Сам собі екскурсовод: прогулянка по вулиці Ярославів Вал у Києві. День перший

Протягом багатьох століть ця історична вулиця служила оборонним укріпленням Києва. Сьогодні Ярославів Вал – це "музей під відкритим небом", де можна вивчати архітектуру міста від другої половини ХІХ століття до першої чверті ХХ століття

Вулиця Ярославів Вал розташована в центральній частині Києва і пролягає від Володимирської вулиці до Львівської площі.

Її назва походить від дороги під міським валом, насипаним за часів великого князя Київського Ярослава Мудрого (978-1054). Так, в XI столітті вздовж нинішньої історичної вулиці проходив оборонний вал. У 1840-50-х роках залишки валу знесли, а на його місці проклали вулицю Підвальну (проходила "під валом").

У 1869 році вулицю офіційно назвали Ярославів Вал.

Однак паралельно існувала й інша назва — Велика Підвальна. У 1928 році вулиця була названа іменем революціонера, радянського воєначальника Климента Ворошилова, у 1957 році була перейменована у вулицю Полупанова (на честь першого радянського коменданта Києва), а в 1963 — у Велику Підвальну. Лише в 1977 до неї повернулася історична назва – Ярославів Вал.

Сьогодні на Ярославому Валу можна побачити не тільки красиві будинки ("замок барона", колишня караїмська кенаса, прибутковий будинок Л. Родзянко), але також доторкнутися до таємниць і легенд, які ще й досі викликають інтерес у киян та гостей столиці.

Вулиця Ярославів Вал, 1 – Будинок Підгорського або "Замок барона"

Фото: "Замок барона" на старих листівках. На фотографіях ліворуч від замку – двоповерховий житловий будинок, побудований родиною генерал-лейтенанта Тараса Калити. Зліва – особняк барона М. Штейнгеля

"Замок в мініатюрі", що розмістився в історичному центрі Києва на перетині вулиці Лисенка та Ярославового Валу, вважається однією з візитних карток столиці. Історію цієї садиби поспішають розповісти всі київські екскурсоводи, прикрасивши її романтичними легендами.

Прибутковий будинок у стилі модернізованої готики був побудований в 1896-1898 рр. за проектом архітектора та інженера Миколи Добачевського. Замовником виступив польський поміщик Михайло Підгорський.

Хоча спочатку ця територія належала родині начальника артилерійських гарнізонів Київського військового округу, генерал-лейтенанта Тараса Калити. У 1857 році ділянку отримала дружина генерала – Ганна Герасимовна Калита. У 1858-1861 рр. був зведений двоповерховий житловий будинок (сьогодні – вулиця Лисенка, 2). На першому поверсі було 12 кімнат, на другому — 10. У дворі садиби стояли одноповерхові житлові флігелі, кам'яна кухня, каретний сарай. Був і сад, в якому росло 25 фруктових дерев та 30 кущів. Після смерті генеральші Калити вся ця нерухомість за заповітом перейшла у спадок її дітям, а за купчою 1892 року — у власність поміщика Михайла Підгорського.

Фото: "Замок барона" сьогодні потребує реставраційних роботах (Віталій Носач)

Увінчану високим шпилем будівлю, яку прикрашають скульптури фантастичних тварин, називають однією з найкрасивіших дореволюційних будівель Києва. Однак "замком барона" її прозвали не тільки за "лицарський вигляд". Справа в тому, що сусідній будинок належав справжньому баронові – Максиму Штейнгелю. Чимало городян помилково вважали, що барон володіє також і "замком".

На першому поверсі прибуткового будинку розташовувалася кондитерська "У Золотих воріт" ("A la porte d'or"). У рекламному оголошенні 1898 року йдеться: "Англійські бісквіти і вафлі власної фабрики. Скоро відкриється булочна, і кав'ярня в розкішному, спеціально облаштованому (за зразком столичних міст) приміщенні з електричним освітленням. Великий і різноманітний вибір печива до столу і чаю... Доставка продуктів постійним замовникам. Будинок Підгорського".

Всі інші кімнати здавалися.

Фото: Вхід до "замку" охороняють скульптури міфічних тварин (Віталій Носач)

У 1907 році садибу за 200 тис. рублів придбав Карл Ярошинський. Дворянин навіть планував розширити нові володіння, купивши сусідні ділянки по вулиці Театральній, 4 і 6. У 1910 році Ярошинському належало вже 1,05 га. Однак нове будівництво так і не відбулося.

У 1915 році будинок-замок придбав меценат і цукрозаводчик Лев Бродський. Як і всі попередні власники, відомий підприємець здавав свою нову нерухомість в оренду (сам проживав в особняку на Липках).

У радянський період, після націоналізації, всі квартири стали комунальними. Тут в різний час розміщувалася окружна міліція, міська військова комендатура та інші установи.

До речі, в 1912 році на першому поверсі "замку" чех Йозеф Петраш відкрив кінематограф "Унікат" на 100 місць.

На початку 1918 року сім кімнат знімала редакція газети "Наша думка". На другому поверсі розміщувалися мебльовані кімнати пана Лисневича, а в підвалі — пекарня Першого Єврейського споживчого товариства.

Сьогодні будівля вважається пам'ятником архітектури і містобудування. Однак "замок барона" критично потребує реставраційних роботах.

Вулиця Ярославів Вал, 3 – Будинок барона Штейнгеля, резиденція посла Індії

Фото: Сьогодні у двоповерховому особняку розміщується "Індія-хаус" - резиденція посла Індії в Україні (Віталій Носач)

Двоповерхова будівля з витонченим кованим балконом колись належала баронові Максиму Штейнгелю. Архітектором виступив відомий Олександр Шіле (будинок побудований в 1870-ті роки). Цікаво, що красива будівля, яка збереглася до наших часів, була по суті підсобним приміщенням: будинок слугував як флігель для прислуги і стайні на території головної садиби.

Старовинний дворянський, баронський і графський рід Штейнгеля з'явився в Києві з 1877 року. Приїхавши сюди з Естляндії, Максим Васильович Штейнгель купив собі двоповерховий особняк на Ярославовому Валу, 3. Саме тут знаходилася його винна крамниця, де можна було придбати вироблене бароном вино з вирощеного в його маєтку поблизу Туапсе винограду.

Крім того, Максим Штейнгель у 1885 році заснував на вулиці Кузнечній (сьогодні – Антоновича) фірму "Російська фабрика металевих рушників", де виготовляли дротяні сітки, металеві матраци, сита і т. д. Пізніше барон взявся за ще один прибутковий бізнес, ставши співвласником і членом правління акціонерного товариства Юзефовско-Миколаївського цукрового заводу.

Сьогодні в колишньому особняку розташовується "Індія-хаус" - резиденція посла Індії в Україні.

До речі, в родині Штейнгелів також був посол. Член I Державної думи Російської імперії від міста Києва, посол Української держави в Берліні Федір Рудольфович Штейнгель був сином Рудольфа Штейнгеля – молодшого брата Максима Васильовича Штейнгеля.

Вулиця Ярославів Вал, 4 – Будинок лікаря Гарлинского

Фото: Гарний багатоповерховий будинок у стилі модерн на вулиці Ярославів Вал, 4 – колишній прибутковий будинок Гарлинского (Віталій Носач)

Про красиву помаранчеву будівлі з елементами модерну, що увінчана декоративною "шапкою", у архівах мало інформації. Відомо, що побудована вона в 1907 році в якості прибуткового будинку. Власником новобудови був лікар Йосип Матвійович Гарлинський. Тут знаходився його медичний заклад "Інститут фізичних методів лікування".

Сьогодні в приміщеннях колишнього прибуткового будинку розташовується міська фізіотерапевтична поліклініка №1.

Цікаво, що внутрішнє оздоблення будівлі, також оформлене в стилі модерн, добре збереглося до наших днів. Ліпнина, сходові прольоти, двері, перила – все це повертає відвідувачів у ХХ століття.

Вулиця Ярославів Вал, 5 – "Будинок лікарів"

Фото: У непримітному будинку проживали відомі медики (Віталій Носач)

У довгому одноповерховому особняку сьогодні розміщуються офіси, а колись тут проживали видатні медики Василь Образцов та Микола Стражеско.

У 1850-х рр. цю ділянку землі придбав надвірний радник Петро Микитович Бобир. У 1859 році за проектом інженера Авринского тут був зведений одноповерховий особняк на 10 кімнат.

У 1875 році маєток придбав артилерист Ілля Слєпушкин, трохи переробивши фасад споруди. Слід зазначити, що дружина нового домовласника, Марія Миколаївна Кисилевська належала до старовинного роду нащадків Адама Киселя – політичного і військового діяча Речі Посполитої, київського воєводи в 1649-1653 рр.

У 1895 році будинок придбав професор Київського університету, новатор в області методів діагностики захворювань серцево-судинної і травної систем Василь Парменович Образцов.

Був головою київського Фізико-медичного товариства, Київського товариства лікарів, створив разом з Феофілом Яновським київську терапевтичну школу.

Крім дисертації, надрукував ряд робіт, переважно по діагностиці. Розробив методи глибокої ковзної пальпації органів черевної порожнини, вистукування грудної клітки безпосередньо одним пальцем. У 1909 році став першим у світі, хто докладно описав клінічну картину тромбозу (у співавторстві зі своїм учнем М. Д. Стражеско), в 1910 році описав клінічну картину інфаркту міокарда.

Фото: Частина вулиці Ярославів Вал, 2001 рік (oldkiev.ho.ua)

Також в особняку разом зі своїм вчителем працював і жив ще один видатний медичний діяч, терапевт Микола Стражеско. До речі, він був також зятем Образцова.

Ім'ям Стражеско названо Київський інститут кардіології їм же заснований. У 1916 році Образцов після смерті дружини Олександри Олександрівни, на яку був оформлений будинок, відмовився від своєї частини спадщини на користь єдиної доньки Наталії Василівни та її чоловіка Миколи Дмитровича Стражеско, який до того часу проживав по Фундуклеївській, 60.

Микола Стражеско похований на Лук'янівському кладовищі у Києві поряд зі своїм тестем Василем Парменовичем Образцовим.

Вулиця Ярославів Вал, 7 – Колишня караїмська кенаса

Фото: Сьогодні колишня караїмська кенаса відрізняється від свого первісного вигляду (Віталій Носач)

Безумовно, прогулюючись по історичній вулиці, не можна пропустити цей архітектурний шедевр Владислава Городецького.

Кенаса в Києві збудована у 1898-1902 рр. за проектом архітектора В. Городецького та інженера Антона Страуса в незвичайному мавританському стилі за замовленням київської громади караїмів, яких вважають нащадками стародавніх хозар. Ініціатором будівництва виступив меценат, тютюновий фабрикант, голова громади київських караїмів Соломон Коген з благословіння київського газзана Йосипа Султанського.

Караїмська громада Києва в 1896 році нараховувала близько 800 осіб. А для придбання земельної ділянки під будівництво кенаси Соломон Коген виділив 35 тис. рублів. У 1897 році Когена розбив параліч, однак він продовжував особисто керувати справами.

Соломон Коген помер у 1900 році. У заповіті він передбачив кошти для завершення будівництва храму. Справу Соломона Когена продовжив його брат, Мойсей. Всього на будівництво було витрачено близько 200 000 рублів – величезна на той час сума.

Освячення кенаси провів 27 січня 1902 року гахам Таврійський і Одеський Самуїл Пампулов.

Фото: В радянський час в будівлі кенаси знаходився кінотеатр "Зоря" (oldkiev.ho.ua)

Споруда прикрашена куполом і надзвичайної краси ліпними прикрасами роботи італійця Еліо Саля з використанням досить дорогого на той час матеріалу — цементу. На цоколі зниклого купола досі можна роздивитися ліпний орнамент у вигляді нескінченної свастики, але для цього необхідно перейти на протилежну сторону вулиці.

У радянський час кенасу закрили, а діяльність громади була припинена.

З 1926 року в будівлі колишньої кенаси розмістилася установа політпросвіти, пізніше — Ляльковий театр. З 1952 року тут знаходився кінотеатр "Зоря". У 1968 році будівлю було реконструйовано.

Фото: Спочатку у кенаси був красивий купол (orangeboy.yvision.kz)

На жаль, кенаса втратила свій початковий королівський вигляд. Сьогодні храму не вистачає суттєвої деталі — сферичного купола зі шпилем. Крім того, у 1970-ті роки до кенаси було прибудовано невелике приміщення, через яке легко можна було пройти в будівлю, минаючи центральний вхід.

З 1981 року тут знаходиться Будинок актора Національної спілки театральних діячів.

Вулиця Ярославів Вал, 12 – Посольство Польщі. Будинок, в якому жив і працював Федір Григорович Кричевський

Фото: На тлі вишуканих історичних будівель сірий будинок, в якому сьогодні розташовується посольство Польщі, помітно програє (Віталій Носач)

У 1920-30-хх. роках тут проживав відомий украиснкий живописець, перший ректор Української академії мистецтв, професор Київського художнього інституту Федір Кричевсикй.

Федір Григорович Кричевський виховав в Україні ціле покоління живописців, в числі його учнів були Т. Яблонська, Ст. Костецький, Р. Меліхов, С. Григор'єв. Будучи одним із діячів реформи художньої освіти, Кричевський став організатором Київського художнього інституту. Його майстерня була найчисельнішою, учнів приваблював художній і педагогічний авторитет видатного українського живописця.

В роки німецької окупації був головою Союзу українських художників, але ні він, ні його дружина не були видані німцям, незважаючи на їх єврейське походження. У 1944 році намагався виїхати за кордон, але поїзд, в якому він їхав, не встиг відійти далеко від Кенігсберга і потрапив в оточення.

Кричевський був заарештований органами НКВС, потім звільнений, жив на засланні в селі Ірпінь під Києвом, де й помер, ймовірно, від голоду в 1947 році, незважаючи на допомогу, яку надавала йому Тетяна Яблонська.

Сьогодні в будівлі знаходиться посольство Польщі в Україні.

Вулиця Ярославів Вал, 13-б – Дім "святого доктора"

Фото: Житловий будинок добре зберігся до наших днів (Віталій Носач)

Як зазначено на пам'ятній табличці, в 1903-1928 рр. у цьому будинку жив і працював видатний вчений, засновник української терапевтичної школи, організатор санаторно-курортного лікування в Україні та служби швидкої медичної допомоги в Києві, громадський діяч Феофіл Гаврилович Яновський.

Одна з головних заслуг Яновського — впровадження мікробіологічних методів дослідження в клініку внутрішніх хвороб. Один із засновників фтизіатрії, як окремої галузі клінічної медицини. Він був редактором першого керівництва з туберкульозу (1923).

При його активній участі були організовані санаторії для туберкульозних та легеневих хворих, а також Київський інститут туберкульозу (нині Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського).

Також Яновського називали найдобрішим з лікарів, складаючи цілі легенди про його доброту. Кажуть, що Яновський ніколи не брав гроші з бідних за свої послуги. Крім того, він сам неодноразово направляв їм пожертви.

Коли в 1928 році "святий доктор" помер, в останній шлях на Лук'янівське кладовище його проводжало чимало людей, очолювали "ходу" православний священик, рабин і мулла.

Вулиця Ярославів Вал, 15 і 15-б – Колишній військовий готель "Червона зірка", особняк Сікорських

Фото: Колишній військовий готель "Червона зірка" знаходиться на місці особняка Сікорських (Віталій Носач)

Помилково сіру п'ятиповерхову будівлю називають "особняком Сікорських". Тільки насправді цей будинок для високих військових чинів був збудований на місці особняка, що належав сім'ї Сікорських.

Міська садиба складалася з будинку, що виходить на вулицю (не зберігся), і триповерхової флігельної будівлі (Ярославів Вал, 15-б).

Знесений особняк був побудований в кінці XIX століття, а з 1904 року здавався музично-драматичній школі Миколи Віталійовича Лисенка, де викладав сам композитор і його соратники.

Фото: Триповерховий флігельний будинок руйнується на очах (Віталій Носач)

Сім'я Сікорських жила на першому поверсі флігеля. Квартира займала шість кімнат, одну з яких віддали прислузі. Ще одна кімната була реквізована після 1918 року. Саме в цьому домі пройшло дитинство відомого вченого, винахідника, авіаконструктора Ігоря Сікорського, а тепер, за словами місцевих жителів, будівлю навмисно доводять до руйнації, щоб звільнити місце під новий будмайданчик.

Прогулянка по цій історичній вулиці перетворюється в захоплюючу подорож. Тут буквально кожен будинок – це "музей" зі своєю історією. З нових будівель – лише кілька будинків посольств, все інше – історичні пам'ятки.

Друга частина прогулянки "Сам собі экскурсововод: прогулянка по вулиці Ярославів Вал у Києві (день другий)" обіцяє бути не менш цікавою. З другої частини ви дізнаєтеся, в якому будинку після одруження жили Климент Квітка і Леся Українка, познайомитеся зі ще однією спорудою, яка належала іменитій родині Терещенків. А також дізнаєтеся про "театральне життя" вулиці.