Чому Україна "забула про Крим", як блокада півострова "відрізала" контакти з кримчанами і як проходить благоустрій анексованої території – у матеріалі Styler
20-річний студент Енвер, кримський татарин родом із Сімферополя, вже третій рік живе у Києві. Він поступив до престижного українського ВНЗу відразу ж після того, як закінчив школу в Криму в 2014 році. А цього літа він вирішив до ще одного ВНЗ, вже на заочну форму навчання.
Журналісти Styler познайомилися з молодим студентом на одному з освітніх заходів у Києві. Ми попросили Енвера (в цілях безпеки редакція не вказує його прізвище і змінює ім'я) розповісти про те, як змінилося життя в Криму з моменту його окупації Росією, чи подобається студенту життя в Києві та як багато зараз у Криму патріотів України.
"Те, що з Криму доведеться виїхати, я зрозумів відразу, як у 2014 році на півострові почали з'являтися "зелені чоловічки". Але була одна проблема: у 2014 році мені було всього 17 років. Я майже закінчив Сімферопольську школу, у Сімферополі жили мої батьки, всі друзі і всі знайомі. Я не був знайомий практично ні з ким з материкової України. Ця думка мене дуже лякала. Мовляв, якщо зараз виїду, то кому я буду потрібен? Не буду ж я перевступати до іншої школи, коли до кінця навчального року залишилася пара місяців. Довелося закінчити школу в Криму. І вже тоді старша сестра допомогла мені вибрати кілька ВНЗ у Києві. Я відразу ж поїхав, швиденько подав туди документи, і до всіх університетів вдалося вступити. У результаті вибрав найбільш престижний ВНЗ, який славиться на всю Україну. І зараз дуже радий, що виїхав того літа", - розповідає Енвер.
За його словами, вже після приїзду до Києва він був шокований, коли почув, що Крим для багатьох українців був чужим.
“Коли я вже приїхав до Києва, то був просто в шоці! Навіть коли після анексії пройшло зовсім небагато часу, багато хто із втратою Криму вже почали гамуватися. Але як так? Так не повинно бути! А потім мені говорили, що наш півострів для багатьох українців був чимось далеким. Багато хто їздив да Криму в дитинстві, коли їх туди на відпочинок відвозили батьки. Але на цьому все закінчувалося. Багато хто не їздив до Криму, не спілкувався, не наводив контактів. А багато проживають життя, навіть не виїжджаючи зі своєї області! Найбільше дратують ось такі пасивні люди без позиції, які думають тільки про себе. І через таких людей "без позиції" Крим і змогли вкрасти", - шкодує Енвер.
Відразу після окупації Криму на вулицях Сімферополя люди торжествували: вони вітали один одного з тим, що "нарешті настала справедливість", згадує співрозмовник.
“Але через якийсь час святкування стихли. Дороги залишилися такі ж – з ямами, без розмітки. Але в цілому, благоустрій в Криму – такий же, як і в Україні. Десь ремонт робиться, а десь дороги десятиліттями зруйновані так, що їздити по них взагалі нереально. Особисто мене дуже дратувало, коли ходив вулицями і бачив плакати, з яких чиновники нам обіцяють швидке процвітання. А це процвітання все не настає", - говорить він.
За словами студента, йому стало складно спілкуватися з багатьма однолітками. Адже ті стали на бік Росії.
“Тато мого однокласника служить десь у Росії. Отримує високу зарплатню. Каже, що в Україні таку ніколи в житті йому б не дали! Мама мого друга – родом із Ростова. Майже всі, кого знаю, якось пов'язані з Росією. А говорити з ними стало просто неможливо! Як тільки сказав, що їду вступати в київські ВНЗ, подивилися на мене як на дурника", - згадує студент.
Енверу добре запам'яталося, як кримчани різко негативно сприйняли економічну блокаду Криму. Тоді в кінці вересня 2015 року з ініціативи кримськотатарських активістів була перекрита залізнична гілка, по якій до Криму везли сировину для підприємства Дмитра Фірташа. Також активісти пошкодили лінію електропередач на півострів, а потім два тижні перешкоджали ремонту ЛЕП.
“Пам'ятаю, в один з тих днів у Сімферополі я прогулювався по вулиці з другом. Чув багато невдоволених розмов. Особливо від бабусь! Мовляв, знову в Україні з глузду з'їхали. А одна моя знайома, зовсім не проросійська, тоді сказала: якщо раніше хоч трохи людей в Криму підтримували Україну, то тепер Україна їх остаточно втратила", - згадує співрозмовник.
За словами Енвера, навіть після окупації Криму там було багато підприємств, які продовжували працювати на Київ: хтось надавав інформаційні послуги, хтось - постачав товари.
“Вони раніше реєстрували свої фірми в Україні і платили українські податки. Але після блокади багато хто з цих людей закрили ФОПи по українським законам і відкрили російські. До анексії Криму у таких людей була своя позиція: патріотами України їх не можна було назвати, але і на мітинги за Росію вони не вийшли б. З ними можна було працювати, якось щось говорити, через них можна було вести діалог з Кримом. А після блокади їм про Україну взагалі не можна було й слова сказати! Всі проклинають українську владу. Їм особливо не важливо було, хто блокував - кримські татари, якісь депутати або сам Порошенко. Але ці люди тепер від нас зовсім відвернулися. Однозначно, патріоти України в Криму є! Але вони мовчать, намагаються не висловлювати свою позицію відкрито. Навіть у колі друзів іноді бояться про це сказати", - розповів він.
На превеликий жаль, Україна зовсім забула про Крим, вважає Енвер.
“Хоча і було багато розмов про те, що Крим – це Україна, ніяких реальний дій по його поверненню ніхто не робив. Треба було спілкуватися з людьми. Треба було транслювати на Крим українські канали якимось чином. А зараз більшість кримчан настільки звикли до того, що Крим тепер забрала Росія, що ніби так і треба було. Дуже шкодую, що нікого з колишніх знайомих не зміг переконати в протилежному", - жалкує він.
За кілька місяців життя в столиці студент переконався в тому, що зробив правильний вибір, виїхавши з Криму.
“Перебувати у вільній від російських військ Україні – це нереально круто! Немає агітплакатів за Путіна, ніхто не говорить на вулицях про російські пенсії. Так незвично, що не бачу в Києві вулиць Леніна! Навіть повітря якесь вільне, чи що. Поки мені в столиці все подобається. Мене оточують цікаві люди, мені є з ким спілкуватися. Вважаю, що Київ – це місто можливостей. Буду вчитися, а потім хочу відкрити свій бізнес. Допомагати батькам, які залишилися там, а в ідеалі – вивезти їх з Криму до Києва", - відзначив Енвер.