Жан Беленюк: "Потрібно, щоб спортсмени були на виду, щоб діти розуміли, на кого рівнятися"
Срібний призер літніх Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро, український борець греко-римського стилю Жан Беленюк приніс Україні одну з 11 медалей на Олімпіаді-2016.
Однак, буквально в перші ж дні після приїзду додому, спортсмен опинився в центрі відразу декількох неприємних скандалів. За різкі висловлювання щодо ситуації зі спортом в Україні та сміливі міркування навколо патріотизму чемпіон світу і Європи ледь не опинився в "аутсайдерах" вітчизняного спорту.
Шанувальники Беленюка позитивно оцінили відкриту позицію спортсмена. А ось чиновники вимагали вибачень.
Сьогодні Жан Беленюк більш обережний у спілкуванні з журналістами. Спортсмен не хоче, щоб його ім'я асоціювалося з "міністерськими скандалами".
"Моя справа – тренуватися, показувати високі результати і прославляти свою країну", - говорить Беленюк.
Styler зустрівся зі срібним призером літньої Олімпіади-2016 під час змагань з греко-римської боротьби серед кадетів в одній із спортивних шкіл на Подолі. Під час особистої бесіди спортсмен розповів про довгоочікуване сходження на олімпійський п'єдестал, своє ставлення до упередженого суддівства Темо Казарашвіли, а також розставив всі крапки над "і" навколо конфлікту з міністром спорту України Ігорем Ждановим.
Жан, почнемо з колючих питань. У інтерв'ю для одного з українських видань ви досить жорстко розкритикували діяльність Міністерства спорту України, а також міністра молоді та спорту Ігоря Жданова. Мовляв, від цього відомства мало користі. Жданов навіть зажадав від вас вибачень. Ваша реакція на "випад-відповідь"?
Я зустрівся з міністром спорту – ми вирішили конфлікт.
До речі, вам, як срібному призеру Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро 2016, пропонували очолити якусь посаду в Міністерстві спорту України?
Ні! Моя справа – тренуватися, показувати високі результати і прославляти свою країну. А міністерства – забезпечувати всі умови для цього.
До міністерства (в плані їх роботи) я відношення не маю. Тим більше, до всіх їх внутрішніх справ. Поки що я можу лише висловлювати свою позицію в ролі спортсмена.
Складно не помітити, що ви тепер досить обережно відповідаєте на питання.
Звичайно! У зв'язку з останнім інтерв'ю я нажив собі проблем. Тому зараз волію взагалі не відповідати на деякі питання.
І все ж, як ви оцінюєте розвиток спортивної сфери в Україні?
На жаль, зараз активно закриваються дитячі юнацькі спортивні школи (ДЮСШ). Не знаю, хто ж буде у нас тренуватися через 5-10 років. У нашому спорті немає сильного підживлення з боку молодого покоління.
Якщо в Україні не буде належного фінансування спорту, то в недалекому майбутньому ми будемо згадувати 11 медалей на Олімпіаді як хороший результат.
Завоювавши всього 11 медалей на Олімпіаді Ріо, Україна показала найгірший результат в історії участі української національної команди в Олімпійських іграх. На вашу думку, що призвело до такого невтішного результату?
Чимало хороших спортсменів просто пішли зі спорту.
Крім того, тепер у нас немає Криму. Донецька і Луганська області "заморожені". Хоча вони завжди були лідерами у боротьбі, гімнастиці. Безумовно, це вплинуло на результат української національної команди.
В Маріуполі була серйозна спортивна школа "Азовмаш", яка зараз не працює.
Сильні хлопці з цих областей були змушені піти зі спорту у пошуках іншої роботи.
Розкажіть, як ви потрапили на Олімпійські ігри 2016. Напевно, довго до цього йшли.
В певний момент я вирішив пов'язати своє життя зі спортом. Почав прикладати максимум зусиль для досягнення високих результатів. Можна сказати, що до цього досягнення я йшов з 16 років.
А ось займатися боротьбою я почав в 9 років. І з того часу не припиняю. Цікаво, що в спорт мене привів друг, який вже давно закінчив свою спортивну кар'єру.
Я завжди знав: якщо буду багато тренуватися і викладатися по повній, то це обов'язково приведе мене до хорошим результатам, які я зараз маю.
Народився і вчився я у Києві. Одні з перших моїх занять проходили в залі на вул. Сирецька, 36. Також в школі були спортивні мати. В принципі раніше це було звичне явище, коли в школах діти у вільний час займалися боротьбою або іншими видами спорту. Тоді ще працювали дитячі юнацькі спортивні школи, які зараз активно закриваються. Тоді було менш проблематично знайти свою секцію.
Після школи вступив до інституту фізкультури, щоб мати можливість і далі готуватися до змагань і виступати. Після інституту заглибився в спорт.
Які нагороди, крім останньої перемоги на Олімпійських іграх в Ріо, могли б назвати найбільш значущими для себе?
На кожному етапі є свої важливі перемоги.
Школярем я двічі їздив на Чемпіонат Європи з боротьби серед кадетів (був призером). Тоді Чемпіонати Світу ще не проводилися.
Також двічі їздив на Чемпіонат Європи з боротьби серед юніорів, двічі – на Чемпіонат Світу. Тільки один раз повернувся без медалі.
У 2014 році став чемпіоном Європи і бронзовим призером чемпіонату світу. У 2015 році завоював срібну медаль Європейських ігор. У 2016 році знову став чемпіоном Європи.
Саме після того, як я став чемпіоном Європи, почався активний етап підготовки до Олімпійських Ігор, який тривав близько 5 місяців. За цей час я відвідав збори у Івано-Франківській області (спортивна база "Заросляки"). Тут мабуть, були найскладніші тренування. Ми навіть піднімалися на Говерлу, щоб підвищити свій рівень витривалості перед Олімпійськими іграми.
Потім були збори в Кончі-Заспі, після яких ми поїхали на Олімпіаду в Ріо.
Що відбувалося в олімпійському спортивному містечку?
Пробули там трохи більше 20 днів. За цей час було багато коротких інтенсивних тренувань (всередині нашої команди). Особливо не було часу для якихось екскурсій.
Атмосфера всередині команди була нормальна. Ми приїхали показати хороший результат, тому на якісь зовнішні нюанси уваги не звертали.
Спілкувалися з хлопцями з російської збірної?
Я особисто не спілкувався (немає серед них знайомих), але знаю, що відносини з ними нормальні. Навіть бачив, як до нашого "спортивного будиночка" заходили російські спортсмени. Жартома запитували, чи не бояться вони до нас заходити?
Розумієте, спорт знаходиться поза політикою. Це особисто моє кредо і я його дотримуюся.
Хто спонсорував вашу поїздку на Олімпійські ігри в цьому році?
Збори, переїзд проплачуються з держкоштів (через Національний Олімпійський Комітет, Міністерство спорту). На жаль, точно не скажу.
Що стосується підготовки, то нам допомагав президент федерації греко-римської боротьби Олег Миколайович Кравченко, віце-президент Олег Юрійович Сазонов, а також запорізький тренер Євген Олександрович Чертков.
Мені особисто допомагав спорт-клуб "Епіцентр" в особі Галини Федорівни Гереги та її чоловіка Олександра.
Мені навіть мої друзі фінансово допомагали.
А скільки приблизно потрібно коштів, щоб поїхати на Олімпійські ігри?
Точно не скажу. Суми варіюються залежно від виду спорту, кваліфікації спортсмена.
Особисто я на підготовку витратив близько 5 тис. доларів – це мої особисті заощадження.
Кажуть, що грузинський арбітр Темо Казарашвіли упереджено судив ваш бій з російським борцем Давітом Чакветадзе у фіналі Олімпіади-2016. Об'єднання світового рестлінгу (UWW) навіть усунуло грузина за "підозрілу манеру суддівства". Як ви вважаєте, дійсно в суддівських рішеннях Казарашвіли простежувалася "нечесна суб'єктивність"?
Знаєте, для такого виду спорту як греко-римська боротьба упереджене суддівство – це буденна справа. Тут навіть нема чого коментувати.
Залишилася образа після такого рішення?
Я завжди висуваю претензії до себе. Тому образи у жодному разі нема.
Я розумію, що таке життя – шукати справедливості не доводиться. При цьому не тільки в спорті.
Чим займаєтеся зараз, після важливої перемоги? Чи плануєте ще раз відправитися на Олімпіаду?
Поки що відпочиваю, можна так сказати. І так, звичайно, хочу ще раз взяти участь в Олімпійських іграх.
Деякі українські спортсмени пішли в інші національні збірні, після чого в їх адресу посипалося багато негативної критики. Спортсмени намагалися відстояти своє право. Пояснити, що для них важливий спортивний інтерес і вони йдуть туди, де можна досягти результатів. Поділіться своєю точкою зору.
Я не коментую людей, які самі не є спортсменами, але при цьому їх судять за вихід в інші збірні. Людина, яка лежить на дивані й попиває пиво, дуже далека від спортивного життя. І немає сенсу щось їй пояснювати.
Я особисто не бачив засудження з боку інших українських спортсменів (які знають про усі внутрішні процеси) стосовно колег, які залишили збірну. Я зазвичай також з розумінням ставлюся до них.
Ви були на Олімпійських іграх, подивилися на іноземних колег, їх підготовку. Як вважаєте, на досвід якої країни в плані спорту нам необхідно рівнятися?
Безумовно, це США. Це абсолютно інший рівень. Їх спортсмени навіть не жили в олімпійському містечку: у них було своє окреме місце для підготовки.
Чи є у вас "спортивний кумир", на результати якого рівняєтесь?
Я людина віруюча, тому не створюю собі кумирів.
Як бачите своє майбутнє після Олімпійських ігор? Можливо, оберете тренерську діяльність?
Ще не знаю. Але бачу, що у мене все буде нормально.
Поки я сам тренуюся. Про тренерську діяльность ще рано говорити. Та й бажання такого немає. На жаль, тренерська робота в нашій країні – справа невдячна, складна і нервова.
Чи змінилося ваше життя після перемоги на Олімпіаді?
Ні, ніяк. Просто частіше впізнають на вулиці, просять автографи, спільні фото. Я до цього спокійно ставлюся. А так жодних змін. Мене і до цього впізнавали.
Про спорт у нас в основному говорять тільки під час Олімпійських ігор, коли люди прикуті до телевізорів і стежать за цим.
А так, про спорт у нас мало говорять. На слуху тільки футбол і бокс. Всі знають футболістів, але практично ніхто не знає імена видатних спортсменів в інших видах спорту.
Як вирішити цю проблему?
Спорт необхідно пропагувати на всіх рівнях. Потрібно, щоб спортсмени були на виду і на слуху, щоб діти розуміли, до чого їм прагнути і на кого рівнятися.
Діти повинні знати: прикладаючи належні зусилля, вони обов'язково отримають гідний результат своєї праці.