"Я зрозумів усе, як тільки "підірвався": Як ветеран АТО позбувся обох ніг і почав життя заново

Володимир Ковальський - одни з тих небагатьох бійців АТО, яким після серйозної травми на війні вдалося перемогти слабкість і біль, і довести своїм прикладом, що відсутність обох ніг зовсім не означає те, що більше не треба рухатися вперед. 

На початку 2015 року успішний інженер-конструктор Володимир Ковальський вирішив, що більше не може продовжувати, зі спокійною душею, жити розміреним життям, в той час, коли в країні йде справжня війна. З цим він не зволікав, і пішов добровольцем на фронт служити розвідником. Але через рік його служба обірвалася трагічно і несподівано: він наступив на противопихотную міну ПМН-2.

Лікарі зробили все можливе, щоб врятувати життя бійця. Але зберегти йому ноги не змогли: їх ампутували нижче колін. Далі все як в тумані – черга госпіталів, сльози вагітної дружини і усвідомлення того, що як раніше вже нічого не буде. Але Володимир зрозумів, що вибір життєвого шляху все одно залишається за ним. Тому, коли йому ще волонтери в госпіталі запропонували стати учасником спортивних змагань, він без роздумів погодився. Як тільки він отримав свої перші протези – відразу ж поїхав у спортзал.

Фото: Володимир Ковальський (РБК-Україна)

Таким чином, Володимир Ковальський став одним з найбільш сильних учасників унікального проекту "Ігри Героїв" - змагань з кросфіту серед ветеранів АТО, яким внаслідок бойових поранень ампутували кінцівки, а також людей з інвалідністю, які пересуваються на візках.

В новий ритм Володимир входив поступово: з перших днів після протезування біль була жахлива. Але через півтора місяця після поранення, на пологах своєї дружини, він вже стійко стояв на своїх новеньких залізних "ногах". А поява малюка стало ще більшим стимулом не зупинятися на досягнутому та продовжувати свою боротьбу.

Сьогодні проект "Ігри Героїв" стрімко розвивається. Всі, хто був на змаганнях не збрешуть, якщо скажуть, що від такого потужного видовища просто дух захоплює. Хлопці намагаються показати своїм прикладом, що всі проблеми лише в голові.

На їх рахунку вже десятки виступів у різних містах України, а попереду – великі перспективи. Зовсім скоро кращі з спортсменів вирушать в Брюссель, щоб провести показове змагання, а пізніше зробити великий прорив – організувати міжнародні змагання серед країн-членів НАТО.

Фото: "Я зрозумів усе, як тільки "підірвався". Була надія, що врятують праву ногу, але цього зробити не вдалося" - Володимир Ковальський (РБК-Україна)

В число "щасливчиків", які 23 квітня продемонструють свої сили у Європі, потрапив і Володимир Ковальський.

14 березня 2016 роки життя Володимира дало новий відлік. Всього один крок різко змінив його долю...

Як командир взводу він очолював розвідгрупу. Хлопці вийшли в сіру зону в районі села Ясне біля Донецька. Там скрізь були заміновані позиції сепаратистів. Військовому не пощастило - він наступив на одну з мін. Він каже, що помітити вибуховий пристрій – досить складно.

"Такі міни заривають у землю, і помітити їх практично неможливо. Для цього потрібна хороша техніка, або хоча б чималий досвід, і те, і інше, на жаль, в нашій армії є дефіцитом", - розповідає Володимир.

Хронологію подій того дня він добре пам'ятає і сьогодні. Каже, що навіть після вибуху деякий час ще був у свідомості. Той факт, що він позбувся ніг, відразу зрозумів.

Фото: Герой АТО наполегливо тренується (РБК-Україна)

"Я зрозумів усе, як тільки "підірвався". Ліву ногу відразу відірвало, права була занадто розірвана, також сильно постраждала ключиця. Я дивився на це все і сподівався, що лікарі врятують праву ногу, але їм цього зробити не вдалося. Добре одне - я йшов тоді першим і прийняв вибух на себе, ніхто з інших хлопців у той день не постраждав", - розповідає Володимир.

Він згадує, наскільки швидко його побратими змайстрували носилки. Володимир ще деякий час після вибуху залишався при пам'яті і вказував якою дорогою вийти з сірої зони.

Володимир Ковальський: "Дружина вагітна, мати в сльозах... якщо б я панікував, це була б катастрофа"

Після травми розвідника доставили у Волноваху, де провели першу операцію. Праву ногу ампутували, частину лівої ноги ще кілька разів "підрізали". Потім військовий пережив ще низку операцій – спочатку в Маріуполі, потім в Дніпрі. Останні хірургічні втручання закінчили в Києві. Він згадує, що не відчував паніки і прийняв все як є. Було тільки хвилювання перед протезуванням, складно було уявити, як це - пересуватися на штучних ногах, адже раніше він бачив подібні речі хіба що у фільмах.

Фото: "Я зрозумів, що мені просто потрібно прийняти все - іншого вибору у мене немає" (с)

"Я зрозумів, що мені просто потрібно прийняти все - іншого вибору у мене немає. Можна було б, звичайно, впасти в депресію, почати вживати алкоголь, але від цього мені легше не стало б. Дружина вагітна, мати в сльозах... якщо б я панікував, це була б катастрофа", - каже Володимир.

Через півтора місяці після травми Володимир отримав свої протези і почав вчиться заново ходити. Поступово, маленькими кроками, спочатку за допомогою ходунків, після - з милицями.

"На пологах своєї дружини я вже стояв на своїх нових "ногах", - розповів про свої перші здобутки Володимир.

Як тільки військовий отримав протези – він пішов на них прямо в зал. І з перших днів на протезах він почав посилено займатися спортом.

Фото: "На пологах своєї дружини я вже стояв на своїх нових "ногах", - Володимир Ковальський (РБК-Україна)

"У нас різні травми, різні рівні підготовки. У когось руки немає, у когось ноги, або обох ніг, як у мене"

Пропозиція взяти участь у спортивному проекті для ветеранів АТО з інвалідністю надійшла ще в перші дні перебування в госпіталі. Володимир каже, що без роздумів погодився, адже розумів – без занять спортом він почне деградувати.

"Зрозуміло кожному, що без спорту було б важко. Для того, щоб пересуватися на протезах потрібно дуже багато сил, тому необхідні регулярні тренування", - розповідає військовий.

Він згадує, що на перших своїх змаганнях був "зовсім ніякий  і насилу пересувався", але з часом досягав все кращих результатів. Крім того, участь у проекті надає величезну психологічну роль. Адже кожен з учасників розуміє проблеми один одного, а також хлопці беруть один з одного приклад.

Фото: "Я думав, що це неможливо" - Володимир Ковальський (РБК-Україна)

"Ми сконцентровані не на шоу, а на заняттях. Зараз ми виходимо на новий рівень – покажемо свої спортивні досягнення на міжнародному показовому виступі", - повідомляє ветеран АТО.

Володимир каже, що заняття в залі вже стали необхідні як повітря. Можна, звичайно, опустити руки, але краще від цього нікому не стане. Він як ніхто інший розуміє, наскільки це важливо – не зупинятися на досягнутому. Коли є час, приїжджає відвідати і підтримати поранених бійців у госпіталі. Адже тільки людина, що пережила таку травму, може бути конкретним прикладом того, як встати на ноги.

За словами Володимира, на жаль, дуже багато ветеранів АТО знаходять розраду в чарці з горілкою. Швидше за все, здатність швидко реабілітуватися після травми закладена в характері людини. Адже хтось, практично не маючи можливостей, долаючи перешкоди, доводить свою силу, а іншим можна запропонувати все необхідне для старту, але людина і з місця не зрушиться.

Фото: "Я не завжди на протезах, вдома я пересуваюся на візку", - Володимир Ковальський (РБК-Україна)

Майже через рік насичених тренувань військовий зізнається, що зараз йому вдається робити речі, про які він раніше і не думав. Наприклад, стрибати на скакалці. Для когось це може і простіше простого, але для людини на протезах виконання цієї вправи вимагає величезних зусиль. Крім того, Володимиру вдається робити присідання зі штангою. Раніше він вважав це неможливим.

"Я думав, що це неможливо. Адже тут навіть не у вазі справа, а в підтримці балансу. На протезах, які повністю не згинаються, це досить складно зробити. Зараз мені вдається присідати і з досить чималою вагою. Але тут важливо не "перегнути" - краще працювати на техніку, ніж на велику вагу, адже протези можуть зламатися від великого навантаження, а придбати нові буде досить проблематично", - пояснює Володимир.

"Квартиру досі не отримав, але піар такий, немов все вже дали"

Не все так просто і легко, як здається. Кожен новий крок дається Володимиру насилу. Кожен день він приходить додому, знімає протези і далі пересувається на візку. Протези досить сильно натирають ноги, особливо під час тренувань.

"Я не завжди на протезах, вдома я пересуваюся на візку. Протези дуже тиснуть, тому знаходитись в них довго неможливо. Тоді я розумію, що мені потрібно більше місця".

Фото: "Життя колишнім вже не стане, але щоб його поліпшити, потрібно докласти не просто зусилля, а понад зусилля", - Володимир Ковальський (РБК-Україна)

За державною програмою для ветеранів АТО, які позбавлені обох ніг, надається житло. Володимир підшукав підходящу квартиру у своєму місті, доплатив різницю, але досі не отримав доступу до квартири.

"Ще восени прозвучала заява, що мені видали квартиру. Потім цю заяву я чув знову і знову. Все б нічого, але проблема в тому, що насправді поки що я не маю ні документів, ні ключів від цієї квартири. Тобто житло я досі не отримав, але піар такий, як ніби все вже дали", - пояснює Володимир.

Володимир каже, що питання отримання квартири для людини з інвалідністю - це не якась примха, а просто необхідність, яка дозволить мати нормальні умови життя.

Зараз він живе у двокімнатній квартирі з дружиною, маленькою дитиною, матір'ю і батьком. Місця для нормального переміщення по будинку в колясці катастрофічно мало. Дверні отвори надто вузькі, а заїхати в туалет або ванну практично неможливо. А ось виїхати на візку з квартири до найближчого супермаркету - практично подвиг. Тому Володимир намагається більше ходити.

Зараз першочергова мета для Володимира – бути в формі. Він розуміє, що крім цього потрібно заробляти гроші на життя собі і своїй родині. Знайти підходящу роботу для людини з інвалідністю складно, особливо якщо потрібно на когось працювати. Тому ветеран АТО планує відкрити свою власну справу, де не буде жорстких рамок і чіткого графіка.

Фото: "Я ні про що не шкодую, та й не бачу в цьому сенсу" - Володимир Ковальський (РБК-Україна)

"Я розумію, що треба заробляти гроші. Зараз є знайомі, які допомагають мені відкрити власну справу з ремонту дизельного обладнання", - ділиться Володимир.

Військовий каже, що навіть якщо б у нього була можливість змінити минуле, він все одно пішов би на війну.

"Я ні про що не шкодую, та й не бачу в цьому сенсу. Життя колишнім вже не стане, але щоб його поліпшити, потрібно докласти не просто зусилля, а понад зусилля. Треба багато працювати, якщо ні, тоді твої рідні будуть тебе носити на руках", - пояснює він.

Здається, прикладати більше зусиль йому добре вдається. Результати насичених тренувань вже видно. У найближчих планах – поїздка в Брюссель, штаб-квартиру НАТО, для того щоб показати свої спортивні результати справжнім профі. Крім того, Володимир активно готується до проекту "Ukrainian Shooting Fitness", який є поєднанням стрільби і кроссфіту.

В планах: тренування, робота. Безумовно, боєць буде приділяти увагу своєму маленькому синові, і доводити своїм прикладів, що доклавши зусилля, можна подолати будь-які труднощі.