Про життя українців у Польщі та польсько-українські відносини - у колонці Styler
Ближче до 14:00 на залізничній станції у польському місті Перемишль збирається все більше людей. Більшість з них – українці, що чекають швидкісного поїзда, який запустили зовсім недавно. Варто хоча б раз проїхатися в Інтерсіті "Перемишль-Київ", щоб зрозуміти, наскільки потрібним є це транспортне сполучення.
За півгодини до відправлення поїзда біля каси вишиковується довга черга: більшість купують квиток саме на той потяг, який прямує в Україну. Забронювати або купити квиток онлайн поки не можна.
"Якщо підійти за три години до відправлення, то квитків у наявності дуже багато", - пояснюють мені в касі.
Як тільки поїзд від'їхав від перону, зі мною заговорив чоловік років п'ятдесяти, який сидить у сусідньому кріслі. Зазвичай ігноруючи подібні ситуації, на цей раз стає цікаво. Олександр виявляється щирим і приємним співрозмовником, повідав мені за час шляху чимало про життя українців у Польщі та про свою родину, яка залишилася в Києві і в Сумській області.
Чоловік працює в невеликій польській фірмі на околиці Кракова, збирає пластикові вікна. Він не перестає радіти тому, що новий потяг доїжджає до Києва дуже швидко.
"Раніше я про таке і не мріяв! Ціна на поїзд - конкурентна. Квиток у вагон другого класу - 400 гривень. Це на двадцять гривень дешевше, ніж на автобус. Зате автобус йде більше 12 годин. А тут – всього сім годин. Наступного разу поїду з дружиною. Нехай подивиться Європу", - посміхається Сашко.
Я повертаюся до Києва з відрядження. До річниці вшанування пам'яті жертв Голокосту ми готували репортаж з містечка Освенцим і страшного концентраційного табору Аушвіц.
"Так, я бачив багато плакатів у Польщі, де зображені люди, які стоять за колючим дротом, всі змучені. Подробиць особливо не знаю. Але бачу, що для поляків пам'ять про цю трагедію дуже важлива. У Польщі взагалі все як у людей. Пам'ятають історію, дороги нові роблять", - каже Сашко, розгортаючи подвійний бутерброд і пропонуючи частину мені.
Хвилин через п'ятнадцять після виїзду з Перемишля ми вже наближаємося до кордону з Україною.
Перемишль (польськ. Przemyśl) – польське місто всього в кількох десятках кілометрів від кордону з Україною. У 1939-1941 рр. місто з околицями входило до складу УРСР. Достатньо хоча б трохи прогулятися по місту, щоб переконатися: з Україною тут пов'язано багато. Зараз в Перемишлі живе понад шістдесят тисяч людей, багато з яких – українці.
В одному з кафе в центрі міста каву мені варить бариста з Хмельницького. Помітивши, що мій телефон не бажає швидко підключатися до wi-fi, хлопець дає свою сім-карту з потужним сигналом 3G. "Взаємовиручка", - посміхається він.
"Я вже збився з рахунку, скільки моїх знайомих приїхало сюди на роботу", - розповідає бариста. - В сусідньому кіоску преси працює продавщиця з міста Жовкви на Львівщині. Територію посеред вокзалу залізничної станції Przemyśl Główny прибирають дві жінки, які говорять між собою по-українськи".
Родичі, близькість до кордону, нескладна для розуміння польська мова – далеко не всі причини, за якими саме ця країна приваблює так багато українців. Зізнатися, і мені за четверту поїздку в Польщу навіть нові для відвідування міста виглядають ностальгічно приємними і затишними.
"Польща зараз – це як Україна через років двадцять. Але це за умови, якщо б в Україні почалися позитивні зміни вже зараз", - як сказав мій знайомий.
Не все буває гладко в польсько-українських відносинах. Останнім часом з'являється все більше новин про антиукраїнські настрої в Польщі. Минулого літа тут, у Перемишлі, напали на українську процесію, яка йшла вшанувати українських солдатів. Як виявилося, це далеко не єдиний подібний випадок.
У грудні 2016 року відбулася ще одна подія, яка набула вже політичних масштабів – в тому ж Перемишлі провели "Марш перемишльських і львівських орлят", під час якого, крім інших гасел, учасники скандували: "Смерть українцям" і "Перемишль, Львів – завжди польські".
Об'єднання українців у Польщі (ОУП) відразу заявило про те, що польська влада повинна відреагувати на подію, так як це може зашкодити польсько-українським відносинам.
Мало не до стану холодної війни загострилися відносини України та Польщі в січні 2017 року. Українська сторона заборонила в'їзд в країну меру Перемишля, який відкрито демонстрував антиукраїнські настрої. Пізніше заборону скасували, але помітне напруження нікуди не поділося.
Мій сусід по поїзду щиро дивується, почувши про подібні випадки. Каже, що жодного разу за ці кілька років роботи в Польщі не помічав, щоб поляки ставилися до українців якось упереджено.
"Може, звичайно, вони щось і думають, але вголос не говорять. Адже ми можемо розвернутися і виїхати. Поляки ні разу не ображали нас тільки тому, що ми українці. Чув, правда, як якомусь робітнику сказали щось типу такого: "У вас там війна, люди гинуть, а ви в Польщі ховаєтеся". Але це єдиний випадок. І в основному всі дуже доброзичливі. Я б сказав, зараз навіть краще, ніж раніше. Знаючи, що у нас війна і криза, ставляться набагато лояльніше", - розповідає Олександр.
Кілька тижнів тому стало відомо, що уряд Польщі планує видавати українцям візи на більш тривалі періоди часу, а також заохочувати молодих українців до отримання документів на постійне проживання і польське громадянство.
За словами представників Організації роботодавців Польщі, міграційна політика буде більше зосереджена на громадянах України. Найлегше знайти роботу в Польщі молодим людям до 35 років з необхідною професійною кваліфікацією.
"Головне – влаштуватися офіційно. Якщо ж ні, то знайте: в потрібний момент не зможете себе захистити. "Неофіційний" працівник не має жодних прав. У таких випадках повно "кидалова". Мої знайомі три місяці працювали на м'ясній фабриці неофіційно. Їм за це не заплатили зовсім, але ті не могли нічого довести. Так і поїхали ні з чим. На фабриці їх тільки годували, і все. Але ми ж їдемо в Польщу не для того, щоб просто їсти. Три місяці – коту під хвіст, уявляєте?", - згадує Сашко.
Практично на будь-якій роботі у Польщі, якщо це не інтелектуальна праця, працювати дуже і дуже важко фізично, зізнається він. Багато кидають все і повертаються назад. Інші, навпаки, залишаються як можна довше, використовуючи будь-яку можливість заробити.
Оформлення необхідних для легальної роботи в Польщі документів, візові збори та всі інші необхідні витрати для Олександра становлять близько 4 тисяч гривень. Після цих "вкладень" на роботі в Польщі він отримує приблизно 15 тисяч гривень на місяць, маючи польську "робочу" візу терміном на півроку. Наступні шість місяців він в Україні. Потім - знову в Польщі.
"Це утричі більше, ніж я отримував би в Україні, - пояснює він. – Я якось підрахував: за одну українську зарплату я можу купити шість пар кросівок, якщо одна пара коштує п'ятсот гривень. А на польську зарплату – не менше тридцяти. Для мене це показник. Але для поляків така зарплата – низька, далеко не кожен погодиться за такі гроші день і ніч працювати. Самі поляки їдуть на заробітки в Британію. Тому українцям у Польщі раді: ми все заміщаємо", - каже Сашко.
"Знайти таку роботу, щоб стригти газон і садити квіти біля будинку господаря, який ще й надає безкоштовне житло, вкрай складно, - додає він. - Такі місця практично всі зайняті. Залишається робота на різних фабриках, на будівництві, на фермах зі збору полуниці, капусти, ну і так далі. Це для тих, хто не знає польської мови. Хто польську знає – може працювати і в ресторані, і в квітковому магазині. Там вже, звичайно, не пекельна праця, можна навіть вийти на перекур. А в готелі – ще й чайові".
На питання, чи дозволяють виходити на невеликі перерви робітникам на фермах, відразу відповідає негативно.
"Ні, ви що! Тільки раз на день, в обід. Поїв, раз покурив, і знову до роботи, до вечора. У кожному виді некваліфікованої праці – своя "шкода". Мій знайомий працював на фермі, де розводять нутрій. А нутрії - страшно кусючі. У чоловіка руки були покусані, опухлі. Інша знайома поїхала в Польщу збирати полуницю. Думала, це так, звичайна робота. Але насправді – о п'ятій або шостій ранку прокидаєшся, о сьомій-восьмій – вже на грядці. З ранку до вечора стоїш в одній позі. Потім спина болить так, що не розігнутися".
З початку 2017 року іноземці, які будуть надалі приїжджати до Польщі на сезонні роботи (95% із загальної кількості складають саме українці), отримують право на рівноцінну з поляками оплату своєї праці. Це законодавчо визначено так званою сезонною директивою польського уряду: з моменту, коли вона вступає в силу, українці з поляками зрівнюються в правах щодо рівня заробітної плати.
Уряд таким чином турбується про поліпшення умов перебування і роботи іноземців у Польщі, що, в свою чергу, повинно заохочувати найманих працівників з-за кордону приїжджати на сезонні роботи, коли в додатковій робочій силі є особлива потреба.
За даними 2015 року, 800 000 іноземців отримали дозвіл на роботу в Польщі, а вже станом на травень 2016 заявок на працевлаштування у Польщі налічувалося 500 000.
Це говорить про надзвичайну зацікавленість українців у роботі в Польщі та можливості сезонного заробітку, особливо в галузі сільського господарства, будівництва і сфери послуг. А рівняння українців у правах з поляками і, як наслідок, підвищення рівня зарплати, яку можна отримувати в Польщі, буде ще більше сприяти збільшенню числа бажаючих поїхати на роботу в Польщу.
Українці, що працюють у Польщі, давно вже не чекають безвізового режиму з ЄС. Втім, багатьом він і не особливо потрібен, зізнається мій співрозмовник в поїзді.
"Мені іноді здається, що половина країни – вже давно там. А якщо буде безвізовий, то тим більше в Європу повалять всі кому не лінь. Поїдуть ті деякі, що лишилися в Україні. Звичайно, було б добре купити невеликий будиночок під Краковом. Та мені подобається Україна. Заробляю там, але хочу жити тільки тут. Це моя країна, це мої люди", - посміхнувся Олександр. Здається, що час за розмовою з ним минув удвічі швидше.