Генератор проблем: чим запам'ятається Сергій Квіт на посаді міністра освіти і науки

На думку колишнього журналіста і чинного директора київської школи Сергія Горбачова, діяльність колишнього міністра не мала нічого спільного з анонсованими реформами освітньої сфери

Коли два роки тому Сергій Квіт став міністром, його призначення було сприйнято більшістю освітньої громадськості з непідробним ентузіазмом. Ще б: демократ, людина, який зумів підтримати і розвинути багато з того позитивного, що було створено в Києво-Могилянській Академії її творцем В'ячеславом Брюховецьким. Відчайдушно сміливий ректор, який, ризикуючи багатьом, не побоявся разом зі студентами вийти в грудні 2013 на Майдан.

Моє ставлення до міністра було також позитивним: я його підтримував і чекав рішучих реформ в освіті. І те, що Сергій Квіт декларував на початку своєї міністерської каденції, було дуже прогресивним і підтримувало перше враження про нього, як про міністра-реформатора. Таке ставлення зберігалося рівно до того моменту, поки влітку минулого року я повернувся в освіту після майже 20-річної роботи у видавництві і журналістиці.

І ось тут, коли я знову занурився в реальне шкільне життя, ентузіазм згас. Виявилося, що дивних чиновницьких вимог стало набагато більше, програми стали ще більш перевантаженими, бюрократичні "рогатки" - ще більш безглуздими, автономія школи зникла як поняття, а розмови про децентралізацію і довірі до вчителя залишилися лише розмовами.

Міністерство голосно заявляв про прагнення до реформ, а от реальних дій, спрямованих на те, щоб зробити школу більш осмисленою і відповідає вимогам цифрової епохи, ми так і не побачили. Але найнеприємнішим для середньої освіти став той факт, що Квіт, як виявилося, в принципі, не знає, "як це працює". І саме через незнання шкільних реалій він створив дітям і вчителям масу проблем.

Перший тривожний "дзвіночок" пролунав в акурат на першому дзвонику 1 вересня 2015 року. З'ясувалося, що у школах немає і в найближчому майбутньому не передбачається нових підручників для 4 та 7 класів, хоч пан Квіт всенародно запевняв, що все нормально, все добре, підручники будуть вчасно. За фактом ми отримали підручники для цих класів лише в середині січня, і то - лише половину від необхідної кількості. В результаті майже п'ята частина українських школярів залишилася без підручників. Можна сперечатися про те, які гарні підручники, який формат - паперовий чи електронний - більш прийнятний. Але коли підручників немає ніяких - від слова "взагалі" - подібні дискусії повністю втрачають сенс.

Далі - більше: в листопаді минулого року Квіт представив в Раду проект "Закону про освіту". При цьому міністерством були демонстративно викинули в кошик всі конструктивні і принципові пропозиції робочої групи, що складалася з вчителів і директорів шкіл. У підсумку законопроект Квіта пропонував зацементувати "совкову" систему освіти і зміцнити владу чиновників. Правильно було б його назвати не "Законом про освіту", а "Законом про міністерстві освіти". Тоді законопроект став об'єктом шквальной критики і, на щастя, був відкинутий як громадськістю, так і комітетом Ради, який очолює Лілія Гриневич. Зараз робота над документом триває і, хоча там ще багато чого потрібно доробляти, законопроект вже не виглядає таким відчайдушно ретроградним, як в редакції Квіта.

Наступним "подвигом" минає міністра стало несподіване лютневе рішення про скасування фінальних етапів учнівських олімпіад у 8-9 класах. На їх проведення потрібно було знайти 3 млн гривень. У масштабах міністерства з річним бюджетом понад 70 млрд - це менше 0,004% (чотирьох тисячних відсотка). Але шукати гроші на підтримку обдарованих дітей, як з'ясувалося, не входить у завдання Міністерства освіти і науки. Квіт не знайшов нічого кращого, ніж, подібно незабутньому Миколі Яновичу, заявити "ТаПашлиВыВсе". І скинути проведення олімпіад на волонтерів. Волонтери, звичайно, виручили, і фінальні етапи олімпіад були проведені. Але що в цей час робило міністерство?

І, нарешті, "величним" прощальним жестом екс-міністра став абсолютно приголомшливий пасаж: 24 березня, за два місяці до закінчення навчального року, був виданий наказ, який докорінно змінив систему видачі документів про освіту випускникам 9 та 11 класів. Школи, без перебільшення, зараз в шоці: маса незрозумілих питань. Програмного забезпечення для підготовки і друку атестатів у школах ще немає і невідомо коли воно з'явиться. Той "софт", яка школи вже отримали від розробника для первинного внесення даних про навчальні заклади, - неймовірно сирої, в ньому маса недоробок і бестолковостей.

В результаті зараз, за півтора місяці до випускних, ми не знаємо, чи зможуть наші випускники 9 та 11 класів вчасно отримати документи про освіту. І найнеприємніше, що жодна чиновницька душа в МОН так і не пояснила суспільству: а навіщо взагалі знадобилося відмовлятися від хоча і не ідеальною, але вже випробуваної системи видачі документів, і запроваджувати нову? Якщо вже так хотілося, чому це не було зроблено на початку навчального року? Чому до розробки продукту не залучили реальних користувачів: директорів шкіл, завучів, шкільних вчителів? Чому продукт не був протестований на реальних задачах? Чому Квіт пропонує школам "з нуля", вручну вводити дані в систему? Куди поділася вся вже напрацьована база навчальних закладів, яку можна було б просто імпортувати? Чому нова система передбачає тільки одне робоче місце в школі (хоча таких місць потрібно для кожної школи, мінімум, 4-5)?

Питань - маса. І на них немає не тільки відповіді, але навіть і наміри МОН відповідати на них. І це - логічний фінальний акорд дворічної каденції Сергія Квіта на посаді міністра освіти: два роки втрачених можливостей, повного небажання рахуватися з інтересами дітей і невміння чути людей, які працюють в школі.

Редакція Styler зобов'язується надати слово Сергію Квіту для відповідної репліки.