Василь Шкляр: "Єдиний шлях – зробити на законодавчому рівні так, щоб без української мови ніхто не зміг обійтися”

Чому український націоналізм значно ліберальніший за німецький, чи треба ідеалізувати козаків, як тему УПА сприймають в різних регіонах України - у інтерв’ю письменника для Styler

Мабуть, кожен, хто читав будь-який роман Василя Шкляра, так чи інакше починає інакше асоціювати твори цього автора із патріотизмом, із національною ідеєю. І справді - значна частина творів Шкляра присвячена національно-визвольній боротьбі України за незалежність у різних часових проміжках нашої історії.

Василь Шкляр зосереджується переважно на історичних романах. Значну частину творів він присвячує воїнам УПА. У 2011 році за роман “Залишенець. Чорний Ворон” Шкляр був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченко, але письменник офіційно звернувся до діючого тоді президента Януковича з проханням перенести його нагородження премією на час, коли “при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника”.

Попри прохання видавців, Шкляр відмовився від пропозиції перекласти його роман “Залишенець” російською мовою. На питання, чому б не перекласти цей роман для жителів Донбасу і Криму, письменник сказав, що не може допустити, “аби книга стала інструментом русифікації”. З того часу Шкляр своєї позиції не змінив і в публічних заявах продовжує відстоювати ідею українського націоналізму.

Styler поспілкувався зі знаменитим українським письменником про його нові книги, про відмінності націоналізму у Франції та Україні, видозмінену Гоголем версію роману “Тарас Бульба” та про те, чи варто поширювати українську мову в нашій державі примусом та заохочуваннями.

Роман про бандерівське підпілля і переклад “Тараса Бульби”

Вже зовсім скоро вийде новий роман Василя Шкляра “Троща”. За основу письменник узяв реальні історичні події, які відбувалися на Тернопільщині після Другої світової війни у підпіллі воїнів УПА. За словами автора, в романі буде і кохання, і війна, і непрості людські відносини на тлі історичних подій.

"Я написав роман про бандерівське підпілля після Другої світової. Це 1947 рік: складний час, коли вояки боролися вже не з німецькою, а з радянською окупацією. Будуть презентації книги по різних містах. Безперечно, буде насамперед Галичина, оскільки події відбуваються саме там, на Тернопіллі. Презентуватиму книгу в Тернополі, в Івано-Франківську, в Коломиї, у Львові. Але почну презентації вже починаючи із 12го серпня, на Шевченківському фестивалі “ШеФест” у Моринцях вже матиму це нове видання, і там його презентуватиму", - розповідає письменник.

Фото: Обкладинка нового роману Василя Шкляра “Троща” (bookclub.ua)

Крім того, цього року також вийшло перевидання перекладу Василя Шкляра гоголівського роману “Тарас Бульба”. Це перша редакція Гоголя, яку він пізніше видозмінив під впливом ідеології Росії. У перекладі Шкляра вийшов перший, оригінальний варіант, який ще не був змінений Гоголем. Раніше переклад першого видання книги вже видавали, а цього разу у львівському видавництві “Апріорі” його вирішили перевидати вдруге.

“Саме перший варіант роману “Тарас Бульба”, який вийшов друком у 1835 році у збірці “Миргород”, був пронизаний українським духом. Це був такий справжній український Тарас Бульба. Але, на жаль, потім Гоголь під тиском російської ідеологічної критики його дуже видозмінив. Від нього вимагали висвітлення “русской идеи”, тому Гоголь повставляв у наступну версію книги різні дурниці. Наприклад, сюжети про те, як козаки вмирають за “русскую идею”. А в кінці твору взагалі у вустах Тараса Бульби, котрий гине, з’являються такі слова: “уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!”. Цей варіант вийшов у другому томі творів Гоголя через сім років після першого видання, у 1842 році. Так його й канонізували і, на жаль, досі діти у школах вивчають саме ось ту, переписану версію”, - розповідає Василь Шкляр.

Фото: Обкладинка нового видання ”Тараса Бульби” у перекладі Василя Шкляра (apriori.lviv.ua)

Цей рік видався для Василя Шкляра плідним на книжкові новинки, зізнається сам письменник. За його словами, у тому ж видавництві “Апріорі” у нього вийшла його друга дитяча книжка “Помста Баби-Яги”. Це красиве подарункове видання, яке Шкляр підготував у співпраці з відомим художником Костем Лавровим, який і проілюстрував книгу.

“Ця книга вийшла, так само як і моя попередня дитяча книжка, відразу двома мовами: українською і англійською. Дві мови у книзі йдуть паралельно. Це дуже важливо для дітей, які вивчають англійську мову. Тому, крім того що це збірка оповідань, то же й корисний посібник. Книжки для дітей – це давніші мої тексти, ще коли я серйозно працював у жанрі дитячої літератури. Ось такі три книжки я цього року видаю. А що буде наступним – поки не знаю”, - додає він.

“Про козаків треба говорити правду, навіть якщо вона неприємна”

Книги для дітей – це давніші тексти Шкляра, ще з часів, коли він більш інтенсивно працював у жанрі дитячої літератури.

“А от зараз я живу у 17 сторіччі, це козаччина. Теж непростий прошарок українського суспільства. Козацтво у нас дуже ідеалізоване. Були там і свої драми і свої суперечності. І навіть речі, далекі від національного спрямування”- каже письменник.

За словами Шкляра, навіть попри романтизовані образи козаків, треба говорити про них і інші, правдиві речі.

“Про козаків треба говорити правду, навіть якщо часом вона неприємна. Бо правда – вона завжди найцікавіша. У темі козаччини на теренах сучасної України було багато як доброго, так і не дуже доброго. Але ж література якраз і будується на протиставленні, на конфлікті, на суперечностях. Негативу в темі козаччини теж не можна оминути, інакше це буде нечесно перед читачем”, - додає він.

“Жодних конфліктів довкола теми УПА у мене з людьми не виникає”

Зараз найбільш близька тема творів для Шкляра - історичні романи, каже сам письменник. "Це найбільш запитувані твори серед українського читача. Особливо для тих, хто не знав своєї історії, читав її у перекрученні наших ворогів. Бачу, що читач сьогодні особливо спраглий до історичного роману. І в цьому жанрі я працюю найбільше”.

Попри те, що тему воїнів УПА по-різному можуть сприймати українці в різних регіонах України, під час презентацій книг на цю тему жодних конфліктів ні на сході, ні на півдні України у Шкляра не виникало, згадує письменник.

Фото: “Негативу в темі козаччини теж не можна оминути, інакше це буде нечесно перед читачем” - Василь Шкляр (gdb.rferl.org)

“Річ у тім, що до мене на презентації приходять прихильники таких тем. І в Одесі, і в Кривому Розі, і в Дніпрі. Насамперед приходять українські патріоти. І, зокрема, серед них є люди, які кажуть: “Саме завдяки вашим книжкам я став таким, який я є сьогодні”. Або так казали: “після прочитання “Чорного Ворона” я повністю перейшов на українську мову”. І донецькі хлопці мені теж таке багато разів казали. Для мене як для автора такі слова надзвичайно цінні. Зовсім недавно в Одесі мав подібну зустріч. На Сході також часто буваю. І, повторюся, жодних конфліктів довкола теми УПА у мене з людьми не виникає. Зовсім недавно мені показали одну провінційну газету, в якій хлопець із Донецька пише, що якось дівчина з Тернополя подарувала йому мою книгу “Чорний ворон”. Він так цікаво про це написав: “Мені дуже сподобався цей роман! Може хтось мені підкаже, що цей чувак ще написав?”. Таких випадків у мене дуже багато”, - розповідає Василь Шкляр.

“В основі “русского мира” - два кити: російська мова і російська церква”

Українська мова – це, безперечно, один із видів зброї у російсько-українській війні, стверджує Василь Шкляр.

“За великим рахунком, це битва в тому числі й за мову, за своє власне право бути на власній землі. Це битва двох світів. В основі “русского мира”, хто б там що не казав, є два кити: це російська мова і російська церква. І вони роблять все можливе, щоб цей "руський мир" за допомогою цих інструментів поширити на нас, витіснивши все українське. Нам в таких умовах залишається одне: вибороти свій власний простір. Згадайте, вся світова боротьба зводиться до одного - до боротьби за власний простір. А що таке власний простір? У 21 сторіччі – це власна сильна культура, сильна мова”, - каже він.

Коли заходить мова про українізацію, часто знаходяться кардинально протилежні думки: одні пропонують поширювати українську мову ледь не примусово, а інші – доплачувати різним інституціям за використання ними української мови. На думку Шкляра, не має бути ні доплат, ні примусів.

Фото: “Згадайте: вся світова боротьба зводиться до одного: до боротьби за власний простір” - Василь Шкляр (obozrevatel.com)

“Замість цього просто має бути діюче законодавство щодо мови, і його мають виконувати усі. Але про що можна говорити, якщо вже існуючих конституційних вимог з використання державної мови не дотримуються навіть міністри, такі як Аваков? Тому єдиний шлях – це зробити на законодавчому рівні так, щоб без української мови ніхто не зміг обійтися. Той, хто хоче тут цивілізовано жити, робити кар’єру, голосувати на виборах, має знати українську. А допоки в Україні можна обійтися без державної мови, доти її й не вивчатимуть повсюдно”, - стверджує він.

“Там, де не відстоюються національні права, відбуваються найжорстокіші конфлікти”

За словами Шкляра, в Україні ніколи не було націєцентричної влади, і звідси – безліч проблем національного масштабу.

“Через це всі питання національного розвитку, питання культури, існують тільки номінально. У нас ніколи не було цілеспрямованої гуманітарної політики і це одна з причин, чому ми дійшли до війни. Вже давно було зрозуміло, що до цього йде. Бо там, де не відстоюються національні права, там відбуваються найжорстокіші конфлікти. У нас по великому рахунку ніколи не обстоювалися права українців. Хоча ліберали кажуть, що насамперед мають іти права людини, а лише потім - нації. Проте ці поняття все одно взаємопов’язані. І там, де не дотримуються прав нації, там права людини знаходяться на одному із останніх місць”, - каже Шкляр.

Західноєвпропейські країни, які Україні часто наводять у приклад, також виросли на засадах націоналізму, нагадує письменник.

“Це у нас поняття “націоналізм” перекрутили, зробивши його синонімом фашизму, расизму, екстримізму і ще чого завгодно. Але візьміть Францію, Німеччину. Це націоналістичні країни, просто в націоналізм вони вкладають інші поняття, ніж у нас звикли думати. У нас якщо націоналіст, то відразу фашист. Хоча насправді український націоналізм – він толерантніший за християнську демократію в Німеччині чи навіть за англійський лібералізм. Поясню на одному прикладі: якщо Меркель скаже, що кожна людина, яка переїздить в Німеччину, зобов’язана знати німецьку мову, їй за це ніхто і слова не скаже. А у нас такі самі слова навряд чи насмілиться виголосити навіть найрадикальніший політик! Бо за це його відразу назвуть фашистом і расистом”.

Фото: “Будь-яка світова війна – це період, коли відбуваються геополітичні розвали, і з’являється шанс вибороти свою незалежність” - Василь Шкляр (vip.volyn.ua)

Шкляр нагадує: співпраця з фашизмом, колабораціонізм, була притаманна для всіх країн Європи, які перебували у війні з гітлерівським режимом.

“Це явище, якого у воєнний час не оминув ніхто. Хіба що Україна вела себе тоді дуже достойно. Бо українські патріоти якщо йшли на якесь спілкування з іноземними силами, то тільки з єдиною метою: вони шукали будь-якого способу для визволення країни. Будь-яка світова війна – це період, коли відбуваються геополітичні розвали і з’являється шанс вибороти свою незалежність. Я із подивом читав про те, з якою радістю зустрічали подібні масштабні конфлікт різні діячі. Наприклад, дочка Симона Петлюри Леся казала: “О, нарешті почалася війна між цими монстрами. Можливо, завдяки цьому ми дістанемо можливість для своєї незалежності”. Звичайно, незалежність зараз ми маємо тільки номінально. А боротьба за цілковиту самостійність української соборної незалежної державу триває, і триватиме вона іще довго”, - підсумовує письменник.