Жарт, не більше: як ставитися до е-декларацій українських чиновників
Здавалося, що після приватного зоопарку і вантажівок з готівкою Віктора Януковича нас вже ніякими "статками" не здивувати. Однак гучний процес е-декларування перевершив всі очікування. Не те, щоб українці не здогадувалися або не чули про офшори, розкішні замки і приблизні банківські рахунки своїх народних обранців. Та й якби вся ця історія з декларуванням обмежилася тільки земельними наділами і рахунками! Але ні, українські політики з усією міццю "голодного радянського минулого" багато років займалися накопиченням всього блискучого, шуршащего, раритетного і дивного.
Громадськість обурюється, представники міжнародних організацій втішають, політики виправдовуються. "Зрада" - кричать одні, "бєспрєдєл" - скандують треті. Люди чекають змін і сподіваються на швидкі зміни. Але чи будуть вони, ці зміни? А поки Антикорупційний комітет думає, як вчинити з навалом "добра", саме час робити висновки. Або краще сказати так: саме час від душі посміятися, і вже потім робити висновки.
1. Е-декларування – жарт національного масштабу.
Крім позамежних доходів народних обранців, українців також обурила відверта недбалість, яку дозволили собі деякі чиновники в процесі заповнення декларацій.
Так, нардеп Володимир Парасюк задекларував "подарунок від Святого Миколая" - годинник Samsung вартістю 8 тис. грн. Але активіст Евромайдана не впевнений, чи дійсно святий приніс йому цей подарунок. "Точно сказати не можу, так як я спав", - уточнив Парасюк.
Депутат Сергій Мельничук у свою декларацію вніс трильйон гривень готівкою.
Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков також вирішив не відставати від "блазнівського паровоза", задекларувавши авторське право на "Сценарій у вигляді рюкзака, з газетними вирізками: Сумна історія про депутата Каплюназпартіїпростихблюдей, який разом бльовочкиним і столяровою, за російські гроші заробляв брехнею (вартість 1 млрд рублів, або 1 грн)".
А от син заступника голови КМДА Геннадія Пліса має квартиру в Києві, вартість якої на момент придбання склала 16 грн. Чиновник пояснив, що на момент приватизації квартири у 2010 році її вартість дійсно становила 16 грн. Хто правий, нехай вирішує Антикорупційне агентство.
А Парасюка взагалі здивувала реакція з приводу того, що він написав про подарунок від Святого Миколая. Дійсно, від чого це громадськість обурилася? Не від того, що українці чекали від вас, Володимир Зіновійович, і ваших колег як мінімум серйозного і відповідального (про чесність промовчимо) відношення до питання заповнення е-декларацій? А в підсумку отримали якусь низькосортну комедію.
2. Ілюзія е-важливості.
Подібна соковитість (або все ж халатність?) – привід задуматися про значущість для наших чиновників всієї цієї затії з декларуванням.
Пересічному громадянину кожен день нав'язують думку про непідйомну важливість е-декларування. Закидали цитатами високопоставлених осіб з міжнародних організацій, які, як за копіркою, твердять, що декларування – це важливий крок на шляху до прозорості системи і в боротьбі проти корупції в Україні. Мовляв, цінуйте і бережіть своїх чиновників, які на виворіт вивернулися, на амбразуру полізли, але таки відкрили свої засіки.
Член правління "Центру протидії корупції" Олександра Устінова назвала процес е-декларування "свого роду новою революцією для України". Колишній генсек НАТО, радник президента України Андерс Фог Расмуссен взагалі закликав всю Європу звернути увагу і "аплодувати цього важливого кроку".
"Це дійсно чудова система, яка є більш прогресивною, ніж у багатьох західних державах", - додав колишній генсек НАТО.
Але стривайте-но! Декларуванням доходів Європу не здивуєш. Те, що для України "революційне" нововведення, для інших європейських країн – буденність, must have демократичної країни. Сумно це усвідомлювати, але без тиску з боку Заходу, українці ще довгий час не знали б про храм нардепа Анатолія Матвієнка, про квиток у космос за 1,4 млн грн мера Дніпра Бориса Філатова, або про те, в чиїх володіннях знаходиться книга "Апостол" 1574 року (підказка: дивіться декларацію Ігоря Гриніва).
Українців переситіли всією цією важливістю. Інфоприводів у зв'язку з розкриттям доходів чиновників вистачить до кінця року.
Тільки забули сказати, що власне для чиновника вся ця метушня з декларацією нічого не варта – чергова "гра в реформи". Більш того, на поліпшення добробуту українців, економіку країни в цілому е-декларування ніяк не вплине. Навіть довгоочікуваної відплати чекати не варто. Не думайте, що буквально завтра почнеться цькування на Порошенка, Гройсмана, Авакова, Ляшко, Гонтареву та інших за їх мільйони, квартири і шуби. Чому?
Все просто: про вплив і могутність цих людей ми можемо лише здогадуватися, скільки завгодно обговорюючи і розглядаючи під мікроскопом їх декларації.
Один з блогерів правильно підмітив, що неприємності політиків починаються тільки тоді, коли вони втрачають протекцію високопоставлених керівників країни.
Тому декларації – це, швидше, потужний інструмент шантажу і впливу не в руках народу, а їх слуг по відношенню один до одного.
Як до цього ставитися? Скористайтеся підказкою Парасюка і Мельничука. Нардепи дуже тонко окреслили грань важливості і недбалого пофігізму в питанні заповнення декларацій, немов натякаючи людям: не партеся ви так, поставтеся до всього з певною часткою гумору.
Не ми керуємо ними, а вони нами. Поки ми цього не усвідомлюємо, відкинувши всі ілюзії, нічого не зміниться.
3. Чому іноземні інвестори повинні вкладати в Україну, якщо самі українські чиновники не довіряють банківській системі своєї країни?
До речі, про іміджеву частину е-декларування в Україні. Скільки б різні міжнародні радники не говорили про "важливий крок до прозорості та підвищення довіри до України", а почитати хоча б кілька статей в іноземній пресі варто.
Reuters,The Guardian, the Times, The New York Times і ряд інших впливових ЗМІ були глибоко вражені "одкровеннями" українських чиновників.
Але ще більше журналістів і блогерів з інших країн дивує кількість готівки "на руках" у наших нардепів. Тішить, що хоча б глава Нацбанку Валерія Гонтарєва готівку не тримає.
По суті, українські політики привселюдно заявили, що не довіряють національній банківській системі. З чого випливає цілком логічне запитання: то чому ж іноземні інвестори мають їй довіряти?
- Зберігайте гроші під подушкою, у доларах або євро. В загальній сумі у заповнили декларацію чиновників 12,3 млрд грн, з них 7,4 млрд грн – готівкою. Робимо невтішний висновок: народні обранці "стремаются" зберігати гроші в українських банках. Так давайте ж не відставати від наших "рабів". До речі, судячи з усього, зберігати гроші в гривнях сьогодні не модно. Нардепи довіряють твердій валюті.
- Корисний лафхак. Якщо свої кілограми кешу ви бажаєте довірити банківським службовцям, тоді зверніть увагу на обрані депутатами фінустанови. А що? Зайдіть декларації топ-чиновників і подивіться, в яких саме банках зберігаються гроші.
- Золото – не стандарт. Інвестуйте в зброю і вино. У Михайла Добкіна – арсенал зброї, у Авакова – арсенал вина. По-моєму, відмінна, а головне приємна інвестиція.
- Українські чиновники – святі, культурыные люди. Ні, правда! Ікони, картини, храми, мощі, книги - цілі музеї і бібліотеки. Бути може, ми занадто упереджені до своїх обранців? А їх тонкою і вразливою душі нам не зрозуміти?
- Дружини політиків – наше ВСЕ. Важко уявити, як складно, напевно, політикам-чоловікам жити з дружинами-мілліонершами. На цю тему добре висловився Святослав Вакарчук: "Дружини наших чиновників – гордість і надія нації. Ледь не половина ВВП України тримається на їх тендітних плечах".
І фінальне. Побільше здорового глузду і менше ілюзій, друзі!