Колись вся Україна збирала кошти на їхнє лікування, а сьогодні вони самі надихають не тільки тих, хто стикнувся зі страшною хворобою, а й усіх українців, які втратили надію на краще.
Коли тобі п’ятнадцять, і ти підбираєш сукню на випускний, щоб нарешті попрощатися зі школою та вирушити підкорювати світ, менше за все ти чекаєш почути від незнайомця у білому халаті: “Вам залишилося жити два місяці”. Ти просто відмовишся у це вірити. У свою хворобу не повірила і Лєра. Поки односельці збирали гроші на її похорон, дівчина вперто повторювала: “Я здорова”. Лєра не збиралася здаватися – в неї була мрія, варта боротьби.
“На випускному Лєра була найкрасивішою дівчинкою – сукня, пошита на замовлення, туфлі на 15-сантиметрових підборах, – згадує день, який розділив життя родини на “до” і “після”, мама дівчинки Наталя. – Але в якийсь момент я помітила, що моя дитина ледве стоїть на ногах і терпить сильний біль”.
Сумські лікарі почали лікувати Лєру від артриту. Однак біль посилювався, і дівчинку направили на комп’ютерну томографію. “Рак, – сухо констатував лікар. – Вражено велику частину кістки – близько 15 сантиметрів. Таке не лікується. Їдьте до Києва і тримайтеся”.
Вражена словами лікаря мама три дні проплакала: “Я зовсім не їла і не спала. Знала лише, що від раку всі помирають, і не розуміла, як це пережити”. Лєра ж була непохитною: “Тобто я помру? Я не хвора. Лікарі помилилися, от побачиш”. Співчуття родичів і знайомих, які дзвонили зі словами підтримки, лише дратувало її.
У Києві дівчина зустріла свого янгола-охоронця – молодого лікаря Михайла Васильовича, який плекав її віру у себе: “Ти особлива, і твій випадок особливий. Не порівнюй себе ні з ким. Тобі встановлять протез, і все буде добре”.
“Перед операцією вони вигнали мене з палати і десь із годину розмовляли, – з посмішкою згадує мама. – Михайло Васильович став для Лєри водночас і батьком, і другом, і психологом. Між ними і досі сильний зв’язок”.
Незважаючи на підтримку мами і лікаря, одна річ не давала Лєрі спокійно спати. Вона, дівчина модельної зовнішності, мріяла про кар’єру телеведучої. А коли побачила дітей після ендопротезування, то злякалася, що решту життя шкутильгатиме, а її ноги будуть понівечені шрамами.
Наступного ж дня після операції дівчина встала на милиці, чим шокувала лікарів і навіть маму. Через біль і сльози вона кожного дня займалася з реабілітологом “Запоруки”. Дівчина навіть брала ключі від тренажерної зали і вечорами працювала самостійно. Паралельно Лєра вивчала англійську, щоб підготуватися до вступу у коледж.
“Якщо ти комусь скажеш, що я інвалід, я цього не пробачу, – одного разу сказала Лєра мамі. – Я одужаю, піду вчитися на журналістику і жодного дня не сидітиму вдома без діла”.
Під час лікування Лєра несподівано відкрила у собі талант до малювання. Все завдяки волонтерам із “Запоруки”: “Кожного четверга до нас приходили художники. Всі стіни палати, одяг були у фарбі – олійній, акриловій… Ані біль, ані погані аналізи не могли змусити мене пропустити урок. Це було моє натхнення, яке, наче ковток свіжого повітря, повертало мене до життя!”
Через рік боротьби Лєра одужала і вступила до коледжу. Вона викреслила період лікування зі своїх думок і живе повноцінним життям: навчається у художній школі, грає на фортепіано, займається фотографією і готується до ЗНО.
Якщо зустріти дівчину сьогодні, неможливо здогадатися, що у неї в нозі ендопротез. Сусіди з рідного села у Сумській області досі не вірять своїм очам, коли бачать, як Лєра впевнено і гордо крокує вулицею. Вона довела всім: дитячий рак – це не вирок. “Знайди мрію, постав перед собою чітку мету – і ти переможеш усе”, – з вогнем в очах ділиться своїм найціннішим життєвим досвідом Лєра.
Допоможіть Центру “Дача” та БФ “Запорука” й надалі дарувати дітям віру в майбутнє і робити так, щоб дітей, які перемогли рак, ставало більше – перераховуйте кошти на сайті zaporuka.org.ua або станьте дачним волонтером.