Про квоти на українську музику, "оголеною" презентації нового кліпу в мережі і про конфлікт з екс-продюсером Ігорем Кондратюком
Восени співак Віталій Козловський не раз змусив пресу і шанувальників заговорити про себе: після розлучення з екс-учасницею шоу "Холостяк" Раминой і раптової відміни весілля, він зняв кліп на пісню "Моє море", опублікував оголені фото, які створили чимало шуму в соцмережах.
Також він побував у Туреччині, чим теж здивував шанувальників: багато хто до цих пір були впевнені, що співакові, внаслідок судових тяжб з екс-продюсером Ігорем Кондратюком заборонений виїзд з країни на цілих 83 роки. Виявилося, таку заборону здійснити не вдалося.
Styler зустрівся з артистом, щоб дізнатися детальніше про його стосунки з колишньою коханою, про його новий кліп і концерти на сході України, гастролі українських зірок в Росії і про конфлікт з колишнім продюсером.
Інтерв'ю з відомим артистом пройшло у затишній галереї Карась (Karas Gallery) на Андріївському узвозі.
Зазвичай на самому початку інтерв'ю у мене запитують або про особисте життя, або про чутки. А ви ось так прямо з творчості! Дуже приємно! Так, дійсно, нещодавно вийшов довгоочікуваний кліп на пісню, яка для мене взагалі на сьогоднішній день стала уособленням моєї історії. Я люблю цю пісню, я люблю її співати на сцені. Мені подобається, як люди реагують на неї, незважаючи на те, що вона віддає легким смутком. Але, тим не менш, у ній все одно багато світла! Її легко співати, вона легко запам'ятовується. Віддає чимось знайомим з дитинства. Люди це швидко підхоплюють, починають співати разом і, як правило, просять її заспівати ще раз у кінці концерту.
Напевно, багато хто, не замислюючись, асоціюють цю пісню з водою, морем, стихією. Але, насправді, ця пісня – про почуття. І коли людина закохується, неспокійні хвилі моря в тобі, які б'ються об берег штормами, виходять різними ситуаціями – сварками, питаннями, з'ясуваннями відносин. Але в той же час і любовними приємностями. Все як у житті за великим рахунком.
Відео: Новий кліп Віталія Козловського на пісню "Моє Море" (Youtube-канал Віталія Козловського)
І в кліпі я саме вирішив показати почуття, коли ви з якихось причин розлучаєтеся зі своєю другою половинкою, і життя ділиться на "до" і "після". І без коханої людини все життя навпіл: неможливо попити чай, тому що чашка наполовину. Неможливо подивитися телевізор, тому що і він - наполовину. Все це велика алегорія. Звичайно, в житті все не так. Але почуття – такі ж! Коли людина не з тобою, ти відчуваєш неповноцінність.
Для кліпу у мене була своя ідея! Але я зустрівся з режисером Дімою Маніфестом, і він сказав: “Пісня мені подобається. Ідея в мене така: коли друга половинка йде, все в житті поділяється на половини". Я так зрадів! Думав тоді: "Боже, це найцікавіший сценарій, який мені за останні роки пропонували!" В результаті вони змогли це зняти і змонтувати так вміло, грамотно і професійно, що справді сценарій в кліпі читається!
Життя без другої половинки – можливе. У кліпі так і є: спочатку важко, а потім ти пристосовуєшся.
За сюжетом, від настінних годин залишається тільки половинка, але вони продовжують йти: спочатку це незвично, неправильно, але потім пристосовуєшся - і дописуєш відсутні цифри прямо на стіні. Але чи варто так жити? Чи варто пристосовуватися до життя без своєї другої половинки, якщо ви удвох любите одне одного? Іноді люди через гордість відмовляються від почуттів. А це неправильно. Бувають різні ситуації, бувають різні конфлікти. Іноді потрібно просто прийняти ситуацію і знайти в собі сили, щоб прийти і сказати "вибач". Але іноді, зваживши всі "за" і "проти", ти розумієш, що все одно все марно і відносини закінчаться. Нічого не буде. Тому що основою будь-яких відносин повинні бути почуття і любов. Якщо немає цього фундаменту, тоді немає сенсу прагнути повертати кого-то.
Пісню я записував у стані величезної закоханості. Навіть не закоханості! Закоханість – це одне. У стані любові! І навіть мій батько, який є одним з головних моїх фанатів, коли я дав йому послухати пісню, запитав: "А хто це співає?". “Тату, ти не впізнав свого сина? Це ж я!". Але він зауважив: “Ти заспівав її якось по-іншому. Не так, як завжди".
Фото: "Чи варто пристосовуватися до життя без своєї другої половинки, якщо ви удвох любите одне одного?" - Віталій Козловський (фотограф Анна Крашевська)
Все це, ймовірно, тому, що всі співалося і робилося під впливом величезних почуттів, і мені хотілося якось виразити себе. Не просто на словах і в діях, але й у своїй улюбленій роботі. Тому вийшло так щиро.
Неможливо ось так просто взяти і за секунду перекреслити те, що для тебе було натхненням, бажанням продовження серйозних намірів. Ще півтора року тому я зізнався собі, що, швидше за все, ніколи не одружуся: свого часу бачив сварки своїх батьків, у мене є друзі, які по величезній любові одружуються, роблять шикарні пишні весілля, а через кілька років - розходяться, розділяючи ложки-вилки, електроприлади, набори постільної білизни.... Як-то все страшно негарно і неприємно насправдіі! Тому я вирішив, що буду жити в цивільному шлюбі.
Це не говорить про те, що я відмовляюся від зобов'язань, не хочу дітей, продовження роду. Мені цього дуже хочеться! Але штампи, обов'язковість, мене лякали. І хто б міг подумати, що вже через рік після цієї розмови я буду абсолютно усвідомлено робити пропозицію руки і серця.
Тому часи змінюються і ніхто не знає, що чекає за наступним поворотом.
Коли ти щасливий - мовчати складно! Коли закоханий, тебе розпирає зсередини, тобі хочеться кричати на весь світ, що ти кохаєш. Тому свого часу ми почали постити наші фотографії: "Ми разом, ми любимо одне одного".
Після розриву не хотілося ні говорити, ні коментувати нічого. Але вона внесла в це корективи. Через якийсь час вона написала пост в соцмережах і про це вже заговорили всі.
Ні, ми не спілкуємося.
Я постійно займаюся в тренажерному залі. І я просто себе сфотографував після тренування в дзеркалі роздягальні.
Я тренуюся пізно, коли людей уже немає. Ця фотографія була у мене в пам'яті телефону, через певний час я просто виставив її з іронією показав, де моя любов на сьогоднішній день.
А чому б і ні? Я пишаюся цим кліпом. Я роблю свою справу по-чесному. І не хочу свою творчість комусь нав'язувати. Але на своїй особистій сторінці я можу робити все, що завгодно: я можу виставляти свої оголені фотографії. Можу говорити про те, що вийшов новий кліп і т. д. Природно, я про це кажу.
Коли я прийшов у сферу шоу-бізнесу, все мало зовсім інший характер, підтекст і бачення! Була можливість бути артистом для всіх: від малого до великого. Зараз же, як правило, ті артисти, які з'являються і "вистрілюють" – це нішеві артисти. Вони мають свою конкретну аудиторію, знають, на кого працюють. Стало набагато більше технічних можливостей, але в той же час публіку набагато важче здивувати.
Треба просто залишатися самим собою. Коли я тільки починав кар'єру, я був затиснутий в лещатах тією роллю, яку мені нав'язували. Грав у життя якогось "зоряного хлопчика"... І це, напевно, стало таким собі подразником для багатьох людей. Вони побачили в мені нещирість, пафос, думали, що я задер ніс. Насправді я просто був дуже вразливий і намагався приховати це за зовнішньою оболонкою.
Зараз я не намагаюся ні в що грати. Роблю ставку на музику і щирість.
Часто, коли виступаю в якомусь місті з концертом, після нього люди підходять і кажуть: “Це ж треба! Ми не очікували. Прийшли просто за компанію, а отримали таке задоволення від концерту!". Ось такі слова для мене - маленька перемога. Кожен раз, коли я виходжу на сцену, я стаю для себе відкриттям.
Якщо раніше я був танцюристом, який співає, то сьогодні я все-таки музикант. У всіх розуміннях цього слова. І це тільки початок мене для себе в першу чергу. Я кайфую від того, що роблю. І всім людям бажаю, щоб вони теж любили те, чим вони займаються.
Сьогодні у мене є стимул стежити за собою, стежити за своїм здоров'ям, харчуванням. Останнім часом було різне після розлучення зі своїм коханням. Але я ні про що не шкодую.
Нічого практично не змінилося! Єдине – немає настирливих людей, які стоять над тобою і диктують щось або просто забирають гроші. Я став самостійним, і ключові творчі рішення приймаю сам.
Триває, але вона вирішується у юридичній площині. Рік я був невиїзний за рішенням суду у зв'язку з цією історією, але з серпня я можу виїжджати за кордон.
Але він же не "Брюс всемогутній" (Ігор Кондратюк - ред.), щоб заборонити мені виїжджати 83 роки з країни!
Я в Туреччину їздив за цей час двічі: поєднав роботу з відпочинком. Планую поїхати ще.
Велика частина моєї роботи сконцентрована в Україні. Але у період заборони я скасувала кілька концертів в Європі у зв'язку з неможливістю виїхати. А ще пригнічував сам факт того, що я позбавлений, як мінімум, права вибору. Як тільки я став виїзним, виїхав до Стамбула і нікому взагалі нічого не сказав! Відлетів на два дні, і мене ці дні ні для кого не було.
Тоді у мене були труднощі і в особистому житті. І мені хотілося просто побути наодинці з собою. Коли я розмістив фото з гастролей в Туреччині, люди почали припускати, як я потрапив за кордон. Багато хто казав: "Так ти втік!". Я жартував і говорив, мовляв, що зробив підкоп через кордон і полетів.
Я ні про що не шкодую, я давно його пробачив. Я можу подивитися цій людині в очі. Я готовий домовлятися і шукати той компроміс, який би поставив крапку в конфлікті.
Цього року я запропонував мирову угоду, за якою готовий був сплатити чималу суму для того, щоб закінчити судові позови і дозволити кожному з нас займатися своєю справою, не витрачаючи часу і сил на боротьбу. Але він категорично відмовився від зустрічі зі мною. З компанією, яка представляє його інтереси, консенсусу ми не досягли. Тому питання, як і раніше, відкрите.
В Туреччину в основному. В Єгипет. В курортні міста. Навесні була більш велика пропозиція – виступити в Іспанії, Греції. Але навесні я ще був невиїзним. А сьогодні можна поєднувати приємне з корисним: і відпочивати, і працювати. Адже їхати просто відпочивати – десь на четвертий день я вже буду думати: "Блін, треба повертатися, працювати, заробляти гроші". А коли їдеш і попрацювати, і відпочити, то все в порядку, все нормально.
Так.
Ні. Я не виступаю в Росії. Зараз не час. Розумієте, для артиста в ідеалі не повинно бути рамок на карті. Чим ширше твої обрії, тим краще. Але в ситуації, що склалася, це недоречно. Я не їжджу в Росію. Не їжджу і в Крим, хоча пропозиції поступали вже не раз. Мене вже встигли "нагнути" в інтернеті, в ЗМІ, що я там за щось чи проти чогось. Насправді, щоб розворушити навколо себе якийсь негатив, і їхати нікуди не треба. Досить просто висловитися, щоб хтось навмисно перекрутив твої слова - і тобі вже приписують якісь погляди.
З приводу політики – нічого! Мене політика абсолютно не стосується. Я не політичний діяч. І що б я не сказав, як би не висловився, від моїх слів політична атмосфера в цій країні не зміниться, як не зміняться цифри на прилавках магазинів! Пенсія не підвищиться, розумієте? А люди, маю на увазі журналістів, люблять чомусь такі ось кісточки кидати, не акцентуючи уваги на головному. Замість того, щоб включити свій мозок і сказати, нарешті, в чому в цій країні проблема. А їх дуже багато. Але чомусь завжди страждають артисти, мої колеги. Ось той поганий, та погана.
Так що не треба нікому нічого заявляти! Можна говорити одне, а робити інше. А можна просто жити з чіткою позицією без зайвих слів. Я - за друге.
Я вважаю, що в артистів насамперед має бути головне - бажання піднімати дух у людей в своїй країні. Я народився в цій країні і я, звичайно ж, із задоволенням співаю і роблю свою справу для цих людей. І мені хочеться, щоб ці люди, як мінімум, виходячи з мого концерту, отримували задоволення і раділи цьому життю, а не ходили похмурими.
Навіть не в цьому справа! Тому що про політику повинні говорити політики. Про музику – музиканти. Про погоду повинні говорити синоптики. І так далі. Розумієте? Кожен повинен займатися своєю справою, а коли з'являються ось такі провокації...
Ось тому моє головне завдання – піднімати дух і настрій людей! Вони не повинні опускати руки, носи і голови. І повинен їм сказати: “Давайте, життя триває! Давайте вперед. Мені теж буває хреново, як і вам. Але ми разом. Ми йдемо з вами в одному напрямку. Ми пливемо вперед, навіть проти течії". Ось це головне призначення артиста, а не "бла бла бла".
Цей складний час. Не знаєш, чого чекати від життя! Неможливо сказати – я збудував фундамент, я багатий, у мене все добре, я успішний. Не буває так! Сьогодні ситуація одна, завтра вона вже зміниться.
Ні, ніколи не думав. Більше того, всупереч всім обставинам у моїй країні, мені не хочеться звідси їхати, мені хочеться піднімати дух людей. Але, на жаль, багато талановитих людей вже покинули межі нашої держави і продовжують це робити кожен день. Виїжджати, виїжджати – хто куди: на заробітки або на ПМЖ.
Я не хочу нікого засуджувати. Кожен має право чинити так, як йому диктує його совість.
Ви розумієте – ви зараз узагальнюєте, кажучи "країна". У країні, про яку ви зараз говорите, називаючи агресором, у мене живе багато хороших друзів. І багато приїжджають навіть на мої концерти сюди! Нишком приїжджають, і підтримують, і радіють. Кажуть: “Боже, який Київ класний, який Львів офігенний. Як тут класно! Чому так склалося, коли це вже закінчиться!". А таких людей дуже багато. Толерантних, нормальних. Розуміючих, думаючих людей. А ми зараз говоримо не про країну-агресора, а про агресорів, які стоять у витоків цієї країни. Це дві великі різниці.
А я вже не розумію, хто правий і хто винен! Я не знаю, кого можна назвати агресором! Напевно тих, хто ділить між собою всі ці гроші за рахунок війни. Тому що війна – це гроші. Але, як правило, якщо копнути історію минулих століть і років, то війна – це завжди гроші. Для когось це вигідно. Мені здається, завжди можна знайти якийсь компроміс і вирішення. Не знаю, яким шляхом їх можна знайти.
Так. Їздив в Артемівськ, Слов'янськ, Святогірськ. Саме під час візиту в зону АТО до мене підійшов солдат і попросив заспівати пісню "Небо плаче грозами", яку дуже сильно любить його дівчина. Але я відмовився співати, тому що якщо я заспіваю цю пісню, то можуть бути проблеми. На що він, звичайно, дуже сильно здивувався: “Це ж пісня! Це ж пісня для душі!". Але у мене така проблема на сьогоднішній день є.
А взагалі, звичайно, я навіть не припускав, що таке можливо. Моя бабуся мені розповідала про війну, говорила: “Я тобі бажаю здоров'я, щастя і любові, але чого ще бажаю – так це щоб не було війни. Але зараз вже люди розумніші, і війни не повинно бути".
Потім вона в 2013 році померла. Після її смерті незабаром почалася війна. Дуже шкода, що бабуся померла. Але якщо б вона побачила це, адже вона дитина війни... я не знаю, як би вона це сприйняла. Вона б за голову взялася від жаху, що в нашій країні це сталося. Ніхто не думав, що це набере таких негативних оборотів і що буде стільки смертей.
Так. Було по-різному. І касові концерти в залах, коли приходять люди, купують квитки. І благодійні концерти для людей на площі. І виступ для переселенців.
Виступав в Артемівську, і коли після концерту пішли салюти, люди почали ховатися і тікати. Уявляєте? Люди вже відвикли від салютів, від феєрверків і від гучної музики в принципі. Спочатку реагували з побоюванням, а потім розуміли – “Ой, це ж концерт. Це ж концерт для нас!".
Я можу з вами розмовляти і українською. Мені, напевно, було б навіть більш зручно. Але так як ви - журналісти, які говорять російською, я з вами і почав говорити російською. Для мене не проблема говорити на одній мові або на іншому. Також для мене ніколи не було ніяких рамок, на якою мовою співати. Може, на самому початку я хотів співати лише українською. Але мене переконали продюсери. Вони говорили: “Чому ти так до цього ставишся? Це ж творчість, в ньому не повинно бути рамок". З часом я погодився. І на сьогоднішній день я розумію, що я український артист, і можу співати різними мовами. Тому у мене в репертуарі є пісні українською, російською, англійською та французькою мовами.
Вони позначилися вже! Артисти зараз намагаються записувати пісні українською мовою. Мене це радує, чесно вам скажу. Для мене це якесь повернення в дев'яності, в хорошому сенсі. У моєму дитинстві була популярна телепрограма "Територія А", де було багато українського контенту. Який мене дуже сильно радував. Я любив пісні українською мовою!
Це був жарт! Я взагалі про це не думав. Я просто виставив фото себе в голому вигляді з "сердечком". Я думав, який текст написати. І написав: “Мене звати Віталій. Мені 32. Неодружений..." Я не думав, що ця фотографія викличе такий ажіотаж!
Був упевнений, що це все сприймуть як стьоб. Але можу сказати, що серйозність намірів деяких панночок мені дуже навіть сподобалася! Всіх повідомлень на сьогоднішній день не можу перечитати – їх неймовірна кількість! Але з однією з них ми вже давно листуємося. Я нічого не чекаю. Не можу сказати, що я щось планую. Але є цікаві співрозмовники.
Мені подобаються емоційність, ніжність і себелюбство. Це те, що має бути властиве жінці. Але не подобається, коли жінка намагається все вирішувати за тебе: нічого ще не сталося, а вона вже все намалювала до кінця і вже знає, яким буде фінал.
Я завжди щаслива людина. Навіть коли я нещасний, навіть коли мені сумно. Все одно я відчуваю суть себе, що я все-таки щасливий. Тому що я себе в житті знайшов. Так, у мене складний шлях. Хоча моєму шляху деякі можуть заздрити. Але заздрити нема чому! Кожен може піти в життя за своїм вибором. Але якщо ти чогось бажаєш дуже сильно, ти можеш цього досягти просто методичними діями. Стуком у двері. Все-таки двері відкривається, це правда. Ну і працювати над самим собою. Просто не можна лінуватися. Це раз. А по-друге – потрібно іноді вміти жертвувати. Що я і роблю у своїй професії: йду на жертви, йду на компроміси з самим собою, з часом. Так, іноді я лінуюся. Але я знаю одне: в мені значно більше потенціалу, ніж я його проявляю.