"Піти від політики, руйнувань і горя": Як живуть діти-переселенці у таборі під Києвом

Постійні обстріли, зруйновані снарядами школи і вимушений виїзд із рідного дому – далеко не всі проблеми, з якими стикаються діти та підлітки в Луганській і Донецькій областях

Неподалік від селища Димер по дорозі на північ від Києва знаходиться дитячий табір "Лісова застава". Він розташувався у приміщенні, яке раніше слугувало санаторієм. Цей табір вже не перший рік приймає дітей, яких так чи інакше торкнулася війна на сході України.

Напередодні Дня Незалежності Styler побував в "Лісовій заставі" разом з волонтерами та відомими українськими виконавцями і розпитав вожатих і волонтерів, як живуть діти-переселенці в таборі і як після пережитих травм війни вони заново вчаться радіти життю.

"Для багатьох зміна в таборі триває вже три роки"

Всі діти, які приїздять у цей табір з Донбасу, а особливо із "сірої зони", живуть тут безкоштовно. Діти військових їдуть в табір в середньому на 21 день. А ось діти вимушених переселенців залишаються тут часом на довгі місяці, адже для багатьох з них це чи не єдиний шанс хоча б тимчасово отримати дах над головою.

“Діти приїжджають до нас на кілька тижнів. Але для багатьох зміна в таборі затягнулася, і триває ось уже три роки поспіль: це діти, які приїхали до нас ще на початку війни", - говорить волонтер Ольга, яка працює з дітьми-переселенцями.

Фото: Дитячий табір "Лісова застава" приймає дітей з зони АТО далеко не вперше. Багато діти охоче сюди повертаються (Олег Божко)

Нещодавно в "Лісову заставу" заїхала нова група дітей з різних міст Луганської і Донецької області. Вони живуть у таборі всього четвертий день, і ще не всі встигли один з одним познайомитись.

Волонтери кажуть: у перші дні після приїзду дітям не нав'язують ніяких правил табору, не змушують відвідувати психолога та інші заняття. Це дозволяє дітям відчути себе комфортніше. А ще – хоча б трохи розслабитися після того, як багато хто з них ще недавно чув вибухи снарядів і ховався у підвалах від обстрілів.

Фото: Діти-переселенці часто не хочуть називати своїх імен і прізвищ, щоб до них потім "не було питань" (Олег Божко)

Пізніше, коли діти познайомляться і подружаться, їх чекає курс реабілітації під назвою "Травма війни". Під час занять із психологом дітям допомагають позбавитися від психологічних травм після того, як вони ставали свідками обстрілів, руйнувань, а іноді й загибелі рідних.

“Батька хлопчика в полоні прив'язували до стовпа. І ось зараз син захотів відчути те, що і його тато"

“Діти, буває, вражають неймовірними історіями. Якось директор табору розповідала: влітку, коли діти жили в наметі, вона зайшла в один дізнатися, як у школярів йдуть справи, - каже Ольга, волонтер, - З жахом виявила дитину, прив'язану до стовпа, на якому кріпився намет. Хлопчик спокійно собі стояв, а діти кидали в нього якісь предмети. Слава богу, легкі. Щось типу зім'ятих папірців. Хлопчика швидко відв'язали. А самі – не на жарт злякалися. Адже як так? У нас такого ще жодного разу не було! А виявилося, що хлопчик сам попросив хлопців його прив'язати. Його батька забирали в полон. А коли звільнили, то розповідав, що його прив'язували до стовпа і кидали в нього різні предмети. І ось син захотів відчути те, що відчував тоді його тато".

Травма війни не минає сама по собі, додає вона. Тому дуже важливо не залишати дитину сам на сам зі своїми думками, а зробити все можливе, щоб травма не переросла в комплекси та інші серйозні проблеми.

Але, не зважаючи на тягар пережитих негативних емоцій, практично всі діти у таборі – серйозні і цілеспрямовані, каже Ольга. Більшість хоче залишитися в таборі, щоб працювати вожатими. Зараз у кожній кімнаті табору живе старший підліток. Він – посередник між дітьми і дорослими, стежить за порядком.

“У нас живе Віталік. Дуже хороший хлопець! Він переїхав до нас з Мар'їнки. Переїхав сам, без батьків. Залишатися там, в безпосередній близькості від обстрілів, – це ж було просто нереально. Варіантів інших не залишалося, і він виїхав. Віталік працював у нас вожатим, жив в таборі рік. Паралельно довчився в школі неподалік. А тепер надійшов в університет", - додає вона.

В невеликих містечках навіть півгодинний концерт гостя зі столиці – велика рідкість

По суботах до дітей приїжджають батьки: разом вони проводять час, обговорюють новини, діляться враженнями. Приїзд родичів – найтеплыший і радісний момент для цих дітей.

Ще одна радість для дітей – коли до них приїздять волонтери, співаки та письменники. Відомі українці часто навідуються до дітей-переселенців.

22 серпня напередодні Дня прапора та Дня Незалежності України в табір приїхав цілий десант українських виконавців: заслужені артисти України Анжеліка Рудницька і Андрій Князь, Борис Таршис, співачка Ілларія (ILLARIA) і Соня Кей, французький співак Поль Манандис, групи "VRODA" і "Фіолет" Виконавці приїхали в табір, щоб провести для дітей концерт і заодно дізнатися, як живуть ті, хто одного разу змушений був покинути рідний будинок.

“Емоції, коли бачиш радість дитини – ні з чим не порівняти! Я щаслива, що ми можемо хоч трохи порадувати цих дітей. З дітьми-переселенцями далеко не завжди варто говорити про війну. Іноді їх спогади настільки жахливі, що будь-яке нагадування про ті події заново відкриває рану. Але від спогадів нікуди не дітися, і треба поступово розповідати дітям, що треба йти далі і не опускати руки", - ділиться своїми враженнями Анжеліка Рудницька.

“Під час поїздки в Станицю Луганську я була просто вражена! Там люди приїжджали на концерт з окупованих територій. Але просили не говорити, що саме вони їдуть цілеспрямовано на наші акції. Їхали в звільнену частину України нібито в аптеку, або нібито за покупками або за пенсією. А самі стояли, слухали українські пісні, і втирали сльози", - каже співачка.

У Києві концерти проходять мало не щодня, а от у невеликих містечках навіть півгодинний концерт гостя зі столиці – велика рідкість, каже Анна Заклецька-Бурак, вокалістка дуету "VRODA".

Фото: Анна Заклецька-Бурак, вокалістка дуету "VRODA" часто буває з концертами в зоні АТО (Олег Божко)

“Ми багато їздимо з концертами по Україні. І чим більше їздимо, тим більше я розумію, як потрібні такі події дітям, - розповідає Анна Заклецька, - якось ми їздили в Дніпропетровську область. Там, крім концерту, було багато інтерактивних занять, був ярмарок. Дітям розповідали, як з'явилися візерунки на вишивці, як з'явилася Петриківський розпис і що значать її символи. Діти слухали, малювали. А в кінці одна дівчинка підійшла до мене, показала свій малюнок. І з таким неймовірним захопленням сказала: “Так ці візерунки – і з моєї області відбуваються, виявляється! А я і не знала, і ніколи звідси не виїжджала!". Я такого захоплення в очах дитини не бачила давно! Мене це вразило до глибини душі. Захотілося ще більше допомагати діткам, як тільки можу", - каже співачка.

Ніякої політики. Тільки максимум спілкування з природою

У табору "Лісова застава" немає великих і постійних спонсорів: допомогти волонтерам може кожен бажаючий. Але, незважаючи на відсутність величезного капіталу, тут постійно покращують умови для життя дітей: будують нові корпуси, "з нуля" викопують озеро. На території табору живуть кілька коней і цілий виводок кроликів.

Як розповіли самі діти, у них в таборі діє чітке правило: спілкуватися по мобільному телефону і сидіти в соцмережах можна тільки протягом півгодини вечорами. Правило діє для всіх, хто живе в "Лісовій заставі": від семирічних дітей до старших школярів. У таборі також не дивляться телевізора. Замість цього – максимум спілкування з природою.

Фото: У таборі немає телевізора, а з батьками діти телефонують тільки вечорами (Олег Божко)

У таборі дітям допомагають забути про війну і, по можливості, зробити для них табір другим домом.

“Ми бачимо, як діти потроху відтають. Вони знову вчаться радіти життю. Бачать, що світ може бути і добрим. У таборі про них піклуються, їх захищають, підтримують і люблять. І тоді вони теж починають відкриватися", - каже Ольга, волонтер. Вона розмовляє з дітьми українською мовою, а ті відповідають їй в основному російською.

За словами Ольги, аболютно жодних конфліктів із-за української або російської мови з дітьми не виникає.

Фото: Волонтери намагаються зробити все, щоб діти, які із зони АТО, відчували себе комфортно (Олег Божко)

"Дуже рідко діти мене запитують: "А чому ви з нами українською говорите?" Відповідаю зазвичай, мовляв, тому, що на цій мові мені мама співала колискову. А співати колискові можна адже на різних мовах! Головне, щоб ми один одного розуміли. Ми – аполітичний табір. Не починаємо ранок з гімну, не змушуємо говорити на якій-небудь мові. Дітям не нав'язуємо абсолютно ніяких поглядів. Та й навіщо? Адже вони приїхали сюди, щоб піти від будь-якої політики, від кризи, руйнувань і горя. Ми просто живемо, глибоко вдихаємо річний повітря і насолоджуємося природою", - каже волонтер.