На воротах великого маєтку у Києві біля Інституту раку висить вивіска "Дача". Це не звичайний будинок, а єдиний в Україні центр, де разом із родинами живуть і одужують діти з найтяжчими формами раку
Діти були змушені залишити рідні міста для тривалого лікування у київських лікарнях. Оскільки знімати житло у столиці дорого, "Дача" – єдина можливість для родин залишатися разом під час лікування та у період між блоками хіміотерапії. За 8 років свого існування "Дача" безкоштовно прийняла 1000 дітей з усієї України та подарувала їм шанс на щасливі спогади з дитинства.
"Все почалося з того, що моя подруга попросила підмінити її у якості перекладача на перемовинах італійської благодійної організації Soleterre та Інституту раку, – розповідає президент БФ "Запорука" Наталія Оніпко. – Тоді я не знала, що діти хворіють на рак, і що у Києві є спеціальне відділення, де їх лікують, адже про це ніхто не говорив. Коли я розповідала знайомим про почуте на зустрічі, вони відповідали, що не хотіли б бачити "тих лисих дітей". Мене зачепила їхня байдужість. Я була у декреті – за рік до того на світ з'явилася моя перша донька Злата – і сприймала біль інших дітей як свій власний. Я зрозуміла, що хтось має допомагати онкохворим дітям, і стала волонтером в Інституті раку, а пізніше, за підтримки Soleterre, ми заснували фонд "Запорука".
БФ "Запорука", проектом якого є "Дача", – один з найстаріших фондів в Україні з 10-річною історією. Головний партнер "Запоруки" – італійська благодійна організація Soleterre, що означає: усі звіти ведуться за європейськими стандартами та є у відкритому доступі на офіційному сайті фонду. "Запорука" також входить до списку лідерів національного рейтингу благодійників. Нещодавно проект підтримав Святослав Вакарчук, надавши йому право на використання пісні "Життя починається знов", назва якої стала гаслом фонду.
"За час роботи з дитячою онкологією ми не раз ставали свідками, як через довгу розлуку розпадалися сім'ї – як тати йшли від своїх дружин, – розповідає координатор "Дачі" Людмила Пелих. – Це і було головною мотивацією створити "Дачу", що стала серцем фонду. На "Дачі" сім’ї живуть повним складом: мама, тато, дитина, інколи братики-сестрички. У кожної родини окрема кімната, яка на період лікування стає справжнім, нехай і тимчасовим, домом".
При відкритті центр називався "Посмішка", проте лікарі Інституту раку чомусь відправляли пацієнтів не до Центру "Посмішка", а "на дачу". Виявилося, що так між собою будинок називали діти та батьки, адже тут вони відпочивали від лікарняних стін та медичних процедур.
"Один лише запах дому покращує стан та аналізи дітей, – розповідає Сергій Павлик, кандидат медичних наук і завідуючий відділенням дитячої онкології Національного інституту раку. – А можливість зачинитися в окремій кімнаті та притиснутися до мами часто є більш ефективною за будь-які ліки. "Дача" – це запорука одужання для онкохворих дітей".
У затишному будинку діти оживають, адже тут ніщо не нагадує про лікарню. "Дачники" будують замки, лікують плюшевих ведмедиків і купаються у різнокольорових кульках, забуваючи про хворобу, а тати печуть їм торти і ліплять вареники. Мешканці будинку разом святкують дні народження та інші свята, адже багатьом дітям доводиться зустрічати у лікарні Новий рік чи Святвечір. У Центрі також працюють висококласні психологи та реабілітологи і є власний дачний автомобіль з водієм, завжди готовий відвезти дітей на процедури.
"Зараз на "Дачі" постійно перебувають 6 сімей, – розповідає Наталія Оніпко. – Ми мріємо побудувати нову велику "Дачу", у якій житиме 15 родин. Тоді ми зможемо приймати 350 сімей щороку – саме стільки дітей в Україні з найскладнішими випадками онкології не мають де жити під час лікування і потребують нашої допомоги".
Багато портретів тих, хто подолав хворобу та вже став дорослим, прикрашають вестибюль "Дачі". Одними з перших мешканців будинку була сім’я п’ятирічної Соні. Незважаючи на погані прогнози лікарів, дівчинці вистачило сил і віри перемогти хворобу. Працівники фонду зустрілися з Сонею через 8 років. Виявилося, що вона взагалі не пам’ятає, що колись лікувалася від раку. "Я пам’ятаю лише, що жила у яскравому затишному будинку", – сказала дівчинка. З усіх болючих процедур, блоків хіміотерапії і крапельниць дитина запам’ятала лише яскравий затишний будинок.
Допоможіть Центру "Дача" й надалі дарувати дітям віру в майбутнє – перераховуйте кошти на сайті zaporuka.org.ua або станьте дачним волонтером. І не забудьте поділитися цим матеріалом у соцмережах!