“З інженера в письменники”: Українські зірки розповіли, хто вони за освітою
Вчився на металурга, але почав працювати звукорежисером. Опановував професію вчителя, але отримав запрошення на роботу в туристичну агенцію. Отримала диплом адвоката, але відкрила власне кафе. Щодня можна почути безліч таких історій. Випадків, коли відомі українці спершу опановували одну спеціальність, але потім “перекваліфікувалися” - також немало.
Багатьом освіта знадобилася, інші тепер навіть і не згадають, які формули вивчали під час пар із вищої математики.
Один із трендів сучасності - самоосвіта. Часто буває неважливо, який у тебе диплом, аби лиш виконував свою роботу якісно і з любов'ю.
Styler вирішив поцікавитись у відомих українців, чи допомогла їм отримана колись освіта, які знання виявились корисними, а які - не дуже.
Виявилося, що автор романів-бестселерів Макс Кідрук має технічну освіту, і жодного дня не працював за спеціальністю. Співачка й художниця Анжеліка Рудницька та письменник Андрій Кокотюха здобували спеціальність журналіста у престижному університеті імені Тараса Шевченка. Музикант, співак і лідер гурту “Антитіла” Тарас Тополя вчився у Національній академії внутрішніх справ і саме під час навчання брав разом із музикантами участь у рейтинговому телепроекті “Шанс”.
Також не секрет, що багато відомих українців все життя працюють за освітою, яку свого часу отримали у різних навчальних закладах. Так, акторка Ольга Сумська має профільну акторську освіту. За словами Сумської, освіта допомагає їй у роботі практично кожного дня. Іван Леньо, музикант і лідер гурту Kozak System, закінчив спершу музичну школу, потім - Уманське музичне училище, Воронезьку та Київську консерваторії.
Макс Кідрук: “Вчуся постійно. Зараз перескочив на молекулярну біологію. ДНК, мітохондрії, виникнення життя”
Відомий український письменник Макс Кідрук вчився багато. Закінчив спеціалізовану школу із золотою медаллю, а потім вступив на механіко-енергетичний факультет в технічний університет міста Рівне. На третьому курсі почав підпрацьовувати програмістом. Після переїзду в Київ вступив на аспірантуру до КПІ на факультет теплоенергетики. А ще пізніше Кідрук виграв грант на навчання у Європі і виїхав у Швецію. Там він вступив на аспірантуру до Королівського технологічного університету. В той же час став активно подорожувати Європою.
Зараз Кідрук розповідає, що ніколи не працював за спеціальністю. Але в той же час не може сказати, що освіта зовсім не знадобилася.
“Хай там що, на перших трьох курсах я дізнався багато корисного про те, з чого зроблені та як працюють машини, що нас оточують. Навіть якщо безпосередньо ці знання поки що не знадобилося, просто знати це важливо”, - пояснює письменник.
Крім романів-бестселерів, Макс Кідрук також відомий своїм проектом Quantum. Це серія науково-популярних лекцій, у якій він під час туру по Україні розповідав про всесвіт і те, що нас у ньому оточує. Та навіть і цей детально пропрацьований Максом проект ніяк не пов'язаний із вищою освітою, яку він свого часу отримав.
“Це все самоосвіта. Десятки науково-популярних книжок. Це астрофізика, космологія, квантова теорія. А крім того, найостанніші досягнення чи відкриття”, - коментує він.
Зараз частіше почали говорити про те, що частка українців, які мають вищу освіту, значно вища за аналогічну в Європі. Але при цьому багатьом вища освіта стає просто непотрібною. Самоосвіта часто буває навіть важливіша, погоджується Кідрук.
“Всім чудово відомо, яка у нас вища освіта: називають університетом заклад, який не потягне на факультет в американському коледжі. Важлива ж не кількість "корінців", а рівень знань. Згадати хоча б недавнє тестування наших студентів-медиків. Я вчуся постійно, мені це в кайф. Зараз перескочив на молекулярну біологію. ДНК, мітохондрії, виникнення життя. Хоча ніколи не мав із цього базової освіти”, - додав письменник.
“Все залежить від людини. Якщо захоче, то здобуде навичку сама. Навичка писати – це все теж самоосвіта”, - підсумовує він.
Тарас Тополя: “Не вважаю час, витрачений на вищу освіту, даремним”
“Я закінчив Університет Внутрішніх Справ, отримав диплом по спеціальності "Правознавство", - коментує Тарас Тополя, лідер гурту “Антитіла”, - Не можу сказати що моя освіта сильно допомогла мені на практиці, але бували моменти коли юридичні знання не давали втрапити в халепу”.
“Наприклад, одного разу мене зупинили ще колишні ДАЇ-шники. І хотіли на рівному місці примусити їхати здавати кров на алкогольну експертизу. В процесі розмови вони зрозуміли, що мене вони зможуть доставити до медексперта лише у моєму автомобілі та на евакуаторі. Відчепилися. Але, в принципі, кожній людині корисно знати свої права, вміти знайти необхідний закон і застосувати його для свого захисту. Тому я не вважаю час, витрачений на вищу освіту, даремним. В університеті я знайшов знання, досвід і друзів”, - розповідає музикант.
Анжеліка Рудницька: “ВНЗ дає лопату і підказує, де треба копати”
Співачка, художниця, волонтер і президент мистецької агенції “Територія А” Анжеліка Рудницька свого часу закінчила факультет журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
“Журналістика університету Шевченка - це у першу чергу атмосфера, коло спілкування, улюблені викладачі і пять років для "узаконеного" часу на читання книжок у день і вночі. Кажу "узаконеного", бо усе інше життя доводилося і доводиться викроювати час для читання. А в універі це було нашим основним завданням”, - згадує Анжеліка Рудницька.
Зараз вона із великою шаною згадує багатьох викладачів її навчального закладу.
“Із величезною вдячністю згадую викладачів мови, літератури, спеціальності. Досі дружу із професором Олександром Пономарівим, до останніх днів життя дружила із викладачкою телевізійної майстерності Тамарою Щербатюк”.
За словам Рудницької, в університеті вона набула безліч великих і малих знань.
“ВНЗ дає лопату і підказує, де треба копати. А копати треба самому. От і виходить, що в одному й тому ж виші частина людей здобуває знання, а інші скаржаться на недостатній рівень освіти, знань, тощо. Хоча у нас були предмети, які мені були нецікавими під час навчання і ніяк не знадобилися мені у моєму професійному житті. Наприклад, економіка сільського господарства”, - зізнається Анжеліка.
Андрій Кокотюха: “В університеті нас розглядали як бійців ідеологічного фронту”
Відомий український письменник Андрій Кокотюха пише багато. Він створює сценарії для українських фільмів та серіалів, а кількість написаних ним книжок вже більша, ніж років самому письменнику.
В дитинстві Кокотюха мріяв стати бібліотекарем. Потім перепробував різні професії: працював і збиральником меблів, і різноробочим та муляром на будівництвах. А пізніше він, як і Анжеліка Рудницька, закінчив факультет журналістики престижного Київського університету імені Тараса Шевченка.
“Журналістика - це передусім практика, - розповідає письменник, - І журналістом може себе назвати, наприклад, професор математики чи лікар-інтерн, який публікується в ЗМІ, і це не спеціалізовані видання, а більш широкого профілю. У нас головний етап - творчий конкурс, до якого не допускали без мінімальної кількості публікацій. Тож практику всі абітурієнти мали, вже подаючи документи. Інша річ - базова освіта дає певні можливості, яких позбавлений журналіст-аматор. Тому диплом про вищу освіту все ж важливо мати”.
Але зараз Андрію важко сказати, чи була йому користь від його журналістської освіти.
“Це тому, що я вчився, коли викладали Історію КПРС, Марксистсько-ленінську теорію преси, Політекономію, Літературу народів СРСР. Нас розглядали як бійців ідеологічного фронту. Хоча, звісно, на цей фронт брали не найгірших. Але час, витрачений на Історію КПРС, реально витратити на щось корисніше. Ми такої можливості не мали. Тому важливо, яку саме освіту дають і хто викладає. Щодо професії письменника, то в Україні її не існує. Професія - це можливість заробити нею на життя. А я заробляю журналістикою і роботою в кіно”, - розповідає письменник.
Павло Крахмальов, "Брати Гадюкіни": “Серед моїх викладачів були корифеї вітчизняного музичного мистецтва”
“Спочатку мені запропонували і я вступив до музичної школи. То було модно і треба. Потім - середня музична освіта в музичному училищі по класу фортепіано і музикознавство. Це були супер часи: багато музики, весни і кохання. І, нарешті, вища освіта у Львівській Консерваторії (історико-композиторський факультет і фортепіано)", - згадує Павло Крахмальов.
“Вчитися було завжди цікаво. Мені пощастило, бо серед моїх викладачів були корифеї вітчизняного музичного мистецтва. Я з цікавістю витягував із них всі вміння і знання по шматочках, а вони із задоволенням акуратно складали і систематизували ті шматочки в мені. А головне - це були Великі Люди! Вони вчили і берегли мою особистість в музиці. І не тільки мою, а й особистість кожного студента. Вони були моїми провідниками в великий світ. Були Сонцем. Світло від того Сонця долітає і до сьогодні. Світить, гріє і допомагає. Не знаю, що би й робив, якщо би не так!” - додає музикант.
Ігор Мельничук, "Брати Гадюкіни: "Я люто ненавидів гостей і особливо - танго"
"У дитинстві моїм батькам стала в нагоді музична школа, яку я закінчив по класу акордеон. Разом з гостями вони весело танцювали на урочистостях. У свою чергу я люто ненавидів гостей і особливо - танго", - розповідає Ігор Мельничук з гурту "Брати Гадюкіни".
"Зате потім, коли закінчив музичне училище по класу конрабас - гості кудись розсмокталися, і я радісно грав смичком Баха і Хіндеміта своєму викладачеві Петру Петровичу. Поважав я його безмірно. хоча не впевнений у взаємності ... Знати ноти не завадить - про це можна постійно нагадувати друзям і знайомим", - згадує музикант.
Ольга Сумська: “Я ще в дитинстві була впевнена, що стану акторкою”
Відома українська акторка Ольга Сумська народилася в родині акторів Академічного драмтеатру імені Івана Франка і з дитинства була оточена творчими людьми. Її мати – заслужена артистка України, а батько носить звання Народного артиста.
За словами Ольги, саме це із раннього дитинства допомогло їй визначитися із майбутньою професією.
“Я ще в дитинстві була впевнена, що стану акторкою. І, звісно, для цього потрібно було мати відповідну освіту. Думаю, це необхідно, аби отримати базові навички, вміти глибоко проживати ролі і образи. Мені освіта точно допомогла. Мене оточували видатні й талановиті вчителі, яким я й досі вдячна за те, які знання вони нам дали”, - коментує акторка.
Ольга Сумська закінчила Київський Національний Університет Театру, Кіно і Телебаченні імені Карпенка-Карого.
“Для актора важливо не тільки вчитися, а й ще під час навчання десь грати, зніматися. У мене було так само: я свою першу роль у фільмі зіграла, будучи студенткою. Це була роль у фільмі “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. Але це стосується саме зйомок у кіно. Бо грати в найрізноманітніших театральних постановках, театральних гуртках, я почала ще раніше. Звісно, є багато прикладів, коли акторами стають ті, хто ніколи не вчився цієї професії. Тут важливий талант. Бо людині може вдаватися будь-яка робота, якщо є бажання. Можу впевнено сказати, що все, чому мене навчали, мені в роботі знадобилося”, - каже Ольга Сумська.
Іван Леньо: “Жодна професія не є гарантією успішного знаходження роботи”
Музикант і лідер гурту Kozak System Іван Леньо закінчив спочатку музичну школу, потім – Уманське музичне училище, воронезьку та київську консерваторії.
“Сама освіта, якщо не любиш роботу, нічого не дасть. Знаю людей, які вираховують у десятій степені надскладні числа. Але якщо маєш талант та ще й маєш освіту, то це ідеальна формула успіху. Усі ці елементи важливі. У київській консерваторії я закінчив також аспірантуру, тому у мене “найвища” освіта, яка може бути в музиці. Загалом, вибір професії – один із найважливіших виборів у житті. Як колись сказав один розумний чоловік, "якщо ви вибрали професію до серця, то працювати вам більше ніколи не доведеться". Бо робота, яка ще є й шляхом розвитку, і через неї ти самостверджуєшся, просто не може бути набридливою і важкою. Зазвичай працювати примушували за професією там, де це було вигідно тоталітарній системі за часів СРСР. Свого часу мій батько обрав за мене професію. Якби не батько, то я би не став акордеоністом. Кожен має талант. Головне його відчути”, - розповідає Іван.
Під час навчання Іван мав предмети, які потім не знадобилися.
“Я і до сьогодні погано рахую. Користуюсь тільки калькулятором, і мені цього достатньо. Але все одно: чим більше людина знає, тим більше у неї можливостей проявити себе на різних рівнях. І тому не треба применшувати знання певної формули. Бо ми не знаємо, в який момент вона може нам у житті знадобитися. Це щодо школи. А от якщо про царину музики, то вже в консерваторії чи в училищі в мене зовсім не було зайвих предметів. Наприклад, в аспірантурі треба було здавати філософію і англійську мову. На той момент я не міг зрозуміти, для чого це робити. Але зараз я із задоволенням би закінчив ще одну кафедру філософії, якби був на це час. Бажання є, але часу немає. Те саме стосується сольфеджіо. Якщо ти професійний музикант, то ти просто не можеш його не знати! У музиці сольфеджіо - це ніби “паличка-виручалочка”, яка завжди допомагає і рухає вперед”, - додає він.
Коли Іван закінчував аспірантуру у консерваторії, то мав можливість лишитися там викладачем по класу акордеона.
“Я в той період вже грав з хлопцями із Kozak System. Я розривався між цим вибором. Але усвідомлював: в Україні є освіта, але не працює система реалізації цієї освіти. Немає ні трампліну, ні дороги, ні ліфта, який би з’єднував навчання і роботу. Тому я вибрав шлях вільного художника. Бо жодна професія не є гарантією успішного знаходження роботи. Тут у нас між Європою є певний дисонанс. Навчальних закладів в Україні багато, але при цьому 95% студентів виходить із ВНЗ з повним нерозумінням, що ж робити далі. А у Європі є збалансованість між інститутами і ринком праці. Там ця система побудована значно краще”, - каже музикант.
У приклад, коли важлива і освіта, і талант, і професіоналізм, Іван Леньо наводить музикантів гурту "Океан Ельзи".
“На прикладі найуспішнішого гурту України, а ним, безперечно, є "Океан Ельзи", можна сказати: у цьому гурті - дуже хороші, фахові і всебічно розвинені музиканти. Дуже добре знайомий із кожним з них. І я не дивуються тому, що вони змогли так бездоганно створити свій матеріал, так музикувати. Бо роблять свою роботу професійно. Це стосується кожного стилю музики. Якщо у тебе є освіта, якщо є ремесло, і при накладанні цих знань на свій талант, виходять по-справжньому речі неповторні, які вміють дивувати”, - підсумовує Іван Леньо.