Садиба Міхельсона у Києві: чи з'явиться на місці старовинного особняка новобудова
Якщо звернути з вулиці Пушкінської в одну із арок, можна побачити красиве будинок: в домі №37а розташувалася садиба і прибутковий будинок багатого киянина Фрідріха Густавовича Міхельсона. Легендарний ансамбль з чотирьох будинків, створений у 1896 році багатим промисловцем, вже більше двадцяти років виглядає спорожнілим.
Частина садиби знаходиться за високим парканом у внутрішньому дворі. У дерев'яній підлозі та стінах будинку – великі дірки, а перший поверх перетворився на "громадський туалет". Зараз будинок Міхельсона охороняється. Але ті, хто хоче в нього проникнути, все одно пробираються у нього з іншого боку, в основному через вікна.
Дерев'яні перекриття в будинку стали споруджувати ще у 19 сторіччі. а з приходом радянської влади усередині дім почали переробляти під комунальні квартири. У будинку досі збереглося пічне опалення.
У дворі поруч з садибою і дохідним домом Міхельсона знаходяться старі, але ще діючі гаражі, а також - занедбана будівля дитячого садка. Садок у радянські часи будували частинами, кожен раз додаючи до нього щось нове. Остання добудова датується 1964 роком.
За часів незалежної України постановою Старокиївського району (його пізніше розділили Шевченківський, Печерський та Голосіївський) садок повинні були знести. Зараз видно, що будували його з порушенням тодішніх норм: стіни дитячого садка щільно прилягають до сусіднього житлового будинку, чого бути не повинно.
За словами істориків, будівництво дитячого садка було необхідним, адже в сусідніх будинках жило багато працівниць фабрики Рози Люксембург (зараз – трикотажна фабрика "Роза", створена в Києві в 1922 році).
Будівельний магнат ХХ століття Фрідріх Михельсон
У далекому 1896 році на об'єднаній ділянці по вулиці Ново-Єлизаветинській (так раніше називалася Пушкінська) мільйонер і член міської думи Фрідріх Михельсон звів дві триповерхових фасадних будівлі, що примикають одна до одної. А поруч з ними збудував два флігелі. Останні виконані в ренесансно-барочному стилі, а на самому видному місці садиби, над входом в будинок, можна побачити велику букву "М" - ініціал власника. Раніше в комплексі дохідних будинків вирувало життя, але зараз будівлі перебувають у запустінні.
Фото: Фрідріх Михельсон міцно закріпив за собою репутацію успішного підприємця (segodnya.ua)
На початку ХХ ст. у садибі перебував Селянський поземельний банк, а в 1941-42 роках у квартирі №14 в будинку №37а жив український розвідник Іван Кудря. Тут вони разом з Марією Груздовою влаштували явочну підпільноу групу, до складу якої також входила Раїса Окіпна. Серед інших видатних жителів садиби – геолог Петро Армашевский, фізик Микола Шиллер, лікар Григорій Малков, зоолог Олексій Северцов, актор і режисер Ісаак Дуван-Торцов, філолог-санскритолог Фрідріх Кнауер.
В кінці 19-го і початку 20-го століть важко було знайти в Києві більш заможноу людину, ніж Фрідріх Міхельсон. Він почав вкладати гроші в будівництво і купівлю житлових будинків. І, як стало зрозуміло пізніше, вкладення виявилися вдалими. Щоб будівельний бізнес йшов більш надійно і передбачувано, та й щоб розраховувати на власні сили, Михельсон почав власне виробництво цегли.
Завдяки таланту підприємця, німець з невеликого містечка Вейссенштейн міцно закріпився в Києві і отримав гарну репутацію. Михельсон дружив з думським лікарем і з мером Василем Проценко. Пізніше і самого Міхельсона обрали до складу міської Думи.
Підприємець купив в центрі Києва кілька великих садиб. На розі Володимирської та Софійської в будинку Міхельсона розміщувалися магазини, готель "Женева" і телеграфна станція, а в його будинку за адресою Володимирська, 47 розмістилася приватна жіноча гімназія та дитячий садок, а також тут жили легендарні художники Казимир Малевич і Микола Мурашко.
Сам Михельсон довгий час жив зі своєю родиною в будинку №40 на Пушкінській. Неподалік, на площі розташовувалися знамениті Народні лазні Міхельсона. Ними могли скористатися як місцеві багатії, так і люди бідніші, а в окремі дні тут безкоштовно милися жебраки. Втім, список будинків, що належать Міхельсона, можна ще продовжувати.
Восени 1908 року Михельсон помер. Виявилося, що його капітал склав, по тим часам, значну суму 2,5 млн. рублів. У нього було вісім синів і три дочки, тому його бізнес розділили між собою діти. Через деякий час великий капітал підприємця вичерпався, але пам'ять про легендарного на той час німця-киянина ще довго жила в пам'яті киян.
Після революції 1917 року всі його будинки швидко націоналізували, а розкішні дохідні квартири стали комуналками. Благоустроєм ні будинків, ні прилеглих територій, в СРСР не займалися. Комплекс будівель поступово втрачав свою привабливість і красу.
"Про Михельсона знає дуже мало киян"
“Ми зрозуміли, що про особистість Міхельсона кияни практично нічого не знають. Тому зробили в нашому офісі поруч з ним якщо поки не музей, то хоча б інформаційну кімнату. Розповідаємо про Михельсона і про ті будинки, які йому належали. Хочемо, щоб знамениті особистості залишилися в історії міста. Шкода, що про Михельсона знає дуже мало киян. Зізнатися, я сама про нього довгий час не знала. Він був членом державної думи, брав собі землю і будував на ній красиві будинки. І особисто я йому вдячна за те, що він залишив Києву як мінімум чотири будинки", - розповідає Вікторія Яковлєва, радник директора компанії-девелопера, яка займається пошуками підрядника для реставрації будинку.
На історичні будинки міська влада почала звертати увагу лише наприкінці 80х років. Мешканців комунальних квартир стали розселяти в більш комфортні квартири, а старовинну садибу вирішили реставрувати. Кільком будинкам Міхельсона встигли повернути пружний вигляд за бюджетні гроші. Але, як зазвичай, бютжет був обмежений, і частина будинків так і залишилася пустими.
“Чотири будівлі разом з будинком Міхельсона стали пам'ятниками архітектури в 2006 році. Раніше вони були продані бізнесу. Адже треба було якось розселяти людей, які там жили в поганих умовах. Треба сказати, люди виїжджали з комуналок з величезним задоволенням. Адже тут вони жили по 2-3 родини, а виїхавши на Троєщину або на Харківський масив, здобували собі окрему квартиру. Звичайно, ніхто не хотів повертатися".
Якщо переселити людей вдалося, то згодом у міста з'явилася інша проблема: бюджетних грошей на реставрацію будинків у міста не було. У середині 90-х років ХХ століття через нестачу грошей столична влада не змогла повністю реалізувати програму реконструкції будівель по вулиці Пушкінській від №31 до №39. Відновили лише два будинки – №31 та №33. На цих будинках гроші закінчилися, і потрібно було, щоб ними зайнялася якась приватна компанія", - каже Вікторія.
Шанс на реставрацію садиби
На виручку будинку на початку 2000х років прийшла приватна компанія, якій райрада передала будівлю, а разом з ними - і дитячий садок. З 2010 року садибу викупила ще одна компанія. Але протягом останніх років реалізувати проекти реставрації власники не могли. Так склалося, що вже 15 років ніхто не може приступити до робіт.
Вкласти кошти у реставрацію будівлі, яке вже десять років є об'єктом судових розглядів, жодна компанія не ризикувала. Справа в тому, що з приватниками регулярно ведуть боротьбу кілька громадських активістів, постійно подаючи на них в суд. Вони побоюються, що будинок будуть не реставрувати, а зносити, а на його місці побудують багатоповерхівку.
Але, за словами Вікторії Яковлєвої, руйнувати будівлю ніхто не збирається, інакше зараз ніхто б не думав над тим, як відновити її історичний вигляд. Судові тяжби тривали роками, і закінчилися тільки у 2016 році. Тепер садиба отримала шанс. Будинок знову можна зробити житловим.
За останні півтора року справа зрушила з місця, і першим ділом було прийнято рішення уберегти будинок від повного руйнування, почавши протиаварійні роботи. Перед тим потрібно було дослідити, в якому стані і сама садиба Міхельсона, і сусідні будинки №33 і 39, до нього прилягають.
Дослідженням стану будинку зайнявся державний Науково-дослідний інститут будівельних конструкцій. У стіні будинку 39 виявили величезну тріщину.
Також тут довгий час працювали геологи. Вони досліджували ґрунти, на яких стоять будинки. Виявилося, що ґрунти - нерівні, і будинок поступово зсувається. Зараз Вікторія Яковлєва очікує, що проект протиаварійних робіт затвердять, і тоді можна буде приступити до їх виконання.
Очікується, що реставрація будинку займе близько двох років, а вартість проекту сягає 15 мільйонів гривень. Першим ділом з дому хочуть вивозити сміття, а потім прибрати застарілі і провалены дерев'яні перекриття, замінивши їх якісними матеріалами.