Оксана Забужко: "Коли Росія розпадеться - це й буде кінцем третьої світової війни"
Будь-яка публічна зустріч із культовою українською письменницею Забужко в Києві завжди збирає повні зали. Недавня презентація нової збірки творів Оксани Стефанівни не стала виключенням: щоб послухати авторку, місця у залі столичного Будинку кіно займали задовго до початку події.
Забужко презентувала нову книгу “Після третього дзвінка вхід до зали забороняється” - зібрання найяскравіших зразків малої прози письменниці за три десятиліття. У книзі читач знайде як визнані шедеври, перекладені багатьма мовами та поставлені на численних європейських сценах (“Інопланетянка”, “Дівчатка”, “Казка про калинову сопілку”), так і маловідомі юнацькі спроби письменниці у різних прозових жанрах. Завершує книжку нова, щойно дописана повість, у якій драма непорозуміння між матір’ю й дочкою стає своєрідним підсумком історії цілого покоління — “покоління відкладеної війни”.
Журналісти Styler побували на зустрічі із письменницею і вирішили опублікувати найцікавіші її цитати.
Забужко розповіла, як змінилися методи ведення війни у 21 сторіччі у порівнянні з часом, коли “у Сталіна не було інтернету, у Гітлера - телевізора”. Також - чому різкі заяви деяких польських політиків не слід вважати думкою всіх поляків, а методи вербовки КДБ із часів СРСР нікуди не поділися. І, звісно, про літературу: про жанр короткої прози, нову збірку оповідань, нобелівську лауреату Еліс Манро і про те, як у 2013 році головні літературні нагороди Європи здобули саме жінки.
“Практично кожен видавець у будь-якій точці світу вам скаже: оповідання не продаються. Продаються романи”
На початку зустрічі з читачами Оксана Забужко розповіла про збірку творів, яку нещодавно надрукувало видавництво “Комора”.
“Видавництво звернулося до мене з проханням укласти збірку моєї вибраної малої прози. Страх сказати – минуло вже тридцять з гаком років… До збірки я включила своє перше оповідання. Пам’ятаю той 1982 рік, перша спроба короткої прози. Оповідання, на студентській лаві написане і довгий час не друковане, а випущене вже за незалежної України”, - згадала письменниця.
Загалом коротка проза - жанр, який в Україні знаходиться в не дуже сприятливих умовах, зауважила Забужко.
“Це жанр, який вимагає існування товстих журналів. Зараз бачимо, що товсті журнали відмирають. Відповідно, почав відмирати і жанр. Нема де друкувати, тому і мало пишеться. Література взагалі тісно пов’язана з ринком. Але Україна не одна у такому становищі. Практично кожен видавець у будь-якій точці світу вам скаже: оповідання не продаються. Продаються романи”, - сказала вона.
2013 року рішення Нобелівського комітету трохи змістило ці акценти, додала вона.
“Комітету варто подякувати за те, що спробував змінити кон’юнктуру, коли чи не вперше на пам'яті живих поколінь присудив Нобелівську премію канадській авторці Еліс Манро, яка за все своє життя підкреслено і гонорово не написала жодного роману і навіть жодної повісті. Вона писала лише оповідання, розповідала історії. Це скромна бабуся, яка разом з чоловіком тримала книгарню і між тим друкувала збірку за збіркою, після 80 років життя нарешті була зауважена Нобелівським комітетом. Цим привернули увагу до самого жанру. Це був ніби меседж молодим авторам: “Якщо у вас є історія, то не обов'язково розтягувати її до незкінченного об'єму”.
“Готова відповісти на будь-якому літературному суді: написати добре оповідання важче, ніж роман”
Ніби на підтримку тренду “жінок у літературі” того ж 2013 року ряд престижних літературних премій здобули жінки-письменниці. Сама Оксана Забужко стала лауреаткою премії “Angelus 2013” - її роман “Музей покинутих секретів” визнали кращим серед семи номінантів на літературну премію Центральної Європи. “Букер” 2013 року отримала новозеландська письменниця Елінор Кеттон, а Софі Оксанен навесні 2013-го стала першою фінською письменницею, нагородженою літературною премією Шведської академії (так званою “Малою нобелівською премією”).
Того ж року Премію миру німецьких книгарів, яка щороку присуджується з нагоди проведення Франкфуртського книжкового ярмарку. отримала білоруська письменниця Світлана Алексієвич.
“Десь воно таки відгукується. І ніби сама Еліс Манро, з якою ми особисто не знайомі і може й не познайомимось ніколи, немов передає нам привіт отим своїм бабусиним в’язанням простих людських історій, розказаних з жіночої точки зору. Це ніби підкреслено скромна, підкреслено не амбіційна форма існування літератури. Яка, водночас, дуже складна. Я готова відповісти на будь-якому літературному суді: написати добре оповідання насправді важче, ніж роман. Це дуже важкий жанр. І ось в ось цих умовах я сіла перечитувати свою коротку прозу за тридцять років, щоб вибрати для збірки найкраще. Це було дуже відповідально. При компонуванні книжки проступила логіка внутрішніх сюжетів, які йдуть крізь роки і ніби ниткою стягують увесь цей ґердан докупи, нанизуючи усі елементи. Представляти цю книжку – це як презентувати великою мірою все моє життя у тому, що мене найбільше діставало і діймало за всі ці роки”, - зауважила Оксана Забужко.
“У 21 сторіччі не треба бомбити міста. У 21 сторіччі вистачить розбомбити мізки, і тоді люди самі винесуть завойовникам ключі від міста”
Під час презентації Оксані Забужко ставили питання і про війну, розв’язану Росією на Донбасі.
“У “Альбомі для Густава” я писала про таксиста, який під час революційних подій 2004 року сказав “війна буде”. Так от: таксист цей був у реальності, а не лише у творі. Я справді почула цю фразу “війна буде”. Зараз ви ставите питання: “Чи буде велика війна?”. Але що значить велика війна? Чомусь нам здається, що зараз війна невелика, бо у на дорогах гине людей більше ніж в АТО, а хлопці на сході стоять реально живим кордоном. Це зараз їхня головна функція. Тому що за 25 років, холєра ясна, люди, які керували країною, не облаштували кордону з Росією! Тому зараз його треба тримати живими людьми. І через це все нам здається, що війна, яка йде, невелика. Але великою війна не буде у сучасному світі! Я раніше це вже казала, і зараз зацитую себе ще раз: У 21 сторіччі не треба бомбити міста. У 21 сторіччі вистачить розбомбити мізки, і тоді люди самі винесуть завойовникам ключі від міста. Як сталося в Криму і певним чином на Сході”, - висловила свою думку Забужко.
“Третя світова війна - це війна терористична, яка удає із себе низку локальних конфліктів”
За словами письменниці, при наявних нині сучасних технологіях, за умов глобалізації, замість широкомасштабного вторгнення і прориву через кордон, Росія використовує інші методи ведення війни.
“Не забуваймо, що у Сталіна не було інтернету, у Гітлера не було телевізора. Методи змінилися. Росія готувалася до зовсім іншої війни, яку зараз і веде. Не треба забувати, що Росія - це імперія, у якій - найдосвідченіші у світі спецслужби. Впродовж чотирьох поколінь від 1918 року ніхто не робив ніякої ревізії злочинів проти людства, ними скоєних! Це імперія НКВС, імперія ЧК. В Росії працюють в режимі спецоперацій – теракти, диверсії, терористичні війни, коли досить закинути в соціум групу чисельністю у 300 чоловік. Коли достатньо роззосередити у юрбі групу підготованого десанту, який переодягається у місцеву форму. Тому третя світова війна - це війна терористична, яка удає із себе низку локальних конфліктів. Але ця війна вже йде”, - сказала вона.
В тому, що третя світова вже триває, можна переконатись, якщо простежити за рядом міжнародних подій, каже Забужко.
“Це можна помітити, зокрема, коли стежите за тим, як американські спецслужби відкривають зараз проросійську присутність, вплив Росії у своєму інтернеті: у твітері, у фейсбуці. Як росіяни впливали не лише на кампанію Трампа, а й проникали набагато глибше. Це і є третя світова. Це війна за переділ енергетичних ринків. Це війна за кінець Газпрому і кінець газпромівської імперії. Коли Росія розпадеться, це й буде кінцем третьої світової війни”, - сказала письменниця.
“Всі ці розмови про те, чи нам загрожує війна ще й на західному фронті – думаю, цього найперше дуже хотіли б у Кремлі”
Із залу до Оксани Забужко звучали запитання і про відносини України із Польщею. Які, на жаль, останнім часом загострилися. На це письменниця зауважила, що заяви деяких польських політиків зовсім не слід розуміти як думку заяви більшості громадян Польщі. Також вона закликала не реагувати на заголовки і ЗМІ, які повідомляють нібито про те, що поляки мало не готові піти на українців війною.
“Всі ці розмови про те, чи нам загрожує війна ще й на західному фронті – думаю, цього найперше дуже хотіли б у Кремлі. Але поляки зовсім не збираються із нами воювати! Швидше навпаки – ось ця дурна поведінка ПІСу (польська політична партія “Право і Справедливість, яку деякі аналітики вважають антиукраїнською - ред.), який встиг посваритись не лише з українцями, а й литовцями і німцями - явно не думка всієї Польщі. І зовсім не слід думати, що ці всі заяви так прямо подобаються польському виборцю, що він прямо зараз готовий вхопити шаблю із патріотичними піснями 18 року йти і рубати українців! Це не так”, - сказала Забужко.
“Нинішній польський політикум гірший від українського”
“Польща є однією з численних країн, до яких Росія застосувала технологію Березовського “зачем покупать завод, если можно купить его директора”. Ви виграєте вибори, і ніби вся країна у вас у кишені. Це чисто російське уявлення про те, як працюють політичні системи на заході. Насправді, як виявилося, вони працюють не зовсім так. І, на щастя, Польща є однією з не численних, де ця технологія, на жаль, спрацювала".
Оксана Забужко також згадала і Чехію, президент якої недавно різко висловився про Україну.
“Зайдіть в інтернет і подивіться оцей флешмоб чехів – “Чехія – не Земан” (у соцмережах чехи запустили флешмоб на підтримку України після того, як чеський президент Мілош Земан “відзначився” скандальною заявою про те, що Україні слід “узаконити” анексію Криму і попросити за це компенсацію у вигляді нафти чи газу - ред.). Чеський президент може бути скільки завгодно проросійським, може скільки завгодно бути чеським Януковичем. Але Чехія – це і справді не Земан! І вплив цієї людини на внутрішню і зовнішню політику не є таким, як уявляють у Кремлі. Бо у Кремлі вважають, що увесь світ організований за російською моделлю: ніби є завод і є його директор. Насправді – ні, не зовсім так”, - додала вона.
За її словами, радикалізація деяких політичних сил у ЄС - це велике випробування великий тест для двохсотлітньої історії демократії.
“Зараз треба знайти, як кажуть інженери, де ж є ця “защита от дурака”. Та при цьому навіть поява Трампа на чолі США і Земана на чолі Чехії не означає, що країна провалиться. Такі маленькі авторитарні країнки, які ніби керуються прокремлівськими “правими”, так – це велике випробування для всього народу. Але не слід думати ні в якому разі, що Ващиковський – це вся Польща. Ні. Це не вся Польща (Голова МЗС Польщі Вітольд Ващиковський відомий своїми різкими заявами у бік України. Зокрема - “З Бандерою у Європу ви не увійдете” - ред.). Насправді ж нинішній польський політикум гірший від українського. Це без перебільшення можна сказати”, - зауважила Оксана Стефанівна.
“Я бачила, як вже станом на 2013 рік полякам на роль головного кривдника замість росіянина “підкладався” українець”
Репресії, вербування і злочини російських спецслужб за СРСР - одна із малодосліджених у літературі тем, зауважує Оксана Забужко.
“Логіку дій і історію спецслужб ми мало дослідили. Тут ми недопрацювали, недоговорили і недодосліджували. Та якщо згадати старі методи КДБ, то побачимо, що вони нікуди не поділися і зараз так само використовуються. Адже що таке “вербовка”? Це втягти людину, зачепивши за слабкість. Слабке місце є у кожного. Хтось любить випити, хтось любить жінок. Хтось – страшенно амбіційний, має розпухле его і вважає, що йому чогось протягом кар’єри недодали, що його не цінують. Оце взагалі золотий матеріал для “вербовки”! Коли такий типаж бачу, здається, ніби людина прямо-таки ходить наче у футболці з написом “завербуйте мене”! Когось на чомусь піймали, комусь щось підкинули, залякали. Не дарма кажуть – диявольські спецслужби. І справді є у цьому щось диявольське, коли спокушають, втягують і потім юзають, нагло використовують”, - сказала Забужко.
За її словами, вже давно відому технологію Росія зараз використовує на великих групах. В тому числі – і на цілих країнах.
“У книзі “І знову я влізаю в танк” я трохи пишу про Польщу. Про те, як тонко насправді використовувався оцей польський “комплекс жертви”. Як їм заміняли Катинь (військовий злочин, масові страти польських громадян, здійснені органами НКВС СРСР - ред.) на Волинь (збройний конфлікт між поляками і українцями у 1943 на території Волині - ред). А я добре бачила, як підмінювалися ці поняття. Якщо ще 2008-2009 року в першій ліпшій польській книгарні вам відразу в очі кидалися чорні заголовки: “Катинь”, “Катинь”... На перші полиці виносили книги з історичними матеріалами, інтерв’ю, спогадами про цю трагедію. Також Анджеєм Вайдою був знятий фільм на цю ж тему. І я прослідковувала, як це все почало поступово замінятися на Волинь. І я бачила, як вже станом на 2013 рік полякам на роль головного кривдника замість росіянина “підкладався” українець. Як ішли і йдуть намагання роздряпати всі ці віковічні комплекси. Це реально “гебешна” технологія!”, - пояснила Забужко.
“Перепрошую, але всю країну мордували! Усю країну втягували в колаборацію”
В той же час злодіяння російських спецслужб лишаються малодослідженими в Україні, де ті встигли “попрацювати” дуже глибоко, каже письменниця.
“Даруйте, але ж у нас цього ніхто не проговорював! У нас все це ще від покоління батьків, від самої Хрущовської відлиги, від Щербицьких репресій 72 року, все стоїть нечищене, непровітрене, непроаналізоване!
Були кілька дисидентських імен. Але ж ідеться не лише про кілька десятків дисидентів, яких тоді посадили. Перепрошую, але всю країну мордували! Усю країну втягували в колаборацію в тих чи інших формах. І ось це була головна проблема із самого СРСРу. Саме звідти тягнеться ось той ризик “реставрації”, який постійно висить над нашими плечами”.
“Мене як письменницю цікавлять не самі російські гастролери, а ті, хто їх тут приймає. На цьому етапі мене цікавіть “занечищеність” наша, внутрішня. Ось це дійсно проблема! Не гастролери, яких можна врешті-решт просто не пустити. Мене цікавить те, що всередині нас. Те, що досі триває. Над цим нам треба ще довго працювати”, - підсумувала Оксана Забужко.