Свідки Голодомору розповіли страшні подробиці жахливих подій 1932-1933 років. Про це передає прес-служба Національного музею "Меморіал жертв Голодомору".
Очевидці геноциду українського народу поділилися з учнями київських шкіл своїми спогадами про те, як в далекому 1932-33 роках вони зуміли пережити голод. Захід відбувся в Національному музеї "Меморіал жертв Голодомору".
Так, житель Фастівського району Київської області Зіновій Масло, який народився в 1922 році, розповів, що їхньому місцевому цвинтарю 100 років і десь п'яту частку цього цвинтаря на сьогодні займають могли тих, хто померли тільки за одне літо, за один 1933 рік.
Як розповів Зіновій, його батько підрахував, що за одну добу померло 14 людей.
"Сільрада виділяла коняку: ти маєш сьогодні вивозити мертвих, ти - завтра. Якось голова сільради каже: "Заїдете до Лавриненків, там заберете дівчину мертву. Де? Оно, на печі". Як ми вже її стягли, винесли на двір, а вона вже давно лежить. Коні храпли од цього запаху. Вивезли, викинули у братську могилу. Що ми їли? Все. Живності вже ніякої не було. Але десь щось ще росло. Лобода, біла і червона, щоб набити шлунок. У лісі була медунка", - згадує жахливі події дідусь.
Зіновій Масло також розповів, що його батько дістав з горища старі шкури. Родина варила їх і їла.
Тамара Бедренко, яка народилася в 1928 році в Київській області, розповіла, що люди "плакали день і ніч", адже не було чого їсти.
Жінка говорить, що вона збирала жолуді, калачики, мерзлу картоплю, черв'ячків. З того варили суп.
Бабуся зазначила, що вижила завдяки тому, що батьки пішли в колгосп і влада дозволила родині залишити корову. Родина харчувалася молоком і так зуміла пережити голод.
"По дорогах люди падали і падали, і їх ніхто не закопував. І собак не було, і котів. А от ворони розтягували потроху", - згадала очевидець жахливих подій.
Також вона зазначила, що її родину пограбували і забрали останні продукти, але вже не представники влади, а мародери.
Миколи Онищенко, який народився в 1925 році поблизу Бердянська, розповів, що залишився живий тільки через те, що його батько працював в порту, і їм видавали пайки харчів.
Також дідусь згадав, як влада забрала останнє зерно в родини.
"В нас був клунок зерна кукурудзи, який мати спробувала заховати у бочку. Висипала огірки, вилила розсіл, поклала клунок, огірки - зверху. І тут вони заходять: де хліб? Шукайте - на горищі, на подвір'ї. А один каже: а що це в тебе огірки сухі? Поліз туди, витягнув. Мати закричала, ми теж із нею. Він пішов, вона за нього, ми - за її спідницю. І такий крик по всьому селі. Це було так страшно, що навіть собаки сховалися", - говорить він.
“Ви вже це не можете уявити, вже ніяке кіно цього не зробить. Бо люди були такі, що коли з’являлась така людина, у якої були щоки, казали "Ви дивіться, який він гладкий", бо це була така рідкість. Зараз люди думають як похудіти, а тоді було чудо, коли людина була сита і наїдена”, – підсумував трагічність пережитого в роки Голодомору Микола Павлович.
Загалом же внаслідок Геноциду 1932-33 років загинуло до 9 мільйонів українців.
Нагадаємо, що український професор і історик Василь Марочко розповів, що головна загадка в питаннях Голодомору в Україні, яку ще належить розгадати історикам - це справжня кількість жертв цієї страшної трагедії.