Кращі фільми "Молодості": чим здивував найстаріший кінофестиваль України

Любов, дружба, будні "дівчини легкої поведінки" і набіги туристів у концтабір - все це показали на кінофестивалі "Молодість" в 2016 році

"Молодість" закінчилася. 46-й кінофестиваль підійшов до кінця. Фільми показані, нагороди роздані, але, незважаючи на невідповідність рівняння очікування-реальність, картини, що пройшли повз журі та основні конкурси, врізалися в пам'ять надовго. З усього різноманіття, представленого на "Молодості-46", Styler відібрав найкраще, що по-справжньому вражає.

Фото: "Кам'яне серце" (Колаж РБК-Україна)

"Кам'яне серце"

Фільм ісландського режисера Гудмундура Арнара став саме тією картиною, яка змогла об'єднати думки критиків і глядачів під спільним знаменником, а таке трапляється вкрай рідко. Історія про дорослішання двох хлопчиків, для яких світ відкривається вперше в дружбі, поцілунку, близькості, удостоїлася диплома FIPRESCI та призу глядацьких симпатій одночасно.

Внутрішнє становлення підлітків Гудмундссон показує на тлі чарівних кадрів, які неспішної вервечкою перетікають один в інший, розвиваючи чуттєвість пубертатного періоду хлопчаків. Відкритість героїв, їх відверто збентежені погляди і щирі сльози беззастережно підкорили гостей фестивалю. Фільм став фаворитом цієї "Молодості", завдяки своїм внутрішнім співзвучністю з кінофестивалем.

Фото: "Алойс" (Колаж РБК-Україна)

"Алойс"

Швейцарський фільм Тобіаса Нелле залишився абсолютно непоміченим журі фестивалю, але не залишився не відміченим глядачами, які розділилися на два табори у своєму сприйнятті картини про самотність замкнутої людини. Головний герой картини позбувся єдиної опори і тепер чіпляється за будь-який прояв співучасті до його життя. До смерті батька вони разом тримали бюро розслідувань і тепер Алоису Адорну докучають дзвінки невідомої жінки.

Одержимий зйомкою все навколо, герой поступово відкидає реальність і впроваджується в свою фантазію, намагаючись відігнати гнітюче його самотність. Так у нього зав'язується телефонний роман з ексцентричною незнайомкою, про яку відомо лише те, що красується вона в жовтих панчохах.

Фото: "Випускний" (Колаж РБК-Україна)

"Випускний"

Показаний поза конкурсом фільм румунського режисера Крістіана Мунджіу, у якого з-за пазухи визирає "Золота пальмова гілка" Каннського фестивалю за роботу "4 місяці, 3 тижні і 2 дні", не зраджує своїм традиціям і традиціям "нової румунської хвилі"зокрема, виносячи на екран побутову проблематику суспільства на прикладі однієї сім'ї.

Шановний лікар марить надходженням своєї дочки в Кембридж. Її туди вже зарахували де-факто, залишилося тільки добре скласти випускний іспит. Але напад на дівчинку біля школи і спроба згвалтування, зводять старання батька - дочка приголомшена і про тестах не думає взагалі. Намагаючись залагодити це питання, порядний громадянин вплутує себе в павутину корупції, якою обріс все суспільство.

Мунджіу, якому "Випускний" приніс приз за режисуру в Каннах, не морализирует, показуючи чіткий портрет пострадянських країн, де подібні ситуації не є чимось шокуючим або неприйнятим, а навпаки. Свої нереалізовані мрії батьки переносять на дітей, роблячи все можливе, щоб вони збулися, і не важливо, чи потрібно для цього просто здати іспит, або задіяти кумівство на вищих рівнях.

Фото: "Відкриті двері" (Колаж РБК-Україна)

"Відкриті двері"

Найбільш глядацький фільм конкурсу не залишив нікого байдужим.

Зворушлива іспанська комедійна драма Марини Сересески "Відкриті двері" досліджує життя жінки, яка мешкає в так званої маргінальної середовищі. До повії потрапляє маленька дівчинка, яка втекла з дому після вбивства матері. Остання була колегою путани, яка переїхала з Росії.

Головна героїня Роза починає проявляти турботу про маленьку співмешканці, намагаючись допомогти юній втікачку і паралельно налагодити власне життя, яку їй отруює мати, передала професію у спадок як придане.

Фото: "Аустерліц" (Колаж РБК-Україна)

"Аустерліц"

Документальна картина українського режисера Сергія Лозниці – це півторагодинне чорно-біле спостереження за туристами, які приїхали в концтабір Заксенхаузен, де загинуло понад 100 тис. ув'язнених. Екскурсоводи неупереджено називають дату і кількість померлих, розповідають, як тіла скидалися близько печей і показують саме місце вбивства, на тлі якого безсоромні відвідувачі широко посміхаються, роблячи селфи, стають в приціл фотокамери під написом "Arbeit macht frei", імітують повішення на стовпах, яке колись було тут тривіальним способом душегубства.

Лозниця відсторонено спостерігає за купкою туристів, для яких відвідування концтаборів стало розвагою, своєрідним "Діснейлендом", а не пам'яттю про те, що трапилося масове кровопролиття.