Через сто років ніщо не буде говорити про те, що Україна колись була в складі Російської імперії, вважає журналіст
Російський журналіст Аркадій Бабченко завжди різко висловлюється про Росію, війну на Донбасі. Він детально стежить за тим, що відбувається в Російській Федерації. Але - стежить зі сторони. Адже на даний момент він вже досить давно живе в Україні. "Психлікарня - це весело і цікаво, але краще спостерігати за всім цим з боку", - повторює журналіст.
За час життя в Україні Аркадію Бабченко час від часу доводиться пояснювати свою проукраїнську позицію. Але сам журналіст не бачить в цьому нічого дивного. “Я – чоловік, який приїхав з країни, яка напала на сусідню державу. Безумовно, треба відповісти, що ти думаєш і що ти говориш з цього приводу. Але агресії в свою сторону я не зустрічав", - каже журналіст.
Ми зустрілися з Аркадієм, щоб поговорити про його життя в Україні, можливі сценарії розвитку подій в Росії і про те, чи буде в подальшому країна-агресор втручатися в події, що відбуваються в Україні.
Аркадій, в інтерв'ю українським ЗМІ ви не раз говорили про те, що допускаєте можливість повернення в Росію. Але це буде повернення "на американських танках". Звичайно, це іронія. Але може ви все-таки допускаєте сценарій, коли політичний розклад в Росії може хоча б трохи змінитися найближчим часом?
За великим рахунком це була, звичайно, іронія. Але, я думаю, процеси запустилися такі, що не в найближчому майбутньому, але років через 10-15, може 20...
Думаю, ми взагалі живемо в стадії розвалу імперії. Перша серія розвалу імперії почалася в 1917 році. Друга – у 1991-м. Я думаю, зараз Володимир Володимирович робить все, щоб наблизити третю серію розвалу імперії. Така гігантська територія просто не може управлятися з одного центру. Вона повинна бути федеральної. Там повинно бути 89 столиць за кількістю всіх цих республік. Цього не відбувається.
Нинішня влада Росії обрала курс не на розвиток, а назад на регресію. Практика показує, що на цій території курс назад в регресію призводить до розвалу.
Я думаю, що чергове повторення сценарію якого-небудь 91 року – цілком реально. На мій погляд, це один з найбільш ймовірних варіантів. Питання тільки в часі. Тому що економіка не впала, нафта не звалилася. При 50 доларах за барель цей режим може існувати ще дуже довго. Володимир Володимирович для своїх 65 років – у чудовій фізичній формі. Медицина досягла таких успіхів, що він може до дев'яноста років спокійно сидіти на троні.
Країна буде загнивати, економіка буде загнивати. Коли дійде до стану Венесуели, я думаю, що-небудь типу Венесуели там як раз і буде.
Тобто сценарій розвалу Росії, який іноді обговорюють в Україні, все-таки ви допускаєте? Нещодавно, приміром, письменниця Оксана Забужко сказала: "Коли Росія розпадеться, це і буде кінцем третьої світової війни". Яка, на її думку, зараз вже йде. Але при цьому ця війна має більше інформаційний, ніж військовий характер.
Як би у нас третя світова не набула військову форму! Тому що той світоустрій, той порядок, який встановився після 1945 року, коли всі країни в світі прийшли до якогось консенсусу, однією з умов цього консенсусу було непорушність кордонів. Володимир Володимирович у 2013 році цей консенсус порушив. І ми бачимо, що світ гойднувся у зворотний бік. Сімдесят років планета вже не вбивала. Мабуть, втомилися вже нормально жити, втомилися жити мирним життям. Мабуть, треба заново повоювати.
Ми бачимо, як по всьому світу до влади починають приходити люди, що живуть у якомусь своєму вимірі з якимись своїми сверхідеями. Будь ласка: у Росії той-таки Путін. В Сполучених Штатах Америки – той же Трамп. У Туреччині – Ердоган. На Філіппінах – Родріго Тутерте, який взагалі головою, здається, поїхав. Я думаю, що ми входимо в епоху нового світового перерозподілу. Якщо цю кризу вдасться пройти без великої крові – чудово. Якщо ні – на жаль.
А чи завжди така наявність таких тоталітарних авторитарних лідерів країн означає, що у більшості населення країни – такі ж погляди? Або зовсім не обов'язково, що в Чехії нинішній президент, який займає проросійську позицію - це зовсім не означає, що всі чехи думають точно так само.
Дивлячись про що говорити. З приводу Росії – я, наприклад, не вірю, що у Путіна дійсно рейтинг – 86%. Соціологія в Росії знищена точно так само, як і інститут засобів масової інформації. У нас немає ні ЗМІ, ні соціології, і ми поняття не маємо, який у нього насправді рейтинг. 86% - це та ж сама пропаганда, а не соціологія.
Нещодавно опублікували результати чергового опитування "Левади-Центру". Вони кажуть, що рейтинг Путіна – близько 55-60%. Я ці цифри вже називав. За моїми відчуттями, у нього рейтинг дійсно такий. Якщо говорити про "кримнаш", то у "кримнаша" рейтинг був дійсно на рівні 86%. Справді, країна поїхала головою. Дійсно, з людьми стало складно розмовляти. Тому що скляні очі, "все, ми великі", "велика Росія", "кримнаш", і розмовляти з людьми неможливо.
Думаю, в 2018 році Путіну не треба робити ніяких дій, щоб залишитися на троні. На троні він залишиться "по накатаній". Якщо ввести дійсно вільне голосування (а це не вибори, це голосування, тому що вибори – це комплекс заходів), то дійсно виберуть Путіна. Але це – в Росії.
В інших країнах – будь ласка: у тій же Туреччині були дійсно більш-менш вільні вибори. Там вибрали Ердогана. І справді, там половина людей підтримує цей курс. У Чехії вибрали Земана, у США вибрали Трампа. Тенденція така. Так, світ хитнувся в якусь іншу сторону, де на перший план починає виходити ультраправий дискурс. І, мабуть, людям це подобається.
І тим більше в Європі, коли політична система більш-менш усталена, то рух "правих" - це щось нове.
Ну так. Маятник завжди гойдається від однієї сторони до іншої. У Росії цей період хитання від демократії до чергової варіації сталінізму займає 25 років. Світові ж знадобилося більше часу на цю розкачку.
Ще один мій знайомий в Росії сказав: "На виборах я завжди голосую за комуністів лише тому, щоб голос не дістався "Єдиної Росії" і Путіну". Чи це дійсно вихід з тієї політичній ситуації, яка там склалася?
Ваше питання некоректне, і відповісти на нього неможливо, тому що в Росії немає виборів. Розумієте, коли я чую формулювання "вибори президента Російської Федерації", воно мені смішне само по собі. Тому що немає ніякої Російської Федерації. Росія – федеративна держава. Росія – унітарна держава, кероване не те що з одного центру, а вручну однією людиною.
У Росії немає жодного президента, тому що президент – це посада виборна. Путін – це узурпатор влади. У 2012 році в Росії відбулося силове захоплення влади. Я наполягаю на формулюванні – саме силовий. Тому що ті, хто тоді були у Москві, бачили, як центр столиці був забитий військовими і силовиками, поліцією тощо. Відповідно, немає жодних виборів. Є спецоперація з перепризначення Володимира Володимировича на троні.
Відео: "За Крим Росія буде готова воювати і воювати по-справжньому" - Аркадій Бабченко (Youtube-канал РБК-Україна)
Тому для того, щоб говорити про вибори в Росії, треба цих виборів спочатку домогтися. Але таких ресурсів немає. У 2012 році відкрилося вікно можливостей. Воно було невеликим. Неясно, що б там сталося. Воно відкрилося, але використано не було. Все. Зараз ніяких виборів немає. Ми про вибори з вами ніяких говорити не можемо. Це чергова спецоперація з перепризначення Володимира Володимировича на трон. І, чесно кажучи, я не зовсім розумію, навіщо йому це потрібно. Я б на його місці вже оголосив монархію, оголосив себе довічним царем і всією цією нісенітницею перестав займатися.
Ну, може він формально хоче дотримуватися міжнародних норм, щоб в інших країнах з ним рахувалися.
Ну так. Для нього це, звичайно, гра на Захід. Гра для зовнішньої політики. Йому потрібна якась легітимність. Тому що він, безумовно, хоче повернутися в зовнішню політику, повернутися в G20, G8. І та авантюра, яку він затіяв в Сирії, безумовно, була тільки для того, щоб знову стати своїм в Топі провідних держав.
А санкції в цьому сенсі все-таки роль грають? Правда так обмежився товарообіг, як про це говорять?
Санкції грають роль. Вони не настільки жорсткі, як хотілося б. Вони не так сильно, звичайно, тиснуть на цей режим. Але, тим не менш, якийсь ефект від них є.
Зараз в Україні говорять про те, що санкції – це все-таки річ тимчасова. Що настане момент, коли ті ж європейці, наприклад, в Німеччині, будуть тиснути на свою владу, кажучи "давайте все-таки це справа скасовувати", адже тут більше гаманець грає роль.
Ну, наскільки ми можемо судити, цей процес вже почався. Розумієте, на Заході ніхто не рветься воювати. І, безумовно, ніхто не рветься воювати з такою країною, де 140 мільйонів населення, де є ядерна зброя, і половина з цих людей поїхала головою. Захід хоче жити, заробляти гроші і жити щасливо. І якісь розмови про те, щоб налагодити, назад повернути торговельні відносини, безумовно, ведуться.
Інформації у нас немає, але наскільки ми можемо судити за тими відомостями, які просочуються з кулуарів, на Україну Захід теж намагається тиснути. Закликати до якогось консенсусу, щоб на цьому поставити крапку. Але я не думаю, що питання зняття санкцій – це питання найближчого часу. Ті ж Штати роблять уже законодавчі спроби неможливості зняття санкцій до тих пір, поки Крим окупований.
Розумієте, санкції - це дуже тривалий процес. Вони діють повільно, поступово. Але, зрештою, діють. Після окупації Кувейту, щоб економіка Іраку рухнула остаточно, з 1991 до нульових, знадобилося двадцять років. Той же процес був в Лівії після вибуху літака над Локербі. І до того, як Каддафі зловили в каналізаційній трубі, теж минуло двадцять з гаком років. Процес повільний, але він діє. Якісь спроби їх скасувати будуть. Але я не думаю, що їх скасують остаточно.
А можуть їх скасувати, тому що сама Україна порад Заходу не особливо слухає? На Заході не бачать і економічного прогресу в Україні.
Я не думаю, що тут важливу роль буде грати політика України. Все-таки гроші відіграють роль набагато більшу. Але говорити про повне скасування санкцій я б не став.
Повертаючись до населення Росії – як-то в ефірі 112 каналу ви сказали про те, що "у Росії немає нації, в Росії нема народу, нема держави". Що спонукало таку реакцію у вас? Для вас є принципова різниця між нацією і народом? І чому в Росії, на вашу думку, їх немає, так само як і "немає держави"?
Я дотримуюся тієї точки зору, що в сучасному світі термін "нація" використовується тільки в одному значенні – політичної нації. Тому що якщо говорити з точки зору "расовості", то зараз взагалі весь світ перемішаний. У цьому сенсі в Росії політичної нації немає абсолютно ніякої. Народу, по великому рахунку, немає. Є народонаселення.
Держава – це інститут з найбільш оптимальною управлінню територією, яку займає дане населення. У Росії цього інституту немає зовсім. Ось в Росії кажуть "влада" або "ФСБ"... Та ні в Росії ніякої влади і ніякого монстра ФСБ! Тому що це не суспільні інститути, не силові. ФСБ – це набір бандитських угруповань, які захопили владу, основне завдання яких – утриматися на своїх місцях для того, щоб мати можливість пиляти бабло. І вони один з одним постійно воюють. Немає ніякого єдиного Кремля. Це точно такий же набір бандитських угруповань, що дорвалися до влади з такою ж завданням.
Назвати це держава неможливо. І це не суспільний інститут з найбільш оптимальним керуванням даною територією. Це узурпація влади угрупованнями бандитствующими. Це не держава.
А як тоді ці всі фактори вживаються у свідомості деяких росіян силове захоплення влади Путіна у Росії з нібито "силовим захопленням влади" в Києві під час Майдану, про який так люблять говорити в Росії?
Слухайте, там зомбоящик працював вісімнадцять років на повну котушку. І тому в одній голові може уживатися все що завгодно. І "Трамп наш", і при цьому "піндоси – наші головні вороги".
Але там "Трамп уже не наш" ніби як останнім часом.
Трамп ще не ч*о, йому просто кляті конгресмени не дають цілуватися в ясна з Путіним. Оцінювати з точки зору логіки процеси, що відбуваються в голові у росіян, - просто неможливо. Це потрібно оцінювати з точки зору психіатрії.
Буквально на днях бачила в російських пабліках Фейсука - до речі, не політичних, а гумористичних - інформацію про те, що в Росії проходили дні пам'яті жертв репресій під час СРСР. Було дивно те, як самі росіяни обурено на це реагували: "Боже, які репресії, про що ви тут говорите!". Писали "все, відписуюся від вашої сторінки, це ж повна маячня!". З одного боку, зрозуміло: "зомбоящик" і так далі. Але з іншого – мова ж про доведені факти репресій в Росії з боку радянської влади. В Україні був Голодомор, але і в Росії теж голод був. Але при цьому там же цього не визнають самі громадяни. У суспільстві це не звучить, це не згадується.
Немає політичної нації в Росії! Немає і ніколи не було осмислення минулого. Росія живе в абсолютно сферичному міфі, у вакуумі. Коли в школі читаєш підручник з історії, там написано одне. Коли виростаєш і починаєш розбиратися, що ж було насправді, стикаєшся з тим, що 95 відсотків історії Росії – це міф абсолютний!
Не було осмислення 1917 року, не було осмислення Голодомору, репресій. Не було осмислення Великої Вітчизняної, Другої світової війни, і взагалі жодної війни в Росії, так само як і 1991 року. Це країна, в якій галоперидол (антипсихотичний препарат – ред.) потрібно розпорошувати з вертольота. Психіатрична палата №6! З точки зору логіки, говорити про якусь свідомость росіян неможливо.
Давайте повернемося до першого питання, який я вам сьогодні задала. Ви все-таки допускаєте переїзд в Росію найближчим часом?
Ні. Найближчим часом, звичайно, переїзд мій неможливий. Тому що мені прямим текстом сказали: "Або ти їдеш, або сідаєш". Я цим хлопцям вірю. Якщо вони обіцяють, то виконують свою обіцянку. Залишаючись в Росії, я намагався все-таки підбирати слова. Я радився з адвокатами. Питав: "Скажи, от якщо я буду писати "езоповою мовою", це знижує ризик посадки?". Мені відповідали, що це знижує ризик посадки значно. Тому що не треба буде потім доводити в суді, що я мав на увазі те, що мав.
Але коли я звідти виїхав, "повітря свободи" зробило свою справу: я почав говорити те, що я думаю, прямим текстом. Тому, якщо я зараз повернуся, можна буде взяти будь-який мій текст у Фейсбуці і на 282 (стаття Кримінального Кодексу РФ - “Порушення ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності - ред.) там вже все написано. Я не знаю, мені не повідомляють, чи заведена там на мене справа, чи ні. Може бути, я зможу туди поїхати і там якийсь час спокійно прожити. Але такі експерименти я над собою не збираюся ставити.
Так, з урахуванням того, що статися може все, що завгодно.
Абсолютно. Поки побуду тут. Якщо ж говорити про повернення - все-таки у мене поки російський паспорт. Я поки громадянин Російської Федерації, і я відчуваю відповідальність за те, що на цій території відбувається. Тому якщо почнеться якийсь рух, якщо почнеться Майдан... Під Майданом я маю на увазі демократичну революцію буржуазну, то я постараюся туди повернутися, щоб цю справу все-таки довести до логічного кінця.
Але я боюся, що цього не станеться. Я боюся, що ніякого Майдану за європейський вибір, за права людини в Росії поки не станеться. Має сенс у цьому випадку повертатися – чесно кажучи, я не знаю. Розумієте, психлікарня – це весело і цікаво, але краще спостерігати за нею з боку. Чим більше живеш не в Росії, тим менше бачиш сенсу туди повертатися взагалі.
До речі, з приводу європейського вибору Росії Ілля Пономарьов (єдиний депутат Держдуми РФ, не голосував в 2014 році за анексію Криму Росією. Тепер Пономарьов живе в Україні – ред.) сказав в ефірі програми Остапа Дроздова про те, що рано чи пізно Росія прийде до європейського майбутнього. А ви як думаєте? Дійсно Росія рано чи пізно буде європейською країною? Наприклад, так, як зараз хочуть прийти до цього в Україні?
Рано чи пізно Росія, безумовно, стане європейською країною. Тому що, як не крути, цей процес не зупинити. Як не крути, світ все одно рухається в бік європейського вибору. Путін є такий який він є, але зараз ми все одно не можемо уявити, як в центрі міста, на Червоній Площі, він особисто відрубує голову, скажімо Шаміля Басаєва. Це те, що робив Петро Перший ще триста років тому. Путін, рубає голову Навальному – зараз це взагалі не представляється можливим!
Все-таки світ дійсно рухається в бік демократичного європейського вибору. І Росія однозначно теж до цього рухається. Врешті-решт, у нас буде загальнопланетарний уряд, і вся земля буде говорити на одній мові на основі англійської. Питання тільки в термінах.
Зараз ви про дуже далеку перспективу кажете!
Але Росія в цьому плані все одно відстає років на двісті-триста. Про те, що Росія стане демократичною вільною державою в тому стані, в якому вона є зараз – говорити поки не доводиться. Як Італія стала демократичною країною після Римської імперії, так і якась Московія стане демократичною державою, але це вже не буде та імперія в нинішніх умовах.
І не в тих кордонах?
Так, я думаю, що не в тих межах. Процес розвалу цієї країни буде продовжуватися.
Той же Ілля Пономарьов, до речі, говорив: за умови європейського розвитку Росії ворожнечі з Україною не буде. У той же час в Україні кажуть, що Росія воювала з нами не одне століття поспіль. І що нікуди ми від такого сусіда не дінемося.
От коли на місці Росії буде існувати десяток удільних князівств, і одне з них буде демократична вільна європейська Московія – ніякої ворожнечі України і Московії вже не буде. Тому що сто років тому Фінляндія була в складі Російської імперії, Польща була у складі Російської імперії. Минуло сто років і про те, що Польща була в складі Росії, не говорить нічого. Ніякої ворожнечі між Польщею і Росією немає. Буде просто співіснування на нейтральних паритетних засадах.
А завжди тут справа тільки в Путіні? Може, його оточення готує спадкоємність влади, може готується в майбутньому новий лідер, який буде вести таку політику, і мало що зміниться?
Тут неможливо робити ніяких прогнозів. Поки Путін є, поки Путін живий і сильний, Росія буде такою ж. Але я думаю, що Путін – це все-таки наслідок. Дивіться: Великобританія побудувала монархію – нормально. Скандинавія побудувала соціалізм – нормальна держава. США побудували капіталізм – нормальна держава. У Китаї побудували майже комунізм – і не сказати, що дуже нормально, але, принаймні, не психіатричну клініку. Росія при монархії була абсолютно параноїдальною країною. Вона була параноїдальною країною при комунізмі. При капіталізмі вона теж зараз параноїдальна країна. Тут при будь-якому ладі весь час все одно виходить фігня.
А Україна в цьому плані так сильно відрізняється від Росії? Як думаєте?
Найголовніше, що зробив Майдан – це розворот вектора розвитку країни. Був зроблений вибір на користь Європи. У бік того, що називається європейською демократією. І цей процес – він не на роки. Він на десятиліття. Але, найголовніше - справу зроблено. З минулого, з "совка", який зараз уособлює Росія, ви повернулися в інший бік, у майбутнє. Це найважливіше.
Через сто років Україна буде такою ж окремою незалежною державою, як Польща і Фінляндія, і ніщо не буде говорити про те, що вона колись була у складі Російської імперії
Але в Україні звучать інші думки. Кажуть, що ми все-таки ще залишаємося радянськими людьми. Тим більше, старше покоління. Країна так чи інакше розділена за поглядами.
Країна, безумовно, розділена. І це розділення, я б сказав, що йде за принципом геронтологическому. Старше покоління залишилося, і зараз його ніяк не переконати. Якщо людина до сорока років дожив зі своїми переконаннями - зрозуміло, що нічого з цим не зробиш. Але головне - це молодь, нове покоління, яке націлене на європейський вибір. Ця різниця поглядів просто зміниться природним шляхом.
То є вихід – не змінювати вектор з приходом кожного нового президента, нового парламенту...
Безумовно. Найголовніше - будувати свою державу, розвивати його. "Совок" відімре просто сам по собі.
А яким ви зараз бачите український політикум? Як вам ті люди, яких в 2014 році на тлі патріотизму обрали в парламент? Зараз більшість цих депутатів розчаровані.
Знову ж таки, як громадянин країни-агресора, як не громадянин України, я не вважаю для себе можливим коментувати український політикум. Це не моя справа! Україна – незалежна суверенна держава. І я думаю, в цьому Україна і без мене розбереться.
Ну, може бути, вам хтось симпатизує. Може, навпаки, хтось з політиків не подобається, дратує?
Хто мені подобається або не подобається з українських політиків – це моя особиста справа. Не вважаю можливим нав'язувати свою точку зору.
З якоюсь політичною силою не хочете себе асоціювати?
Але я ж не громадянин України. Навіщо мені зі своїм рилом лізти в ваш калашний ряд?
Але не завжди ж справа в наявності громадянства. Ви ж тут живете!
Ні, для мене це принципове питання. Я вдячний цій країні за те, що вона дає мені можливість жити тут, не опинитися у в'язниці. Але, повторюся, лізти зі своїми порадами я не буду.
А вам зараз комфортно жити в Україні? Якщо говорити суто про країну, абстрагуючись від політики?
Мені комфортно жити скрізь, де немає відвертої небезпеки отримати арматурою по голові в під'їзді або сісти на 20 років за організацію тероризму. Коли я з Росії виїхав, першим моїм відчуттям була саме безпека. Зрозуміло, що якщо захочуть, то дістануть скрізь. Зрозуміло, що в тій же Чехії, куди я поїхав спочатку, ФСБшників було повно. Але на даний момент в Росії взяли курс не на посадки. Там взяли курс на видавлювання інакомислячих з країни.
Зі мною було те ж саме: мене видворили з країни. Якийсь генерал у себе в кабінеті поставив "галочку", що "ще один націонал-зрадник нейтралізований". Я зараз не в сфері їхньої відповідальності. Я їм зараз не потрібен. Так що поки що більш-менш відчуваю себе тут комфортно.
А що вам в Україні подобається, якщо абстрагуватися від політики?
Так нормальна країна, що ви так!
Може, подорожуєте по Україні, де буваєте?
Особливо я зараз не їжджу, тому що незрозуміло, що з документами. Ось сьогодні поїду в Одесу. Нормальна країна! Звичайно, щось подобається, щось не подобається. Зрозуміло, що багато з "совка", і багато треба виправляти. Але головне зроблено: європейський вектор обрано, це найголовніше. Все інше – це вже питання другого і третього плану.
Повертаючись до тих 86% росіян, про яких ви говорили. Зараз, після цих кількох років, їхнє ставлення до України змінилося чи залишилося таким же?
Ми з вами не можемо говорити, чи є у них якесь відношення до українців, чи немає.
Ну, в тій пропагандистській парадигмі, яка в країні склалася...
Справа в тому, що все, що у них в головах – це наслідок зомбоящика. Зараз українське питання практично повністю не звучить. Тим не менш, "кримнаш". Ось "кримнаш" - це дійсно в Росії устоялося. Вони вважають це своєю величчю, своєю заслугою. За Крим, я думаю, Росія буде готова воювати і воювати по-справжньому. Донбас вона готова буде злити, тому що він їй нафіг не потрібен. А Крим – це, дійсно, одна з "сил".
Але при всьому цьому я завжди кажу: дайте мені пульт від зомбоящика і через два місяці вся країна буде цілувати українців в попку і кричати, що "кращої нації, ніж українці чи американці, немає, і американці нам найкращі друзі".
Але от питання в тому, чи потрібна така країна, яка управляється пультом від зомбоящика. На мій погляд, вона не дуже потрібна, тому що в наступний раз зомбоящик потрапить в інші руки, і відбудеться рівно така ж зміна свідомості. Немає осмислення минулого. Немає осмислення процесів, що відбуваються, не було декомунізації, денацифікації. Не відбулася зміна свідомості. Її поки немає.
Вам, коли ви тільки переїжджали в Україну, задавали питання"А Крим – це Україна", "А Путін – хто?", "А на Донбасі з Україною хто воює?"
Так, задавали, звичайно. Постійно запитують.
Ви до цього з розумінням ставилися, адже в Україні все-таки війна? Чи, може, іноді дратувало?
Чому це має дратувати? Ти – чоловік, який приїхав з країни, яка напала на сусідню державу. Безумовно, треба висловити свою точку зору. Безумовно, треба відповісти, що ти думаєш і що ти говориш з цього приводу.
І як реагували люди?
Нормально реагували. Якщо бачать, що ти адекватна людина – будь ласка, спілкуються як з адекватною людиною. Зрозуміло, що якщо почепити "колорадку"і пройтися по Хрещатику, покричати "Крим – Росія", що ти отримаєш по голові через сто метрів. Але зі мною розмовляють як з адекватним.
Але те почуття, коли доводиться вкотре пояснювати – "я не за Путіна" в який раз...
Але такі випадки – поодинокі. Люди розуміють, що якщо ти сюди приїхав, то, швидше за все, ти не "ватник". "Ватники" сюди не їдуть. Вони там сидять, тремтять і розуміють, що як тільки вони приїдуть сюди, "їх одразу ж розіпнуть, зажарять і з'їдять живцем". Тому сюди, за великим рахунком, їдуть ті, хто і так вважає, що Крим – це Україна. Тому таких випадків небагато. Але якщо питають – я відповідаю.
Вас зараз в українських ЗМІ називають не інакше як "російський журналіст". Ця характеристика зараз вам підходить? Адже ви вже довго в Україні живете.
Так, за великим рахунком, я російський журналіст. Так, я слідкую за тим, що там відбувається. Російська повістка дня для мене дійсно важлива. Адже треба все-таки з цим щось робити, треба з цим якось цій справі протистояти.
Я все ще вважаю себе російським журналістом, хоча з Росією не асоціюю себе практично ніяк. Хоча, тим не менш, паспорт у мене все ще російський. Журналістикою я займаюся.
Щоб підвести підсумок, – який ваш прогноз на найближче майбутнє Росії, як там буде розвиватися ситуація?
Мій прогноз на найближчі років п'ять, принаймні, на найближчу каденцію Путіна до 2024 року - я не думаю, що щось зміниться кардинально. Я думаю, що буде ось приблизно так, як є. Путін буде на троні, ситуація буде погіршуватися, репресії будуть посилюватися, свобода слова буде притиснятися, громадянське суспільство буде притиснятися остаточно. Репресії посиляться і зростуть. На Донбасі буде приблизно так, як є. В Україну Росія буде лізти і намагатися дестабілізувати ситуацію, це однозначно, і буде намагатися впливати на світову політику. Що з цього вийде – треба буде дивитися. Прогнози зараз робити дуже складно.
А що Україні робити в такій ситуації?
Будувати свою державу. Перестати нарешті-таки лаятися і будувати в першу чергу економічно сильну країну. І сильну саме з військової точки зору. Бо поки є такий сусід, як "мордор", поки там сидить живий Путін, від України вони не відстануть, це однозначно.