Написи на зворотному боці світлини 1943 року, адреса на конверті чи вітальній листівці, довідка про шлюб із місцевого РАГСу часів СРСР - часто ці речі здаються зовсім нецікавими. Допоки людина не вирішує дослідити свій родовід
Пошук своїх предків часом схожий на детективне розслідування: ви опитуєте свідків епохи, досліджуєте стародавні документи, співставляєте дані, і вам відкривається ціла панорамна картина епохи. А іноді результати пошуків бувають зовсім непередбачувані: під час дослідження родоводу можете виявити свідчення, на які ви зовсім не очікували.
“Зазвичай архіви нецікаві, доки для певної людини вони не набувають сенсу. За останні кілька років інтерес до історичних документів зріс у кілька разів!”, - говорить архівіст Ігор Кулик. Він вже довгий час допомагає людям знайти відомості про репресії щодо них та їхніх родичів. Зараз очолює Управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті Українського інституту національної пам'яті. Раніше був директором Архіву Служби безпеки України, де відновив відкритий доступ до історичних документів.
Ігор Кулик - один із розробників Закону України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, експерт із доступу до архівів Центру досліджень визвольного руху, співавтор довідника “Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів”.
В інтерв’ю для Styler Ігор Кулик розповів, як і де шукати відомості про своїх предків, як “виростити” родове дерево і дізнатися, ким були і де жили ваші пращури.
Перше, що для цього треба – це або бажання, або гроші. Якщо на пошук предків є кошти, то можна найняти людину, яка зробить це за вас. Але це задоволення доволі не дешеве, і вартість вирішується індивідуально, бо у кожного - свої розцінки. Якщо ж людина вирішила шукати сама, то треба розуміти: цей захоплюючий процес з одного боку може вас добряче затягнути, а з іншого - затягнутися на роки.
При пошуках в архівах варто усвідомити, що часто результат може бути зовсім не такий, на який ми сподіваємося. Наприклад, якоїсь частини документів може взагалі не бути в наявності.
Фото: “За останні кілька років інтерес до історичних документів зріс у кілька разів!” - Ігор Кулик (РБК-Україна)
І от коли є тверде бажання дослідити свій родовід, то варто почати з того, що є під руками. Що це може бути? Фотоальбоми, документи, свідоцтва, акти - будь-які речі в родині з печатками та інформацією про місця чи події.
Часто самі по собі ці предмети, доки людина не відкрила у собі прагнення дослідити рід і відшукати предків, здаються малозначущими, нецікавими. Але потім виявляються справжнім скарбом! Написи на задньому боці фотографій, зворотні адреси на конвертах з-під листів і вітальних листівок, довідки із РАГСів… Важливо також мати ці дані в електронній копії, щоб до них не раз у майбутньому повертатися.
Так, обов’язково. Важлива сама родина. Довгожителі, бабусі, тітки і дядьки, які мають солідний вік і багато чого в житті бачили. Варто опитати цих людей, і дізнатися, де жили їх предки, як їх звали, чим вони займалися.
Але не завжди варто питати прямо “добрий день, прийшов дізнатися все про нашу родину”. Оскільки у старших людей іноді й досі є страх щось відверто розповідати: ті, хто пережили СРСР, часто ще побоюються говорити багато, все звикли тримати у собі. “Нє болтай”, як вчила комуністична влада через пропагандивні плакати. І це звісно відбилося на свідомості людей. Тому починати варто з більш приземлених речей, які не будуть викликати конфліктів. Але в той же час є багато родичів, які охоче щось розкажуть максимально відверто.
В ідеалі такі розповіді мають бути зафіксовані на аудіо- або на відеоплівку. Бо, як кажуть, навіть найтупіший олівець кращий за найгострішу пам'ять! Далі я б радив усю цю інформацію зібрати в єдину базу даних. Для цього є великий вибір як платних, так і безкоштовних онлайн-програм.
І коли є ось такий перший базис зібраної інформації, можна розпочинати “плавання” у більш віддалені точки. Але не поспішайте відразу йти в архів. Спершу проштудіюйте інтернет-ресурси, різноманітні бази даних. Допоможуть і форуми, де конкретні люди працюють за конкретним прізвищем чи певним населеним пунктом, пишуть і викладають віднайдені дані. Можна зав'язати з ними спілкування.
Друга частина роботи, яку можна вести паралельно – пошук вже безпосередньо в архівах. Але от прописати загальну канву, як і де шукати документи по архівах – практично нереально.
Часто на складність пошуку впливає велика територія України і те, що вона в різні часи була під різними державами. Архіви ділилися, перетворювалися, об’єднувалися, а історичні документи вивозилися чи знищувалися. Є випадки, коли в Харківській області наявні документи з Волині. Плюс – навіть у межах певних кордонів одне і те ж село могло відноситись до різних повітів, волостей, областей. Так історично склалося.
Найперший документ - це метрики. Вони мають кілька розділів: інформація про народження, шлюб і померлих. Іноді, залежно від регіону та практики законодавства того часу, у них може бути і розділ “о присоєдінівшихся”. Це ті люди, які перешли в іншу віру, скажімо, у православ’я чи римо-католицизм.
Раніше метрики велися по церквах. А зараз вони переважно знаходяться в державних архівах тієї області, куди відноситься ваш населений пункт.
Для пошуку по метричних книгах в ідеалі варто розуміти, в якому населеному пункті мешкали пращури. Якщо це місто чи село велике, то було б добре знати, в якому віросповіданні була хрещена розшукувана людина. А також прізвище, ім’я, і хоча б орієнтовний проміжок часу, коли людина народилася.
Другий масив документів – це ревізькі казки (документи про проведення ревізій податного населення Російської імперії у XVIII - 1-й половині XIX ст., які проводилися, щоб обкласти населення податками - ред.). Ревізькі казки актуальні переважно для Російської імперії XVIII-XIX століть.
Коли людина шукає в архіві своїх пращурів, її цікавлять кілька речей: прізвище, ім’я і по батькові, коли і де народився; інформація про дружину або чоловіка, де і коли вони побралися; а також де, коли і чому помер. Все інше – вже додаткові дані, які можна шукати паралельно. “Народився-оженився-помер” – в принципі достатній рівень, щоб рухатися в дослідженнях далі.
Справді, це важливо. Бо якщо ми говоримо, приміром, про Велику Волинь, то такі відомості можуть знаходитися в держархівах кількох областей - Волинської, Житомирської і Рівненської. Тому перед тим, як іти в архіви, треба спершу вивчити їхні сайти. Там зазвичай наявна інформація про ті населені пункти, які цікавлять, з деталізацією про церкви і дати. Умовно кажучи, про Свято-Різдво-Богородичну церкву с.Тростянець Проскурівського повіту за 1884-1894 роки.
І якщо ви розумієте, що тут у вас все співпало, і це саме та церква саме того населеного пункту за приблизно ті ж часові проміжки, коли жив ваш пращур, – прекрасно. Значить варто звертатись саме в цей архів і піднімати ці документи.
Також на допомогу можуть прийти зведені каталоги метричних книг, що зберігаються в державних архівах України, які свого часу випускав Укрдержархів. З книг можна почерпнути інформацію про особливості формування області, перелік фондів генеалогічного характеру, список церков, де збереглися відповідні записи. Мова йде переважно про документи, які велися в Російській чи Австро-Угорській імперіях, які фактично вели облік населення на селі.
Не можна говорити, що саме з 1917 року все кардинально змінюється. Бо на Західну Україну, наприклад, радянська влада прийшла тільки з 1939 року. Тому за часів УРСР ситуація з обліком змінюється поступово, за кілька років. Функція обліку громадян переходить до РАГСів.
Особливість радянських РАГСів полягає в тому, що вони довгий час були не під юстицією, а під НКВД, тобто під спецслужбами. Тому якщо ми шукаємо предків вже з 1917 року (або з 1939-го, якщо говоримо про Західну Україну), то замість метричних книг церков необхідно шукати інформацію вже у документах РАГСу.
І тут є ще одна особливість. Треба пам’ятати про часовий проміжок у 75 років.
На 75 років поширюється захист персональних даних. Але це діє лише при дотриманні двох умов - якщо це не документи репресивних органів і ця людина досі жива. З усіма іншими справами можна вільно ознайомлюватися та безкоштовно копіювати.
Крім того, РАГСи 75 років зберігають в себе свідоцтва про народження чи смерть. Після закінчення цього терміну вони зобов’язані передати документи у державний архів відповідної області. Тобто якщо ви шукаєте когось, в кого дані старіші за 75 років – ідіть вже не в РАГСи, а в держархіви області. Але це – в ідеалі. На жаль, теорія часто відрізняється від практики, і тому в областях в силу різних обставин (переповненість сховищ в архівах, небажання РАГСів передати документи, тощо) справи, яким вже виповнилося 75 років, можуть і надалі зберігатися в РАГСі. Нині генеалог Сергій Фазульянов якраз намагається зібрати дані з РАГСів і створити єдину базу даних по всіх областях щодо місця розташування документів та років.
Шукати до 1917 року і шукати після 1917 року – це, по суті, різні речі. Чому? Бо радянська влада після свого приходу в Україну встановила свої правила гри. СРСР розпочав кривавий терор, в результаті якого багато людей зазнали жахливих потрясінь: Голодомор, політичні репресії, придушення інакомислення. Все це наклало свій відбиток і на архіви. Ці ключові речі - хто, коли, де народився і помер - приблизно однакові незалежно від політичної ситуації. А от допоміжні опції, як-от ким була людина за свого життя - дещо відрізняються.
Багато нащадків досі не мають інформації, як закінчилося життя їхніх родичів під час буремних подій. Цих даних може просто не бути в наявності.
Але чим простіше досліджувати ХХ століття? По-перше, в цей період кількість документації суттєво збільшується. По-друге – це відносно “свіжий” період, відповідно, всі ті документи легше зберегти. Також за такої наявності інформації є можливість створити бази даних для подальшого пошуку.
Крім того, чим ближче жила розшукувана людина, тим більше може бути живих свідків, які щось пам’ятають. Та й спогади чи сімейні легенди проходили менше перекручень.
А в чому складність? Бо це епоха катаклізмів. Масові переселення людей, вбивства, війна, мільйони зниклих безвісти, діти з дитячих будинків. Когось забрали в полон, хтось був у складі Червоної Армії чи Української повстанської армії, евакуювався в тил. Це і масові депортації на території Польщі і СРСР, операції “Вісла”, “Захід”, обмін населенням, тощо.
Впливає швидка й часта зміна кордонів. У ХХ сторіччі не рідко траплялися випадки, коли сьогодні ти живеш в одній країні, а завтра – в іншій. Або за одну ніч змінювалася приналежність села до повіту чи області. Вплинули і міграції населення. Не тільки через вимушені обставини, а й добровільні виїзди за кордон після Першої і Другої світових воєн. Люди їхали в пошуках заробітку і кращої долі. Це теж впливає нині на пошук інформації в архівах.
Там все навпаки. Якщо у двадцятому були певні речі зі знаком “плюс”, то тут вони отримають знак “мінус”: збереглося менше документів, але було більше стабільності в житті; люди менше переїздили; держави буи більш стабільними - рідко змінювали кордони, не розпадалися. Люди якщо й емігрували, то не в таких масштабах. Тому якщо ви знайшли свій рід не після, а саме до Першої світової війни і знаєте, що родина в той період жила у такому-то селі, то є велика вірогідність, що і їхні діди і прадіди жили у тому ж місці. Інтернету не було, транспорт був розкішшю, а тому люди знайомилися і одружувалися переважно із тими, хто жив порівняно близько – з людьми із того ж села або із сусідніх сіл.
Але тут теж може бути проблема знищення документів вже потім, під час воєн. Тому часто шукачі пращурів бачать таку ситуацію: є знайдений рід до 90-их років ХІХ сторіччя, а потім наступні глибші півстоліття – біла пляма! Немає зовсім ніяких даних. І далі, через 50 років - знов в тому самому селі вже з 1840-их років з'являється рід із тим самим прізвищем. Ти допускаєш, що в принципі – так, це твої пращури. Але не можеш чітко ідентифікувати, хто це – твій пра-пра-пра…дід? Чи твоя пра-пра-пра…бабця? Чи їх тітка, сестра?
За пошуком по ХІХ століттю людина може краще зрозуміти, ким саме були її предки. У ХХ сторіччі вже особливої уваги статусу не приділялося. А от у ХІХ це відігравало важливу роль - міщанин, шляхта, дворяни, тощо.
Так, це спільне для всіх пошуків. Якщо, наприклад, під час Другої світової війни людина була офіцером і займала поважні посади, то про неї також можна знайти більше. А знайти інформацію про звичайного селянина в ХІХ столітті, який нічим особливим на фоні інших не відрізнявся - дуже складно.
Архіви - це насправді невичерпне джерело інформації. І навіть якщо не вдалося знайти ніякої інформації в метричних книгах чи ревізьких казках, то допомогти може ще одне джерело, яке теж пов’язане із церквою - сповідальні розписи.
До приходу радянської влади церква відігравала дуже важливу роль в житті громадян. Перед Великоднем люди родинами приходили сповідатися, а священик записував їхні імена і прізвища. І тоді бачимо запис: прийшов такий-то, і його дружина, і батько, і син та донька. Хтось значився лише до певного року або про нього немає згадок протягом певного періоду.
Це дає змогу припустити щодо долі конкретної людини - в певних роках вона могла померти, виїхати чи бути призваною на військову службу. При пошуку в архівах корисно також дивитися й інші документи. Можливо, людина судилася з кимось, і є документи по її судових справах. Можливо, купувала землю, і збереглися документи по придбанню землі чи садиби.
В Україні так глибоко знайти свою історію дуже важко. Постійні конфлікти, часті війни, відсутність власної держави, виживання населення - все це призвело до того, що значна частка документів знищена чи вивезена в інші столиці. А самі люди були зайняті більш приземленою справою - прокормити себе і своїх дітей.
Проте з кожним роком пошук власного коріння стає популярним. В дусі Вашого запитання згадується Ігор Розкладай, який не є ані істориком, ані архівістом. Проте йому вдалося “відкопати” за архівними документами понад тисячу предків. Частину роду Ігоря допоміг додати далекий родич з Польщі, який теж займався генеалогією. Все-таки прізвище Розкладай трапляється не так часто. Це не Шевченко і не Мельник як два найбільш поширені в Україні, тому шукати було трошки легше. Він свого часу на "Громадському радіо” разом з Ларисою Денисенко розповідав, як це робити.
Важливо розуміти, що пошук в архіві можливий лише тоді, коли архіви є відкриті для всіх. Це дає змогу кожному через минуле предків пізнати своє сьогодення.