Тарас Тополя: "Україна першою своїх Талантів ніколи не любила, і досі так залишається: поки Москва не зацінить - Київ і носа не поверне"

Фронтмен українського гурту "Антитіла" розповів, як свого часу колектив відмовився від "російської історії" і чи не шкодує про це, як хлопці підкорювали Америку і що з цього вийшло, і яке відношення до їх творчості має борщ

Музикант і волонтер Тарас Тополя – це, без перебільшення, один з найбільш відвертих українських артистів, який чесно озвучує своє ставлення до виступів наших співаків у Росії і навпаки, до сучасної проблеми "псевдо-волонтерства" та й взагалі прямолінійно перераховує "болючі точки" сучасного українського суспільства.

З лідером гурту "Антитіла" ми зустрілися у столичному просторі "АртПРИЧАЛ" на Подолі.

Співак розповів не лише про свою громадську позицію. Styler також поцікавився творчими планами колективу, цікавими проектами і "закордонним майбутнім" "Антитіл".

Відео: Інтерв'ю з лідером гурту "Антитіла" Тарасом Тополею: Частина 1 (YouTube/STYLER.rbc.ua)

Друга частина відеоінтерв'ю нижче по тексту

У вересні з’явилася інформація, що у групі "Антитіла" змінився бас-гітарист Микита Астраханцев і барабанщик Денис Швець. З чим пов’язані такі зміни? Можливо, виникли якісь творчі протиріччя, або є інші причини?

Колектив, у якому є п’ять музикантів, живе своїм життям, часто – дуже буремним всередині. І п’ять творчих особистостей мають свої погляди на творчий шлях команди, на те, в якому напрямку рухатися, як розвиватись. І час від часу "Антитіла" оновлюють свій склад. Комусь стає не цікаво бути в колективі, хтось перестає, скажімо, конструктивно і позитивно доповнювати команду... Тобто це певний комплекс причин, чому так чи інакше "Антитіла" змінюють свій склад.

Цього разу у нас все досить тривіально. Ще з весни, у фіналі туру "Сонце", Денис Швець сказав, що хоче почати інший творчий шлях, спробувати себе в других проектах, тому що йому цікаво грати іншу музику… Ми разом з ним знайшли нашого нового барабанщика Дмитра Водовозова, яким дуже пишаємося. Тобто Денис зробив свій відхід від команди дуже м’яким і по-справжньому дружнім. Він зараз грає у джазових проектах.

Важливо відмітити, що "Антитіла" для всіх учасників команди – це є пріоритет. Навіть якщо хтось з музикантів приймає участь у інших проектах, він завжди має рахуватися із гастрольним графіком "Антитіл", з графіком зйомок чи інтерв’ю. Що не завжди комфортно для музикантів, які хочуть розвивати себе у різних музичних напрямках.

Так от Денис Швець прийняв таке рішення, сказав, що в нього інші внутрішні перспективи розвитку, він по-іншому бачить себе в музиці. Ми це прийняли і залишилися в гарних стосунках.

А як щодо ситуації з Микитою Астраханцевим?

Стосовно бас-гітариста. Тут також все досить просто. Скільки б не звучало коментарів з його боку, всі учасники команди знають справжню причину, чому він без узгодження з усіма зробив заяву і залишив колектив. Всі ці причини для нас відомі, і вони дуже приземлені і прості, на жаль. Але ми не хочемо виносити це на загал, це взагалі не те, "про що" є "Антитіла". Це абсолютно побутові причини, на яких навіть не хочеться загострювати увагу. Пішов - нехай щастить!

Фото: Фронтмен гурту "Антитіла" Тарас Тополя (РБК-Україна)

До речі, в 2014 році колектив покинув бас-гітарист Віктор Раєвський. Тоді говорили, що це пов’язано з його політичною позицією.

Це насправді не новина. Хто знайомий або слідкує за Віктором Раєвським на його сторінці у соцмережі, бачить, що там дуже багато навколо політичних і побутових дискусій. Він любить згадати своє минуле в Україні і порівняти його зі своєю реальністю в Санкт-Петербурзі, а тепер у Москві. Очевидно, що його певні ідеологічні погляди не співпадали і не співпадають з нашими. При тому, я акцентую на цьому, він як був, так і залишається висококласним музикантом.

Ви продовжуєте підтримувати з ним стосунки?

На рівні побутовому. Намагаємося політичні теми і тему конфлікту України з Росією в наших розмовах не чіпати. І ми щиро бажаємо йому успіху, де б він не був - чи це Росія, чи Америка, куди ми йому бажаємо перебратися, адже зі своїм талантом він би дуже влучно вписався в ту картину музичного світу.

Він вільна особистість зі своїми поглядами, має право робити те, що вважає за потрібне.

У травні завершився Всеукраїнський тур "Сонце" на підтримку однойменного альбому. Також влітку гурт представив новий кліп "Фари"… І якось про діяльність колективу стало менше чутно. Пішли у творчу відпустку?

Насправді літо було дуже насичене фестивалями. Ми навіть ціленаправлено відмовилися від участі у трьох-чотирьох фестивалях. Тому що нас було забагато в музичному просторі. Є таке явище як перенасичення.

Фото: "Хочеться скучити один за одним. Тому робимо паузи у виступах. Але це зовсім не значить, що ми не працюємо на студії" - Тарас Тополя (РБК-Україна)

Тобто дали публіці можливість трішки відпочити від колективу?

Так, відпочити від "Антитіл", від живих виступів команди. Хоча нас дуже часто запрошують на дні міст. По суті, кожні вихідні у нас зайняті. Але це не сольні виступи, а поява в рамках відкритих заходів, на площах міст і т.д.

"Антитіла" нікуди не зникали! Є дуже багато запитів на наші виступи.

У Києві було біля десятка заходів, від яких ми відмовились протягом весни-літа. Адже у нас весною була головна подія – наш сольний концерт на вертолітній площадці. І наступна головна подія буде десь через рік. І це так само буде масштабна локація.

Артист - прихильник. Хочеться скучити один за одним. Тому робимо паузи у виступах. Але це зовсім не значить, що ми не працюємо на студії. Ми працюємо, постійно йде процес затвердження демоверсій пісень, підготовка нових релізів.

Пісні зараз також пишуться?

І дуже активно! Більше того, у нас починається трохи нова історія із закордоном. Намічається на весну тур Америкою і Канадою. Це буде близько 15 міст, які ми відвідаємо із сольними виступами. Це будуть нові сингли, які ми представимо скоро, і пісні з попередніх платівок.

Щодо туру "Сонце". Виправте, якщо не права. Ви відвідали 40 міст України, вірно? А також виступили у містах США і Канади?

43 міста Україною і 8 міст Америка-Канада.

Розкажіть, як вас зустрічала іноземна публіка, чи багато людей приходило, наскільки великі зали збирали.

Я не люблю ціленаправлено наганяти якогось пафосу і прикрашати певні цифри і факти. З Америкою, як і з Україною, все просто - люди приходять тоді, коли вони хочуть почути знайомі композиції.

Є така особливість: українці Америки і українці Канади сприймають культурну хвилю з України трохи із запізненням, тому що у них немає відповідного інформаційного поля. Тому для нас було дуже важливо, що нарешті "Антитіла" полюбили ті люди, які живуть там. Люди, для яких набагато більш звичніше слухати "Були на селі" гурту "ВВ", чи перші альбоми "Океану Ельзи". Люди, які виїхали в 90-х-2000-х роках туди, і тепер для них "Антитіла" - це щось молоде і свіже, до якого вони відносять з осторогою, але вони все одно прийшли на наші концерти. Вони виходили під враженням, що от сучасна українська музика може бути без такого "шароварного присмаку", без "сільської романтики".

Відео: "Антитіла" - "Танцюй" (YouTube/АНТИТІЛА)

Якщо в Нью-Йорку, Чикаго на нас прийшло близько 500 людей, то в інших містах трохи менше. Загальновідомо, що на такі концерти приходять здебільшого українці Америки, які розуміють мову, розуміють, про що ми співаємо. Але вони приводять з собою і американців.

Дуже запам’ятався концерт в Міннеаполісі. Тоді було близько 200 чоловік, але була настільки дружня атмосфера, настільки щиро і по-домашньому нас зустріли. Люди були раді, що до них приїхала сучасна українська музика. І ми були раді тому прийому.

Хрестоматійний приклад. В Міннеаполісі ми виступали у відомому барі живої музики Bunkers Music Bar, з якого починав Прінс. І охоронець там справжній індіанець. У нього фактурний розбитий ніс, шрам, величезні кулаки… Він звик до своєї музики, до темношкірої музики призвичаївся. І тут приїхали якісь дивні люди, співають незрозумілою мовою цікаві пісні. І от він стояв на вході. Спочатку просто слухав, потім почав підтанцьовувати, а потім в кінці, коли всі розійшлися, він підійшов до нас. Багато емоцій та матюків було, але це було таке захоплення з його боку. Він не міг уявити, що приїдуть якісь пацани не американці і просто "розірвуть" зал і його особисто.

Це дуже приємно. В такі моменти розумієш, що музика інтернаціональна, вона об’єднує.

Це взагалі вперше "Антитіла" відвідали з концертами Америку?

Так.

До речі, на офіційній YouTube-сторінці гурту чимало зустрічається коментарів від шанувальників, мовляв, "Антитіла" - це "майбутній "Океан Ельзи", ви скоро "переплюнете" цей гурт. Як взагалі відноситесь до таких порівнянь? Чи не любите, коли вас порівнюють з іншими гуртами?

По-перше, хочу відмітити, що у "Антитіл" ніколи не було такої мети – "переплюнути" когось чи якось підсидіти, перерости. В кожної творчої одиниці, як то гурт "Океан Ельзи" чи "Антитіла", є свій творчий шлях, історія.

Не скажу, що мені приємно, коли мене чи "Антитіла" порівнюють з кимось. Але я мушу відмітити, що з творчої сторони ОЕ - це є явище в українській музиці. Святослав Вакарчук зробив дуже багато для сучасної української музики. І він, і команда, яка йшла разом з ним, менеджмент і його кохана людина, яка з ним поруч.

Фото: "Не скажу, що мені приємно, коли мене чи "Антитіла" порівнюють з кимось" - Тарас Тополя (РБК-Україна)

Але є дуже важлива відмінність між "Антитілами" і гуртом ОЕ, в історії.

"Океан Ельзи" свого часу дуже вдало представив Україну на російському ринку. Ця вся історія з Мішею Козирєвим (ред. – російський журналіст, критик, радіоведучий, який активно просував пісні ОЕ на російському радіо), з саундтреком до фільму "Брат 2", з фестивалям російськими і, в ній, власне, йшов поруч Клімов (ред. - в 1997 році відомий продюсер Віталій Клімов взявся за "розкрутку" "Океана Ельзи"). Тобто вся та штука, яка закрутилася навколо ОЕ в Росії в кінці 90-х-початку 2000-х років, вона очевидно, що дала дуже сильний поштовх популярності і для України. Бо на той момент це був єдиний культурний простір.

Але у "Антитіл" цього немає. І навряд чи буде. Ми в 2013 році починали свою російську історію і дуже вдало. Ми прагнули цього, я ніколи цього не приховував. У нас все вдавалося. Ми нарешті потрапили в топ-чарти на "Наше Радио", ми нарешті отримали живий ефір на "Нашем Радио" – 1,5 години грали наживо. Ми збирали клуби, наприклад, "16 тонн" в Москві. Ми познайомилися з Леонідом Бурлаковим (ред. - російський музичний продюсер, працював з "Мумій Троль", "Земфіра"), були в нього вдома, спілкувалися стосовно майбутніх планів і він був готовий нам допомогти і підтримати. Більше того, нас нарешті в 2014 році запросили на фестиваль "Нашествие", про який ми мріяли…

А потім почалася анексія Криму. І та вся історія схлопнулася. Нам навіть не потрібно було собі щось доводити, у нас не було ніяких моральних сумнівів всередині, що цю історію потрібно закрити на даний момент. Ми з мирної реальності перешли у військову.

Тому є така відмінність від багатьох команд, які використали Москву для своєї промоції. "Антитіла" цього не зробили свідомо, хоча й дуже хотіли. Але обставини так склалися – почалася війна.

В 2013-14 роках у "Антитіл" дійсно була можливість стати популярними у Росії. Ваші пісні використовувалися у фільмах, ви отримували престижні номінації, активно записували російськомовні пісні. Тобто певна аудиторія фанатів встигла сформуватися. Звичайно, зараз недоречно питати, чи не сумуєте за цим. Але чи відчули якийсь "удар" по своїй аудиторії на той момент, коли принципово закрили для себе Росію?

Треба розуміти, що коли це сталося (ред. – активні бойові дії на сході України), була весна 2014 року. Фестиваль "Нашествие" планувався на літо. Але те, що відбувалося на сході України в той момент, ті новини і факти, сотнями гинули люди… То вибір був очевидний. Не було навіть ніяких роздумів, їхати чи не їхати.

Якщо бути відвертим, всередині була в якийсь моменти справжня така ненависть. Вона була до тих керманичів Росії, які дозволили і організували все те, що вони робили. Тобто ніколи не було ненависті, скажімо, повально до російського народу. Була ненависть саме до тих, хто ним керує і хто ведеться на все це. І до тих, хто підтримує таку політику.

Тарасе, ви взагалі один з небагатьох українських артистів, хто дуже відверто висловив свою проукраїнську позицію. При цьому у багатьох інтерв’ю ви говорили, що не засуджуєте артистів, які виступають в Росії і в окупованому Криму. Чи взагалі змінилася позиція зараз, коли, приміром, сайт "Миротворця" буквально щодня поповнюється новими як російськими, так і українськими виконавцями? І інколи складається таке враження, що всі ці заборони просто не діють.

Я, як громадянин правової держави і взагалі як юрист за освітою, вважаю, що такі відносини мають регулюватися певними правовими нормами. Якщо на державному рівні є певна політика, яка лягає проекцією на сферу шоу-бізнесу і на культурну сферу, то вона має бути формалізована в певних нормативно-правових актах. Якщо таких актів немає, які пов’язані з перетином кордону чи з іншими подібними речами, то вступає в силу вже морально-етична складова. А вона у кожного своя. Для когось щось є прийнятним, а для інших – ні.

Фото: "Мені здається, що ця "політика заборон і заслонів" вона є необхідною в такий непростий час, щоб дати змогу вдихнути українському свіжому, новому" - Тарас Тополя (РБК-Україна)

Так от я завжди, відповідаючи на це питання, кажу, що я ніколи не був ментором або суддею чужих доль, і чужих вчинків. Я можу просто спостерігати. У мене однозначно є певна своя думка і позиція, яку я можу озвучувати десь на кухні за столом в приватній розмові. Але публічно засуджувати, розказувати кому що робити і тикати пальцем, що цей є ворог, а цей – ні, ніколи я собі такого не дозволяв і не дозволю.

Завжди приводжу приклад. У команді Depeche Mode, яку я дуже люблю, є в пісні слова "try walking in my shoes". Фразеологізм, який означає: вдягни моє взуття і спробуй походи в ньому, а тільки тоді кажи щось, і засуджуй, і роби висновки.

Тому стосовно тих артистів, які їздять виступати в Москву під час того, як ідуть бойові дії на сході України, отримують там премії, стають популярними, це абсолютно свідомий їх вибір, вони отримують свої дивіденди з того, дивіденди популярності і фінансові - ми ж говоримо про шоу-бізнес.

Більше того, це не дурні люди... Вони усвідомлюють, що роблять, мають певні наслідки, прогнози, рухаються вперед так, як вони вважають за потрібне, і отримують очікувану реакцію на свої вчинки в Україні. І якщо бути повністю відвертим, вони не питають мене, як їм робити. А якщо не питають, то навіщо мені давати якісь коментарі.

Чи виникають взагалі на цьому підґрунті якісь конфлікти з вашими колегами в Україні? Коли зустрічаєтесь на якійсь тусовці…

Не виникають. Проведу червону лінію одразу. Я по таким тусовкам майже не ходжу. Вважаю це просто пустою тратою часу.

Добре, якщо мене, або мого друга-клавішника Сергія Вусика, або всю команду "Антитіл" можна побачити на якійсь премії, де ми пройдемося по червоній доріжці. Ну тому що так треба - показати, що ти там десь маячиш на фоні, що ти все ще в шоу-бізнесі, чимось займаєшся.

Фото: "Сім’я, моє майбутнє разом з дітьми переважує весь цей пил" - Тарас Тополя (РБК-Україна)

На тусовках я майже не буваю. У мене є чіткі пріоритети в житті. Це творчість – все, що пов’язане з "Антитілами", промоція гурту. Це забирає дуже багато часу і сил. І все, що не забирає група, забирає сім’я. Це виховання з дружиною двох дітей. Поки вони маленькі, вони потребують дуже багато уваги, вони ладні просто тотально забирати на себе увагу і потрібно їм її давати. Тому що час летить, а якщо ти зараз це не даси, то через рік вже буде інша дитина, їй буде зовсім інше потрібно.

І коли я ставлю на ваги... Але вже навіть і не ставлю. Колись от поставив, і воно просто переважило все з цими тусовками, часом псевдоелітарною двіжухою, яка мені в чомусь навіть огидна… Сім’я, моє майбутнє разом з дітьми переважує весь цей пил.

Тому можу сходити на прем’єру якогось фільму, чи якщо це цікава мистецька акція, щось важливе з перспективи культурного розвитку країни. А просто якась подія аби світитися перед камерами – абсолютно мені не цікаво це робити. І я себе не можу навіть примусити.

Завершимо тему з виступами. У Верховній Раді хочуть заборонити на законодавчому рівні поїздки українських артистів в РФ і російських в Україну. А нещодавно прийняли закон, відповідно до якого російський артист може виступити в Україні лише з дозволу СБУ. Як відноситесь до такого рішення? Вважаєте його занадто радикальним чи навпаки вірним в наших реаліях?

Очевидно, що артисти, які приїжджають в Крим не з української території, вони порушують закони України. Питання - як реагує держава Україна на порушення цих законів, це вже не моя компетенція. Але факт лишається фактом. Забороняти їм в’їжджати в Україну чи ні, чи забороняти, але "не дуже" - це справа, як мені здається, компетентних органів. Я можу лише спостерігати. Стратегічно, з позиції охорони свого музичного ринку і свого культурного простору, давно потрібно було дати простір для того, щоб українське почало підніматися.

Україна – це джерело талантів. І я це повторю, і повторюю! Донором всього Радянського союзу були, і залишаємося донорами талантів всього СНД. Ви подивіться, саме з України талановиті коміки, артисти.. Вони всюди: і в Білорусі, і в Росії, і в Казахстані. А Україна першою своїх Талантів ніколи не любила, зрештою і досі так, на жаль, залишається: поки Москва не зацінить - Київ і носа не поверне. Потрібно змінювати це.

І очевидно, що тут мають бути певні преференції для українського, як то квоти, приміром, і якісь певні бар’єри для того, щоб набагато сильніша, потужніша країна, яка є у нас сусідом на півночі, маючи набагато більший ресурс фінансовий і медійний, щоб вона не давила і не задавила.

По справжньому популярним в Україні завжди можна було стати лише після того, як ти став популярним в Москві. Це є загально відомий факт. І саме тому всі туди намагалися потрапити, в тому числі "Антитіла".

Зараз все потрохи змінюється. І мені здається, що ця "політика заборон і заслонів", часом радикальна, часом не дуже, вона є необхідною в такий непростий час, щоб дати змогу вдихнути українському свіжому, новому і дати змогу українському себе донести і показати перед людьми.

Відео: Інтерв'ю з лідером гурту "Антитіла" Тарасом Тополею: Частина 2 (YouTube/STYLER.rbc.ua)

В одному з останніх інтерв’ю ви відмічали, що якось на творчому шляху "Антитіл" виникла перерва і вам "рекомендували" скоріше "повернутися у музику", мовляв, колектив "займався не тим, чим потрібно було займатися". Мова йшла про вашу волонтерську діяльність?

Ми дуже багато займалися волонтерством. Займалися вимушено, бо до нас дуже часто зверталися і ми не мали права відмовити. Це займало дуже багато часу, сил. Ми стали експертами в тепловізорах, бронежилетах, балістиці, медицині.

Чи вірно розумію, що така ситуація виникла ще до початку вашого туру "Сонце"?

Це був ще 2014-15 рік. Це було навіть ще до альбому "Все красиво", він дуже непросто писався.

До вас по допомогу зверталися бійці і волонтери?

Так, таке сарафанне радіо спрацьовувало. На той момент було не до музики. Фізично просто не було часу, і взагалі якось не писалась музика.

Без перебільшення можу сказати, що у підсумку на даний момент ми за допомогою наших друзів, небайдужих людей, зібрали вже більше 10 млн грн, які ми трансформували в необхідне на фронт.

Чи запрошували "Антитіла" виступати на прифронтових територіях?

Дуже часто ми відмовлялись від таких виступів, бо у нас виникало багато питань, як у волонтерів, які дійсно знали стан справ і їздили на "передок", привозили все необхідне. І коли нам пропонували і казали: "Хлопці, давайте ми вас на два дні вирвемо і ви поїдете поспіваєте десь у Слов’янську чи Краматорську, Артемівську". А ми знали, що за ці два-три дні можемо проїхати 10-12 точок, привезти на "передок" те, що дійсно врятує життя, а не просто розважити солдат у тилу, то ми звичайно виставляли пріоритет собі інакший. Саме тому ми дуже мало виступали там.

Відео: "Антитіла" - "Їдем. Їдем" (YouTube/АНТИТІЛА)

Дивіться, виступати в "червоній зоні" ніхто ніколи не давав. Це дико було б, коли йдуть бойові дії, обстріли, і тут якийсь виступ, сцена. Тобто ніхто цього в принципі не дозволяв. Оці всі виступи відбувалися тоді в тилу. І виникало питання: де були потрібніші "Антитіла"? На той момент ми були потрібніші на "передку" разом із простими речами: буржуйками, носками, апельсинами, тепловізорами, бинтами… А не співаючи!

Тому ми майже ніколи не виступали в зоні АТО. До сих пір ми ставимося дуже прискіпливо до будь-яких благодійних акцій, пов’язаних з виступами. Тому що дуже часто роблять акцію заради акції.

Тобто ви не вважаєте це доречним?

Я вважаю це доречним, але має бути правильне місце і час. Було багато таких варіантів, коли це і бійцям не треба було на той момент. Або, наприклад, просять волонтери приїхати в госпіталь з виступом. А там тільки борт поранених зайшов. Питаю, а їм треба ця музика, ви впевнені? А мені говорять, ну давайте ми в них попитаємо. Так ви в них ще й не питали?! Так кому треба "Антитіла" – вам, волонтерам госпіталю, чи дійсно бійцям?

І коли починаєш це виясняти, то по суті 80% оцієї "активності музичної волонтерської" у зоні АТО, яку ви чуєте і бачите, вона не потрібна бійцям, а тільки тим, хто це організовує і тим, хто там виступає. А якщо копнути ще глибше, то потрібне солдатам трохи інше. І тому ми до цього ставимося, можливо, навіть трохи різко, але ми маємо на це право.

Але ж ви продовжуєте займатися волонтерською діяльність?

Ми, конкретно з Сергієм Вусиком, вже місяці три не були там, на фронті. Але у нас є благодійний фонд "Вільні-ЮА", Катя Нечаєва директор цього фонду, є волонтери. Саша Благий взагалі як бджілка-трудівниця кожні два тижні на своїй машині відвозить все необхідне по трохи на фронт. Бо збори зараз набагато менше фінансово, ніж раніше. Тому до запитів по забезпеченню ми ставимося дуже скрупульозно – тільки те, що дійсно потрібне.

Ви кажете, що зборів стало менше. Останнім часом чуємо про це від багатьох волонтерів, що дійсно за останній півроку-рік у різні фонди допомоги бійцям АТО стало надходити набагато менше коштів. Як вважаєте, з чим це може бути пов’язано?

Багато є причин, чому так сталося.

З одної сторони я розумію, що потреби бійців нікуди не ділися, а держава в багатьох позиціях як не забезпечувала, так і не забезпечує. Але є певні дуже важливі речі.

Перше це те, що кожен з нас з вами, я надіюся, платить податки. І на ці податки в тому числі має забезпечуватися армія. Нормальна людина, яка мислить і проводить певний аналіз, рано чи пізно поставить собі запитання: чому я, заплативши вже всі ці податки, повинен забирати зі свого сімейного бюджету, забирати від одягу для дитини, лікування чи відпочинку, розвитку моєї сім’ї, забирати ці кошти і передавати їх на армію, якщо в принципі давно вже це має робити держава?

Кожного року росте "військовий бюджет", а він росте. Очевидно, що він не є достатнім, але він росте. Тобто повинен настати момент, коли забезпечення ЗСУ буде на необхідному рівні, виходячи з сучасних умов війни.

І саме тому чимало людей, задаючи собі це питання і не знаходячи відповідь, перестає допомагати.

Фото: "Дуже багато волонтерів, скажімо так, спаплюжили саме поняття волонтерства. Зробили волонтерство заради волонтерства" - Тарас Тополя (РБК-Україна)

Дуже багато людей не може вкласти в голові дві парадигми: у нас "ніби" і війна, але вона не формалізована ніяк. Тобто десь на зовнішніх фронтах (в штаб-квартирі ООН, в Брюсселі, в спілкуванні з лідерами ЄС, з американськими лідерами) у нас є війна. А з другої сторони - от внутрішня ситуація у багатьох викликає чимало запитань. А чому так, а де ж тоді та стіна з Росією, на яку дехто виділив купу грошей? Чому не перекривається контрабанда? Бо всі, хто пов’язані так чи інакше з зоною АТО, знають, що там відбувається і як. Питання з енергетичною безпекою, що ми тут "ніби і воюємо", але вугілля нам все-таки треба. І оці всі блокади...

Оця вся "інформаційна пилюка", яка стоїть навколо факту збройного конфлікту на сході, вона затьмарює очі, і дуже важко в цьому розібратися. А коли тобі важко розібратися, коли ти відчуваєш хоча б легку нотку недовіри, то тобі важко віддати гроші.

Тому багато є факторів, чому впала допомога.

Дуже багато волонтерів, скажімо так, спаплюжили саме поняття волонтерства. Зробили волонтерство заради волонтерства. Аби щось збирати, проводити якусь діяльність. Треба вона - не треба. Вже все - вжилися в роль і важко з неї вийти. Чимало ж людей, до того як зайнятися волонтерством, були непублічними особами: хтось крутив гайки, на СТО працював, бухгалтером був. І тут він став у Facebook популярним. З ним всі радяться, питають, дякують. Це так само "пастка для егоїзму". Коли ти волонтер і коли ти стаєш раптом дуже комусь потрібним, тобі дають якісь медальки, грамоти. Дехто собі навіть посвідчення учасника бойових дій поробив.

Також і ця сторона вплинула на те, що люди стали з підозрою відноситися до волонтерства.

До речі, вам ніяких нагород не давали?

Якщо чесно, немає жодної у мене. Але давали нам бійці, начальники частин, підрозділів від себе грамоти, за які нам дуже приємно. Вони висять у нас в благодійному фонді.

Але на якомусь державному рівні абсолютно нічого немає. Мені смішно з усього цього, тому я ніколи до цього і не рвався.

Щодо волонтерської діяльності. Ви ще минулого року заспівали пісню "Не сумуй" з військовим Олександром Рожко, запрошували його навіть на деякі свої виступи. Підтримуєте з ним зв'язок сьогодні?

13 жовтня у нас буде спільний виступ в Академії сухопутних військ у Львові.

Галя Гузьо, ініціатор проекту "Пісні війни", буде його фіналізувати, буде випускатися диск і ми будемо виступати, разом співати. Часто ми цю пісню співали на своїх концертах, коли це було доречно. Коли це не просто розважальний захід, не корпоратив. А опен-ейр, велика кількість людей і ти маєш змогу донести певну ідею. Ми співаємо цю пісню, тому що вона дуже вдало стала в реальність і вона дуже вдало її відображає.

Відео: "ПісніВійни", Олександр Рожко та Тарас Тополя – "Не Сумуй" (YouTube/MusicVideoUA)

Можливо, плануєте додати цю пісню у свій альбом?

Тут дві сторони медалі. В першу чергу, артист, окрім того, що він є рольовою моделлю і певним таким ідейним фарватером, він має виконувати розважальну функцію, яка дає людині змогу проявити емпатію, або якусь емоцію світлу, потанцювати, поспівати, можливо, й поплакати. І тут треба тримати баланс між легкою суттю, яку дає артист через свою музику, і важкими смислами, які так чи інакше потрібно загортати в свої пісні, бо без цього не можна. Так от в цьому балансі мені менше всього хочеться мілітаристичної риторики, цього вистачає і так.

Навіть коли "Антитіла" співають про війну, а у нас є як мінімум 4 такі пісні, там жодного разу не зустрічається прямий посил, все в метафорах, в подвійних змістах. Щоб людина змогла увімкнути уяву і сама дійти, про що ж співається. Тому, як на мене, симбіоз військових і артистів він є актуальним в даний момент, в даний час, ситуації. Але довго на цьому я б не хотів би рухатися вперед, тому що військові – це військові, а артисти – це артисти. Кожен має робити свою справу і не спекулювати!

Повернемося до вашої творчості, до останнього кліпу "Фари". Він вийшов досить іронічний, там є герой, який чинить дороги, і є антигерой, який ці дороги руйнує. Це про щось наболіле, відсилка до наших жахливих доріг?

Ця пісня звичайно не про дороги. Ми були в Нью-Йорку, збиралися їхати в Міннеаполіс. Нам подзвонили режисери Діма Маніфест та Дмитро Шмурак і запропонували цю ідею - аналогію з Бетменом. От коли запалюється в небі знак "йдуть роботи", наш герой Асфальтмен кидає справи і йде рятувати людей.

Відео: "Антитіла" - "Фари" (YouTube/АНТИТІЛА)

Оскільки я автомобіліст зі стажем, за кермом, здається, з 2005 року, ця тема мені близька. Хоча треба відмітити, що за останні пару років я, як корінний киянин, можу чесно сказати: стільки доріг не ремонтувалося вже давно. Насправді йде такий прогрес, що я боюся наврочити. Я дуже вірю, що колись цей кліп стане неактуальним. Всі будуть дивитися і не розуміти, про що це – "дивіться, які гладкі дороги у нас".

Так от цю ідею нам озвучили, коли ми були в Америці. Повернувшись, ми вирішили її відзняти і "подурагонити" трохи. Кліп вийшов такий комічний, іноді по-дитячому наївний.

А взагалі, на вашу думку, яких супергероїв не вистачає зараз Україні?

Україні не вистачає кваліфікованих кадрів у всіх сферах. Є от реальний сектор економіки, де роблять станки, машини, плавлять метал, будують ракети, двигуни. І є "нереальний сектор"... І от щодо креативного класу, у нас дуже мало професіоналів і дуже багато умовних "хіпстерів" останнім часом.

Будь-хто, у кого є смартфон, своя точка зору (це дуже важливо), сьогодні може собі дозволити зняти однокімнатну квартиру, головне на Печерську, купити собі лате або смузі, назватися стартапером, залізти в коворкінг і пропонувати свої "послуги" іншим людям. На жаль, у нас дуже багато таких персонажів, які ніяким боком не торкаються до чогось професійного і дійсно вартісного. Одна лише обгортка, а суті - нема. Повне дилетантство навіть у банальних речах.

І от Facebook, як піну, виніс на поверхню чимало таких людей в різних сферах.

Це одна з проблем, мені здається. Коли ти хочеш отримати реальний результат в будь-якому питанні, а все закінчується на пустих розмовах і брєдових дефініціях.

Фото: "У нас дуже багато таких персонажів, які ніяким боком не торкаються до чогось професійного і дійсно вартісного. Одна лише обгортка, а суті - нема" - Тарас Тополя (РБК-Україна)

Друга проблема. У нас дуже багато українців, і власне я так само не виключення, які дуже люблять об’єднуватися проти когось. От дайте мені в щось упертись рогом, проти когось ополчитися... Коли цей хтось зникає, немає проти кого об’єднуватись, а треба вже заради чогось. А от коли треба заради чогось, то включається українська традиція "моя хата з краю", "як не з’їм, то понадкушую", і звичайно критиканство. От роздати поради, кому що робити, де і як.

Ще таке поняття, ще напевно з часів радсоюзу, але воно не втрачає своєї актуальності, – "парєшать". У нас будь-яку проблему українець може "парєшать".

І виходить, що коли хтось критикує-критикує, а потім настає момент, коли він вже сам може прийняти рішення і дійсно щось змінювати, то він стає абсолютно схожий на того, кого раніше критикував. І нікуди не діваються оці категорії "порєшать", кумівство, можливість обійти закон.

Мабуть, однією з головних проблем України є також відсутність верховенства права, нормальної судової системи, коли за всі "порєшать", за всі неправомірні корупційні вчинки мала б бути конкретна кара публічна, яку б всі бачили і розуміли. А її немає.

І от якби нас усіх поставити трохи "на місце", мені здається, що ми б зажили по-іншому. І це дуже видно по банальному навіть прикладу, коли в якийсь момент не було дорожньої поліції на дорогах.

Фото: "Однією з головних проблем України є також відсутність верховенства права, коли за всі "порєшать", за всі неправомірні корупційні вчинки мала б бути конкретна кара публічна" - Тарас Тополя (РБК-Україна)

Я людина, яка їздить спокійно по дорогах, хоча я вмію включити режим "нід фор спід" і привезти мою кохану в аеропорт за 15 хвилин, коли це потрібно. Але, як правило, їду спокійно, розмірено, намагаюсь не порушувати ПДР. Пам’ятаю, як тільки зникло ДАЇ, то просто на дорогах почався творитися "кромешный ад". Такого хамства, нехтування правилами, етикою людською - я ще ніколи не зустрічав. І це тривало роки два. Зараз от знову ввели дорожню поліцію, я надіюся, вони приструнять це. Надіюся, з’явиться багато камер на дорогах, будуть присилати "листи щастя", які битимуть цим хамам по кишеням.

Але, знову ж таки, це дуже добре характеризує темні сторони нашого суспільства. З однієї сторони, нам треба пряник (свідоме громадянське суспільство, плюралізм думок, верховенство права і право на самовираження). А з другого боку - має буди кнут. Хороша різка, яка б била по рукам.

Ви згадали, що зараз активно працюєте над новим альбомом, пишете пісні. Можливо, вже є назва, якісь деталі?

Нічого немає. Є масив ідей, якихось напрацювань. Але нових пісень є три, а демоверсій більше 10.

Є одна така ідея, яку "Антитіла" хочуть реалізувати не лише як творча одиниця, а й заручитися підтримкою наших партнерів в Міністерстві закордонних справ, в Мінкульті. Ми збираємо платформу з цих людей, щоб запустити за кордоном онлайн- і офлайн-рекламну кампанію українського борщу. Але зробити це в сучасному саунді і без "шароварщини".

В плані? Реклама справжнього борщу?

Так, борщу, якого немає більш ніде в світі. Ми звикли, що от в Японії є суші, а коли були в Америці, то облизували пальці від мексиканської їжі. І в Україні є так само своя кухня, яка може зайняти місце поруч з кухнями світу. Голубці, вареники, борщ... Це не має сприйматися як щось сільське, примітивне. Це глибинні кулінарні традиції, які б масу туристів закликали в Україну.

Фото: "Не будьте скупі на любов!" - Тарас Тополя (РБК-Україна)

Тарасе, ви також згадали про своїх хлопчиків, Марка і Романа, яких виховуєте разом з дружиною Оленою (співачка Alyosha). Ви дві творчі особистості, часто буваєте на концертах, не вдома. Хто допомагає з хлопчиками?

Нам дуже допомагають наші бабусі і дідусі, ми без них взагалі б не справилися.

Тобто до нянечок не звертаєтеся?

Ні, з маленьким Марком сидить няня. Живе з нами в одній квартирі, ми виділили окрему кімнату няні, яка постійно з молодшеньким. Постійно, це коли ми не можемо. Коли нам треба відлучитися на пару годин або навіть діб.

Від яких принципів у вихованні дітей відштовхуєтесь?

Намагаємося домовлятися. Спілкуватися з Романом, зі старшим. Чому тобі не подобається, а давай якийсь інший варіант… Але все одно є якась межа, за якою вже є імператив – так сказав батько і мама, значить, маєш слухатися, тому що ми дорослі, ми розуміємо, що так краще. Але завжди ми намагаємось аргументувати і роз’яснювати свою позицію. Діти у нас дуже кмітливими ростуть. Але звичайно є моменти істерик, якихось невдоволень нашими діями.

Але, щоб я порадив батькам - не будьте скупі на любов!

Незважаючи на те, що у нас хлопчики, ми постійно їх обіймаємо, цілуємо, на ніч кажемо, що ми їх любимо, що ми щасливі, що вони у нас є, вони найкращі. Вони, як квіти, відкриваються. Тому що будь-яка жива істота, людина любить ласку, від якої вона розквітає.

І ви відчуваєте з боку дітей таку любов?

Аякже! І вони не скупляться на ці слова.

Немає такого, що от хлопці, тому ми маємо у спартанських умовах їх виховувати. Хоча у нас є певний розклад, процедури і обов’язки, наприклад, у старшого Романа. Іноді він не хоче у дитсадок, іноді плаче. Але все це перекривається атмосферою любові до наших дітей. І у нас в родині спокійно все, незважаючи на ненормований графік, у нас немає скандалів, затяжних істерик.

Скільки старшому Роману?

4,5 роки.

Чому навчається зараз?

Він має певні заняття вдома, вивчає англійську мову. Рахувати вміє, читати по складам. Букви знає.

Ходить в дитсадок, там вони танцюють, також вчать англійську мову.

От останні два місяці ходить на спортивну секцію. Я дуже боявся, що йому буде зарано. Але привели до тренера і він сказав, що Рома влився в дитячий колектив, йому цікаво. Я займаюся, на жаль, дуже рідко. Це бойове карате кудо. І от Роман так само почав ходити туди.