно ТБ, газетам.

Знаєте, я впевнений, що той продукт, який я роблю зараз — кліпи, всі ці інтерв'ю — я роблю не для старшої аудиторії! Спробуйте переконати людину, у якої вже повністю сформований світогляд, яка все своє життя "вариться" в цьому! Звичайно, це можна було б зробити. Але я більш розраховую на молоду аудиторію, яка вже виросте на інших переконаннях та уявленнях, у неї будуть зовсім інші смаки. Можна сказати, що мій кліп був створений на перспективу.

Знаєте, така ситуація була у Штатах ще у 70-80-х роках, коли піднялася хвиля ЛГБТ-активізму. Тоді було також чимало людей зі старими переконаннями, які виступали проти. Водночас було і нове покоління, яке спостерігало за цим і вже виросло на інших поглядах… Тобто зараз ми закладаємо певний фундамент.

І це стосується не лише теми ЛГБТ. Приміром, в Україні ще й досі є расизм, ряд інших соціальних меншин переживають труднощі. Кожен у своїй сфері закладає у фундамент якихось переконань маленькі пазли, які через кілька років переростуть у нові покоління людей із зовсім іншими поглядами на життя, оточуючих і т.д.

А що стосується кліпу "Не ховай очей": якщо я зміг цією роботою підтримати хоча б 10 людей, допомогти їм щось зрозуміти в собі, то ми вже зробили корисну справу.

"В наступному році я планую зробити схожий проект, але вже з іншим артистом", — Юрій Двіжон (фото: РБК-Україна/ Віталій Носач)

Юра, ще дозволь запитати про Зіанджу, яка також була твоїм натхненням для створення нового кліпу. Участь Зіанджи у шоу "Голос країни" викликала протилежні думки у мережі. Навіть травесті-діва Монро писала, мовляв, з одного боку поява такого персонажу на провідному телеканалі країни — успіх для ЛГБТ-спільноти. З іншого — телеканал гарно "попіарився" на Зіанджі, зробивши з цього справжнє шоу, що не дуже етично по відношенню до тієї ж Зіанджи.

З Зіанджею ми друзі. Вона, до речі, мала зніматися у кліпі "Не ховай очей", але з певних причин не змогла. Проте саме через цей кліп ми почали з нею спілкуватися, зараз підтримуємо зв'язок.

Можу точно сказати, що у проекті Зіанджа була такою, якою вона є у житті — щирою, з гумором. Проект їй дав свободу бути собою.

А що стосується "піару". Мені здається, що як будь-який бізнесмен, який намагається по максимуму отримати вигоду з того, що продається, телеканал також "вижав" усе, що міг. І це нормально, Зіанджа — дійсно цікавий персонаж. Поки у канала була можливість "робити на цьому гроші" і популяризувати Зіанджу як співачку, доти вони це використовували. Це логічно і не бачу в цьому нічого поганого.

До речі, після "Голосу країни" у неї було сотні пропозицій від різних видань і телеканалів на інтерв'ю, проекти. Вона могла б бути скрізь! Але Зіанджа тоді чітко сказала, що вона не хоче бути в Україні фріком чи клоунесою…

Юро, до речі, ти казав, що перед виходом кліпу, недивлячись на внутрішній запал, ти все ж таки трохи переживав про своє зізнання. А чого саме ти боявся, коли вже всі друзі, рідні знали про твою сексуальну орієнтацію?

Я не знав, якою буде реакція більшості людей. Та я навіть не знав, як інші зірки відреагують на це, чи дійсно вони захочуть продовжувати співпрацю зі мною… А реакція була дуже рівною! Я навіть здивувався. Знайомі мені сказали, мовляв, ну ми й так знали, що ти — гей. Тобто всі й так знали, а хто не знав, то познайомився зі мною за допомогою кліпу. Тому я щасливий, що саме така вийшла історія з цією роботою.

Але я вже для себе цю книжку закрив, піду далі, у мене вже є певні ідеї. Я продовжую спілкуватися з "Київ-прайдом", вже чимало молодих артистів, так би мовити, асоціюють мене з ЛГБТ-тематикою і звертаються саме за подібними ідеями для своїх кліпів.

В наступному році я планую зробити схожий проект, але вже з іншим артистом.

Кліп на пісню Анастасії Приходько "Саме той" (режисер — DVIZHON )

А з ким наразі працюєш над створенням нових кліпів?

Пропозицій чимало! Роботи зараз дійсно багато, постійні зустрічі, розробки.

Одна з останніх робіт — кліп на пісню "Саме той" Анастасії Приходько, презентація якого відбулася на початку жовтня. Я виступав режисером цієї відеороботи.

За словами Насті, їй сподобалося зі мною працювати. Тому її останній кліп (ред. — Приходько заявила про рішення покинути сцену) також буду знімати я. Сподіваюсь, що вже незабаром розпочнеться робота, можливо, навіть за кордоном.

Марш рівності у Києві (відео: РБК-Україна)