"Тобто життя не була нудним, як масло масляне"
Мешканка Луганська Яна Вікторова розповіла, як у місті проходило життя до окупації бойовиками "ЛНР". Про це повідомляється в колонці видання "Сегодня". За її словами, до 2014 року жителі спокійно брали кредити, літали в Туреччину і жили добре.
"Були моменти ще до того самого літа, коли я розуміла, що все надто добре. Нереально добре. Ми брали кредити на свої мрії, міняли машини, народжували дітей один за одним в тому віці, про яке звичайно кажуть "встигнути в останній вагон", знову виходили заміж і щасливо дивилися вперед. Було багато чого – море по вихідним, Туреччина з вильотом з Луганська, корпоративи, виїзди вихідного дня до осінньої річки або до Святих місць, мотузкові тренінги, акції, знижки, продукти до свят від постачальників, благодійність, розіграші та дні народження в нових кафе всім відділом...", - згадує луганчанка.
Тоді жінці життя здавалася легким і захоплюючим.
"Була, звичайно, і робота. Навіть понаднормово, навіть не завжди в радість, але і робота тоді була улюбленою! Розумієте, в тому періоді життя все здавалося нереально позитивним – люди поруч були хорошими друзями, керівництво було мудрим і іронічним, обов'язки цікавими і трохи авантюрними, а саме життя – захоплюючим. І, знаєте, завжди було що-то за поворотом дороги, чого хотілося чекати. Тобто життя не була нудним, як масло масляне. І вже тоді закрадалася думка, що бажати кращого від цього гарного неможливо. Ні, хотілося більшої зарплати, великих можливостей і всього відразу, але хто ж цього не хоче?!" - запитує Яна.
"І так було досить довго. Хоча навколо говорили про кризи, про труднощі, про можливі зміни нашого життя. Але ми занадто довго жили стабільно добре, більше для проформи нарікаючи на якісь труднощі особистого порядку. І коли настали зміни, ми всі виявилися до цього не готові. Як діти не можуть бути готові до сирітства, а жінка в щасливому заміжжі до вдівства. Виявилося, що ми занадто довго жили добре, звикнувши до цього хорошого і не маючи запасних варіантів для свого життя. Та що там, далеко не всі ми готові були працювати десь ще й жити якось інакше", - ностальгує українка.
"Колега, яку я зустріла відразу після того літа, несподівано сказала: "Добре, що ми встигли народити до 2014 року. Зараз на це ніхто з нас не наважився". Спочатку ми прагнули до колишнього життя, розтравлюючи спогадами душу один одному. Ми писали, телефонували, зустрічалися, беззвучно плакали стоячи навпроти. Згадували, згадували і порівнювали. Ми виявилися втраченими, викинутими... ", - підсумувала луганчанка.
Читайте також стало відомо, скільки отримують українці в різних регіонах (статистика).