Знаменита письменниця – про репресоване покоління, шістдесятників і про "совок", який багатьох ще не відпускає
Старше покоління українців не підготувало молодь до того, що раптом в Україні станеться війна. Таку думку знаменита українська письменниця Оксана Забужко висловила під час своєї зустрічі із читачами, де вона говорила про літературні покоління.
“Ми не підготували нове покоління до того, що на них звалилося, починаючи з 2013-2014 року. Ми не підготували їх до того, що вони у фазу дорослості вступають у світ, який попередні двадцять років гнався до нової війни. Це світ, у якому набрякала чергова світова війна. Ми готували дітей за тим самим “тренінгом 90-х”. Готували їх до успіху: економічного, кар’єрного. До самореалізації”, - сказала Забужко.
Забужко впевнена: доки в Україні йдуть військові дії, у нас з’являються цілі "покоління війни" зі своїми поглядами і своїми установками. Це вже люди зі своїм культурним обличчям, зі своїм голосом, каже вона.
“Моє покоління для зручності назвали “чорнобильським”. 1986 рік був певним маркером. Ми тоді були на переломі, на переході. А я гадаю, є сенс нас визнавати поколінням відкладеної війни, певної історичної фори. Війна випала вже нашим дітям. І головне тепер питання – чи наші діти готові до неї краще, аніж були готові ми на рубежі 80-х-90-х”, - розповідає письменниця.
Поколінню, на яке припала молодість самої письменниці, пощастило, каже вона. Бо воно співпало із відлигою, із періодом “перестройки”, розвалом СРСР:
“Ми потрапили на історичну тектоніку. Ми потрапили на спробу дерадянізації. Спроба була достатньо квола, бо нам на плечі звалилася економічна депресія. Й тому наша енергія 90-х пішла більшою мірою на економічне виживання і пристосування до ринкової реальності”.
За словами Забужко, за СРСР люди не мали поняття про багато речей, які на той час функціонували в західних країнах.
“Доки “совок” раптом не розвалився, ми не мали поняття, що таке гроші. Крім тих папірців, які видавали на роботі. Щоб ми, наче ті зеки, “в ларьке лагерном” купити те, що завезли. Поняття про гроші як ресурс, який може змінювати світ довкола себе, з допомогою якого можна щось творити, було нам невідомим. Ми все засвоювали на ходу”: кинули у воду – пливи! Це зжерло колосальну купу ресурсу – інтелектуального, морального, емоційного”, - згадує часи СРСР письменниця.
Покоління, яке називають шістдесятниками, було і в США, і в Європі, і в СРСР. Але при цьому по різні боки Атлантики ці покоління означали зовсім різні речі, стверджує Оксана Забужко.
“Це покоління було не тільки в СРСР, не тільки в країнах тодішнього комуністичного блоку. Воно починалося з континенту по той бік Атлантики. Процеси відбувалися синхронно, і мені як письменнику це дуже цікаво. Цікаво, як синхронно там, на півдні США, де про Хрущова знали лише, що це чоловік, який бив по трибуні кулаком, і де своя драматургія історії, починається ось цей рух еволюції! Починається рух отих самих niggers за людські права. Нова хвиля модернізації. Йдуть хвилею юрби, йде Мартін Лютер Кінг, феміністки. Це покоління 1968 року”, - пояснює вона.
В той же час в СРСР це покоління означало зовсім інше, каже письменниця.
“Розрив відбувався по лінії холодної війни. Коли ви скажете старшому поколінню в Європі чи США про 1968 рік, вони радісно скажуть: “А, Вудсток!”, “Повстання в Сорбонні!”. В СРСР 68-й рік означав зовсім інше. Він означав танки в Празі, повне падіння поривань на Захід. Це було падіння того короткого ніби “підрадянського ренесансу”, який асоціюється із відлигою”.
Забужко згадує:
“В СРСР було задушене відродження. Тут репресували ніби кілька десятків, але за великим рахунком репресували ціле покоління! Так, покоління наших батьків теж репресували. Бо це покоління нереалізованих людей. Поклоніння тих, хто навіть якщо й був при даху над головою і при мисці супу на столі, то все одно у них не було ніякої реалізації - творчої, професійної. Не було тієї реалізації, на яку вони були здатні”.
Оксана Забужко згадала Вайру Віке-Фрефбергу, яка була президентом Латвії з 1999 по 2007 роки. Наприкінці 2017 року вона відзначила 80-річний ювілей.
Коли ще до президентства вона жила в Канаді, то була однією із найяскравіших персон серед латвійських “вигнанців”: у 1940-х роках її родина втекла до Німеччини від радянських військ. Згодом майбутня лідер країни отримала громадянство Канади.
“Вона з тих самих “поверненців”, із латвійських діаспорян, які виросли на заході і повернулися розбудовувати незалежну Латвію. Я мала з нею приватну розмову. Широко відомий факт: коли вона увійшла в офіс ще на початку президенства, на неї одразу налетіли журналісти США і Європи. Це була сенсація: перша жінка-президент у східній Європі. Це був великий прорив! Журналісти казали: “ви – пострадянська країна, пострадянська республіка”. Отак їй всі говорили, і вже третьому чи четвертому вона сказала: “молодий чоловіче, вийдіть і прополощіть рота. Ми не пострадянська республіка. Ми - країна, яка у 1991 році відновила свою незалежність”. Та навіть і їх місцеві казали: все мі родом із “совка”. Визнавали: “СРСР нас все ще не пускає, він все ще тут. І ми продовжуємо транслювати ті самі форми”, - згадує Забужко.
В Україні зараз лишається багато непроговорених речей, каже Забужко. Про трагедії, які зачепили увесь український народ, або про українських героїв, багато хто дізнався лише у 2000-х.
“Про Голодомор заговорили хіба що за Ющенка, і лиш тоді його системно опритомнила ціла країна. Заговорили про УПА. Ще коли я писала “Музей покинутих секретів”, мій знайомий, який викладав у школі, спитав в порядку експерименту десятикласників, що таке УПА. Вони відповіли щось на кшталт “украинская предпринимательская ассоциация”.
Письменниця каже: багато чого із радянського минулого для молоді лишається зовсім невідомим.
“Дуже запам’яталося, як колись після презентації до мене підійшла дівчина. Подякувала за мою книгу. Дівчина - випускниця медичного інституту, хороша така, ясноока! Каже: “Знаєте, пані Оксано, ви справили на мене таке враження! Я - зі звичайної родини. Батьки – не дисиденти. Я у батьків спитала, чи правда, що за СРСР стукачі були в кожній групі?”. Так, це були реалії моєї молодості! Пам'ятаю, що таке блат, якою проблемою був вступ до столичного ВНЗ, коли цього блату не було. Коли у великій компанії жодного політичного анекдоту не можна було розповісти, ніяких розмов про політику взагалі! І тут дина та каже: “Я спитала в батька і уявляєте вони сказали - так, таке було! Але ж ми ніколи про це не говорили!” - згадала Забужко розмову з дівчиною.
Письменниця каже: все це - через те, що між поколіннями часто немає діалогу.
“У нас немає нашого власного, українського розуміння радянського досвіду. Із цим наші діти мають іти воювати. Вони ще мають усвідомити, чим є цей їх спадок. Це ми їм маємо пояснити. Бо як пояснимо не ми, то пояснять Ернст і Парфьонов!” - підсумувала Забужко.
Нагадаємо, Оксана Забужко закликала провести декомунізацію у правовій сфері.
Також стало відомо, що письменниця розповіла про стан книжкового ринку в Україні.