Колишній учасник гурту DZIDZIO Назар Гук розповів про електронну музику в Україні, шанси для молодих музикантів і про свої поїздки до українських військових
Назар Гук, відомий як незмінний учасник колективу DZIDZIO, кілька місяців тому вирішив почати власний проект під назвою Julik.
28-річний музикант вирішив покинути колектив, про що вже багато писали у ЗМІ. Як виявилося, у гурті поставилися до такого рішення з розумінням.
Styler зустрівся з музикантом, щоб поговорити про його новий проект, виступи у зоні АТО із DZIDZIO, про Олега Винника і Ірину Федишин, співпрацю із Павлом Зібровим та про те, як заявити про себе молодому артисту, який хоче увірватися у перші ешелони українського шоу-бізнесу.
Коли Назар Гук зважився покинути колектив, приготував для колег велику промову про те, чому хоче йти.
"Дзідзьо мене з першого разу з гурту не відпустив. Я йому заздалегідь наготував довгу промову. Тільки почав говорити, що хочу йти, Міша (лідер гурту Михайло Хома – ред.) відразу сказав: "Я тобі даю місяць, щоб ти подумав". Яка тут далі промова? Тож місяць минув, підняв це питання знову. "Якщо ти вирішив, тримати тебе не будемо, допоможемо, чим зможемо", згадує слова лідера гурту Назар.
Як на будь-якій офіційній роботі, він написав заяву на звільнення за власним бажанням і мав два тижні офіційного відпрацювання.
"Звісно, я їздив на концерти, доки мені не знайшли достойну заміну. Я також брав активну участь у пошуку людей. Знайшли двох хлопців замість мене: взяли барабанщика і клавішника. Хлопці перший концерт виступили, а на другому хтось із них не міг бути. Дзідзьо подзвонив, попросив відіграти на ще один концерт. Я, звісно, з радістю поїхав".
Зараз нові музиканти у колективі вже "зігралися" і звикли одне до одного.
"Я не йшов, доки не став упевнений, що музиканти вивчили всю програму і вони можуть працювати на крутому рівні. Звісно, відносини з усіма я підтримую прекрасні. А як я можу не підтримувати? Там мій кум грає на гітарі (Лямур – ред.). До того ж, це люди, з якими я проводив більшість часу, ніж з дружиною. Ось так просто відректися від DZIDZIO я не можу", - каже він.
Тим часом Julik не збирається обмежуватись виключно діджейством.
"Я для себе рамок не ставлю. Зараз мені подобається клубна сфера, діджейство. Та я ніколи не кажу "ніколи". Можливо, почну співати. Можливо, займуся більше акторською діяльністю", - каже він.
Почавши сольну роботу, Назар почав трохи більше часу проводити вдома з дружиною і сином.
"Після того, як я пішов з колективу, змінилося тільки те, що я став ночувати вдома. На вікенди все одно їду в інші міста, але у будні дні я бачу дружину з сином зранку і ввечері. Також можу виділити день на прогулянки з ними. Коли я працював з Дзідзьо, то бував вдома три дні на місяць: завжди всі свята я проводив не вдома. Але зараз п’ятниця і субота – це клубні дні, а для мене – робочі", - розповідає артист.
Планів він має дуже багато.
"Зараз планую об'їхати якомога більше клубів по Україні. Десь ближче до нового року хочу зробити якесь шоу. Але треба ще на творчість час приділяти, в цьому всьому знаходити баланс", - каже він.
Часом артист стикається із труднощами просування свого продукту, бо не має команди або не знає методів, які б допомогли музиканту заявити про себе, впевнений музикант.
"Багато діджеїв класно роблять музику, але не мають ні грошей, ні знайомств, щоб себе десь показати і донести треки до того ж музичного редактора, поставити на радіо. Тому вони сидять вдома, грають для себе, а може в якихось клубах, і все. А люди ту музику люди не чують, хіба що в соцмережах. Мені, напевно, в цьому плані трошки легше і простіше, дякуючи DZIDZIO. Десь-таки мене хтось знає. Завдяки Дзідзьо я вже не просто Назар, який робить музику і хоче запропонувати свою пісню на радіо. Мене вже знають як Julik, ім'я десь на слуху", - каже Назар.
А от вже відомі виконавці, діджеї і музиканти спокійно можуть привчати людей до електронної музики, вважає він. Коли на неї відчуватиметься попит, музичні редактори будуть її шукати і ставити в ефіри самі, вважає артист.
"Якщо це буде трендом і коли люди будуть хотіти електронного українського саунду, музредактори будуть змушені його десь знайти і шукатимуть нових виконавців. Я говорю зараз не про електронну музику як про набір електронних інструментів, а скоріше як про клубну. Бо елементи електронних звуків завжди присутні в аранжуванні композицій навіть поп-стилістики. Але стосовно клубного звучання – на радіо українських діджеїв поки дуже мало", - каже він.
За словами Назара, в Україні поки не звикли слухати клубну музику.
Фото: “У Європі, у США, клубна музика живе по-іншому. Там є сформована ціла культура цієї течії” - Назар Гук (РБК-Україна, Віталій Носач)
"Клубну музику у нас не слухають навіть у клубах! У більшості випадків у клубах роблять все, крім слухання музики: танцюють, п'ють, знайомляться, але музику не слухають. А от у Європі, у США клубна музика живе по-іншому. Там є сформована ціла культура цієї течії. Там є лейбли, які систематично і продумано займаються просуванням електронної музики. У нас лейбли, звісно, теж є, але їх мало. До того ж, вони працюють по-іншому. Наші лейбли більше займаються юридичною стороною питання, а не піаром певних стилів і течій музики", - каже він.
Назар помічає, що поступово зменшується тенденція серед українських артистів часто їздити у зону АТО/ООС.
"Дуже багато моїх знайомих побували у військових на Донбасі. Був сплеск поїздок раніше, і ми із DZIDZIO були на "нульовці". На жаль, люди вже звикли до війни. На жаль, вони з нею вже змирилися. Важко сказати, чому так сталося, коли я не психолог і не політолог. Часто кажуть, що у нас панує зневіра і розчарування. Якщо чесно, то я бачу це трохи з іншого боку. Бо я, навпаки, їду кудись, щоб принести людям радість, і щоб вони хоч на якийсь час забули про війну, про біди. Треба все ж вміти переключати свідомість. Біди самі притягуються, а от позитив нам треба шукати. Якщо самі не будемо його прагнути, то навряд чи він прийде сам. Навряд чи хтось прийде і скаже: "Ось тобі 500 гривень, піди розважся" або "Не працюй, краще розслабся і радій життю", - ділиться думками Назар.
На його думку, у складні часи українцям треба частіше думати про щось хороше.
"Гадаю, нам треба частіше собі казати: ось зараз можна виділити десять хвилин на те, щоб посидіти біля фонтану, попити Спрайту й послухати гарну музику. А артист може допомогти знайти в цьому якесь натхнення і подарувати усмішку. І ось ця усмішка допомагає бійцям у зоні АТО".
Йому запам’ятався випадок, коли вони разом із Дзідзьо співали разом із військовими на першому поверсі будівлі, з усіх боків простріляної сепаратистами.
"Ту будівлю військові між собою називали больничкой. Там були сквозні вікна, все пробите кулями, простріляне автоматами. Там внизу, на першому поверсі, стояло було старе фортепіано. Ми там просто вирішили заспівати разом із Дзідзьо і хлопцями-військовими. Дзідзьо співав, я на фортепіано грав, для Лямура знайшли стару гітару. Я добре запам’ятав, як раділи військові, як вони хотіли відволіктися", - згадує Назар.
В гостях вже у інших військових, у Мар'їнці, їм несподівано накрили стіл прямо в окопах.
"Там були консерви, хлопці нам картоплю зварили. Мені настільки це було смачно і приємно! І вони раді були, що до них нарешті хтось у гості прийшов. Коли спілкувалися із хлопцями, казали: у одного жінка народила півроку тому, а сина він ще не бачив. Інший не бачив дітей набагато довше. Але, не зважаючи на це, вони там стоять саме для того, щоб ми тут могли собі спокійно ходити в кафе і гуляти по парках. Бо якби не вони, можливо, ми б тут з вами не сиділи. Окрема до них повага хоча б тому, що особисто я сам в таких умовах, як вони, довго би не протягнув", - ділиться враженнями артист.
Коли музиканти їхали до військових у зону АТО, Назар не приховував свого страху.
"Я боявся, і того я не приховую. Особливо коли в БТРі їхав. Я був одягнений у бронежилет і шлем. Все це було мабуть тяжче за мене! І голову туди-сюди кидало перших півгодини. Потім мені в бінокль показати другий бік зони, де йшли перестрілки. Я побачив у бінокль зелених чоловічків з автоматами, як вони там ходили. Так, мені було дуже страшно. Я не соромлюся цього сказати. Я не уявляю, як би я мій бути помічним нашим військовим, хіба що їсти варив. Я до іншого не надаюся, напевно", - каже він.
Навіть під час війни в Україні все ж є безліч людей, які все-таки слухають російську музику, каже Назар Гук:
"На жаль, російську музику слухають і будуть слухати, навіть коли війна. Людей до того привчили. Був час, коли російське зробили модним. Коли та ж Польща ростила свою молодь на польському або на західному музичному матеріалі, то у нас вирощували покоління на російській музиці. На жаль, від російської музики людей просто так не відучити, це вкорінилося і вшите у мозок", - вважає він.
Як би не ставилися до Олега Винника, а Назар згадує його як приклад, коли можна заробляти немалі кошти в Україні, маючи суто українську аудиторію і не гастролюючи по Росії.
"Винник і Ірина Федишин, я вважаю, - це музика для людей. Ми не можемо відкинути чи проігнорувати те, що люблять люди. Навіть наша народна музика – це мелодійна музика, яка побудована, як правило на співі терцією, двоголоссі. Це мелодійне двоголосся. Ніяких дивних ладів чи альтерацій. І це слова, які прості у сприйнятті і легко запам’ятовуються. До того ж, це пісні про те, що близьке людям, тому вони й звуться народними. Просте, смачне і мелодійне, яке мило-любо слухати. Так само – і з музикою Дзідзьо: він все робить просто, але при цьому дуже якісно і професійно продумує кожен момент".
Прості і зрозумілі пісні мають більше шансів вибитися у перший ешелон, каже він.
"Взяти того ж Монатіка. Такого напрямку в українському шоу-бізнесі до нього не було. Чи того ж Винника: він теж створює щось своє, він один такий. Для мене це вартує поваги. Не було чути, а тут раз – і збирає по три стадіони у великих містах. Це треба вміти – за короткий період часу такого досягти. Люди до того йдуть все життя, але часто не можуть зібрати й зо двісті людей аудиторії, так і лишаючись невідомими", - висловлює думку Назар Гук.
Недавно Назар Гук почав співпрацювати з Павлом Зібровим. Легендарний артист естради здивував Назара простотою у спілкуванні і тим, що йому вдалося записати вокал до реміксу з одного дубля. Згодом світ побачить нова композиція, записана у співпраці з Зібровим.
"Ми здзвонилися, швидко домовилися про зустріч і я швидко приїхав до нього зі Львова. Так само швидко він записав вокал з одного дубля. Це для мене ще один доказ того, що раніше не просто так артистами ставали і пробивалися в перші ешелони, як прийнято казати, естради. Я не знаю, чи кожен артист із теперішнього шоу-бізнесу, особливо з молодих, зможе ось так з одного дубля записати вокал для реміксу", - розповідає Назар про співпрацю з Павлом Зібровим.
Назар сам виріс на піснях Павла Зіброва, і тепер йому цікаво записати з ним пісню, яка б зазвучала по-новому.
"А враховуючи те, що зараз Павло Зібров має ще й діджейський проект Зібрембо, я думаю, йому буде також добре мати в сеті свою пісню в іншій обробці", - каже він.
За словами Назара, зараз – пора колаборацій, дуетів, і радше синглів, аніж альбомів, які складаються із восьми-десяти пісень.
"Одна пісня - це краще сприймається, бо зараз світ дуже швидко змінюється. Я не знаю, яку чуйку треба мати, щоб написати цілий альбом, і щоб кожна пісня з того альбому стала хітом. Краще видати один хіт, який справді буде яскравим, ніж десять, і з них ні одна пісня хітом не стане. Чому я досі не випустив альбом, маючи для того все, що треба. Адже я і аранжувальник, і музикант, і заспівати можу. У мене на студії лежить сотня пісень, але коли я в одну із них повірю, тоді випущу сингл. Це мій підхід, але у кожного може бути свій, звісно", - висловлює думку Назар.
Зараз людина запам’ятає радше трек, аніж виконавця, і лиш коли пісня сподобається, то тоді людина почне шукати інформацію про те, хто ж цю пісню виконує.
"Тут багато чого залежить від промоції. Це такий світ, він диктує свої правила. Без команди артист чи гурт не зможе нічого зробити. В першу чергу треба вірити самому в себе чи в те, який продукт ви створюєте. А якщо у вас є команда, яка у вас вірить – це вже половина успіху. Потім – наполегливо працювати", - каже він.
Відео: Рекордна кількість пар одружилася в Києві 8.08.18 (video.rbc.ua/Валентина Балабанова)
Нагадаємо, на благодійному концерті литовці вирішили пожертвувати величезну суму на підтримку мешканців Донбасу і сил АТО.
Також стало відомо, що українські воїни викликали справжній ажіотаж під час виставки в Лівані.