Про Стамбул: Те, що не розповідають гіди

Про те, що дратує в Стамбулі та чи можна зайти у "Вікіпедію" в Туреччині - в тревел-матеріалі Styler

Коли я казала друзям чи колегам про те, що збираюсь полетіти у відпустку в Стамбул, мене кілька разів питали: “Ого, а не страшно? Там же була спроба перевороту, там надзвичайний стан запровадили!” Ні, летіти туди було не страшно. Похвилюватися змусила хіба новина про те, що Туреччина заблокувала роботу сервісу Booking.com на своїй території, тому що саме через нього бронювала готель і я. Але з бронюванням усе було гаразд, тож ми з чоловіком спакували рюкзаки й рушили до Стамбула.

В інтернеті за запитом “Стамбул” можна знайти десятки, та що там, сотні красивих фотографій та картинок цього міста. Старі квартали, мечеті, Босфор, чайки, ретро-трамвайчик… Мрія для мандрівника. Чи таким насправді виявився Стамбул, як здавалося на картинках? І так, і ні.

Важливо чітко усвідомлювати, що Стамбул - одне з найбільших міст світу. Це найбільше місто Туреччини та Європи, за переписом 2016 року тут живе більше 14 мільйонів мешканців. І приблизно стільки ж туристів відвідують Стамбул щороку. Тому будьте готовими, що проходження паспортного контролю в аеропорту може розтягнутися на годину, а тихим усамітненим місцем на час подорожі для вас буде хіба що номер у готелі.

Логістика: авіаквитки та пересування містом

Найзручніший спосіб дістатися до Стамбулу - літаком. Зі Львова до Стамбулу дешеві перельоти виконує авіакомпанія Pegasus, з Одеси - турецька авіакомпанія Onur Air. Із Києва літають Turkish Airlines та МАУ. З Харкова - Pegasus Airlines та Atlasglobal. Дешеві авіаквитки можна знайти від Azerbaijan Airlines, але вони передбачають пересадку, а очікування наступного рейсу триватиме 6-9 годин, залежно від маршруту. Для покупки авіаквитків діє, мабуть, універсальне правило - чим раніше ви почнете планувати подорож і купуватимете квитки, тим дешевше вони вам обійдуться. Іноді авіакомпанії влаштовують розпродажі квитків за акційними цінами. Їх можна відстежувати або безпосередньо на сайтах перевізників, або на спеціалізованих сервісах, які агрегують дані від усіх авіакомпаній та пропонують розрахувати вигідні варіанти перельоту.

В Стамбулі є два діючі аеропорти - Міжнародний аеропорт Ататюрк та Аеропорт Стамбул-Сабіха Гекчен. В планах Туреччини побудувати у місті Новий аеропорт Стамбула, який має стати найбільшим аеропортом у світі. Нині більшість рейсів прибувають до аеропорту Ататюрк, який розташований на так званому “європейському березі” міста. Дістатися від аеропорту Ататюрк в місто можна на таксі, рейсовим автобусом до центральної площі Таксим або на метро. В аеропорті є вказівники, за якими доволі просто спуститися в метрополітен та доїхати до центру міста. На вході до метро є автомати, в яких можна купити Istanbul Card - карту для проїзду в громадському транспорті Стамбулу. Коштує вона 6 турецьких лір - це приблизно 44 гривні. Одна поїздка в метро коштує 4 ліри (майже 30 гривень). За нашими спостереженнями, якщо їздити в громадському транспорті за цією картою, то діє система знижок. Наприклад, кожна п’ята поїздка оплачується зі знижкою від 0,5 до 1,5 ліри. Для порівняння, таксі до аеропорту від історичного району Султанахмет коштує 80-100 лір, залежно від того, як вам вдасться домовитись.

Усі автомати біля зупинок громадського транспорту за замовчуванням налаштовані на турецьку мову. Її можна змінити на російську чи англійську, аби меню стало трішечки зрозумілішим. Української, на жаль, знайти не вдалося. І хоч мову в автоматі ми змінили, він продовжував відчайдушно кричати щось турецькою. За нами вже почала збиратись чимала черга, але пекельна машинерія проковтнула 20 лір, виплюнула Istanbul Card і продовжила свої вигуки. Я вирішила, що час попросити когось із оточуючих про допомогу. З чотирьох опитаних англійської ніхто не знав. Зрештою в хід пішла стара добра мова жестів. Чоловік, який стояв за нами в черзі, показав, що карту вже можна забрати, а усі кошти зараховані на неї. “You - go, go, metro”, - для більшої переконливості додав він. Карта спрацювала і на метро з аеропорту ми поїхала у район Фатіх, де ми збиралися жити найближчий тиждень.

Фото: Зупинка автобусів в аеропорту Ататюрк, якими можна дістатися до центру міста (РБК-Україна)

Загалом, для більшого занурення у місто, ми обрали варіант ходити пішки та їздити на громадському транспорті. Відстані, які на карті здаються досить значними, в реальності виявляються питанням пішої прогулянки в 15-20 хвилин, що у зручному взутті та за комфортної не спекотної погоди не становить проблеми.

Громадський транспорт у Стамбулі - це метро, трамваї, фунікулери та пороми. Наземний транспорт зручний та швидкий, якщо для нього виділена окрема лінія проїзду. Наприклад, автобус, який рухався від площі Таксим до фортеці Румелі Хісар (Rumeli Hisarı) по вузеньких вуличках разом з усіма іншими авто, просувався зі швидкістю сонної черепахи.

Стамбул поділений навпіл протокою Босфор: більша частина міста розташована на “європейському березі”, а менша - на “азійському”. Між берегами є п’ять мостів та автомобільний тунель під Босфором, який свого часу обійшовся турецькому урядові в 1,2 мільярда доларів. Тому система поромів тут є дуже важливою частиною інфраструктури. Муніципальні кораблики плавають за чітким розкладом, якщо не псується погода. На усіх причалах є зупинки, з яких можна відплисти в майже будь-яку точку міста, заплативши за проїзд все тією ж Istanbul Card.

До речі, оголошення про рух транспорту та зупинки транслюються турецькою мовою. Тому варто подбати про офлайн-карти на смартфоні, які допоможуть зорієнтуватися в місті.

Фото: Кораблі прямують з європейського берега Стамбула до азійського (РБК-Україна)

Марафон по музеях або як встигнути побачити усе за 6 днів

Якщо перша карта, яку варто купити в Стамбулі - це Istanbul Card, то друга - це Istanbul Museum Card, або як ще її називають Museum Pass İstanbul. Вона коштує 85 лір (приблизно 633 гривні) і на п'ять днів дає безкоштовний вхід в ряд найпопулярніших музеїв міста: Ая-Софію, палац Топкапи, палац Долмабахче, Археологічний музей, фортецю Румелі Хісар. Більше про карту можна прочитати тут. Ах, Museum Pass, якби ми знали про твоє існування, ми могли б заощадити кілька сотень лір на квитках в музеї!

Серед “must see” об’єктів ми для себе визначили: Ая-Софія, Блакитна мечеть (або Мечеть Султанахмет), підземне водосховище Цистерна Базиліка, пристань Еміноню, Галатський міст та Галатську вежу, палац Долмабахче, Гранд базар та Єгипетський базар, площу Таксим та вулицю Істікляль, Принцеві острови в Мармуровому морі.

Окремо був намічений гурманський тур: з’їсти знамениту місцеву страву балик екмек (дослівно перекладається як "риба-хліб") на пристані Еміноню, скуштувати кьофте, ламаджун, фаршировані мідії та смажені каштани. І звісно ж випити кави по-турецьки, місцевого чаю в милих маленьких скляночках й айран. Алкоголь в Стамбулі продається, але не всюди і дорого.

Фото: Продавець балик екмеків на пристані. Тут страва коштує 10 лір, але якщо відійти подалі від туристичних районів, її можна скуштувати і за 7 лір (РБК-Україна)

Фото: Фаршировані мідії з лимонним соком - смакота! (РБК-Україна)

Фото: Продавець каштанів на набережній в Каракої (РБК-Україна)

Найвидатніші архітектурні пам’ятки Стамбула зосереджені в районі Султанахмет. Тут і Ая-Софія, і Блакитна мечеть, і Цистерна Базиліка, і палац Топкапи. Краще не лінуватися, встати раніше й прийти сюди зранку. Більшість музеїв і цікавинок починають працювати з 9 години ранку. Чим раніше прийдете, тим більші шанси спокійно поблукати по мечеті чи палацу і менше часу згаяти в чергах.

На входах в більшість публічних місць стоять рамки з металошукачами та люди зі зброєю, часто вони навіть не в формі, а просто в джинсах та футболках, поверх яких - бронежилети. Таке собі нагадування, що режим надзвичайного стану в країні досі діє.

Фото: Дворик Блакитної мечеті (РБК-Україна)

Блакитна мечеть (вона ж Мечеть Султанахмет) знаменита своїми блакитними плиточками-ізразцями ручної роботи, якими вона оздоблена всередині. Фабриці, яка їх виготовляла, султан Ахмед I заборонив продавати їх на експорт. Тому невдовзі фабрика прийшла в занепад і змушена була закритись. Ця мечеть діюча, але й вільна для відвідування туристів, якщо вони відповідно вдягнені.

Фото: В частині Блакитної мечеті для тих, хто прийшов помолитися, майже пусто (РБК-Україна)

На вході в мечеть Султанахмет для туристів є спеціальний працівник, який оцінює одяг усіх - і чоловіків, і жінок. Якщо одяг не підходить для мечеті, він видає спеціальне широке і довге вбрання, або шарф. Втім, як показав мій досвід, в джинсах, реглані та з шарфом на голові в мечеть можна зайти без проблем. Також перед входом є стійка з пакетами - у взутті всередину заходити не можна, тому треба роззутися, а взуття можна забрати з собою в пакетику.

За даними 2007 року в Стамбулі налічувалося 2944 діючих мечеті. П’ять разів в день з мінаретів лунає заклик муедзина до молитви. Уявіть, яке стерео звучання в чотири ранку, коли з усіх них починають транслювати молитви! Хоча через кілька днів звикаєш і вже не прокидаєшся.

Фото: Площа перед музеєм Ая-Софія (РБК-Україна)

Зовнішній вигляд будівлі Ая-Софії видає її поважний вік. Одні стіни новіші, інші старіші, є прибудови геть іншого кольору. Всередині пороги і плити підлоги витерті в місцях, де найчастіше ходили люди. Біля входу видно витерті в мармуровій підлозі ямки, де стояли вартові. В Стамбулі надзвичайно багато котів, іноді вони знаходяться в дуже несподіваних місцях. Так, у мечетях є мінбар - кафедра або трибуна, з якої імам читає проповідь. В Ая-Софії біля мінбару встановлена підсвітка, в якій, очевидно, використали лампи розжарювання. Лампи нагріваються, а на них, притулившись боками, дрімають коти. Тварин ніхто не проганяє. Багато стамбульських крамничок навіть ставлять біля порогу мисочки з їжею та водою для вуличних котів.

Фото: Коти в Ая-Софії (РБК-Україна)

Фото: "Восьме чудо світу" Ая-Софія (РБК-Украина)

Ще одне надзвичайне місце в Стамбулі - Цистерна Базиліка, підземне водосховище. На жаль, зараз тут ремонт, частина сховища закрита, а воду спустили. Загалом водосховище розраховане на 80 000 кубічних метрів води. В окремому круглому резервуарі працівники Базиліки зібрали всю рибу, поки ремонт не завершать. До речі, саме тут знімали фінал стрічки «Інферно» за мотивами однойменної книги Дена Брауна.

Фото: Стелю Цистерни Базиліки підтримують 336 колон (РБК-Україна)

Що дратує в Стамбулі - це або повна відсутність тротуарів, або якщо навіть є хоч сантиметрів тридцять шириною тротуарчик, то він обов'язково заставлений товарами на продаж. Пройти від точки А до точки Б і не бути збитим автомобілем, моторолером або розвізником чаю - це мистецтво. Тільки увечері на вулицях припиняється торгівля і стає безлюдно, так що до готелю можна спокійно прогулятися, не лавіруючи між продавцями, автомобілями й перехожими. Якщо чесно, то споглядаючи ідеальні туристичні фото зі Стамбула, я не була готова опинитись в реальному Стамбулі, з його натовпами, трафіком, запахами та звичкою місцевих мешканців викидати сміття прямо собі під ноги.

Фото: На місцевих базарах можна купити, мабуть, все - від прапору Туреччини чи портрета Ататюрка до прянощів, смаколиків, газових балончиків чи Перстня всемогутності (РБК-Україна)

Фото: Напружений день біля Гранд базару (РБК-Україна)

Якщо дозволяє час, то варто виділити окремий день і сплавати на Принцеві острови. Це група невеликих островів у Маромуровому морі. Дістатися до них можна на поромі з пристані Еміноню. Спершу корабель робить зупинку на азійському березі в Кадикьої, а потім по черзі на кожному з великих островів: Кіналіаді, Бургазаді, Хейбеліаді та найбільшому з них Буйюкаді. Власне, на останньому з них ми й вирішили зійти з корабля.

Тут на авто можуть їздити лише муніципальні служби (поліція, “швидка”), решта дозволеного на острові транспорту - або велосипеди, або маленькі електроскутери, або коні. Ситуація з хідниками для пішоходів виявилася нічим не кращою, ніж у Стамбулі. Тільки тут ризик потрапити під колеса авто замінено на ризик потрапити під копита коней.

Після кількох днів у великому місті острови сприймаються дуже контрастно, з їх зеленими схилами, яскраво синім морем та відсутністю автомобілів.

Фото: Найбільший з Принцевих островів - Буйюкада. На поромі до нього від причалу Еміноню пливти дві години (РБК-Україна)

Фото: Острів Буйюкада забудований дуже красивими будиночками, здебільшого дерев’яними (РБК-Україна)

Фото: Пасажири поромів люблять кидати чайкам шматки хліба чи булки-екмека. Тому за кораблями завжди літають великі зграї чайок (РБК-Україна)

На острові ми також познайомились із власником ресторанчика, який на відміну від багатьох своїх співвітчизників добре розмовляв англійською.

“Україна, Росія… дуже шкода”, - розвів він руками.

При цьому він встигав зазивати нових відвідувачів, стежити за виконанням замовлень та базікати із нами. Коли він вводив мені пароль до мережі у смартфон, запитав: "Тут у вас все українською в телефоні? О, я бачу, що усе почало змінюватись!". А коли приніс наше замовлення, то перепросив, що називає назви страв російською.

Із доступом до публічних wi-fi мереж в Туреччині все не так просто. В мережу можна потрапити тільки через платформу Wispotter, яка люб'язно вас запитає номер телефону та профіль в Facebook. І нелюб'язно вас в інтернет не пустить, якщо ви їй ці дані давати відмовитесь. З цікавості я додала в Wispotter свій акаунт в Facebook - в мережу мене пустили на кілька хвилин, після чого з’єднання зникло, а Wispotter почав вимагати і номер телефону, чого я вирішила йому не повідомляти. Тому інтернетом ми користувалися переважно в готелі чи в закладах, які були готові окремо давати своїм відвідувачам паролі від своїх мереж. І... так, Вікіпедія в Туреччині заблокована.

Фото: Вечірній Стамбул, пристань Еміноню (РБК-Україна)

Фото: Вуличка у кварталі Фатіх. Близько сьомої вечора торговці починають складати товари та закривати свої крамнички (РБК-Україна)

Фото: Туристи фотографуються на Галатському мосту (РБК-Україна)

Дивовижною також може бути градація цін: наприклад, пляшка 0,5 л. мінералки в звичаному мережевому супермаркеті коштує 35 курушів (1 ліра = 100 курушів). В магазинчиках в центрі міста чи поблизу туристичних об’єктів така ж пляшка води коштує 1-1,25 ліри. Сюрпризи можуть піднести й ресторанні меню: виставлений на вулиці зразок меню може значно відрізнятися від того, яке вам подадуть всередині. Ціни в ньому можуть виявитися на 5-7 лір вищими.

Загалом, Стамбул мені сподобався за протоку Босфор, за затоку Золотий Ріг, за два моря - Чорне та Мармурове, - за архітектуру і за смачну їжу. Не сподобався за натовпи, божевільний трафік, докучання торговців та спроби здерти із туристів якомога більше грошей. Тому якщо ви готові продемонструвати спритність ніндзя аби лишень перетнути вулицю та фінансову інтуіцію бухгалтера з 20-річним досвідом аби купити солодощів на гостинці друзям і не переплатити за них астрономічну суму, можете розглядати Стамбул як ціль для мандрівки.