На що перетворилася Верховна Рада, що робити із депутатами-прогульниками і чому українці з року в рік голосують за популістів - в інтерв’ю відомого письменника для Styler
Верховна Рада вже давно не виконує своїх функцій, вважає відомий український письменник Андрій Кокотюха. За його словами, зараз в Україні повторюється ситуація з 2007 року, коли депутати ходили на роботу, але при цьому своєї роботи не робили.
"Робота депутата - у тому, щоб голосувати або не голосувати за ті чи інші рішення. Але все більше депутатів просто не з’являються у Раді. Цей відвертий саботаж відбувається навіть в тих, хто хоче називати себе євроінтеграторами", - каже Андрій Кокотюха.
В той же час, на думку письменника, вплинути на депутатів-прогульників практично неможливо.
“Більшість із них - або гривневі, або доларові мільйонери, тому навіть якщо позбавити їх депутатської зарплатні, то це їх не злякає. Вони чекають до себе єдиного підходу – щоб із ними почали домовлятися про особисті лобістські інтереси. Але не треба думати, що такий лобізм притаманний лише Україні. Просто у нас масштаби більші. Але це взагалі типова ситуація в усій світовій політиці. Подивіться серіал “Картковий Будинок”: там ви побачите, що дуже багато лобістів по світу працюють”, - додає він.
На думку Кокотюхи, наріжна проблема наших народних депутатів – це те, що їм не довіряє український народ. Але це при тому, що сам за них і голосує.
“Я не думаю, що це якесь розчарування. Щоб було розчарування, треба бути очарованим. Не думаю, що українці очаровуються тим чи іншим депутатом. Але зверніть увагу: ті, кому менше сорока років, практично не ходять на вибори. Починають ходити, коли стануть старші".
"Я сам проходив цей шлях: коли мені було двадцять і тридцять років, то принципово не ходив на вибори. А коли мені виповнилося сорок, то відчув свою відповідальність. Свій внесок я зробив – пішов на дільницю і проголосував за певного кандидата. Далі моя довіра до нього закінчується. Далі люди перекладають цю відповідальність на депутатів, делегують їм свої повноваження. Інша справа, що депутати довіру не виправдовують”.
За словами письменника, Верховна Рада давно не виправдовує очікувань людей.
“Замість зробити щось дієве, депутати приносять у Раду Ждуна. Вони своїми кроками показують, що живуть в Інтернеті, бо спеціально відтворюють інтернет-меми, розвіртуалізовують їх... Це просто дурдом-веселка”, - ділиться враженнями Кокотюха.
“В Україні немає ідеологічних політичних партій, які би були створені на світоглядній основі. В Україні на чолі партій стоїть або Кличко, або Садовий, і люди звикли голосувати за обличчя, а не за послідовність політики. На заході політики проходять тернистий шлях від депутата місцевої ради, губернатора штату чи голови містечка. Далі вони років 10-15 заслуговували довіру до себе, і вже потім пробивалися на вищі щаблі”, - каже письменник.
“У нас політичні партії не створюються знизу, як давно є у прогресивних західних країнах. У нас вони створюються для лобістських інтересів зверху. Діє принцип: якщо створилася партія, значить це вигідно комусь, значить хтось просуває свої інтереси”, - додає він.
На думку письменника, щоб подолати цю проблему, треба аби робота політика в Україні набув рис професії, а не продовжувала бути способом просування своїх інтересів і заробляння мільйонних статків, бо професійних політиків у нас дуже мало.
Верховна Рада давно перетворилася на спосіб самопіару депутатів, а не місце прийняття важливих для країни рішень, вважає письменник. За його словами, депутати займаються у ВР чим завгодно, але коли справа доходить до голосування, то демонструють непослідовність.
“Всі українці бачать, що депутати займаються невідомо чим. Приходять у ВР і влаштовують скандали, дають інтерв’ю – чим більше, тим краще. Показовий приклад – Олег Ляшко. Роботи від Радикальної партії оцінюю у мінус одиницю. Але при цьому Ляшко то корову Раду приведе, то землю їсть. Це все – зразково-показове шоу”.
У всьому цьому популізмі українцям часом буває складно розрізнити послідовного політика, вважає письменник. А справді послідовних політиків у нас – одиниці, каже він.
“Кілька років тому у моєму рідному місті Ніжин на Чернігівщині хотіли закривати книгарню. Директор книгарні написала мені сумного листа, просила щоб я якось допоміг і звернувся до депутатів. Я написав одному депутату, і вона мені відповіла моментально. Зібрала всі ці звернення, і сказала "я щось спробую зробити. Через два дні проблема була закрита, і вже ніхто не говорив про книгарню. Це радше виключення, ніж правило, коли політик врятувала книжковий магазин. Я би хотів, щоб ми не бігали від рішення до рішення, а вирішували все системно, відкрито і публічно”, - каже Кокотюха.
За словами письменника, в Україні немає практики громадських обговорень, і також – колосально низька довіра до громадської думки.
“Комусь все одно рішення не сподобається, і так було завжди. Тому перейменування Горішніх Плавнів чи Кропивницького – подібні ініціативи мають бути цілеспрямованою державною політика. І такі речі як декомунізація – із громадськістю обговорювати не треба. Я поясню чому: якщо засудити тоталітаризм, і спитати перед тим громадську думку, то громадська думка буде проти. Я впевнений, що коли місто Сновськ за СРСР перейменовували у Щорс, то місцевих мешканців про це ніхто не питав. Тому тут треба розділяти, що саме відносити до громадської думки".
"Громадська думка завжди має бути, коли йдеться про благоустрій, про розвиток міста. Але що стосується світоглядного сприйняття, то тут все має вирішувати держава. Їй треба визначити – чи ми живемо й далі в комуністичних реаліях, чи повертаємося до своїх витоків”, - додає письменник.
За словами письменника, всі ці зміни топоніміки треба було зробити ще на початку дев’яностих, коли Україна здобула незалежність.
“Я про це вже говорив не раз. Те, що ми зараз переживаємо, ми мусили пережити на початку 90-х років. І тоді, може, не було б зараз такого спротиву. Включно з війною, як би це не було прикро. Ми мусили це пройти раніше, і це було невідворотно. Але нашу історію дуже відтягнули назад. Все це сталося б рано чи пізно”, - підсумував Андрій Кокотюха.