Про віртуальну міфологію, медіа-арт, про "містах-музеї" і ідеальне життєве середовище – в інтерв'ю художника Степана Рябченко для Styler.
Творчий шлях одесита Степана Рябченко почався ще з перших років життя, коли він малював фігурки на полотнах батька. Один з піонерів нового напряму в мистецтві – медіа-арту – народився в родині відомого художника та фотохудожника Василя Рябченко. Хоча сам Степан запевняє: батько надав йому повну свободу у виборі майбутнього захоплення. І він зробив свій вибір – поступив в Одеську державну Будівельну Академію на архітектуру.
Проте молодому архітектору так і не вдалося втілити у життя свої найсміливіші проекти. Незабаром Степан переключився на скульптуру, а в 2008 році вперше представив публіці своє незвичайне цифрове творіння – Комп'ютерний вірус "Chameleon".
Роботи Степана Рябченко пропонують по-новому поглянути на безмежні можливості віртуальної реальності, де можна створювати не тільки віруси, а цілі всесвіти.
Степан Рябченко в майстерні батька
16 станція Великого Фонтану, Одеса | 1990 (фото з сімейного архіву)
Вивчаючи вашу біографію, безумовно, складно не підкреслити, що ви народилися в сім'ї відомого художника Василя Рябченко. Крім того, ваш дідусь, Сергій Рябченко, також був художником-графіком. Часто в інтерв'ю з вами зазначається, мовляв, "приналежність до династії художників визначила вашу долю з самого народження". Чи це так? Чи була з боку вашого батька, скажімо, "сувора рекомендація" у виборі професії?
На щастя, нічого подібного не було, ніяких "строгих рекомендацій". Так, я дійсно народився і виріс в дуже творчій обстановці, буквально з перших кроків вбирав цю атмосферу. І все ж ніякого тиску в питанні вибору мною захоплення з боку батьків не було.
Хоча слід зазначити, що більшу частину свого, скажімо так, дошкільного періоду я провів саме в батьковій майстерні, яка перебувала за містом біля моря. Я постійно щось малював, ліпив, конструював – цілком був оточений і занурений у творчість, проте в тому віці повною мірою ще цього не усвідомлював. Та реальність, яка багатьом здалася б незвичайною, сприймалася мною як щось належне.
Малюнок Степана Рябченко
пастель, наклейки | 1990 (фото з сімейного архіву)
До речі, у тата зберігся цілий архів фотографій цього періоду. Коли я міг з пензлем у руках домальовувати щось поверх його робіт...
Коли я трохи підріс, ми переїхали жити в місто. Незабаром я почав ходити до школи. При цьому процес мого творчого розвитку не зупинявся – як і раніше, багато малював, щось створював своїми руками.
На фінальному етапі навчання переді мною став вибір, куди вступати після школи. Ми зупинилися на Одеській державній Будівельній Академії, спеціальність "архітектор".
І ось тут так, я кажу "ми". Тому що рішення у виборі вищої освіти обговорювалося разом з батьками. Але я знову наголошую, що жодних "жорстких умов" батько переді мною не ставив!
Степан, про творчість вашого батька можна відшукати чимало інформації, а ось про маму практично нічого не відомо.
Мама за професією художник-декоратор. З батьком вони познайомилися відразу після того, як вона поступила у художнє училище. Однак вона реалізувала себе в першу чергу в нас, у своїх дітях. Адже народження дитини – це теж своєрідна творчість з боку жінки, чоловікові цього не дано навіть осягнути, ніяка робота з цим не зрівняється. Мама – найрідніша людина в житті! Вона досі залишається моїм головним натхненником і одночасно критиком.
Ви неодноразово згадуєте, як часто малювали в дитинстві. І в принципі це заняття вам подобалося. Чому тоді вирішили вчитися на архітектора?
Якщо чесно, мені було все одно, чим займатися, головне, щоб це було мені до душі, щоб простежувався певний зв'язок із творчістю. А по душі мені було щось створювати, проектувати, конструювати. Архітектура стала ідеальним варіантом – творчість, тільки більш масштабна і функціональна.
Крім того, не варто забувати про більш приземлені поняття. Правда в тому, що молодому художнику складно з фінансової сторони. Він не створює якийсь функціональний і практичний "побутовий" продукт. Тому найчастіше з позиції заробляння грошей бути художником непросто.
"Будинок архітектора"
Архітектурний проект | Крим, Україна | 2006
Загалом, зваживши всі "за" і "проти", вирішив вступати на архітектуру. Для мене це був дуже цікавий досвід, поєднання всього, що я так любив у дитинстві – це і малюнок, і конструювання, знаходження і створення образу.
Мене надихала ідея синтезу мистецтв в архітектурі. Знаєте, проектування не просто функціональної будівлі, а буквально витвору мистецтва, яке слугуватиме експонатом у місті.
І як проходило навчання в Академії? Було де розвернутися сміливим ідеям?
У мене були талановиті викладачі, з якими мені дійсно пощастило. Приміром, Сющук Юрій Григорович – прекрасна людина, він досить точно помічав і розвивав таланти кожного студента. Він ніколи не забраковував роботи. Міг чесно сказати, мовляв, "на сьогоднішній день ти пагано малюєш, але ось ця деталь відмінна, подумай, як її розвинути". Такий підхід дуже мотивував.
Під час навчання я ставав лауреатом багатьох конкурсів, особливо в напрямку концептуальної архітектури, так як мене завжди приваблювала ідея створення чогось принципово нового.
У 2007 році мене направили на стажування до Москви у відоме архітектурне бюро Андрія Чернихова – онука архітектора Якова Чернихова, одного з творців "паперової архітектури". До речі, я був єдиний третьокурсник, який пройшов відбір на цю програму. Безумовно, це був колосальний досвід, там я по-новому побачив, як взагалі працюють у великих архітектурних компаніях.
"Багатофункціональний комплекс"
Архітектурний проект | г. Біляївка, Одеська область, Україна | 2011
Ваші архітектурні напрацювання дійсно вельми незвичайні. Стандартними їх ніяк не назвеш. Адже ви їх ще в студентські роки почали створювати?
Так, усе було закладено в період навчання, мені було дуже цікаво. В цей же час я прийшов до висновку, що те, що я хочу робити – це створення художнього образу в архітектурі. Тому у вільний час активно експериментував з новими формами, працював з кольором і створював цифрові рельєфи, накладаючи їх на архітектуру. Таким чином, вдалося отримати просторовий об'єкт, який водночас поєднував у собі скульптурність, мальовничість і функціональність.
"Калейдоскоп"
Тотальна інсталяція | рельєфи, цифровий друк, дзеркальна структура | 2015
В якийсь момент зрозумів, що цифрові зображення, які я створював як доповнення до своїх проектів, самі по собі виглядають абсолютно самодостатньо. А потім і зовсім почав замислюватися про те, що сам проект можна розглядати як закінчений твір мистецтва.
Чи був реалізований якийсь з цих проектів?
На жаль, на даний момент ні.
Цікаво, що мої проекти знаходили своїх шанувальників, багато конкурсів з ними вигравав. Це було нове віяння, "нова хвиля", скажімо так. Звичайно, були вже піонери, які представили світовій публіці нові образи на практиці – Френк Гері, Вульф Прікс, Ерік Мосс. Ось-ось почала реалізовуватися Заха Хадід. Та все ж коли я починав, дігітальна архітектура ще не була такою популярною.
Однак замовника в Україні я так і не зміг знайти.
Зізнатися, я не розумів, чому інвестори готові вкладати в якусь безлику архітектуру, яка не несе ніякої цінності, і незабаром чимало будівель доведеться перебудовувати заново. Адже замовник може заплатити на 30% більше, отримавши при цьому дійсно цікавий проект.
Степан Рябченко (Фото: РБК-Україна)
Як думаєте, в чому проблема? Справа виключно у фінансовому питанні, чи наше суспільство ще не готове "прийняти" сучасну архітектуру, замість "багатофункціональних коробок"?
Думаю, все не так просто і це питання слід розглядати набагато глибше.
По-перше, навіть якщо в "прискореній зйомці" переглянути нашу історію, можна відзначити, що сама традиція вивчення і становлення Культури у нас постійно переривалася. А одним з важливих елементів цієї культури є архітектура.
Наприклад, досить тривалий період на наших територіях працювали кращі європейські та вітчизняні архітектори і містобудівники того часу, завдяки чому було створено те, чим ми сьогодні так пишаємося і дорожимо, кажучи "центр міста", і проливаємо сльозу, коли цей центр втрачає свій первозданний вигляд. Потім прийшов режим, який "змів" все імперське, і в 1920-х роках зароджується конструктивізм та інші авангардні течії. Але і ця традиція з часом опинилася під забороною. На зміну їй прийшла сталінська архітектура... Іншими словами, наше суспільство постійно було змушене все починати "з нуля", так і не встигнувши довести багато унікальних ідей до "максимального градусу". Багатьма з них сьогодні успішно "годується" весь світ.
Безумовно, фінансове питання також грає свою роль – гроші у нас вміють рахувати. І якщо замовник бачить, що, скажімо, торговий центр і в такому невигадливому вигляді приносить йому прибуток, то навіщо переплачувати за сучасну архітектуру?
Небагато інвесторів оцінюють свою інвестицію з позиції можливості залишити якийсь слід в історії міста. Ось це проблема.
"Смерть Актеона" | "Лимонні курчата врятуються..." | "Спокуса святого Антонія"
"PinchukArtCentre" | Pinchuk Art Centre, Київ | 2011
Але все ж в останні роки Україну все частіше відвідують відомі архітектори, в нашій країні з'являється запит на сучасну архітектуру. Можливо, варто розглянути варіанти?
Знаєте, я за останні роки трохи відійшов від цього. Сподіваюся, що я повернуся коли-небудь в архітектуру, але це вже буде зовсім інша історія – через призму мистецтва.
Та й я не отожествляю себе конкретно з якимось одним родом діяльності. Я і художник, і скульптор, і архітектор. Одним словом, мені цікава творчість.
Людина ж може творчо багато в чому себе реалізувати. Так от для мене важлива ідея синтезу в мистецтві, безмежність.
"Chameleon". З циклу "Комп'ютерні віруси" | 171 х 150 см, цифровий друк | 2008
"Contemporary Ukrainian Artists" | Saatchi Gallery, Лондон | 2013
Можна сказати, що неможливість реалізувати себе повною мірою в архітектурі підштовхнула вас трохи змінити вектор діяльності і піти з цієї сфери?
Це була одна з причин, чому я пішов у мистецтво.
Завершилося навчання в Одеській державній Будівельній Академії – почалася моє самостійне життя. І, безумовно, вже захотілося реалізації. Вигравати у конкурсах – це добре. Але ж хочеться ще свої проекти візуально бачити в просторі, а з цим все ніяк не складалося.
Слід бути чесним, набридло "працювати" у стіл". Та й заробляти, звісно ж, потрібно було.
Цікаво, що паралельно з "архітектурною історією" я не припиняв захоплюватися образотворчим мистецтвом. В 2008 році я створив свій перший "Комп'ютерний вірус" - "Chameleon". Він був показаний в одному з музеїв в рідній Одесі, про нього з'явилася публікація в журналі, а після виставки його придбав у свою колекцію відомий одеський колекціонер Анатолій Димчук. Все це послужило важливим стимулом, мені стало цікаво і я продовжив експериментувати в цьому напрямку. У 2011 році мене запросили взяти участь у виставці номінантів у PinchukArtCentre, на якій я показав три монументальні роботи із серії "Герої", які стали основою моєї майбутньої концепції "Віртуальна міфологія" і в деякому сенсі визначили подальший хід подій. Починаючи з цього моменту, я остаточно закохався в художній процес.
Роботи Степана Рябченко в Danubiana-Meulensteen Art Museum , Братислава | 2015
Виходить, ви змогли реалізувати себе у тій сфері, яка спочатку здалася неперспективною ні з творчої, ні з фінансової позицій. І все ж, що стосується архітектури. Можливо, замислювалися над тим, щоб попрацювати над проектами музеїв, якихось публічних просторів і звернути увагу на ті ж ТЦ?
Мені цікаво все, де можна застосувати свої ідеї. Це можуть бути об'єкти будь-якого призначення, в тому числі і торговельні центри, архітектуру яких можна цікаво вирішити в контексті розташування, що вкрай важливо. При надходженні такого замовлення, я з радістю взявся б за нього.
Що стосується зміни діяльності – це сталося досить непередбачувано. На період 2007 року спостерігалося абсолютне домінування живопису. Коли я вперше показав свою першу роботу з серії "Калейдоскоп" на одній з виставок, до мене було безліч питань щодо "нерукотворності". Крім того, технології для друку були вкрай обмежені. Свої перші роботи я мав можливість друкувати у фотостудії тільки в невеликому форматі, сьогодні формат обмежений тільки потребою висловлювання.
Степан Рябченко на тлі роботи "Лимонні курчата врятуються..." (Фото: Богдан Пошивайло)
"Віртуальна міфологія" | Art Gallery, Київ | 2016
На даний момент я цілком спрямований на мистецтво, скульптуру, інсталяцію. Все ж сьогодні саме в цьому я затребуваний і навіть в якійсь мірі залежу від цього. На півроку-рік розплановані виставки, багато людей чекають на мої нові робіти. Тому зараз у мене практично немає часу на створення нового архітектурного проекту і його просування, тому що це вимагає повної концентрації на даній темі, яка передбачає не тільки створення концепції та розробку самого проекту, але і тісну співпрацю з цілою низкою людей, задіяних у даному процесі.
"Медонос"
150 x 300 см, цифровий друк на металі, плексиглас | 2012
До речі, а з якими програмами ви працюєте? Звичайно, більш звично уявити художника перед мольбертом з палітрою та пензлем у руці, а не перед комп'ютером з мишкою.
Комп'ютер став для мене настільки органічним інструментом за ці роки, що навіть лінійні роботи я можу створювати за допомогою комп'ютерної миші не гірше, якби я це робив за допомогою олівця на папері. Іноді мені навіть здається, що краще (сміється).
А програми, в яких працюю - це все ті ж необхідні архітектору софти, різні програми для моделювання, графічні редактори і т. д. Тобто у мене навіть інструментарій "не художній" як може здатися на перший погляд. Процес створення моїх робіт нагадує дует скульптора і архітектора, і поглядає за ними художник (посміхається).
З серії "Віртуальні квіти"
240 х 125 см (кожна), цифровий друк на металі, плексиглас | 2016
Вас можна назвати архітектором в мистецтві?
Цілком.
З чого почалося ваше захоплення "медіа-артом"? Коли вперше сіли за комп'ютер?
Досить рано. Все почалося з ігрових приставок. Пам'ятаю, як ще в 6-річному віці вперше пограв у Dendy. Ми як раз з батьками з майстерні батька біля моря переїхали в місто, почали жити в будинку у класичним одеському дворику з білизною й котиками. І ось сусідському хлопчикові привезли нову приставку. Тоді така черга з охочих на ній пограти зібралася! Вражаюче відчуття було.
Пізніше тато подарував мені ігрову приставку Sega. Дуже довго на ній грав. А потім батько собі для роботи купив персональний комп'ютер, стали з'являтися перші комп'ютерні ігри... Ось так і почалося моє захоплення цифровою реальністю.
"Вечірній дрейф"
150 x 300 см, цифровий друк на металі, плексиглас | 2016
Батьки не забороняли грати в комп'ютерні ігри?
Трохи забороняли, звичайно. Як і будь-який хлопчик, міг з ранку до ночі грати (посміхається).
Але це скоріше той момент, коли вам такі ігри пішли на користь?
Сподіваюся!
В 2015 році вас включили в список Forbes "30 до 30" як українця, який досяг успіху і видатних результатів у сфері своєї діяльності до 30 років. У невеликій вступній статті було сказано, що ваші роботи "ще не дісталися до закордонних аукціонів". Чи змінилася ситуація за останні роки?
Справа в тому, що діяльність аукціону має певну специфіку. Якщо коротко, то художник до аукціону взагалі не має ніякого відношення. Є певна робота, скажімо, картина, яка знаходиться в чиїйсь приватній колекції у зарубіжного або вітчизняного колекціонера. І саме йому вирішувати – виставляти чи ні роботу художника на аукціоні.
Але в будь-якому випадку і мої роботи вже добрели (посміхається). У тому ж 2015 робота "Електронний Нот" із серії "Електронні вітри" продалася на торгах аукціонного дому Phillips в Лондоні.
Степане, а наскільки коректно називати ваші роботи "картинами"? Адже вони створені за допомогою графічних програм на комп'ютері, це, як правило, цифровий друк...
Точне визначення моїм роботам дати досить складно. Адже по суті це і не картина, тобто не щось рукотворне. Тому що я створюю свої роботи у цифровому просторі. Однак сама форма зображення – площинна.
Це не фотографія, хоча для фізичного відтворення своїх робіт я часто використовую технологію цифрового друку.
"Спокуса святого Антонія" | 290 х 387 см, цифровий друк на алюмінії | 2010
"Міф українське бароко" | Національний художній музей України, Київ | 2012
Іноді мої роботи називають "цифровий живопис". Ще в 2012 році після виставки "Міф українського бароко" мистецтвознавець Галина Скляренко на той момент так визначила для себе форму моїх робіт, і цю інформацію підхопили потім багато інтернет-виданнь. Так, багато в чому вони володіють якостями мальовничими. І все ж "цифровий живопис" не зовсім точне визначення у зв'язку з абсолютно протилежним живопису процесом створення.
А як ви самі називаєте свої роботи?
У мене сформувався певний термін на цю тему. Це "проектування середовища в форматі зображення".
Ця концепція базується на створення "Нової міфології", про яку вже говорив. Це передбачає створення нового середовища на базі цифрового простору, в якому переплітаються ідеї і герої, притаманні як класичним догматичним поняттям, так і образів, які з'явилися виключно в період появи цифрової реальності і всього, що з нею пов'язано.
Що стосується технології проектування, в комп'ютері я можу контролювати всіх своїх героїв, переміщати їх, "оживляти", синтезувати з іншими об'єктами і трансформувати по моєму бажанню. Якщо в певний момент мені необхідно зупинитися на форматі площинного зображення, назвемо це "картиною", я як режисер вибираю потрібний кадр з "фільму", який залежить від тієї ідеї, яку я хочу донести в даний момент, прораховую в потрібному дозволі і потім готую до виробництва.
"Хмара, що гуляє" | Проект скульптури | 2013
Бірючий | Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва | острів Бірючий, Україна | 2013
Якщо ж мені потрібно перевести певний образ в скульптуру, я "транспортую" його з віртуального простору за допомогою нових технологій, таких як тривимірний друк або п'ятикоординатне фрезерування, і відтворюю його потім в потрібному мені матеріалі. Якщо потрібно реалізувати монументальний об'єкт, то таким же чином розробляється проект і вибирається технологія, яка найкращим і точним чином зможе допомогти реалізувати роботу.
В кількох словах, суть полягає в тому, що одну і ту ж ідею чи образ можна створити і репрезентувати в різних варіантах: у форматі зображення, скульптури, інсталяції або архітектурного проекту. Все це дає можливість представити ідею абсолютно по-новому, знову ж таки в залежності від поточного завдання.
Ви створюєте віртуальні міста, цілий світ. Якщо вийти з міста віртуального в реальний, яким, на вашу думку, можна назвати ідеальний простір для життя?
Це місто, в якому переважає синтез природи і сучасних технологій.
Безумовно, я підтримую еко-тренд: енергозберігаючі технології, розробки, які допомагають не шкодити природі. Я виступаю за творчу концепцію, при якій людина живе в природних умовах, але в той же час серед кращих досягнень людства з точки зору науки і технологій.
"Ковчег" | 150 х 300 см, цифровий друк на алюмінії | 2010
Ви працюєте і чи не живете у віртуальній реальності. Хоча останнім часом взагалі спостерігається тренд, коли людей намагаються від неї "лікувати", вважаючи це чимось поганим.
Ну, що значить "погано"? Віртуальна реальність – це вже даність! Ми не можемо від неї відмовитися або якось втекти. На сьогоднішній день вона є не те, щоб альтернативним простором, але невід'ємною частиною реальності, в якій багато проживають більшу частину свого життя. І за аналогією з фізичним світом, цифровий світ також має свої переваги і вади. До речі, саме про це моя робота "Ковчег" – сьогодні нам треба рятуватися вже у віртуальному просторі.
Віртуальна реальність тим для мене особисто і цікава, що в ній я можу створювати якісь образи, які спрямують мої думки в потрібне русло. Я шукаю відповіді на питання, що цікавлять мене.
"Віртуальна міфологія" | Art Gallery, Київ | 2016
Ви часто буваєте в Києві?
Так. Віддам належне цьому місту, адже саме в Києві я сформувався як художник і одержав можливість реалізувати свої ідеї.
А живу я в Одесі. Це моє рідне та улюблене місто, в якому поряд зі мною завжди мої близькі і де я створюю свої роботи.
Запитання до вас, як до архітектора. Які архітектурні проекти Києва сподобалися вам найбільше?
Зізнатися, останнім часом я взагалі не помічаю, щоб у Києві будувалося щось цікаве.
Хоча це не означає, що в Києві немає талановитих архітекторів! Безумовно, вони є, але я можу тільки уявити, як іноді буває складно з нашими замовниками (посміхається).
Ви також неодноразово казали, що бачите міську архітектуру, як "експонати в музеї", де музей – це місто, а відвідувачами є городяни. Розкажіть більш детально про таку концепцію.
Архітектуру я сприймаю як твір мистецтва у виставковому просторі.
Уявіть, що місто, яке простягається перед вами, – це музей під відкритим небом. І кожна споруда є експонатом цього музею, а городяни - його відвідувачами. Тому від архітектури залежить дуже багато, вона повинна дарувати зручність для життя і естетичне задоволення від зіткнення з нею щоденним поглядом.
Тому я завжди акцентую - необхідно створювати цілісні архітектурні образи, які не тільки відповідають сьогоденню, але й естетичним запитам.
"Калейдоскоп XVI" | "Калейдоскоп XV" | "Калейдоскоп XVI"
"Cosmoscow" | Гостиний двір, Москва | 2015
Яким би назвали "матеріал XXI століття"?
Він повинен володіти такими якостями як мобільність і простота.
Як приклад, подивіться на роботи із серії "Калейдоскоп". Все зроблено із сучасних легких матеріалів – цифровий друк на металі, спресованому з плексигласом. Не потрібно жодних додаткових конструкцій, рамок і прикрас. Чим менше зайвих деталей, тим краще. Технології сьогодні все ближче підводять нас до простоти і спрощення.
"Октанти"
"Петлюк | Рябченко | Сай" | ЦУМ, Київ | 2017
Знаєте, багато художники ретранслюють через себе якісь суспільні проблеми, а потім передають свою думку за допомогою мистецтва. В одному з інтерв'ю ви говорили, що вам такий підхід не цікавий і ви рідко у своїй творчості звертаєтеся до сучасних соціальних чи політичних проблем.
Я обрав для себе шлях створення якогось альтернативного світу зі своїми героями, образами і ландшафтами, який я постійно розвиваю і доповнюю. У той же час потрібно розуміти, що цей світ базується на моєму житті. Я ж спілкуюся з людьми, переживаю емоції, бачу, що відбувається навколо і т. д. Все це, так чи інакше, передається на підсвідомому рівні і відображається на моїх роботах. Проте цілеспрямовано якусь проблематику я намагаюся не виявляти і не вносити в свої роботи.
"Калейдоскоп"
Головний офіс компанії Comfy, Дніпро | 2015
Чи запрошують вас до співпраці рекламодавці, різні бренди? Або вас такі пропозиції не цікавлять?
У мене був дуже цікавий досвід роботи з компанією Comfy. У 2015 році мене запросили розробити проект з оновлення фасаду головного офісу компанії у центрі Дніпра. Результатом стало цифрове панно, яке повністю змінило вигляд архітектури. І тут важливо підкреслити, що саме змінило, а не задекорувало.
Що стосується співпраці з брендами в масової індустрії, у мене є проект "Гуляюча хмара" – це вже досить відомий герой моїх робіт. І ось на підставі його у мене були ідеї створити більш утилітарні речі. Тобто мені така ідея цікава, але на даний момент я до цього не готовий.
Художник Степан Рябченко (Фото: РБК-Україна)
Над якими проектами працюєте зараз?
Я вирішив привнести інтерактивність у свої роботи.
Зараз продовжую роботу над серією "Комп'ютерні віруси", яку мене запросили показати в декількох великих проектах закордоном. Справа в тому, що до недавнього часу всі вони були статичними, а нещодавно я вирішив "оживити" їх за допомогою комп'ютерної анімації. Перший такий досвід успішно вдалося реалізувати в минулому році на моїй персональній виставці "Віртуальна міфологія" в Art Gallery в Києві.
Уявіть собі лед-панель 3 х 2 м, в яку завантажується зображення і встановлюється датчик руху. Ось ви проходите повз величезної плазми, датчик фіксує ваше переміщення і "вірус" починає рухатися, взаємодіяти з вами, у відповідь з ним відразу хочеться поспілкуватися, можливо, навіть погладити (посміхається).
Це вже буде пряма взаємодія з віртуальним світом, а значить стирається межа між ним і вами.