Наложенная на кадры из зоны АТО, песня 2006 года обрела совершенно иной смысл
Всеукраинский центр волонтеров People's Project поздравил всех защитников Украины видеоклипом собственного производства на песню "Не кажучи нікому", записанную группой "Тартак" совместно с Андреем Подлужным, известным как "Нічлава".
Остросоциальный текст композиции, посвященной событиям с участием УПА 1943 года, наложен на кадры с украинскими военными, пребывающими в зоне АТО. С новым видеорядом слова песни обрели совершенно иное наполнение.
З Днем Захисника України!Наше відео до Дня Захисника України. Героям Слава!Дивіться, поширюйте, коментуйте.Ваш www.PeoplesProject.comПісня: Тартак і Нічлава "Не кажучи нікому".
Posted by Народний проект - Всеукраїнський центр волонтерів on 14 октября 2015 г.
Текст песни "Не кажучи нікому"
Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою...
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі...
То що ж робити - сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу - з новими ворогами?
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться - "Хай поживе ще трошки"
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого...
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я - то хто? Зайве питання...
Для нас це не проста війна - це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу...
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія - на повстанців...
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани...
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих...
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо...
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я...
Тіла загинуть - житиме ідея...
А наші душі тут - в рідних просторах -
Волинських лісах, Карпатських горах...
Кстати, в самом центре Киева проходит впечатляющая выставка военной техники "Сила непокоренных".