Заради вільної України: закохані з Полтави пішли в АТО добровольцями

Мешканка Полтави розповіла про свою добровільну службу в АТО з коханим

Алла Федорченко служить добровольцем в батальйоні "Січ" разом зі своєю другою половинкою.

Про це вона розповіла в інтерв'ю "Новинам Полтавщини".

Дівчина стверджує, що вона була активним учасником Майдану. І коли почула про набір в батальйон "Січ", не змогла це проігнорувати.

"Усі мої друзі, побратими, з якими була на Майдані, вирішили йти захищати Україну. Частина пішла в "Азов", інша частина в інші батальйони, а ще частина вирішила йти в "Січ". Звісно, я не могла сидіти в цей час вдома. Адже 3 місяці такого насиченого життя, яким воно було на Майдані, не могли минути непомітно, загалом, просто не змогла сидіти вдома. Якраз у червні було оголошено набір у батальйон "Січ", і оскільки я поділяю націоналістичні погляди, вирішила вступати в його ряди", - розповіла Федорченко.

Фото: Алла Федорченко з коханим (fakty.ua)

За словами Алли, батьки та коханий були проти її рішення воювати на сході України. Але з часом змирилися.

"Звичайно, батьки не хотіли, аби я їхала. Досі нервують. Заспокоюю їх, мовляв, все ж нормально, я повернулася. Зі мною все добре. Коханий – командир першого взводу. Він був проти того, щоб я їхала на схід. Із часом вдалося переконати. До речі, мала їхати у іншу ротацію, ми не знали, що будемо в одній групі. Повідомили про поїздку дуже швидко, речі мала збирати за вечір. З одного боку, розумію коханого, адже важко їхати на завдання і знати, що я десь бігаю і зі мною щось може трапитися. Він не може нормально сконцентруватися на цілі, на ворогові. Тим більше, окрім мене, відповідає ще за 25 людей. А з іншого боку, добре, що я була поруч. Це підтримка. По-перше, психологічна. Поспілкуватися, обмінятися думками, почути жіночий голос – це дуже важливо", - розповіла Алла.

За час служби в зоні АТО дівчина взяла участь у звільненні населеного пункту від терористів. За її словами, від гулу "Градів" холоне кров, але бажання жити у вільній Україні сильніше страху.

"Нас посадили до величезної автівки і повезли. Куди? Надовго? Ніхто не знав. Я лиш спостерігала за очима побратимів – напівсонних, напівзбуджених чи то наляканих невідомістю. Але всі як один, без вагань, йшли вперед. Це було наше перше бойове завдання… Разом із побратимами із Нацгвардії ми звільняли населений пункт від сепаратистів. Автоматні черги вже не дивують давно… Цього дня я вперше почула, як неподалік нас стартували "Гради". Від такого гулу дійсно стигне кров… Але страх – миттєвий і до всього швидко звикаєш, а от бажання жити у вільній Україні – непоборне і постійне!",- поділилася військова.

До речі, волонтери створили проект, який дає шанс на одужання важкопораненим українським бійцям.