У ніч з 13 на 14 січня українці будуть святкувати незвичайне свято - Старий Новий рік, яке виникло в результаті зміни літочислення
Свято Старий Новий рік, що в Україні також називають Василів день, є унікальним. Воно з'явилося в 1918 році, коли уряд СРСР вирішив перейти на григоріанське літочислення - й таким чином у наше життя увійшло поняття "старого" і "нового" стилю, а звичні свята зсунулись у датах, що призвело до таких казусів, як Старий Новий рік. Зазначимо, що в Україні святкування в цей період мають більш глибоке коріння - вечір напередодні Старого Нового року називається Щедрим або Маланчиним вечором і є традиційно одним з улюблених свят українців. Про історію, народні традиції та обряди в Старий Новий рік читайте у нас на Styler.
13 січня в Україні з давніх давен відзначали день Маланки, а 14 - святого Василя. Вони супроводжувалися веселими народними гуляннями з переодяганнями хлопців у козу Маланку, ворожіннями молоді на майбутнє. Це все відбувалося в так званий Щедрий вечір (саме так називають старики це свято).
Воно дуже схоже на Святвечір перед Різдвом: теж готується кутя та багатий стіл.
Відмінність в тому, що стіл вже скоромний, тобто на ньому присутні м'ясні і жирні страви, кутю можна присмачувати салом або олією. За вечерею повинна зібратися вся родина, для того, щоб попросити одне в одного пробачення, підвести підсумки минулого року і загадати плани на майбутній рік.
Після традиційної вечері молодь вирушала щедрувати - виконуючи обрядові пісні-щедрівки, бажати багатства, щастя, здоров'я всім сусідам, односельчанам. Незмінно щедрувальників супроводжувала коза Маланка, в яку найчастіше переодягалися хлопці. Увійшовши до будинку ряджений танцював, співав пісні, намагався "буцнути" господарів. Потім приходили "стрілки" і вбивали норовливу козу. Завданням присутніх було оживити Маланку піснями і жартами. Її також лікував "доктор" різними методами, в хід навіть йшли способи перевірити чи доїться коза. Після такого лікування, Маланка, звичайно ж, оживала.
Крім того, було ще одне діло, яке молоді хлопці намагалися вирішити ввечері 13 січня - сватання. Це був єдиний день у році, коли можна було повторити спробу і заслати сватів до дівчини, від якої вже був отриманий "гарбуз", тобто відмова. Та й звичайні пари намагалися пройти перший етап узаконення стосунків саме в цей вечір - щоб життя було щедрим на приємні події.
На цьому традиції Старого Нового року не закінчуються. У перший день нового року, тобто 14 січня, до сходу сонця було прийнято "засівати", тобто ходити до родичів, знайомих з зерном і, розсипаючи його по дому, бажати багатства, удачі, щастя. Виконувати цей обряд могли тільки чоловіки і хлопчики.
Пояснювалося це просто. Кожен господар уважно дивився, хто першим переступить поріг його будинку в новому році: якщо хлопчик чи здоровий чоловік - на щастя, якщо жінка (дівчинка) або старий, каліка - до біди. Тому й намагалися до хрещених батьків, близьких родичей відправити першого "полазника" - хлопчика чи молодого хлопця, щоб напророкувати добро на весь майбутній рік.
У деяких регіонах у цей день рано вранці спалювали "дідухів" (заздалегідь заготовлені снопи пшениці) і стрибали через багаття, намагаючись очиститися від усього недоброго, набраного протягом минулого року. На Василя, так і напередодні, люди намагалися не давати нічого в борг, навіть сміття з хати не виносили, щоб не винести щастя.
Незважаючи на той факт, що історія Старого Нового року як свята налічує менше 100 років, воно прижилося на наших теренах і завдяки потужному народному корінню - Маланка, Василя, обряд щедрування - на гребені інтересу до своїх витоків стає все більш популярним.