Страшні речі стали для росіян нормою: очевидиця удару по "Охматдиту" довірила свою історію музею "Голоси Мирних"

Зранку того дня вона хотіла вийти з дому, але почула сирену. Жінка зізнається: виникло певне передчуття, тож вирішила перечекати у коридорі. Незабаром пролунав звук першого вибуху.

"Почула глухий звук і подумала, що це ППО. Я завмерла. Навіть мої коти поводилися дивно - сіли біля дверей і теж ніби застигли. Було дуже страшно. Щоразу стає все страшніше", - ділиться жінка.

Другий вибух пролунав за пів години. Він був гучним, сильним, але виходити з коридору Світлана не наважилася - залишилася сидіти. Її будинок встояв. Пізніше побачила за вікнами стовпи пилу.

"Мені почали телефонувати всі друзі, бо знають, що я живу біля „Охматдиту“. Коли я прийшла, там було дуже багато людей. Розгорнулися кухні, привезли воду. Через те, що навезли дуже багато продуктів, які псуються, ми з жінками встали їх сортувати. Потім волонтери забрали їжу туди, куди доправили важких дітей. Усі, хто мені телефонував, хотіли приїхати, щось зробити", - згадує Світлана.

Вона плете сітки та "кікімори", донатить та робить все, що в її силах, для допомоги війську та людям. Про росіян Світлана висловлюється дуже різко.

"Я відчуваю презирство, ненависть, злість. Для них страшні речі стали нормою і вони отримують від цього радість", - підкреслює жінка.

Історія Світлани з перших вуст - за посиланням.

Розповідь Світлани увійшла до музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова, який збирає історії мирних мешканців України про війну від першої особи. Його архів містить вже понад 110 тисяч історій. Розкажіть свою на порталі музею або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.