Легендарний водойму, вважався назавжди втраченим, вдалося повернути киянам всупереч варварським планами столичної влади і забудовників. Але бій не закінчений
Про існування цієї важливої в історичному контексті річки кияни забули на кілька десятиліть. Довгий час Почайну вважали втраченим водоймою, про якого залишилися одні лише спогади в літописах. Навіть деякі історики не здогадувалися, що існуюча сьогодні система озер Опечень і витікаюча з них маленька річка – і є та сама легендарна Почайна. Вірніше, те, що від неї залишилося за довгі роки втручання людини в природний ландшафт Києва.
Не було б щастя, та нещастя допомогло. У минулому році столична активістка Аннабелла Моріна зацікавилася історією виникнення системи мальовничих озер на Оболоні. Як з'ясувалося, столична влада планує забудувати історичну місцевість, загорнувши в бетон і асфальт залишки все ще живий Почайни.
Фото: Одна група істориків вважає, що стародавніх киян хрестили в спокійних водах Почайни, а не в бурхливих потоках Дніпра
Ще зі шкільної лави багатьом запам'яталося, що саме в Дніпрі князь Володимир Святославич у 988 році здійснив перший обряд хрещення жителів древнього Києва. Цей момент і став точкою відліку офіційної історії православної церкви на території Київської Русі.
Однак історики, "присмотревшиеся" до вищезазначеного події детальніше, прийшли до висновку, що точним місцем хрещення Русі є все-таки літописна річка Почайна. Тобто саме цей приплив Дніпра і дав початок поширення християнства на наших землях.
На користь версії про хрещення киян у Дніпрі говорить велика кількість згадок у літописах та інших давніх історичних документах. Зокрема, про це йдеться в найстарішою з доступних літописів – Лаврентіївському. Але, цікаво, що факт хрещення киян у Почайні згаданий у деяких підручниках радянського періоду.
Крім того, активісти і дослідники історії української столиці звертають увагу на те, що з логістичної точки зору жителям древнього Києва було б зручніше хреститися саме в Почайні.
Фото: Річка Почайна на карті Києва 1931 року
Відомий київський історик XIX століття Микола Закревський неодноразово підкреслював у своїх працях, що Почайна для давніх киян значила навіть більше, ніж Дніпро. У цьому є логіка говорить Анабелла Моріна, адже більша частина населення і основна інфраструктура міста в той час зосереджувалися на Подолі. Цей район і омивала Почайна, що протікала поряд зі Старокиївською горою (Верхнє місто). Киянам було набагато простіше прийти до найближчої річки, ніж пробиратися крізь зарості до Дніпра, схили якого тоді були майже безлюдні.
Відомо також, що після XII століття саме в київському Йорданському озері (воно ж озеро Чернечь, за однією з версій - витік Почайни), духовенство з довколишніх монастирів почало проводити Велике освячення води у Свято Богоявлення (Водохреща).
Щорічно 6 (19) січня до озера здійснювали хресний хід (інша назва – "ходу на Йордан"). Логічно було б припустити, що не даремно саме це озеро назвали Йорданським – на честь річки Йордан, водами якої охрестили Ісуса. При цьому саму річку в XIX столітті називали Йорданської. Це говорить про те, що Почайна і серія прилеглих до неї озер мала для давніх киян важливе значення.
Фото: Почайна - між озером Йорданським і затокою Дніпра Волкувата
Почайна – оповита загадками знахідка для істориків, яка донині потребує детального дослідження.
Так, залишається відкритим питання про те, де саме знаходився істок Почайни.
Одна версія свідчить, що річка витікала з Йорданського (і сполученого з ним Кирилівського) озера. На складеній у 1695 році полковником Київського гарнізону Ушаковим карті зазначено, що в озеро Довге (Кирилівське) впадає річка Сирець, а витікає річка Почайна.
Друга група дослідників вважає витоком Почайни болота в районі озера Редькіне ("у народі" – Міністерка).
Є і третя версія – витоку в звичному розумінні у літописної річки не було. Можливо, Почайна була старіцей Дніпра (старим руслом), його протокою (рукавом), який починався від основного русла між Вишгородом і гирла Десни.
Бути може, вірні кілька варіантів, що передбачає багатоетапність існування древньої річки.
Фото: Табличка в переході біля колони Магдебурзького права (go2lavka.com)
До речі, деякі факти вказують також на "незалежність" Почайни від Дніпра.
"Основні водяні притоки Почайни йшли з материка з заходу, а не зі сходу, де протікає Дніпро. Це літописна річечка Водиця, яка вважалася першим правим припливом Почайни. Це Мушинка, Коноплянка, Курячий Брід, Западинка, Сирець. До речі, на карті 1695 року, підготовленої підполковником Ушаковим на замовлення Петра I, видно, як Сирець впадає в озеро Довге (Кирилівське), з яким була з'єднана Почайна", - розповідає активістка, дослідник історії древньої річки Аннабелла Моріна.
За її словами, Почайна впадала в Дніпро в районі урочища Хрещатик - місцевості в околицях нинішньої колони Магдебурзького права. До речі, в підземному переході поруч з колоною до цих пір можна побачити пам'ятну табличку зі словами: "Тут у 988 році у злитті хвиль Дніпра і Почайни Хрестилася Русь".
Дослідниця підкреслює, що ця напис – плід своєрідного компромісу істориків, які так і не можуть вирішити, відбулося перше хрещення давніх киян у Дніпрі, чи все ж у Почайні. У цьому контексті Аннабелла Моріна просить звернути увагу на досить швидка течія річки Дніпро, здатне значно ускладнити процедуру хрещення старих і дітей. Спокійні води Почайни для цих цілей підходили набагато краще.
Фото: Фольклористи і дослідники казок вважають, що прототипом казкової річки Смородини могла послужити Почайна (web-kapiche.ru)
Фольклористи хто ототожнює Почайну з казковою річкою Смородиною (інші назви – Пучай, Вогненна ріка, Почев-річка).
У старовинній казці "Добриня і Змій" річка Смородина ("саморождающаяся" річка) відокремлює світ живих від світу мертвих. Це святе місце, де Добриня Микитич вбиває Змія-Горинича. Дослідники казок розглядають вищезгадану історію як перемогу християнства над язичництвом.
Аннабелла Моріна пояснює, що до хрещення давніх слов'ян на Почайні, "болоньї", знаходилося капище бога Волоса (Велеса), який зображувався у вигляді змія. Він вважався покровителем поетів, волхвів, торговців і був одним з центральних божеств в слов'янській міфології. Купатися в цій місцевості людям заборонялося, так як вона була присвячена важливій божеству.
"Слово "Почайна" має в своїй основі коріння, так скажемо, дославянских, пра-пра мов. Означає воно "ковш" - якусь ємність зі священною вологою-водою. Це було дійсно сакральне місце в житті наших предків", - каже Анабелла.
Під час хрещення Київської Русі князь Володимир наказав скинути язичницьких ідолів у Києві. Завдяки літописам стало відомо, що у Новгороді питанням займався начальник його дружини, дядько князя – воєвода Добриня. Логічно припустити, що і в Києві таке доручення було дано саме йому. Добриня одержав завдання: йти на "болоньї", де потрібно було скинути Волоса в Почайну.
Фото: Згадка річки Почайни як місця хрещення стародавніх киян, Львівський літопис ( літописний пам'ятник першої половини XVII століття)
За словами дослідниці, саме цей історичний сюжет можна простежити в давньослов'янській казці, де Добриня Никитич, прототипом якого є воєвода Добриня, вбиває Змія-Горинича – змеевидного ідола Волоса. У сказанні також йдеться, що купатися в "вогненної річки", не можна, так як це загрожує смертю. Добриня Микитич порушує заборону і купається в Смородині, викликавши тим самим гнів Змія.
До речі, перейти Смородину можна було по Калиновому мосту (червоного розпеченому), що з'єднує світ живих і мертвих, як давньогрецька річка Стікс.
Все це в черговий раз говорить про те, що Почайна для наших предків була дуже важлива. Тому дуже символічно, що проходив обряд хрещення в річці, де до цього заборонялося купатися. Можна припустити, що таке хрещення в Почайні являло собою своєрідну "перевірку на вірність і силу духу" - людям необхідно було відректися від колишніх вірувань і бути досить сміливими, щоб порушити вікові заборони.
Фото: Археологи Шовкопляс Іван Гаврилович і Ганна Михайлівна (поруч) на розкопках (ru.wikipedia.org)
За даними Анабеллы Мориной, місцевість навколо Почайни і прилеглі озера являє собою не тільки культурну, але й важливу історичну цінність.
У 1965 – 1974 роках перед початком гидронамывных робіт для будівництва масиву Оболонь на берегах Почайни українські археологи провели розкопки, які проходили під керівництвом співробітника Національного музею історії України, вченого-археолога Анни Шовкопляс та її чоловіка – професора Івана Шовкопляса.
Археологи поспішали розвідати історичну місцевість до того, як її засипле піском і забудують багатоповерховими будинками. Як виявилося, не дарма. Під час розкопок вчені виявили древні поселення, що свідчать про заселення долини Почайни за тисячі років до нашої ери.
При цьому найбільше з поселень існувало на березі річки з II по VI століття нашої ери. Археологи підкреслювали унікальність знахідки: житла в поселенні розташовувалися уздовж трьох витягнутих овалів-порожнеч. Всього під час розкопок було виявлено 66 стародавніх жител і сотні різних предметів. Серед них – стародавні артефакти, що відносяться до пізньої трипільської археологічної культури, а також до культур, які вважаються давньослов'янськими: зарубинецької, позднезарубинецкой, празької.
Фото: На розкопках біля Почайни. Археологи Шовкопляс: Анна Михайлівна та Іван Гаврилович (по центру), в оточенні школярів і студентів, які брали участь в розкопках (ru.wikipedia.org)
"Інакше кажучи, в долині Почайни на невеликому підвищенні, протягом восьми століть постійно розташовувалося стародавнє унікальне поселення, в якому спостерігається спадкоємність давніх культур. За цей час п'ять-шість разів Дніпро розливався, розливалася Почайна і затоплювала його. Але люди не йшли надовго, а поверталися і знову ставили свої будинки чи ні стінка на стінку вздовж берегів, швидше за все, трьох малих озер-стариць", - говорить Аннабелла.
Розуміючи важливе значення історичної знахідки для історії України, археологи прагнули зберегти його, створивши підземний музей, який не завадив би будівництву нового району Оболонь. Їх підтримували в цьому багато закохані в Київ археологи, історики, краєзнавці, громадські діячі, архітектори. Зокрема, заслужені архітектори України: "творець" Оболоні Юрій Паскевич і Олесь Силин, зібрав у 1972 році на захист знайденого поселення делегацію громадських діячів.
До речі, до складу делегації входив український поет Іван Драч, який написав вірш про те, що в давнину в районі сучасної Оболоні ще до заснування Києва жили наші предки.
"Хмар – оболоків білі коні
Стояти вгорі на Оболоні
І видно їм, як на долоні
Віки.
На Оболоні, в дуже лоні,
Ширяють крани буйнотонні
І ловлять ночами в долоні
Зірки.
На Оболоні дух машини.
З долини віє дух ожини,
І все натужиться, пружинити,
Бо час такий!
Зросли ж тут русі в завірюсі,
Чужій не піддались спокусі,
Випростувались тут на лузі
Колися!
Прогупотіли літ буй-тури.
З лози i глини впали мури.
Зарубінецької культури
Пропавши мотив..." (Іван Драч. 1972)
Зараз на місці знайдених стародавніх жител розташований стадіон столичної гімназії №143, де навчаються діти відомих політичних діячів.
Інформація про унікальний поселенні так і залишилася в наукових архівах. Безцінні знахідки не змогли зупинити будівництво. Після гідронамиву піску (5 метрів) почалося масштабне будівництво на Оболоні.
Можливо, радянської влади було невигідно розголошувати результат роботи українських археологів, які поплатилися за це своєю кар'єрою. Археологічних розкопок у цій місцевості більше не проводилося.
Зате вже в наші дні дослідження вдалося продовжити. У 2004 році трохи північніше великого давньослов'янського поселення – біля витоку Почайни між озерами Редькіне (Міністерка), Цибулеве і Біле - науковим співробітником Інституту археології НАН України Віталієм Козюбой було виявлено ще одне давньослов'янське поселення III - V століття нашої ери.
Фото: Фрагмент карти-плану міста Києва (1695), складеної підполковником Ушаковим за розпорядженням Петра I. Тут видно "Почаївська коса"
Судячи по картах і історичними документами, аж до XIX, а то й XX століття Почайна була величезним водоймою.
В районі урочища Хрещатик річка була відокремлена від Дніпра довгою косою, яка слугувала продовженням Рибальського острова. До речі, історик Максим Берлінський зазначав, що десь у верхів'ї Почайни перебувала древня гавань, яку зараз прийнято називати пристань Притика. Вважається, що саме в цьому місці візантійські посланці очікували відповідні дари княгині Ольги після її візиту в Константинополь.
Таким чином, історики сходяться на тому, що Почайна у "розквіті своїх сил" була досить повноводною, щоб служити стародавньої гаванню. Одна проблема – щоб потрапити в цю гавань, кораблям необхідно було обпливати піщану косу.
Фото: Річка Почайна на плані Києва 1855 року
У 1712 році ця проблема була вирішена – в піщаній косі прорили канал, який спрощував доступ судів до гавані. У період з 1712-го по 1740 роки залишок коси замывался. Однак навіть зараз, стоячи посередині Пішохідного мосту на Труханів острів, можна відзначити, що суду в цій частині Дніпра уникають досить дрібного центру річки.
У 1897 – 1899 роках гавань розширили для Київського річкового порту. У 1930-х роках процес "знеособлення" Почайни продовжився. Тоді розпочалося будівництво Північного залізничного півкільця, який відрізав старовинну річку від гавані. Таким чином, Почайна позбулася своєї романтичної, оповитою легендами історичної частини.
У 70-х роках минулого століття, з початком активного будівництва житлового масиву Оболонь, доля Почайни зайшла в глухий кут невизначеності. Ще в 1967 році київський краєзнавець Микола Шарлемань виступив із закликом "Збережемо Почайну!". Викликавши суспільний резонанс, Шарлемань та інші небайдужі кияни отримали від столичної влади офіційну відповідь щодо поточного стану річки. З'ясувалося, що літописний водойма наполегливо продовжує існувати. Крім того, після будівництва залізничної дамби поруч з нею річка розширилася, утворивши озеро Опечень.
Фото: Річка Почайна на карті 1896 року
Пообіцявши облаштувати рекреаційну зону, міська адміністрація засипала більшу частину озера Опечень і верхню частину русла річки. Почайна перетворилася на систему озер, пов'язаних між собою системою підземних колекторів, а також річку, що випливає з самого південного озера в районі Московського проспекту і поточну до дніпровської затоки Волковата. Всі озера отримали статус "технічних водойм". При цьому Аннабелла Моріна зазначає, що такий статус не передбачений чинним законодавством, заплутує киян і дозволяє несумлінним підприємцям і чиновникам поступово засипати заради будівництва мальовничі озера і річки.
"У водному Водному Кодексі немає поняття "технічних водойм", але є поняття "технологічних", до яких відносяться штучні, наприклад, пожежні водойми, заводські відстійники. Почайна, як і більшість київських річок, змінених людиною, перетворених у дренажні системи для зливу дощової каналізації – все ж не штучний, а природний водойму. І ставлення до неї та інших річках повинно бути відповідне", - підкреслює дослідник.
Фото: Річка Почайна сьогодні (Facebook/pochayna.ukr)
Київським забудовникам вигідно стверджувати, що Почайни вже давно немає. Детальний план розвитку території, який активісти називають просто ДПТ "Петрівка-Оболонь", передбачає забудову історичної місцевості. Залишки літописної річки хочуть поховати в трубах, проклавши по ній дорогу.
"Про цей факт я дізналася випадково, і добре, що він став відомий зараз, а не рік тому, коли про Почайні в доступних джерелах були крихти інформації. В основному писали, що вона давно померла, а деякі любителі міського фольклору розповідали байки, що вона, мовляв, тече в трубах десь під Подолом, мабуть, орієнтуючись на розташування вулиці Почайнинська. Хоча це, звичайно, не так. Просто ця вулиця йшла паралельно річці, частиною якої є нинішня Київська гавань. Тому перше, що я вирішила зробити, відновлюючи пам'ять про річку, – це заповнити сторінку про Почайні у вільній енциклопедії "Вікіпедії", щоб у кожного був доступ до інформації, підкріпленої реальними історичними документами, картами", - пояснює Аннабелла Моріна.
А минулої осені друзі запросили дослідницю на один із семінарів Департаменту містобудування архітектури КМДА, де вона і дізналася про плани столичної влади прокласти по природному руслу Почайни дорогу.
"Завдяки Почайні ми звернули увагу на процес розробки і прийняття ДПТ "Петрівка –Оболонь", дізналися, що документ фальсифицировался, у нього незаконно додавали додаткові території під будівництво приватних будинків у рекреаційній зоні. Добилися того, що влада скасувала це", - розповідає Аннабелла.
Фото: Система Опечень-Волковата зараз (Почайна)
Але головне – довелося поборотися і за річку. Розробники ДПТ припускали значно зменшити її водну поверхню, загнати в труби і під дорогу, скоротити прибережно-захисні смуги.
Засипати акваторію взагалі не можна, а для зміни прибережно-захисних смуг існує певна законна процедура, що передбачає отримання дозволів в органах Мінприроди, Держводагентство та інших інстанціях. Цього зроблено не було. І активісти змусили владу їх почути.
У квітні цього року річку Почайну офіційно вдалося повернути до життя. Назва водойми (з прив'язкою до місцевості) було внесено в реєстр адрес, вулиць та інших поіменованих об'єктів городр Київ. Зараз йде процес внесення назви на карти, у тому числі картографічні ресурси Google, Яндекс.
Перший важливий етап пройде. Однак небайдужі до питання кияни вимагають також офіційно перейменувати шість інших озер системи Опечень (одне з похідних маловідомих назв тієї ж Почайни) в систему Почайни, створивши таким чином єдиний водний об'єкт – ланцюг озер і витікаючу них річку.
Фото: Накладення карти 1897 року на сучасну основу гугл
Озираючись на пройдений шлях, Аннабелла Моріна впевнена, що ніякої дороги на місці знову повернулася до нас Почайни не буде і бути не може.
"За минулий місяць, здається, всі депутати Київради дізналися, що у нас є річка Почайна, а ми не повинні стати тим поколінням, яке остаточно доб'є цю літописну річку. Навпаки, ми можемо зберегти і хоч якоюсь мірою відродити те, що нам дісталося. Тому зараз будемо домагатися, щоб земель вздовж русла річки – озер, а також земель, на розташовувалися стародавні поселення на берегах, привласнили статус історичного культурного ландшафту долини літописної річки Почайна. Це, до речі, стане ще одним обмеженням для забудовників, які живуть одним днем, не думають ні про минуле, ні про майбутнє Києва. Адже ті ресурси, які у нас є, можна використовувати набагато розумніші, плануючи на тривалий термін. Нам всім жити в цьому місті", - говорить Аннабелла Моріна.