Нотатки українського тата в декреті: Артем Чапай про партнерські пологи, стереотипи та радощі батьківства

Styler поспілкувався з письменником, перекладачем і журналістом, шо перебуває у декретній відпустці та виховує двох дітей

Тато в декреті - рідкісне явище для України. В той же час чоловікові, який гуляє в парку з коляскою, а то і з двома, давно перестали дивуватися в Швеції, Фінляндії чи Британії.

Артем Чапай – журналіст, перекладач і письменник, який вирішив піти в декрет, щоб надати своїй дружині більше можливостей для професійного розвитку. Тоді у них народився перший син, а за два роки в родині з'явився ще один хлопчик.

Про свій поки що зовсім не типовий для України досвід Артем Чапай написав книгу, яку так і назвав – "Тато в декреті". Збірка документально-художніх історій вийде у видавництві Vivat! дуже скоро, до Форуму видавців у Львові.

Фото: Книжка Артема Чапая "Тато в декреті" вийде друком до Форуму видавців у Львові

Styler зустрівся з Артемом, щоб дізнатися, який новий досвід він отримав, з якими стереотипами в суспільстві йому довелося зіткнутися, і як це в цілому – бути татом в декреті.

Facebook - двигун прогресу

Якось давно я поскаржився у Facebook на те, що коли сиджу з дітьми, втрачаю час, адже міг би робити щось справжнє. Адже, звичайно, з дітьми бути завжди приємно, але відчуття втрати часу все одно присутнє. А мені хтось сказав – "Ви ж тато в декреті, це унікальний для нашої країни досвід, ви ведете антропологічну розвідку".

Я подумав – і правда, можна про це написати. І, що характерно, якщо б жінка написала про такий самий досвід, це було б менш оригінально – таких книг тисячі. А чоловік у декреті для нашого суспільства – рідкість.

Також близько року тому мене попросили написати колонку про моє батьківство на один із сайтів. Я написав і навіть не очікував, що вона стане такою популярною. Доходило до того, що мами в моєму мікрорайоні підходили до мене і казали, що її читали.

Знайшов себе

Коли у мене був ще тільки один син, я написав кілька художньо-документальних оповідей. Дехто тоді казав: "Писав раніше нормально, тепер став писати про батьківство і втратив свою індивідуальність.

Але сталося навпаки: саме з темою батьківства у мене почало з'являтися справжнє літературне визнання. Адже не обов'язково чоловікові писати про риболовлю. Ці кілька оповідань лягли в основу книги, а основну її частину я дописував протягом останнього року. Найчастіше я писав, поки діти сплять: або вночі, або під час денного сну.

Фото: Дружина Артема Оксана працює у центрі соціальних і трудових досліджень (особистий архів)

Рівняння на Захід

Якщо говорити про поради батьку, який вирішив піти в декрет, то всі вони будуть в першу чергу не практичними, а психологічними. Тому що у нас досі вважається, що коли батько сидить вдома з дітьми, це щось майже ганебне. Творчої інтелігенції це не стосується, а от в інших випадках можуть цього зовсім не сприйняти.

Тут головна порада – дивитися швидше на Захід, ніж, скажімо, на Вірменію. Мені якось розповідали, що тато, який сидить вдома з дітьми у Вірменії, встрачає повагу. Але давайте дивитися не на Вірменію, а на країни, де це вважається нормальним явищем.

В Швеції, Нідерландах, Австрії ніхто на вулицях не буде на вас дивитися, якщо ви тато і гуляєте з коляскою. Коли ми кілька месцев жили у Відні, на мене з дитиною ніхто не звертав жодної уваги.

Здавалося б, сусідня країна, адже від моєї рідної Коломиї до Відня можна дістатися швидше, ніж до Києва. Тому головна порада – орієнтуватися скоріше на Захід, ніж на Схід.

Фото: "Тут головна порада – дивитися швидше на Захід, ніж, скажімо, на Вірменію" - Артем Чапай (fathersclub.com.ua)

"Ти мужик чи не мужик?"

Друга порада. Якщо вам казатимуть щось типу "А чого це ти сидиш з дітьми – ти мужик чи не мужик?", відповідайте: "Не сидів – значить не мужик". Буде більш зрозуміло. Я з таким стикався від сили пару раз, і то – чув таке від людей, яких я не поважаю. Наприклад, від алкоголіка під під'їздом. Мені набагато важливіше, як до цього ставляться в моєму колі спілкування. А там ставляться дуже навіть добре.

Нам потрібно навчитися не соромитися того, що в якийсь момент жінка заробляє більше, ніж чоловік. Тут знов-таки треба вирішити, на кого ми хочемо орієнтуватися. Я б орієнтувався не так на Європу, як на власне бажання бачити світ таким.

"Можна піти у декрет офіційно, але хіба що тільки теоретично"

Йдучи в декрет, бюрократією я не займався зовсім. Так, можна піти у декрет офіційно, але хіба що тільки теоретично. Хоча за законом начебто і можна, але от дружина нещодавно їздила читати лекції робочим в Кривому Розі, і вони розповідали, що на практиці це все доводиться вибивати через суд. Норми закону з практикою, як відомо, у нас в країні не дуже збігаються.

Ми, до речі, і декретних грошей собі не оформлювали. У нашій ситуації 200-300 гривень в місяць нічого не вирішують. Ми подумали – краще не сходити один раз в кафе, і така ж сума грошей залишиться.

Але у кожної родини свої умови, і в невеликому містечку, а тим більше в селі ці 200 гривень дуже навіть відіграють роль. А гроші, які даються при народженні дитини, також не будуть великими. Скрізь платять офіційно мінімалку, тож, виплати теж будуть мінімальними. Я просто офіційно, будучи журналістом на ставці, перейшов на гонорари, і все.

"Це не робить тебе краще за інших, це просто є"

Думаю, з часом статус "тато в декреті" повинен перестати бути якоюсь перевагою і тим, що вимагає якоїсь похвали. Адже це навіть якось іронічно – ми ж не підходимо до молодих мам на дитячому майданчику, і не говоримо їм "Яка ви молодець, яка ви чудова мама!".

Чому тоді треба хвалити батька просто за те, що він робить те ж саме, що і мільйони жінок? А як тільки те ж саме починає робити чоловік, тебе раптом запрошують на ефіри, статті про тебе пишуть. Тут головне ставитися до самого себе іронічно: це не робить тебе краще за інших, це просто є.

Фото: "З часом статус "тато в декреті" повинен перестати бути якоюсь перевагою" - Артем Чапай

Новий погляд на жінок

Після того як пішов у декрет, я набагато більше став поважати жінок в цілому. По-перше, твій світ звужується тільки до одного – турботи про дітей. Це особливо незвично, якщо до того ти займався різними активними видами діяльності.

Життя стає дуже обмеженим, і за це мамам просто треба пам'ятник поставити. Через це проходять сотні й тисячі жінок, і за це їх чомусь особливо не хвалять. Це все складнощі не стільки фізичні, скільки психологічні. Тому я просто захоплююся тими жінками, які в декреті ще й умудряються працювати. Це якісь генії. І виходить, що така жінка набагато сильніша за мене.

Партнерські пологи

Мені багато дала участь у партнерських пологах. Там від чоловіка користі, звичайно, мало. Так, потримати за руку, заспокоїти і підтримати морально. Найголовніше – досі не можу не захоплюватися тим, який біль доводиться пережити жінці. А тим більше, якщо вона зважується на другі пологи.

Коли бачив, як жінці боляче, до мене приходило розуміння, що зважитися на таке вдруге – це подвиг, не інакше. Та я сам навіть до стоматолога боюся сходити.

Навіть турецькі папи сидять з дітьми частіше, ніж українські

У Відні ми жили в турецькому кварталі. Здавалося б, турки – нація консервативна, але там чоловіки набагато більше сидять з дітьми, ніж у нас. Тому іноді мені здається, що ми консервативніші за деякі країни Азії. Звичайно, якщо не враховувати такі місця, як Афганістан.

В усьому винна соціальна нерівність і відсутність соцзабезпечення

У нас в сусідньому під'їзді живе чоловік, який працює вдома. Я посоромився у нього питати, але все вказує на те, що в силу обставин він явно проводить з дітьми більше часу, ніж мама. Не хотілося б робити узагальнення, але це явище більш характерне для людей з вищою освітою.

Можливо, у таких людей просто більше для цього можливостей, коли чоловік і дружина заробляють більш-менш однакову суму грошей. Коли немає ситуації "Дружина заробляє менше, а я більше, а значить, нехай іде в декрет вона".

Тут вже проблема соціального забезпечення, точніше, його відсутності. Жінки у нас в країні продовжують одержувати значно менше грошей, ніж чоловіки на таких самих посадах.

У Швеції є справжнє соціальне забезпечення: при народженні дитини людині дійсно виплачують 90% або навіть 100% її зарплати. Але там все дуже цікаво влаштовано: гроші виплачують жінці, але після декількох місяців для сім'ї є вибір: якщо в декрет іде чоловік, то тепер платитимуть йому. А якщо не йде, то платити перестаємо. І виходить так, що чоловікам йти в декрет вигідніше по грошах, от і все.

Вплив доктора Комаровського

На мене багато в чому вплинув відомий український педіатр Євген Комаровський. Я попросив його написати відгук про мою книгу. І хотілося б вірити, що і я якимось чином вплинув на нього. У нас навіть є такий сімейний мем – "за будь-якої незрозумілої ситуації гугли Комаровського".

Фото: "За будь-якої незрозумілої ситуації гугли Комаровського" - Артем Чапай (особистий архів)

Стереотипи сильні, але тенденція до поліпшення є

Існує стереотип про "тривожних матусь". У нас в родині така тривожна матуся – це я. А дружина мене, навпаки, частіше заспокоює. Знаю ще одну сім'ю, в якій тато теж більше за всіх хвилюється за здоров'я дитини.

У ставленні до здоров'я дитини головне – здоровий глузд і відсутність крайнощів. Від протягів не панікуємо, і в спеку не закутуємо. Ми з Західної України, і там взагалі дуже характерна для матусь і бабусь риса – боязнь протягів. Особливо ця різниця в звичках помітна, коли приїжджаєш звідти до Києва: в метро дме – вже добре.

Якось влітку в Коломиї жінки буквально побили якогось чоловіка, який відкрив вікно, а їм з вікна дуло. Це було посеред літа. А ще чув, як в Яремчі кричали на маму за те, що вона не одягла дитині теплі шкарпетки під сандалі. У серпні.

Я не хотів би сказати, що раз я зміг, то всі зможуть. Це не зовсім правда, бо в суспільстві все складно, і всі люди різні. Структурної можливості для чоловічого декрету у нас дійсно немає, але і самі чоловіки не поспішають це практикувати. Але все одно я бачу тенденції до поліпшення. Поступово у нас з'явиться розуміння того, що тато в декреті - це норма.