Відомі автори розповіли, кому з українців вони присвятили б книгу

Про кого з сучасних українців написали б свої книги Василь Шкляр, Мирослав Дочинець, Міла Іванцова, Володимир Лис, Артем Чапай та Євген Положій - в добірці думок відомих письменників для Styler

3 березня відзначається Всесвітній день письменника. Цей день вже більше тридцяти років вважається не тільки професійним святом, але днем, що підкреслює значимість ролі письменника в сучасному суспільстві.

Всесвітній день письменника Міжнародний ПЕН-клуб затвердив у 1986 році. Але історія свята розпочалася значно раніше: у 1920-х роках ХХ століття. Саме коли в Лондоні створили сам ПЕН-клуб – організацію письменників зі своїми правилами і цінностями. У перекладі з англійської слово "pen" означає "ручка". Тим не менш, перші літери назви означають "рoets" - поети, "essayists" - нарисовці і "novelists" - романісти. Ідея створення клубу належить Емі Доунсон-Скотт (знаменитий англійський прозаїк і лауреат Нобелівської премії з літератури став його першим президентом).

Зараз Всесвітній день письменника значно розширив своє значення і є одним із приводів згадати майстрів пера, які, незважаючи на цензуру і нелегкі історичні для різних країн періоди, продовжують писати чесно і правдиво.

Творчість письменників – це, так чи інакше, відбиток епохи, в якій ми живемо. Тому до Всесвітнього дня письменника Styler вирішив дізнатися у українських письменників, про кого з наших сучасників вони написали б книгу. Або, принаймні, присвятили йому значну частину свого твору - художнього чи документального.

Фото: Василь Шкляр

Василь Шкляр: "Гарні романи про російсько-українській війні з'являться трохи пізніше, а не по гарячих слідах"

Так склалося, що найбільш значущі українці сьогодні – це люди зі зброєю, і літературних персонажів треба шукати серед них, вважає письменник Василь Шкляр

"Шкода, що в Україні поки що не розвинений жанр біографічного роману. Всім відомо, що наша історія погано описана: ми її знаємо в перекручених фарбах, коли історію нам писали окупанти. У нас по суті немає хорошого роману навіть про Тараса Шевченка. Хотілося б, щоб хтось написав щось несподіване про нього, ще невідоме і свіже", - розповідає письменник.

"Не те щоб я не бачу зараз значущих українців, про яких варто писати. Просто біографії зазвичай пишуться, коли проходить якийсь час. Думаю, про тих, хто живе поруч з нами сьогодні, напишуть вже наші діти. Літературна практика показує: все якісне пишеться на відстані часу, а тим більше - історії про війну. Це ми бачимо на прикладі Хемінгуея і Ремарка, які писали свої шедевральні книги через деякий час з тих подій, про які йшла мова в їх книгах", - роз'яснив Шкляр.

"Думаю, хороші романи про російсько-українській війні з'являться у нас трохи пізніше, а не по гарячих слідах. Я вже описав наших сучасників у книзі "Чорне Сонце" - про полк "Азов". Але це, мабуть, виняток, адже тоді сталися такі події, які я просто не міг не зафіксувати".

Фото: Міла Іванцова

Міла Іванцова: "Левко Скоп - це Мікеланджело нашого часу"

"Я б присвятила книгу художнику, іконописцю, письменнику, музиканту, майданівцю і волонтеру Леву Скопу, який зараз живе в Дрогобичі і вже не перший рік займається реставрацією церкви святого Юра", - каже Міла Іванцова.

Майдан познайомив її з неймовірними людьми, кожен з яких вартий окремої книги, розповідає письменниця.

"Це, наприклад, безстрашна медсестра з Інститутської Марія Матвіїв із міста Буськ на Львівщині. Її фото в момент надання допомоги пораненим облетіло весь світ. Ледве її розшукали - скромна жінка виконала своє і тихо поїхала додому на роботу. Тепер ми дружимо".

"А Левко Скоп - це Мікеланджело нашого часу! Дуже багатогранний і цікавий чоловік. І справжній патріот України. Він намалював десятки, а може, сотні ікон, і на дошках Майдану, а потім - для аукціонів на користь наших бійців, щоб придбати необхідні їм речі. І їздив на схід України з волонтерами, і малював там на місці. А ще - розписував для бійців прапори образами як обереги".

Міла Іванцова зараз працює над художньою книжкою про Майдан. За її словами, документальних книг вона не пише.

"Я наразі працюю над книгою про Київ періоду Майдану. І ці двоє мої друзі, Лев і Марія, стануть прототипами моїх героїв, - поділилася планами Міла Іванцова. - Повинна сказати, пишеться важко, тому що така складна тема, такі події! Але я обіцяла людям, і я це зроблю. А від Левка я отримала в подарунок ікону, написану особисто для мене на дошці, які привозили на Майдан для багать".

Фото: Євген Положій (РБК-Україна)

Євгеній Положій: "Таких людей багато. Вони або воювали, або воюють зараз"

"Письменник намагається завжди писати про людину, про людей. Згадувати насправді можна багатьох. Можна писати про будь-кого. Особливо це стосується тих, хто на видноті, хто відображає наш час. А ось книгу про одну людину... Конкретно прізвищ не називатиму. Хоча таких людей багато. Вони або воювали, або воюють зараз. Все залежить від того, наскільки письменник розуміє неповторність кожної людини, її історії", - розповідає письменник.

Фото: Мирослав Дочинець

Мирослав Дочинець: "Святослав Вакарчук - тінь Шевченка в нашому культурно-духовному просторі"

Письменник Мирослав Дочинець каже, що ніколи не пише про героїв і знакових персон.

"Мене цікавлять звичайні люди, тому як саме прості люди - це як раз герої і знакові люди. Тим не менше, якщо б довелося виділити якогось сучасника, то це - Святослав Вакарчук. Він - тінь Тараса Шевченка в нашому культурно-духовному просторі. Це друга вдала спроба знайти код генетичного духу українців. Це пісняр-медіум, який несе з України світові новий культурний продукт, нову якість. І дуже відрадно, що він народився в моєму благословенному Мукачево. Мабуть, у нас тут вода особлива", - розповів письменник.

Фото: Артем Чапай

Артем Чапай: "Жінка шиє одяг під відомими брендами і при цьому не отримує навіть мінімальної зарплати"

"Мабуть, я б написав книгу про людину, яка принципово не є і не може бути знаменитістю. Наприклад, нещодавно познайомився зі швачкою, яка працює в райцентрі - шиє одяг під відомими брендами, наприклад, П'єр Карден і Дольче і Габбана, і при цьому не отримує навіть мінімальної зарплати: "Я прекрасно розумію, я ж бачу, що один піджак, який тут ми шиємо, коштує 160 євро, а я отримую 50 євро в місяць", - розповів Артем Чапай.

За словами письменника, чоловік жінки отримує приблизно таку ж зарплату.

"Вони подумують, чи не поїхати в Польщу. Але вважають, що їм вже пізно, тому що кожному років п'ятдесят. При цьому робота їх, та де не платять навіть мінімалки - найкраща в місті", - додає Чапай.

"Зараз про таких людей не пишуть, тому що такі люди зараз майже не читаються - пишуть про знаменитостей, "героїв", про страждання молодих інтелектуалів. А ці люди, більшість, залишаються непоміченими, хоча і вони люблять, і вони страждають, і у них є "пригоди духу", - каже письменник.

Фото: Володимир Лис

Володимир Лис: "Я б сам особисто написав лист президенту з проханням про те, щоб Сергію Риженко дали звання Героя України"

"Якщо писати книгу про кого-небудь з людей, що нині живуть, то я насамперед зупинився б на Сергієві Риженку. Це головний лікар Дніпровської лікарні імені Мечникова. Те, що я бачив про нього по телебаченню, і те, що мені розповідали про нього очевидці, вселяє мені впевненість, що це видатна людина. Крім того, що дуже складно керувати таким великим шпиталем, то він ще знаходиться в щоденній напрузі, адже він рятує життя військових".

За словами письменника, навіть з боку видно, яке колосальне напруження лягає на цього лікаря.

"На відміну від різних кон'юнктурників, такий чоловік тихо і спокійно робить свою роботу. Він точно вартий більшої поваги. Чесно кажучи, я б сам особисто написав лист президенту з проханням про те, щоб Сергію Риженко дали звання Героя України".

Якщо писати про Сергія Риженка документальну книгу, то перед тим точно треба їхати до нього в Дніпро і зануритися в ту атмосферу, в якій доктор перебуває кожен день, каже Володимир Лис.

"А якщо писати художню, то в ній я б згадав про всіх тих лікарів, які ставили хлопців на ноги, рятували їх на межі своїх нервів і сил. Один день чи місяць з життя такого лікаря - це був би феноменальний твір".