Про президентство Трампа, українську мову на Донбасі, квоти на українську музику в ефірах радіостанцій і нову збірку оповідань - в інтерв'ю для Styler
Макс Кідрук - відомий український письменник, який давно завоював інтерес читачів у різних куточках України. Його знають навіть у невеликих містечках, де його книги раніше не продавалися. Кідрук не лише пише книги, а й активно їх популяризує: він регулярно їздить по Україні з презентаціями своїх книжкових новинок. Багато хто говорить, що традицію масштабних літературних турів почав в нашій країні саме Макс.
Крім того, разом з командою однодумців Кідрук проводить пізнавальні лекції. Приміром, він успішно реалізував науково-популярний проект Quantum: у різних містах України вів цикл лекцій про космос.
Цього року його новий роман "Зазирни в мої сни" опинився в довгому списку конкурсу "Книга року BBC".
Письменник сам читає безліч найрізноманітніших книг, популяризує читання в Україні. Макс не любить, коли його порівнюють зі Стівеном Кінгом і впевнений, що в Україні цілком можливо заробляти непогані гроші, займаючись тільки лише письменством.
Styler дізнався у Макса Кідрука, що відрізняє різні куточки України, які він відвідує з презентаціями, як створювався збірка оповідань "ДНК" та чому питання окупації Донбасу затягнеться надовго.
“Перемога Трампа на виборах у США – це, по-перше, було дуже несподівано. А по друге – просто страшно. Адже в такі моменти розумієш, як швидко все у світі може змінюватися. І як Америка, яка майже десятиліття голосувала за афроамериканця-демократа, що виграв минулі вибори з величезним відривом, і який був добрим президентом, після цього раптом вибирає Трампа. Я нічого не маю проти республіканської партії. Але про Трампа думаю, що це навіть не людина, а просто істота. До нього навіть не можна застосовувати слово "особистість", по правді кажучи".
“Звичайно, багато в чому вибори в США ми розглядаємо зі своєї, української точки зору. Але знаю, що багато американців вже хочуть виїжджати з країни якраз через президентство Трампа. Моя дружина курує роботу іноземних волонтерів в Рівному, у Вінниці. Багато спілкується з волонтерами з Америки. Буквально на днях мала зустріч з ними, і один американець на повному серйозі заявив, що залишається на найближчий час жити в Україні. Після закінчення термінів волонтерства не має намірів повертатися назад. Така позиція цілком зрозуміла, судячи з того, ким, а вірніше чим є Трамп".
“Дуже сумніваюся, що політика Трампа буде впливати на Україну найближчим часом. У гіршому випадку, може дійти до зняття американських санкцій з Росії. Це, на жаль, розв'яже руки Москві, але ті санкції і так не особливо діють. Очікую, що буде зменшення тиску з боку США на Європу. Але давайте говорити правду: в України немає такого сильного впливу на міжнародному рівні, як нам би хотілося".
“Письменник, як і будь-яка інша людина, обов'язково повинен реагувати на те, що відбувається у нього в країні. Це одна із задач авторів літератури як такої. Адже хто як не журналісти і письменники повинні бути незалежними і висловлювати те, про що не говорять політики?".
"Нещодавно вийшла збірка оповідань "ДНК". У ній сім письменників розповідають сім історій з різних поколінь, які дивним чином збереглися в структурі ДНК людини за 150 років. Я писав останню, завершальну історію про Україну в далекому майбутньому. Зазвичай намагаюся писати найбільш реалістично. І те, що я описав в "ДНК" - на мій погляд і є найбільш реалістичним сценарієм. Проблема окупації Донбасу, швидше за все, затягнеться надовго. У кращому випадку, Росія сильно ослабне, і тоді змушена буде як мінімум піти на переговори і на поступки. А коли це станеться, Донбасу треба дати право на самовизначення. Але найближчим часом навряд чи щось в регіоні зміниться".
"Ідея створити збірку оповідань "ДНК" виникла у Сергія Жадана та Фоззі. Книга відрізняється від інших збірок, адже ми писали не кожен сам по собі. Це була спільна робота. Ми писали про різні покоління українців. Сергій розіслав усім, кого хотів узяти в команду. інформацію про часові проміжки з різних періодів історії України. Кожен міг вибрати собі той, який хотів би. Ми обговорювали, про що будемо писати, і які персонажі будуть у кожному з оповідань".
“Герой моєї розповіді так і не дає однозначної відповіді, чи потрібно приєднувати Донбас до України чи ні. Його батько виїхав з Донецька вже дуже давно і він вважає, що правильніше буде дати висловитися тим, хто там жив раніше і живе зараз. У будь-якому випадку, це ніяк не повинно було бути приводом почати війну".
“Питання самовизначення Донбасу навряд чи вирішиться найближчим часом. Але настане час, коли від підвішеного стану потрібно буде відійти. Нас зараз більше повинен хвилювати розвиток країни в цілому. Не треба дискутувати про інтеграцію Донбасу. Замість цього нам треба стати такою супер успішною країною, щоб до нас самі хотіли приєднатися. Не хочу, щоб мої слова звучали провокаційно. Адже мова йде про дуже далеке майбутнє. І все залежить від того, чи ми станемо тією успішною і багатою країною, про яку мріємо".
“Кілька років тому презентації своїх книг ми з командою зробили платними. Насправді для міст західної України в цьому не було новизни. Таку практику Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ пройшли ще років п'ять тому. Там, як тільки ми анонсуємо тур, вже відразу запитують, де можна придбати квитки".
"Про платний вхід більше негативних думок на сході країни. У Харкові, наприклад, було обурення. Мовляв, для письменника це принизливо - брати гроші за вхід. Але як мені сплатити оренду залу, за що купувати квиток на поїзд? А ви потім ще подумаєте, купувати книгу чи ні. Причому якщо до них їдуть групи на рок-концерт, то розуміння платного входу є. У цьому році також була перша платна презентація в історії Миколаїва. Думаю, що ця звичка - просто питання часу".
“Для себе я зазвичай проводжу умовну лінію між Харковом та Одесою: все, що північніше, ми говоримо про сотні людей, які готові прийти на презентацію книги. А там, де південь та схід, то говоримо про десятки людей. Але справа тут не в якомусь менталітеті, а в мовному бар'єрі. Там більшість не читає і не говорить українською. Але це зовсім не означає, що люди на Донбасі не читають книг. Просто читають вони російською мовою. І, швидше за все, на російськомовного письменника прийшло б більше людей, ніж на мене".
“Українізувати Донбас потрібно, але примушувати ні в якому разі не можна. Інакше це викличе черговий опір. Тому я і не прихильник тих надвисоких квот. Так, частина україномовного контенту просто зобов'язана бути, але насильно говорити українською людей не змусиш. Для розповсюдження культурного продукту є інші заходи. Наприклад, вчителям, які в школах або у виші на Донбасі викладають українську, можна платити більше. А це вже залежить від політики нашої країни".
“Насправді це не так важко ось так взяти і перейти на українську мову. Я пам'ятаю своє місто Рівне початку 90-х років: тоді майже всі говорили російською. І буквально за 2-3 роки, коли ми отримали незалежність, почали говорити українською. Варто тільки захотіти".
“Державі треба робити все, щоб жителі Донбасу не відчували себе відкинутими від українського культурного простору. На жаль вони якраз такими себе і відчувають".
“Я за українську мову в усіх ЗМІ країни. І квоти на українську музику - це добре. Третина пісень українською - окей. Але коли деякі кажуть, що треба 80-90% пісень українською, то це вже перебір. Ми чудово розуміємо: у нас країна двомовна".
“Якщо чесно, я не помічаю, що люди стали більше говорити українською. Україномовне середовище для мене закінчується по лінії Житомир-Тернопіль-Чернівці. Все, що далі - Кропивницький, Черкаси - там в абсолютній більшості чую російську. Але скрізь адекватні батьки все одно воліють віддати дитину в українську школу. Адже багато хто тільки революції стали замислюватися, ким ми є, і стали ідентифікувати себе українцями лише три роки тому. Тому все зміниться не так швидко".
“Незважаючи на кризу, незважаючи на війну, я все-таки бачу Україну країною можливостей. Швеція, де я навчався і жив, - дуже розвинута країна. Але там життєвий шлях індивіда чітко передбачений від початку до кінця. Ти знаєш, в якій школі або в якому університеті будеш вчитися, скільки грошей тобі будуть на першій роботі платити, коли купуєш машину. У нас все набагато складніше. Багато чого немає, мало що сформовано. Це ускладнює життя. Але, разом з тим, у нас є купа нових можливостей. Наприклад, у Скандинавії фірмі, що займається софтом для телефонів, вийти на ринок коштує колосальних зусиль. Вони тільки відкрилися, а тільки в їхньому містечку таких компаній вже двадцять. Якщо у Швеції всі ніші вже давно зайняті, то в Україні можна легко стати першовідкривачем".
"Багато хто говорить: "як мені виживати, держава не допомагає". Але хіба держава підтримує Ілона Маска або Apple? Багато в чому все залежить просто від якості продукту: його або купують, або ні. Інша справа, що ні Tesla, ні iPhone, у нас поки не винайшли. Потрібно просто більше працювати, і виконувати свою роботу добре".
“Всі мої зв'язки з Росією давно обірвано. Не спілкуюся ні з ким з цієї країни. Раніше у них виходив переклад моєї книги "Бот" і її тираж поступово розкупили. Але це було ще до Майдану. Думаю, питання видання моїх книг в цій країні ще довго не буде актуальним. І це правильно".
“Я допускаю, що може бути два різні думки про політиків. Але коли одна країна нападає на іншу, тут двох думок бути просто не може. Тут один помиляється, а другий - правий. Шкода, що багато хто до цих пір не може зрозуміти таких очевидних речей".