Гід Софія Грабовецька розповідає про свої улюблені точки на карті столиці
Куди на прогулянку в Києві ходять ті, хто вивчив це місто з усіх боків? Ті, хто знає майже кожен його куточок? Де люблять гуляти гіди у вільний від екскурсій час? Як виявилося, про улюблені місця у столиці гіда Софію Грабовецьку запитують дуже часто. Проте її особистий список “своїх” точок на карті міста постійно поповнюється. Ми попросили гіда розповісти про ті місця столиці, які її надихають.
“Є місця, куди я приходжу провести час, помедитувати, посидіти подалі від шуму вулиць. Це місця, де мені знаходитись приємно і комфортно”, - розповідає Софія Грабовецька.
За її словами, улюблені місця Києва - це наче улюблені цукерки: важко назвати щось одне-єдине.
Вона пояснює:
“Деякі з “моїх” особливих пунктів на карті Києва – це всім відомі туристичні цікавинки, а інші – незвичні хоча б тим, що знаходяться неподалік від відомих маршрутів. Але в той же час менш популярні. Часом люблю прогулятися неподалік Майдану, у нашому “київському Парижі” - на Городецького. Там, в будинку №9, є чудова колоритна арка з пишною красивою ліпниною. Роздивляюся візерунки, далі крокую по вулиці Заньковецької. Повертаю на Станіславського, заходжу в театральний ретро-буфет. Беру каву, деколи ще щось смачненьке. Іду до скверика біля театру Франка. Вдихаю свіже весняне повітря, п'ю каву і, здається, день вже заграв новими фарбами".
З цього затишного місця, оази біля академічного театру, і почнеться наша підбірка.
Цей затишний “п’ятачок” займає зовсім небагато місця. Софія Грабовецька запевняє: якщо у будні тут доволі галасливо, бо поряд урядовий квартал, Адміністрація Президента, то на вихідних, навпаки, дуже тихо і затишно.
Місце, де зараз знаходиться сквер, у 19 сторіччі було у володінні місцевого багатія, відомого професора медицини Фрідріха Мерінга. Йому також належали великі території поблизу – місця, де зараз Пасаж, вулиці Заньковецької, Банкова і Городецького.
Відео: Загадкові київські дворики (video.rbc.ua)
"Мерінг прославився тим, що лікував безкоштовно єврейську бідноту. Ті не залишалися в боргу і за лікування платили тим, що добродушно розповідали, що де можна вигідно купити. За рахунок цього професор скуповував землі, і врешті отримав велику територію. На ній звів кілька розкішних будинків та різні флігелі. Значну частину земельної власності лікар віддав під сад. А на місці, де зараз знаходиться театр Франка, було озеро, яке взимку ставало ковзанкою", - розповідає гід.
Фото: Колоритні ліпнини на будинку по вулиці Городецького, що веде до скверу (РБК-Україна, Віталій Носач)
Йшов час, і діти професора медицина вже не хотіли жити в цьому єдиному спільному просторі. З часом вони продали все домобудівному товариству. Так на місці великої садиби з’явились нові вулиці.
"За рахунок цього з'являється Будинок з химерами, будівля театру Соловцова, фонтан Термена на місці колишнього озера. Таких фонтанів у місті було шість. Це зараз ми цінуємо ці пам’ятки за архітектурну красу, а тоді їх споруджували з практичних міркувань – аби дати людям чисту воду. Сьогодні ми скаржимося на якість води у Дніпрі, але схожа проблема була вже сто років тому! Людям, які селилися у "верхньому" Києві, дістати воду було складніше, ніж тим, хто жив на Подолі. Тож фонтани дали доступ до води кращої якості", - згадує Софія Грабовецька.
У 19 сторіччі Київ інтенсивно забудовується. Життя вирує, з'являються прибуткові будинки. Київ поступово набуває вигляду капіталістичного міста. За рахунок цього виникає потреба у водопроводі, каналізації, опаленні.
Гід нагадує: станом на середину 19 сторіччя у Києві було 54 колодязі. Це дуже мало, враховуючи те, що в Києві жило близько 70 тисяч людей.
“Вже в ті часи існувала доставка води. Візники розвозили воду в діжках і мали по суті монополію. Звісно, їм була невигідна поява водопроводу. Та все одно треба було цю проблему вирішувати", - каже вона.
Воду з Дніпра у той час фільтрували, але не дуже якісно. Мешканці скаржились на воду з піском та намулою. Тому з часом замість води із Дніпра було прийняте рішення використовувати воду артезіанську, з-під землі.
"Фонтани Термена для мешканців "верхнього" міста стали виходом із ситуації. За 6 відер води з фонтану треба було заплатити 10 копійок, ну а просто попити води безкоштовно ніхто не забороняв. Сьогодні цих фонтанів у Києві п'ять. Один із них – якраз біля театру Франка. З нього води вже не поп'єш, але по колу стоять лавочки. На них можна посидіти, відпочити у затишній і приємній атмосфері", - зауважує Софія Грабовецька.
Це спортивна споруда в центрі Києва під відкритим небом. Призначена для тренувань і трекових перегонів. Розташована на вулиці Богдана Хмельницького. Велотрек був збудований у 1913 році. У 2009 році був зруйнований через будування житлового комплексу. У травні 2017-го оновлений велотрек знову відкрили.
"Це місце знаходиться поруч із будинком, де я виросла. Тому воно навіює мені приємні спогади із дитинства. До реконструкції про циклодром знали любителі велосипедів і переважно місцеві. Відновлення ж вдихнуло у нього нове життя - і про нього знову заговорили! Мені також подобається вулиця Липинського, яка знаходиться поряд. Вона дуже затишна – там лише невеличкі будинки. Йдеш цією вулицею, і очі відпочивають. Багатоповерхівок немає, за винятком однієї, яка нависає над велотреком. Все інше – низеньке, маленьке, і атмосферне", – коментує гід.
Вона додає: це місце теж цікаве з історичної точки зору. Велотрек розташований в Афанасіївському Яру, який свого часу назвали "київською Швейцарією".
"В Києві "Швейцарій" було три. Одна – на Лук'янівці, гориста місцевість, що примикала до Кирилівки. Друга - на Голосієві. А основна - між вулицями Б. Хмельницького та Бульварно-Кудрявською. Саме тут з 19 сторіччя починають жити медики, адже на тоді ще Фундуклеївській з’явився анатомічний театр. Професорів і студентів селили неподалік. Саме останні дали назву мальовничій місцині "київська Швейцарія". Тут справді було гарно!"
Наприкінці 19 століття у Києві в моду увійшли велосипеди. У 1912 році Іван Біленко, що жив у яру, придумав "стартап": створив повноцінний циклодром на 500 глядачів – місце, де можна було кататися на велосипедах. Ба, більше - проводити змагання.
Фото: Відновлення велотреку (РБК-Україна, Віталій Носач)
"Біленко придумав розумну штуку: він не тільки відкрив велотрек, а й зробив його місцем, де можна було велосипед орендувати. Також тут орендували авто й мотоцикли. Діяв і літній театр з оркестровою ямою", - розповідає Софія Грабовецька.
Під час Другої світової війни велотрек сильно пошкодили. Під час його відбудови у 1949 року асфальтове полотно замінили на бетонне. У 1978-1980 роках, при підготовці до Олімпіади-1980, була проведена капітальна реконструкція об'єкту.
"Моя мама добре пам’ятає, як за СРСР там ще проводили перегони. Розповідала, що там постійно шуміли, свистіли. Коли я була маленькою, доріжки, поля для футболу і волейболу там ще були, але велотрек як такий не функціонував. Для тих, хто жив тоді в центрі, це місце слугувало додатковим для прогулянок. Адже з великими парками тут складно. Так ото, скверики, або ж Ботанічний сад. А в сенсі захищеності від шуму вулиць велотрек був місцем просто ідеальним", - згадує Софія.
Урочисте відкриття відновленого велотреку відбулося 21 травня 2017 року. Вартість реконструкції склала 96 млн. грн. Восени 2017 року на базі відновленого велотреку почала діяти безкоштовна велошкола для дітей віком від 10-ти років. Заняття проводяться за спеціальностями “трек” і “шосе”.
"Це галерея, майстерня, виставковий зал і кафе в одному флаконі. Та головна цікавинка цього місця полягає в тому, що з місцевого балкону відкривається просто приголомшливий вид на Софію Київську! З такого ракурсу, який більшість мешканців і гостей Києва точно не бачили", - розповідає гід.
Софійський собор ми традиційно звикли бачити з боку площі. Але звідси видно лише “парадну” його частину з головним входом. Для тих, хто не заходить усередину, велич і масштаби усього комплексу лишаються непомітними.
“Локація” - це місце, звідки святиню можна роздивитись детальніше. Особливо в період, коли ще немає рясного буйного цвіту на деревах навколо.
Софія Грабовецька розповідає:
“Після екскурсій в центрі міста я йду на Георгіївський провулок обабіч стін Софії. Там заходжу в будинок біло-рожевого кольору. Він там один-єдиний, старенький і затишний. Піднімаюся на другий поверх у мистецький центр “Локація”, беру чашку кави чи чаю. Виходжу на балкон, і переді мною відкривається зворотна частина заповідника “Софія Київська”. А Софія – вона як Ейфелева вежа - з кожного боку по-своєму прекрасна”, - зауважує Софія Грабовецька.
“При згадуванні Києва в нашій пам'яті традиційно спливають картинки із листівок. Одна з таких - краєвид з Володимирської гірки на Пішохідний міст", - каже Софія Грабовецька.
“Проте справжній Київ – це не тільки красиві місця. У міста є і тильна сторона: покинуті будівлі, фасади, що потребують реконструкції, нерівний, дірявий асфальт. Однак якщо ти по-справжньому любиш щось, то любиш його з усіма “плюсами” і “мінусами”. Тому, можливо, саме Рибальський міст для мене особливий: маленький, домашній, з атмосферою “для своїх”, - зізнається вона.
Особисто для себе гід називає цей міст “маленькою Одесою”.
“Міст зачинено ще з 2009 року. На перший погляд, зовні він так собі: покинутий, пошарпаний, подекуди скло від розбитих пляшок валяється, інше сміття. Тож місце точно не для туристів, які хочуть відчути затишок старовинних вулиць столиці. Проте звідси відкривається доволі незвичний вид на Київ із його кранами та заклопотаним Подолом. Чимось це нагадує Одесу. Тут дуже гарно проводжати захід сонця”, - розповідає гід.
“Інший чимось схожий на нього міст, Подільсько-Воскресенський, теж цікавий. Він обривається десь на половині Труханового острова”, - додає вона.
Міст привертає увагу як об’єкт “вічного довгобуду”. Хоча є досить немалі шанси на те, що його все-таки завершать будувати. Про це неодноразово заявляв міський голова Києва. Для цього проекту збираються залучити кошти німецьких інвесторів.
“Якщо Подільсько-Воскресенський почали будувати у 1993-му, то Рибальський звели ще у 1960-ті. Він вів з Подолу на Рибальський півострів. Через будівництво поряд його вирішили розібрати і зробити іншу розв'язку. Однак міст теж лишився “висіти у повітрі”: ні нової розв'язки немає, ні сам міст не демонтували”, - підкреслює Софія Грабовецька.
Софія Грабовецька коротко згадує про відомий всім оглядовий майданчик, який облаштований навколо Андріївської церкви зверху Андріївського узвозу.
Це місце виправдано вважають одним із найкращих місць, звідки відкривається прекрасний вид на столицю.
“Хоч це і “розкручене”, але дуже класне місце зі своєю атмосферою і своєю історією. Саме тут, кажуть, стояла імператриця Єлизавета, і в ясний день нібито змогла розгледіти із пагорба навіть Чернігів! На цей оглядовий майданчик я приходжу із великим задоволенням”, - каже гід.
Менш туристичне місце зі схожим видом - ажурна альтанка на Алеї художників. Її встановили нещодавно, і потрапити до неї просто: для цього достатньо спуститись трошки нижче Андріївської церкви, повернути праворуч і йти буквально 5 хвилин, насолоджуючись картинами місцевих художників.
Також пропонуємо прогулятися вулицею Пушкінською у Києві